Постанова

від 18.06.2024 по справі 580/9113/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9113/23 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області, як розпорядника інформації, яка виявилась у не наданні ОСОБА_2 інформації на п.1 запиту на інформацію від 03.07.2023, зокрема, копій документів про заробітну плату працівників Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки;

- зобов`язати Комунальне підприємство «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради Черкаської області, як розпорядника інформації, надати ОСОБА_2 , запитувану інформацію у п.1 запиту від 03.07.2023, зокрема, копії документів про заробітну плату працівників Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Апелянт мотивує свої вимоги тим, що суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказав на численні порушення відповідачем норм чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про доступ до публічної інформації», але не визнав протиправною бездіяльність відповідача та не зобов`язав відповідача надати запитувану інформацію у п.1 запиту від 03.07.2023.

На переконання апелянта, суд першої інстанції, зазначаючи, що надання відомостей про нараховану заробітну плату безпосередньо пов`язано з наданням персональних даних працівників, яким вона виплачена, не врахував, що інформація про заробітну плату працівників відповідача, яка виплачується за рахунок бюджетних коштів, які зароблені внаслідок Статутної діяльності, а також інформація про прізвища, ім`я та по батькові працівників відповідача, які отримали ці кошти, є публічною, а доступ до неї може бути обмежено лише в інтересах національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину з дотриманням пунктів 2 та 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1 - 3 частини другої статті 6 Закону№ 2939-V1.

Наприкінці, апелянт стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки розглядав цей адміністративний спір більше трьох місяців, замість тридцяти днів, як передбачено ч. 2 ст.263 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не подав.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження та продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 03.07.2023 звернувся до Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради із запитом № 4-03/07/2023 про отримання публічної інформації, направивши його на електронну адресу відповідача, в пункті 1 якого просив надати копії документів, розпорядником яких є КП «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради, про заробітну працівників КП «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки.

Листом від 07.07.2023 № 172/1-11 відповідач надав відповідь на поданий запит позивача про відмову в його задоволенні, в якій, зокрема, щодо пункту 1 запиту зазначив, що поданий запит на отримання публічної інформації, який подано у письмовій формі, не містить особистого підпису заявника.

Додатково відповідач у відповіді на запит також повідомив, зокрема, таке: Інформація про складові заробітної плати працівників підприємства (в т. ч. адміністративно-управлінського персоналу) відноситься до службової інформації, а отже це інформація з можливо, обмеженим доступом (крім цього, з причини введення в країні правового режиму воєнного стану та з огляду на подані особисті заяви працівників підприємства, було видано наказ стосовно обмеження доступу до документів, що можуть містити персональні відомості про працівників - надання такої Інформації можливо лише за вмотивованим судовим рішенням).

Позивач, вважаючи, що відповідач, як розпорядник інформації, протиправно не надав інформацію на пункт 1 зазначеного запиту, а саме: копій документів про заробітну плату працівників КП «ВЖ РЕУ» адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки, чим допустив протиправну бездіяльність, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, зазначивши, що відмова відповідача щодо надання публічної інформації з підстав відсутності особистого підпису позивача у поданому до відповідача електронною поштою запиті є безпідставною.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки працівники КП «ВЖ РЕУ» отримують заробітну плату за рахунок коштів, зароблених внаслідок Статутної діяльності, які, відповідно, є коштами міського бюджету та громади, то інформація про заробітну плату працівників відповідача є публічною інформацією та за загальним правилом повинна бути надана на запит про надання публічної інформації.

Натомість, суд першої інстанції зазначив, що в умовах воєнного стану у зв`язку з урізноманітненням агресором (росією) способів ведення інформаційної війни відносно громадян України (в тому числі шляхом вербування суб`єктів владних повноважень та/або посадовців різного рангу, шляхом використання інших способів для отримання персональних даних працівників підприємств сфери житлово-комунального та/або побутового обслуговування) оприлюднення інформації про персональні дані працівників відповідача може становити загрозу інтересам національної безпеки, територіальної цілісності внаслідок можливого їх вербування російською федерацією; розголошення персональних даних працівників відповідача може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, що узгоджується з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Отже, інформація про персональні дані співробітників відповідача за 2022-2023 рр. є інформацією з обмеженим доступом, тому на спірні правовідносини не поширюється дія ч.ч. 5, 6 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем вимог Закону №2939-VI щодо належного розгляду запиту позивача на інформацію від 03.07.2023.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII).

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частинами 1, 2 ст. 7 Закону № 2657-XII визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі № 2939-VI).

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивач 03.07.2023 звернувся до відповідача із запитом № 4-03/07/2023 про отримання публічної інформації, подавши його на електронну адресу відповідача. У пункті 1 запиту позивач просив надати копії документів, розпорядником яких є відповідач, про заробітну працівників КП «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки.

Тобто, позивач просив надати відповідача інформацію, яка є публічною, пославшись при цьому на Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI.

Стаття 1 Закону № 2939-VI визначає, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

За приписами пункту 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно з частини 5 вказаної статті Закону не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Відповідно до ч. 6 статті 6 Закону № 2939-VI не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом.

Частиною 7 статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI ).

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

За змістом частини другої статті 23 Закону № 2939-VI запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Щодо відмови відповідачем надати публічну інформацію з посиланням на відсутність особистого підпису позивача на запиті від 03.07.2023, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про помилковість такого твердження відповідача.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 19 № 2939-VI запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Пункт 3 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" вказує, що запит на інформацію має містити підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Тобто, запит на інформацію має містити підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Як встановив суд, позивач подав відповідачу запит на отримання публічної інформації від 03.07.2023 № 4-03/07/2023 електронною поштою, підписавши його електронним цифровим підписом, який прирівнюється до власноручного, що підтверджується протоколом створення кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису: дата та час 14:52:09 03.07.2023; назва файлу з підписом: запит КПВЖ РЕУ 4-03:07:2023.pdf.p7s; розмір файлу з підписом: 89.3 КБ; результат перевірки підпису: підпис створено та перевірено успішно. Цілісність даних підтверджено; підписувач: ОСОБА_1 (а. с. 18).

Так, згідно з ч. 6 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

Отже, відмова відповідача щодо надання публічної інформації з підстав відсутності особистого підпису позивача в поданому до відповідача електронною поштою запиті є безпідставною.

Що стосується відмови надати позивачу публічну інформацію з тих підстав, що інформація про складові заробітної плати працівників підприємства (в т. ч. адміністративно-управлінського персоналу) відноситься до службової інформації, а отже, це інформація з можливо, обмеженим доступом (крім цього, з причини введення в країні правового режиму воєнного стану та з огляду на подані особисті заяви працівників підприємства, було видано наказ стосовно обмеження доступу до документів, що можуть містити персональні відомості про працівників - надання такої інформації можливо лише за вмотивованим судовим рішенням), колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 29.09.2021 №15-82/VIII затверджено Статут комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» у новій редакції, який діяв у січні та лютому 2022 року, а 18.02.2022 рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради №26-37/VIII затверджено Статут в новій редакції, який діяв у 2022 та 2023 роках. На дату звернення позивача із цим позовом чинним є Статут комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне управління» Корсунь-Шевченківської міської ради» в новій редакції, затверджений рішенням Корсунь-Шевченківської міської ради від 21.03.2023 №43-30/VIII.

Відповідно до п. 1.1 Статуту КП «ВЖ РЕУ» засноване згідно з рішенням Черкаського облвиконкому (від 20.09.1990 №151) та передане у комунальну власність територіальній громаді м. Корсунь-Шевченківський.

Власником Підприємства являється Корсунь-Шевченківська міська рада (п. 7.2 Статуту).

Структуру органів управління КП «ВЖ РЕУ» складають: Власник, начальник (керівник) Підприємства, інші органи управління в разі їх утворення власником (п. 7.1 Статуту).

Підприємство створено з метою забезпечення належного утримання та/або використання об`єктів нерухомого майна комунальної форми власності (в т.ч. житлового і/або нежитлового призначення, інших приміщень і споруд), досягнення високого рівня обслуговування громадян, здійснення контролю за дотриманням усіма споживачами робіт/послуг правил користування об`єктами комунальної власності, незалежно від видів та напрямків їх можливого та/або фактичного використання (п. 2.1 Статуту).

Згідно з п. 3.7. Статуту підприємство діє на засадах повного господарського відання та в своїх діях керується нормами чинного законодавства та положеннями Статуту.

Пунктом 4.1. Статуту визначено, що майно Підприємства становлять основні фонди та/або оборотні кошти, цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства.

Пунктом 4.2 Статуту передбачено, що майно Підприємства є комунальною власністю та закріплене за ним на праві повного господарського відання (або оперативного управління).

Здійснюючи наявне право повного господарського відання (оперативного управління), Підприємство володіє, користується та розпоряджається переданим йому майном відповідно до вимог, що не суперечать чинному законодавству та положенням цього Статуту.

Джерелами формування майна Підприємства є, зокрема: майно, передане йому Власником чи органами державного управління; доходи, одержані від реалізації вироблених товарів або продукції, а також від інших видів фінансово-господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів. (п. 4.3 Статуту).

Згідно п. 7.6. Статуту поточне (оперативне) управління господарською і іншою діяльністю КП «ВЖ РЕУ» здійснює його начальник (керівник), який призначається на посаду відповідно до розпорядження Корсунь-Шевченківського міського голови.

Власник (ки) Підприємства правомочний: отримувати повну інформацію щодо діяльності Підприємства; знайомитись з даними бухгалтерського обліку, звітності іншими документами; встановлювати рівень рентабельності підприємства, тощо... (п. 7.4. Статуту).

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 Господарського Кодексу України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що КП «ВЖ РЕУ» створене органом місцевого самоврядування на основі комунального майна, яке належить Корсунь-Шевченківській територіальній громаді, та здійснює свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які воно отримує за рахунок господарської діяльності є власністю Корсунь-Шевченківської територіальної громади, тобто є бюджетними коштами, в тому числі й заробітна плата працівників зазначеного підприємства.

Отже, КП «ВЖ РЕУ» є розпорядником інформації щодо використання бюджетних коштів, а відповідно до пункту 5 статті 6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, і, як розпорядник інформації, відповідач зобов`язаний надати позивачу інформацію, запитувану в п. 1 запиту від 03.07.2023, а саме: копії документів по заробітній платі працівників КП «ВЖ РЕУ» Корсунь-Шевченківської міської ради адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки, адже ці кошти належать територіальній громаді і є коштами бюджету громади.

Крім того, згідно з ч. 5 та ч. 7 ст. 6 Закону не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Таке положення кореспондується з другим абзацом частини третьої статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», згідно з яким не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки працівники КП «ВЖ РЕУ» отримують заробітну плату за рахунок коштів, зароблених внаслідок Статутної діяльності, які, відповідно, є коштами міського бюджету та громади, то інформація про заробітну плату працівників відповідача є публічною інформацією та за загальним правилом повинна бути надана на запит про надання публічної інформації.

Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №815/1216/16.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в умовах воєнного стану оприлюднення інформації про персональні дані працівників відповідача може становити загрозу інтересам національної безпеки, територіальної цілісності внаслідок можливого їх вербування російською федерацією; розголошення персональних даних працівників відповідача може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, що узгоджується з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», отже інформація про персональні дані співробітників відповідача за 2022-2023 рр. є інформацією з обмеженим доступом, у зв`язку з чим відсутні порушення відповідачем вимог Закону №2939-VI щодо належного розгляду запиту позивача на інформацію від 03.07.2023.

При цьому, до таких висновків суд першої інстанції дійшов у зв`язку з наявністю наказу від 02.09.2022 №34/2в Начальника КП «ВЖ РЕУ» О.І. Шкребтій, яким на період до припинення дії або скасування воєнного стану введено у КП «ВЖ РЕУ» режим посиленого зберігання персональних даних працівників, що визначені Законом України «Про захист персональних даних», та обмежено доступ до них, та який (наказ) прийнято за зверненнями працівників у зв`язку з урізноманітненням агресором (росією) способів ведення інформаційної війни відносно громадян України (в тому числі шляхом вербування суб`єктів владних повноважень та/або посадовців різного рангу, шляхом використання інших способів для отримання персональних даних працівників підприємств сфери житлово-комунального та/або побутового обслуговування).

У цьому контексті колегія суддів зазначає таке.

Право на доступ до публічної інформації громадян гарантовано статтями 34, 50 Конституції України.

Так, відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Водночас згідно з положеннями частини третьої статті 34 Конституції України здійснення прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким введено в Україні воєнний стан, який триває по теперішній час.

Відповідно до пункту 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 (затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» реєстр. № 2102-IX від 24.02.2022) у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України, зокрема статті 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63.

З аналізу наведеного виходить, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України.

Отже, право на доступ до інформації, встановлене ст. 34 Конституції України, може бути обмежене у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Конституційне обмеження права особи збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з положеннями пункту 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, в яких зазначено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012)

З огляду на широкомасштабне вторгнення військ Російської федерації на територію України основними підставами для обмеження такого права слід вважати «захист інтересів національної безпеки та територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам».

В залежності від конкретних випадків доступ до інформації в умовах воєнного стану доцільно обмежувати для захисту інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі №826/8891/16 звернув увагу на те, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

Колегія суддів вважає, що відповідач, надаючи відповідь позивачу на його запит, роз`яснив, які негативні наслідки, в період воєнного стану, можуть бути спричинені наданням доступу до запитуваної інформації, а саме: з причини введення в країні правового режиму воєнного стану та з огляду на подані особисті заяви працівників підприємства, було видано наказ стосовно обмеження доступу до документів, що можуть містити персональні відомості про працівників КП «ВЖ РЕУ».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що із запитуваної інформації можна дізнатися особисті дані працівників, зокрема, відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Як вважає суд апеляційної інстанції, надання наведеної інформації може шкодити інтересам людей та національної безпеки.

Суспільний інтерес можна розуміти як достатньо абстрактне правове явище, яке свідчить про майбутню користь, яку отримає суспільство від розкриття інформації.

При цьому, слід відзначити, що Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 08.11.2016 у справі «Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (§157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (§ 158-170):

- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;

- природа інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;

- роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, насамперед, журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема, блогери та популярні користувачі соцмереж, а також автори творів з означених питань;

- готова та доступна інформація. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.

Однак, позивач, звертаючись із відповідним запитом про надання документів про заробітну плату працівників КП «ВЖ РЕУ» адміністративно-управлінського персоналу (в розрізі складових заробітної плати) за 2022 та 2023 роки, не зазначив мету для чого така інформація потрібна. Відсутні такі обґрунтування і в позові, а також в заявах по суті справи.

Отже, оцінюючи наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність такого втручання, адже невідома мета отримання згаданої вище інформації, її подальше використання.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в умовах воєнного стану у зв`язку з урізноманітненням агресором (росією) способів ведення інформаційної війни відносно громадян України (в тому числі шляхом вербування суб`єктів владних повноважень та/або посадовців різного рангу, шляхом використання інших способів для отримання персональних даних працівників підприємств сфери житлово-комунального та/або побутового обслуговування) оприлюднення інформації про персональні дані працівників відповідача може становити загрозу інтересам національної безпеки, територіальної цілісності внаслідок можливого їх вербування російською федерацією; розголошення персональних даних працівників відповідача може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, що узгоджується з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Отже, інформація про персональні дані співробітників відповідача за 2022-2023 рр. є інформацією з обмеженим доступом, тому на спірні правовідносини не поширюється дія ч.ч. 5, 6 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У зв`язку з чим, відсутні порушення відповідачем вимог Закону №2939-VI щодо належного розгляду запиту позивача на інформацію від 03.07.2023.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглядав цей адміністративний спір більше трьох місяців, замість тридцяти днів, як передбачено ч. 2 ст.263 КАС України, то колегія суддів їх не враховує, адже таке порушення, яке вважає апелянт, не є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, які (підстави) передбачені положеннями ч. 3 ст. 317 КАС України.

Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма