Рішення

від 20.06.2024 по справі 466/1639/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/1639/24

Провадження № 2/466/1149/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі головуючого судді Білінської Г.Б.

секретаря судового засідання Філевич У.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Львівської міської Ради до ОСОБА_1 про відновлення становища шляхом припинення права власності та скасування реєстрації права власності , усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

у с т а н о в и в:

позивач Львівська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить відновити становище, яке існувало до порушення прав позивача , припинити право власності відповідача на житловий будинок загальною площею 32 кв.м. на АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок, усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованого паркану та 11 бетонних блоків за адресою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування вимог покликається на те, що відповідно до інформації, наданої управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1300 га, в т.ч. 0,1000га сформованої земельної ділянки (кадастровий номер сформованої земельної ділянки 4610137500:02:006:0443) перебуває в комунальній власності Львівської міської ради.

Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 27.12.2023 року № 4- 2401-17486, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва) на АДРЕСА_1 не надавались. Згідно з наданою інформацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, відсутні дозвільні документи у Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформація про прийняття декларації про готовність об`єкта до експлуатації житлового будинку площею 32 кв.м. на АДРЕСА_1 , відсутня. Вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам. Первинно, право власності на об`єкт по АДРЕСА_1 було зареєстровано 11.03.2014 за ОСОБА_2 на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 08.01.2014 року. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.07.2017р. по справі № 462/5568/13ц відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08.01.2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

В подальшому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою Є.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_6 на 1\2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2014р. № 1236 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

10.12.2014р. ОСОБА_2 відчужила належну їй 1\2 частину житлового будинку на користь ОСОБА_6 по договору купівлі-продажу № 1248 від 10.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

В подальшому, 16.12.2014р. ОСОБА_6 відчужила 1\2 ідеальну частину цього будинку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1280 від 16.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

19.12.2014 ОСОБА_6 відчужила 1\2 ідеальну частину спірного будинку на користь відповідача на підставі договору купівлі-продажу № 1325 від 19.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

27.12.2023р. головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю за використанням та охоронною земель департаменту містобудування Львівської міської ради було проведено огляд земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та встановлено , що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1300 га огороджена парканом із влаштуванням 2 в`їздів (виїздів) на земельну ділянку, на якій присутні 11 будівельних блоків та порушений верхній шар ґрунту. На ділянці відсутня споруда житловий будинок. Ознак здійснення господарської діяльності на земельній ділянці на час огляду не виявлено. Про огляд складений Акт та долучено план-схему земельної ділянки і матеріали фотофіксації.

Оскільки державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, позивач вважає, що реєстрація спірного обєкту нерухомості є незаконною. В державному реєстрі реєструються речові права на нерухоме майно. Проте за ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна, який фактично не існує як предмет матеріального світу. Львівська міська рада у зв`язку із цим просить припинити право власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості.

Окрім цього, Львівська міська рада, як власник земельної ділянки , вправі вимагати усунення порушення його прав на землю, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та дала пояснення, аналогічні змісту позову.

Представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги заперечила із мотивів, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши доводи представників сторін , дослідивши надані письмові докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що предметом спору є об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та земельна ділянка по АДРЕСА_1 , яка перебуває в комунальній власності та належить територіальній громаді міста Львова.

Відповідач ОСОБА_1 являється власником житлового будинку загальною площею 32м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок набуто ним у власність на підставі Договору купівлі продажу ? частини житлового будинку № 1325 від 19.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В. та договору купівлі продажу ? частини житлового будинку № 1280 від 16.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

Відповідно до ухвали Залізничного районного суду міста Львова від 08.01.2014 у справі №462/5568/13-ц було затверджено мирову угоду між подружжям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за умовами якої визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 32,0 м2.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 13.03.20218 апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова закрито.

В подальшому Ухвалу суду від 08.01.2014 в апеляційному порядку оскаржила Галицька окружна прокуратура м. Львова, подавши апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Львівської міської ради, Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, міністерства культури та інформаційної політики України, з пропуском строку на апеляційне оскарження, а саме 06 березня 2023 року. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Касаційного цивільного суду від 15.05.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Відтак, правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 підтверджена рішеннями судів, які набули законної сили.

ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 за відплатними договорами: купівлі продажу ? частини житлового будинку № 1325 від 19.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В. та договору купівлі продажу ? частини житлового будинку № 1280 від 16.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В., які ніким не оскаржувались.

Позивач стверджує у позові про те, що відповідачем проведено реєстрацію речових прав на нерухоме майно на неіснуючий об`єкт. На підтвердження такого суду надано Акт обстеження земельної ділянки від 27.12.2023, складений головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради.

Дані про те, що такий огляд проводився за участі власника спірного будинку ,відсутні. Такий проводився одноособово без залучення інших осіб та свідків.

До вказаного акту долучено план схему земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки та матеріали фотофіксації, на які мається посилання у Акті.

Суд критично оцінює обставини, які викладені у Акті , оскільки такий складений у грудні , а фотофіксація відтворює стан земельної ділянки у літню пору і не визначеному році. Фотофіксація також не відтворює наявність бетонних блоків та інших об`єктів, на які позивач посилається у Акті.

Позивачем до матеріалів позовної заяви долучено копію технічного паспорта станом на 01.01.2013. об`єкту, який знаходиться на АДРЕСА_1 , однак такий не відтворює наявність об`єкту в цілому. Однак, як встановлено у судовому засіданні, після набуття в 2014 році ОСОБА_7 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , останній замовив технічну інвентаризацію, в результаті якої 29.11.2022 ТОВ «Сорока Урбан Деволопмент Груп» було оформлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами , який внесено в реєстр будівельної документації (Реєстраційний номер ТІ01:2284-5515-1186-9222, інвентаризаційна справа №1099-ЛВ), що , на думку суду , спростовує твердження позивача про відсутність об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини 3 статті 152 ЗК України).

Ст.212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Тобто єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

У частині 1 статті 375 ЦК України визначено, що лише власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року по справі №916/2791/13 вказала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено принципи державної реєстрації, відповідно до яких, зокрема речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом; правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі N 911/1455/19.

За змістом запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості "принципу внесення" право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин , акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Європейський суд з прав людини у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач не є забудовником, спірний об`єкт було набуто ним на підставі правочину, а саме договорів купівлі - продажу.

Отже, оцінюючи фактичні обставини набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, яке зареєстровано у визначений законом спосіб, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині припинення відповідача права власності та скасування реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 .

Ст.140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно зі статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частиною першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 123 ЗК України врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та вказано, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі рішення зазначених органів.

У позові Львівська міська рада посилається на те, що будівництво об`єкта нерухомого майна та подальша реєстрація права власності за ОСОБА_1 , відбулася незаконно, із порушенням порядку реєстрації об`єкту нерухомого майна, без введення в експлуатацію, а також оскільки Львівська міська рада, яка є єдиним розпорядником земель комунальної власності м. Львова, жодних рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки під будівництво відповідачу чи будь-яким іншим особам не приймала. Вказані дії , на думку позивача, свідчать про намагання в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Львова.

Згідно ч.2 ст. 120 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Судом встановлено, що 25.10.2022 ОСОБА_1 було замовлено Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:02:006:0443 з метою оформлення документів для звернення із відповідним клопотанням до Львівської міської ради про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для обслуговування об`єкта нерухомого майна, що підтверджує його інтерес до оформлення своїх прав в установлененому законом порядку .

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 125, 126 ЗК України).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що у справі №464/5717/22 за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрацій Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №109 від 04.11.2022.,рішенням суду від 15.12.2022 скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення №109 від 04.11.2022, винесену адміністративною комісією Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00грн., а справу про адміністративне правопорушення - закрито.

Відтак, твердження позивача про те, що відповідачем самовільного займає спірну земельну ділянку ,суд вважає безпідставним .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу згідно змісту ст. 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Посилання позивача на те, що Галицькою окружною прокуратурою міста Львова внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022142040000101 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 , не є встановленням факту вчинення кримінального правопорушення та вини відповідача у вчиненні такого кримінального правопорушення .

Львівська міська рада не є власником об`єкту нерухомого майна. Докази того, що відповідач у незаконний спосіб займає земельну ділянку, яку позивач просить звільнити та повернути, -відсутні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі N 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі N 923/876/16. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відтак, заявлені позовні вимоги в частині, що стосується усунення перешкод територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,10 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0443), шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 311221446101) та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 311221446101) суд вважає неналежним способом захисту.

Ст. 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст. ст. 12,81 ЦПК України).

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності ,суд прийшов до переконання, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10,12,81,82,263,264,265 ЦПК України, ст.ст.16, 321,327,373 ЦК України, суд,-

у х в а л и в :

у задоволенні позову Львівської міської Ради до ОСОБА_1 про відновлення становища шляхом припинення права власності та скасування реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з моменту проголошення.

Повний текст рішення складено 20.06.2024р.

Суддя Г. Б. Білінська