Постанова

від 21.10.2024 по справі 466/1639/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/1639/24 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/2192/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/2193/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Cуддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Cекретар Салата Я.І.

З участю: представника Львівської міської ради Наконечної О.М., представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Дуда І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №466/1639/24 за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 червня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року у справі за позовом Львівської міської Ради до ОСОБА_1 про відновлення становища шляхом припинення права власності та скасування реєстрації права власності, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

в с т а н о в и в:

12.02.2024 року Львівська міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відновлення становище, яке існувало до порушення прав позивача, припинення права власності відповідача на житловий будинок загальною площею 32 кв.м. на АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок, усунути перешкоди у розпорядженні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно збудованого паркану та 11 бетонних блоків за адресою АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до інформації, наданої управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1300 га, в т.ч. 0,1000га сформованої земельної ділянки (кадастровий номер сформованої земельної ділянки 4610137500:02:006:0443) перебуває в комунальній власності Львівської міської ради.

Згідно з листом управління архітектури та урбаністики від 27.12.2023 року № 4- 2401-17486, вихідні дані на проектування (містобудівні умови та обмеження на проектування об`єкта будівництва) на АДРЕСА_1 не надавались. Згідно з наданою інформацією Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, відсутні дозвільні документи у реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей, які містяться в реєстрі речових прав на нерухоме майно, інформація про прийняття декларації про готовність об`єкта до експлуатації житлового будинку площею 32 кв.м. на АДРЕСА_1 , відсутня. Вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності та станом на момент подання цього позову не передана в користування третім особам. Первинно право власності на об`єкт по АДРЕСА_1 було зареєстровано 11.03.2014 за ОСОБА_2 на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 08.01.2014 року. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26.07.2017р. по справі № 462/5568/13ц відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08.01.2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

В подальшому приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою Є.В. зареєстровано право власності за ОСОБА_6 на 1\2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2014р. № 1236 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6

10.12.2014р. ОСОБА_2 відчужила належну їй 1\2 частину житлового будинку на користь ОСОБА_6 по договору купівлі-продажу № 1248 від 10.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

16.12.2014р. ОСОБА_6 відчужила 1\2 ідеальну частину цього будинку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 1280 від 16.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

19.12.2014 ОСОБА_6 відчужила 1\2 ідеальну частину спірного будинку на користь відповідача на підставі договору купівлі-продажу № 1325 від 19.12.2014р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Довгополовою С.В.

27.12.2023р. головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю за використанням та охоронною земель департаменту містобудування Львівської міської ради було проведено огляд земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1300 га огороджена парканом із влаштуванням 2 в`їздів (виїздів) на земельну ділянку, на якій присутні 11 будівельних блоків та порушений верхній шар ґрунту. На ділянці відсутня споруда - житловий будинок. Ознак здійснення господарської діяльності на земельній ділянці на час огляду не виявлено. Про огляд складений Акт та долучено план-схему земельної ділянки і матеріали фотофіксації.

Оскільки державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, позивач вважає, що реєстрація спірного обєкту нерухомості є незаконною. В державному реєстрі реєструються речові права на нерухоме майно. Проте за ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна, який фактично не існує як предмет матеріального світу. Львівська міська рада у зв`язку із цим просить припинити право власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомості.

Окрім цього, Львівська міська рада, як власник земельної ділянки, вправі вимагати усунення порушення його прав на землю, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 13 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року заяву про стягнення витрат на правову допомогу задоволено частково.

Стягнуто з Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000 грн\п`ять тисяч \грн.

Рішення і додаткове рішення оскаржила представник Львівської міської ради Наконечна О.М. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення та додаткове рішення незаконними та необгрунтованими, такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що визнання за судовим рішенням права власності особи на об`єкт незавершеного будівництва ні за яких умов не спричиняє правового наслідку у вигляді отримання таким майном (сукупністю будівельних матеріалів) статусу новоствореного нерухомого майна. З врахуванням зазначеного, можна зробити висновок, що спорудження житлового будинок та реєстрація його права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 08.01.2014 року у справі №462/5568/13ц без введення в експлуатацію не спричинили виникнення у ОСОБА_2 права власності на житловий будинок як новостворений об`єкт нерухомості. ОСОБА_2 збудовано житловий будинок на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без згоди на це власника цієї земельної ділянки. Львівська міська рада не приймала рішень про передання земельної ділянки у власність чи користування для обслуговування нерухомого майна, що підтверджується листом Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської мсіської ради від 15.01.2024 року № 4-2403-656. Таким чином ОСОБА_2 не отримано під забудову ні земельної ділянки, ні дозволу на виконання будівельних робіт. Будівля є самочинною. Суд першої інстанції необгрунтовано відхилив обставини, які вказані у Акті обстеження земельної ділянки, в якому зафіксовано факт відсутності житлового будинку на АДРЕСА_1 , а наявні лише 11 будівельних блоків та паркан з влаштуванням двох в`їздів/виїздів. В державному реєстрі реєструються речові права на нерухоме майно. Проте за ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, який фактично не існує як предмет матеріального світу. Стверджує, що позивач обрав ефективний спосіб захисту, оскільки Львівська міська рада, як власник земельної ділянки позбавлена можливості використовувати та розпоряджатися належною їй земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

Щодо датоткового рішення зазначає, що позиваченм не надано жодного доказу на підтвердження того, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час. Просить врахувати, що стягнення з позивача витрат призведе до суттєвого зменшення відповідних видатків на забезпечення функціонування Львівської міської ради. Витрати в сумі 5000 грн. є неспівмірними із складінстю справи, наданим адвокатом обсягом послуг.

Просить рішення і додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача Львівської міської ради Наконечної О.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 -адвоката Дуда І. П., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процессуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 32 кв.м за адресою АДРЕСА_1 в, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0, 1300 га., в т.ч. 0,1000 га сформованої земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:006:0443.

Будинок набуто відповідачем ОСОБА_1 у власність на підставі Договору купівлі-прожажу ідеальної частини житлового будинку від 16.12.2014, укладений між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_1 , реєстровий номер №1280 (а.с.39-41). Договір посвідчено приватним нотаріусом ЛМНО Довгополою С.В.

Інша частина спірного житлового будинку набута відповідачем ОСОБА_1 у власність на підставі Договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 19.12.2014 року, укладеного між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_1 , реєстровий номер №1325. Договір посвідчено приватним нотаріусом ЛМНО Довгополою С.В. (а.с.42-44).

До набуття спірного житлового будинку в частках по його частині, що складають власність відповідача ОСОБА_1 на цілий житловий будинок АДРЕСА_2 , такий відповідно до Ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 08 січня 2014 року про затвердження мирової угоди належав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності (а.с.17-19).

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 26 липня 2017 року ( справа № 462/5568/13-ц відмовлено Львівській міській раді у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 08 січня 2014 року (а.с.20).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви Галицької окружної прокеуратури м.Львова про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 08 січня 2014 року у справі № 462/5568/13-ц (а.с.97-98).

Ухвалою касаційного цивільного суду від 15.05.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,- про поділ майна подружжя. ( а.с.99-100).

В подальшому ОСОБА_2 на підставі Договорів купівлі-продажу від 09.12.2014 року та від 10.12.2014 року відчужила на користь ОСОБА_6 в частках по частині спірний житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Довгополою С.В., реєстровий номер № 1236, 1248 (а.с.33-38).

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 15.12.2022 року скасовано постанову у справі про адміністративне правопорушення №109 від 04.11.2022 за ст.152 КУпАП винесену адміністративною комісією Сихівської РА ЛМР про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн., справу про адміністративне порушення закрито. Згідно інформації з оскаржуваної постанови встановлено, що ОСОБА_1 12.10.2022 року встановлено самочинно тимчасову огорожу без отримання дозволу Шевченківської РА за адресою: АДРЕСА_1 , що не підтвердилося під час слухання справи та прийняття Сихівським районним судом м.Львова вищезазначеного рішення від 15.12.2022 року (а.с.101-103).

Відтак, правомірність набуття ОСОБА_2 та надалі відповідачем ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 підтверджено рішеннями судів, які набрали законної сили.

Право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна-житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 32кв.м зареєстровано у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вище названих договорів купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої статті 328 Цивільного кодексу України у редакції чинній на час виникнення спірних відносин (далі по тексту ЦК) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави припинення права власності визначені статтею 346 ЦК України, однак такі не знайшли свого підтвердження у суді першої та апеляційної інстанції.

За змістом ч.1ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ( в редакції на 2014рік, на час реєстрації права власності) передбачалося, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершенного будівництва, проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4)державних актах на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадку, встановленому законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припиненнґя прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Позивач у справі ЛМР зазначає, що відповідачем ОСОБА_1 проведено реєстрацію речових прав на нерухоме майно на неіснуючий об`єкт. На підтвердження своїх вимог, позивачем додано до позовної заяви Акт обстеження земельної ділянки від 27.12.2023 року, складений головним спеціалістом відділу державного контролю за використанням та охороною земель міської агломерації управління державного контролю та охороною земель департаменту містобудування ЛМР із фотосвітлинами ( а.с.21-32).

Суд критично оцінив зазначений Акт та не прийняв його як доказ, оскільки огляд проводився без участі власника житлового будинку чи його представника, дата огляду 27 грудня 2023 року, а дерева у зеленому листі при ясному світлому дні. Фотофіксація не відтворює блоків на які посилається позивач. Зазначене спростовується Технічним паспортом, виготовленим станом на 29.11.2022 року, який відповідачем долучено до матеріалів справи та у якому відображено будиночок садибного типу площею 32,0 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, який внесено у реєстр будівельної документації (реєстраційний номер ТІ01:2284-5515-1186-9222, інвентаризаційна справа № 1099-ЛВ) (а.с. 85-90).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно зазначив, що твердження позивача про самовільне заняття земельної ділянки є безпідставним так як житловий будинок нероздільно пов`язаний із земельною ділянкою на якій він знаходиться.

З висновками суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені у ст.16 ЦК України.

За положеннями ч.1ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законом або договором.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно врахувати його ефективність, тобто, спосіб захисту має відповідати змісту порушенного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушенного права.

У випадку, якщо закон або договір не визначаюь ефективного способу захисту порушенного, невизнаного або оспоренного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ч.2ст.5 ЦПК).

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч.4ст.263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року, справа № 521/21538/19 прописано, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку із здійсненням, на думку прокурора, самочинного будівництва є неефективним способом захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними.

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції підставно не взято до уваги як доказ посилання позивача ЛМР на те, що Галицькою окружною прокуратурою м.Львова внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022142040000101 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.197-1 КК України, за фактом самовільного зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що не є встановленням факту кримінального правопорушення та вини відповідача у вчиненні кримінального правопорушення.

Окрім цього, ЛМР не є власником об`єкту нерухомого майна, який є на спірній земельній ділянці. Доказів, що відповідач у незаконний спосіб зайняв земельну ділянку, яку позивач просить звільнити та повернути у матеріалах справи немає.

Колегія суддів зазначає, що Шевченківський районний суд м. Львова, дослідивши заявлені позовні вимоги в частині, що стосувалися усунення перешкод територіальній громаді м.Львова в особі ЛМР у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,10 га (кадастровий номер 4610137500:02:006:0443) шляхом припинення права власності ОСОБА_1 на житловий будинок ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 311221446101) та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок прийшов до вірного висновку, що такі вимоги є неналежним способом захисту.

Зазначені вимоги позивача зводяться до переоцінки доказів та перегляду апеляційної скарги, поданої на ухвалу Залізничного районного суду м.Львова від 08.01.2014 року, яка набрала законної сили.

Щодо вимоги в частині усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованої огорожі (паркану) та 11 бетонних блоків за адресою АДРЕСА_1 , судом першої інстанції належно зазначено, що фотофіксація на яку посилається представник позивача і яка, якщо була проведена під час огляду земельної ділянки, не відтворює наявність бетонних блоків та інших об`єктів, які зазначкені у Акті, а тому доводи в цій частині позовних вимог і апеляційної скарги є безпідставними.

ЄСПЛ зазначає, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний доречний та важливий довід, наведений заявником» ( MALA v. UKRAINE, N 4436/ 07, g48 ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Проте матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу щодо того, що огорожа (паркан) облаштовувалася відповідачем ОСОБА_1 та зазначене твердження спростовується доводами, які викладені у рішенні Сихівського районного суду м.Львова у справі № 464/5717/22.

Відповідно до пункту 1 частини 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі ( сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства-прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Оцінюючи фактичні обставини набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, яке зареєстровано у визначений законом спосіб, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині припинення права власності ОСОБА_1 та скасування реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості.

ЛМР не є власником об`єкта нерухомого майна. Доказів того, що відповідач у незаконний спосіб зайняв земельну ділянку на якій знаходиться об`єкт нерухомості, набутий ним в результаті правомірно вчинених правочинів, позивачем не надано.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги в частині витрат на професійну правничу допомогу, то на виконання вимог стст.134,175 ЦПК України відповідачем у відзиві на позовну заяву було обумовлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складає 25 000,00 грн.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До закінчення судових дебатів представником відповідача-адвокатом Дуда І.П. було зроблено заяву, що остаточний розрахунок витрат на правову допомогу та докази про понесені відповідачем витрати буде надано протягом п`яти днів після ухвалення судом рішення.

17 червня 2024 року представник відповідача-адвокат Дуда І.П. подала заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 14 000,00 грн. До заяви долучено копію Договору про надання правової допомоги від 10.03.2021р, Акт виконаних робіт від 14.06.2024 року, квитанція про оплату послуг адвоката відповідно до Акту.

Шевченківським районним судом м.Львова частково задоволено заяву про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та відповідачем чи його представником не оскаржувалося.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи представника позивача ЛМР про те, що стягнення з позивача, який є бюджетним органом, призведе до суттєвого зменшення відповідних видатків на забезпечення функціонування ЛМР- є безпідставним. Відповідач, як фізична особа є слабша сторона в порівнянні з позивачем ЛМР, яка заявила позовні вимоги, які не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи те, що судом першої інстанції належно встановлені фактичні обставини справи, правильно встановлені правовідносини сторін по справі, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 червня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 01 листопада 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк