Рішення

від 15.02.2024 по справі 309/1761/19

ХУСТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/1761/19

Провадження № 2/309/522/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2024 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Савицький С.А.

з участю секретаря судового засідання Мацунич В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача ТДВ «СК «Київ-РЕ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа ТДВ «СК «Київ-РЕ» з позовними вимогами про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22.10.2016 року о 18 год 25 хв. в с. Липовець Хустського району Закарпатської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ -2106», номерний знак НОМЕР_1 , не впоралась з керуванням, виїхала на зустрічну смугу руху та допустила зіткнення з автомобілем «Мерседес Спрінтер», номерний знак НОМЕР_2 . Даний факт підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії АП2 № 528124 від 26.02.2017 року та постановою Закарпатського апеляційного суду у справі № 309/747/17.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено автомобіль «Мерседес Спрінтер», який належить на праві власності позивачу.

Розмір матеріальної шкоди завданої позивачеві внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди відповідачем відповідно до звіту про визначення матеріального збитку заподіяння власнику автомобіля «Мерседес Спрінтер» № 136/11 від 11.11.2016 р. становить з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу 38 613 (тридцять вісім тисяч шістсот тридцять) грн., при цьому вартість відновлювального ремонту без врахування коефіцієнту фізичного зносу становить 88 909 (вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`ять) грн.

Враховуючи відсутності виплати відповідачем, позивачем подана заява про страхове відшкодування до ТДВ «СК «Київ РЕ», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивач зазначає, що йому також завдана і моральна шкода, яка полягає в порушенні його права власності, зокрема внаслідок пошкодження транспортного засобу позивача, останній зазнав немало страждань з приводу того, що позивач не поновлює порушене право позивача та не сплачує в добровільному порядку шкоду завдану позивачу.

Загальну суму моральної шкоди оцінює у розмірі 20 000 грн., яку і просить стягнути з відповідача, а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору та витрат на правову допомогу.

У відзиві на позов представник відповідача адвокат Плешинець М.В. просить відмовити у його задоволенні. В обґрунтування посилається на те, що позивач не скористався правом відмови від звернення до страховика, а подав заяву про страхове відшкодування до ТДВ «СК «Київ РЕ» та з цього моменту у позивача відсутня можливість вимагати повного відшкодування заподіяної шкоди у відповідача, позаяк враховуючи практику Верховного суду після звернення до страхової компанії відповідач зобов`язаний сплатити позивачеві лише розмір збитків не охоплених страховим зобов`язанням, або у випадку невиконання зобов`язання з боку страхової компанії залучити до розгляду у справі як солідарних відповідачів страхову компанію та заподіювача шкоди.

Зазначає, що даний спір неможливо буде вирішити без залучення як співвідповідача страхову компанію, яка перш за все повинна надати інформацію про виплату страхового відшкодування, для прийняття рішення щодо подання відповідачем заяви про вчинення злочину зі сторони позивача.

На заперечення заявленого розміру моральної шкоди, яка завдана позивачу зазначає, що вона є необґрунтованою, та такою, що непідтверджена жодними доказами у справі. Так до прикладу позивач зазначає, що на вказаному автомобілі він їздив на роботу, при цьому не додаючи трудового договору, який б підтверджував перебування у трудових відносинах, а далі за текстом взагалі зазначає, що він здійснює підприємницьку діяльність хоча витягу про реєстрацію позивача як ФОП також до позову не додано. Також обґрунтовуючи розмір моральної шкоди позивачем здійснено посилання на погіршення дружніх відносин з ОСОБА_3 , відомості про що також відсутні у матеріалах справи.

Отже, обґрунтування розміру заподіяної моральної шкоди позивачем є таким що не дає можливості встановити дійсний розмір такої шкоди, а дані твердження є лише маніпулятивними та непідтвердженими жодним доказом у справі, що дає право констатувати про недоведеність отриманої позивачем моральної шкоди.

Щодо витрат на правову допомогу, які заявлені в позовній заяві зазначає, що вони є необґрунтовано завищеними й непоґрунтованими. Так представником позивача витрати на правову допомогу визначені без надання відповідних доказів, які б підтверджували понесені витирати позивачем.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, в матеріалах наявне клопотання представника про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явилися, подали клопотання про розгляд справи без участі відповідача та його представника, просять відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ТДВ СК «Київ-РЕ» неодноразово повідомлялась засобами поштового зв`язку про розгляд справи, однак її представник в судове засідання не з`явився, до суду стороною клопотання чи заяви не подавались.

Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою учасників справи, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2016 року о 18 год 25 хв. в с. Липовець Хустського району Закарпатської області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ -2106», номерний знак НОМЕР_1 , не впоралась з керуванням, виїхала на зустрічну смугу руху та допустила зіткнення з автомобілем «Мерседес Спрінтер», номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 18.05.2019 року у справі № 309/747/17 скасовано постанову Хустського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2019 року щодо ОСОБА_2 та прийнято нову постанову, якою ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а провадження у справі закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

У силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Отже наявність вини у діях ОСОБА_2 у настанні дорожньо-транспортної пригоди у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.

Згідно звіту № 136/11 від 11.11.2016 року про визначення матеріального збитку оцінювача-автотоварознавця ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту становить з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 38 613 (тридцять вісім тисяч шістсот тридцять) грн., при цьому вартість відновлювального ремонту без врахування коефіцієнту фізичного зносу становить 88 909 (вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот дев`ять) грн.

Відповідно до полісу № АЕ / 6096890 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів автомобіль яким керувала відповідачка був застрахований на 100 000 грн. за шкоду заподіяну життю і здоров`ю та 50 000 грн. за шкоду заподіяну майну.

Також з матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_1 30 травня 2019 року подав заяву про страхове відшкодування до ТДВ «СК «Київ РЕ», в якій просив здійснити йому відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП в розмірі 50 000 грн.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_5 ТДВ «СК «Київ РЕ» залучено як третю особу на стороні відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З аналізу даної норми слідує, що відповідач це особа, на яку вказує позивач в позовній заяві, як на порушника своїх прав. Тому, саме позивач визначає до кого пред`явити позов. Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у такому позові відмовляє.

Пред`являючи даний позов, ОСОБА_1 в якості відповідача зазначив лише ОСОБА_2 . Інших якихось осіб, в порядку ст. 51 ЦПК України до справи у якості співвідповідачів не залучалося.

Разом з тим слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про страхування» страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем.

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що матеріальна шкода в розмірі 88 909 грн. завдана позивачеві внаслідок винних дій відповідача ОСОБА_2 , підлягає стягненню з відповідача частково. Позаяк у страховика виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, але розмір завданої шкоди позивачу перевищує ліміт відповідальності страховика то відповідач ОСОБА_2 , повинна сплатити різницю. Враховуючи вищевикладене з останньої необхідно стягнути суму, яка перевищує ліміт відповідальності страховика а саме 38 909 грн.

У даному випадку спричинення позивачу моральної шкоди обґрунтовується пошкодженням транспортного засобу та відповідними негативними наслідками, які слідували за цим.

Так, у відповідності до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, Верховний суд України в п.3 Постанови Пленуму ВСУ від №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодження здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження громадського життя, настанні негативних наслідків.

Таким чином знищення чи пошкодження майна фізичної особи є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.

У даному випадку внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль позивача у зв`язку останній вправі ставити питання щодо відшкодування відповідачем йому моральної шкоди.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння. При цьому абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

При цьому факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

З огляду на викладене суд визначає розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн., що відповідатиме принципу розумності та справедливості.

Щодо витрат на правову допомогу.

Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Докази, що підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Всупереч зазначеним нормам позивачем та його представником не надано відповідного договору про надання правої допомоги, умовами якого були б визначені порядок та умови нарахування відповідних витрат, а також доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Долучений до позовної заяви попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач, поданий на виконання вимог п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, на думку суду не є достатнім на підтвердження понесення позивачем конкретних витрат на правову допомогу.

Відповідно до Акту виконаних робіт від 24.06.19 року загальний обсяг у наданні юридичних послуг на загальну суму 20 000 грн. Види юридичних послуг: зустріч з Замовником (2 години) від 1200 грн., попереднє опрацювання матеріалів справи (3 години) від 1800 грн., опрацювання законодавчої бази та судової практики, що регулює спірні правовідносини (приблизно 4 години) від 2400, визначення правової позиції у справі від 2000 грн. підготовка, реєстрація позовної заяви у цивільному процесі від 5000 грн., підготовка процесуальних документів у справі, таких як клопотання, письмові пояснення, адвокатські запити тощо (приблизно 6 годин) від 3600 грн., представлення інтересів Замовника з виїздом (держ. органи, банки, страхові компанії нотаріальні контори тощо) (приблизно 5 годин) від 3000 грн. представництво інтересів замовника в загальному місцевому суді (одне судове засідання від 1500 грн.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу адвокатом правової допомоги в розмірі 20000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх необхідності та неминучості для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такі надання позивачу правової допомоги як зустріч із замовником, вивчення судової практики у подібних правовідносинах, попереднє опрацювання матеріалів, визначення правової позиції у справі на які, за твердження адвоката, витрачено 8 години, не підтверджується документально, позаяк в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження здійснення означених усних консультацій. Крім цього в матеріалах справи відсутні докази представництва замовника в державних органах, банках, страхових компаніях, нотаріальних конторах.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 4000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, як пов`язану саме з розглядом даної справи в суді та підтверджену позивачем документально.

За приписами ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, за наслідками розгляду спору в справі позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2,4,12,13,76-78,141,258-268 ЦПК України, ст.ст. 32, 231,232,235 Кодексу законів про працю України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з позовними вимогами про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на ОСОБА_6 майнову шкоду в розмірі 38 909 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот дев`ять) гривень, моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень та 2249,20 (дві тисячі двісті сорок дев`ять грн. 20 коп.) гривень витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 на ОСОБА_6 1289,09 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Хустського

районного суду: Савицький С.А.