Постанова

від 23.05.2024 по справі 522/7589/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4596/24

Справа № 522/7589/23

Головуючий у першій інстанції Косіцина В.В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 522/7589/23

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/4596/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Мокана В.В.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідач - Приватне підприємство «КОНТИНЕНТ 15»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КОНТИНЕНТ 15» про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по сплаті заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Слободянюк І.Р. о 10 годині 00 хвилині 31 січня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ПП «КОНТИНЕНТ 15»: 1) заборгованість по заробітній платі у розмірі - 132 140,00 грн.; 2) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі - 19 360,11 грн.; 3) середній заробіток за час затримки проведення розрахунку при звільненні (за шість місяців з моменту звільнення) у розмірі - 133 620,00 грн.; 4) середній заробіток за час вимушеного прогулу (за затримку видачі трудової книжки) з вини власника або уповноваженого ним органу у розмірі - 133 620,00 грн.. Зобов`язати ПП «КОНТИНЕНТ-15» видати позивачці належним чином оформлену трудову книжку. Також позивача просить здійснити розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що вона з 14.12.2015 року по 08.08.2022 року (згідно наказу від 04.08.2022 р.) працювала на ПП «КОНТИНЕНТ 15» на посаді - менеджер в оптовій торгівлі в представництві підприємства в м. Києві за адресою - вул. Волошська 50/38 оф.144.

03.08.2022 р. позивачкою було подано на ім?я директора підприємства заяву про звільнення за угодою сторін.

В день звільнення, в порушення вимог К3пП України, не було проведено повного розрахунку по заробітній платі з 01.03.2022 року по 08.08.2022 року, з розрахунку - 25 000 грн. за місяць, не компенсовано 87 календарних днів відпустки - з 14.12.2015 року по 06.08.2022 року. Також не було передано під розпис трудову книжку, та не надано наказу про звільнення. Разом з цим, не було надано письмове повідомлення, за підписом ОСОБА_1 , про нараховані та виплачені при звільненні суми.

Позивачка зауважує, що відсутність трудової книжки на руках призводить до негативних наслідків, а саме - неможливості працевлаштування. Таким чином, їй завдається не лише матеріальний, моральний збиток але і збиток у вигляді не отриманої вигоди від можливого заробітку на новому місці роботи. Відсутність роботи за таких умов призводить до важкого матеріального становища.

На звернення позивачки від 05.10.2022 року щодо проведення розрахунку при звільненні та поверненні трудової книжки, останньою була отримала відповідь від 26.10.2022 року від директора ПП «КОНТИНЕНТ 15» про те, що начебто з позивачкою було проведено розрахунок та повернуто трудову книжку.

Однак, позивачка стверджує, що з нею зі сторони ПІ «КОНТИНЕНТ 15» не було проведено розрахунку по заробітній платі, починаючи з 01.03.2022 року по 08.08.2022 року, з розрахунку - 25 000 грн., за місяць, не компенсовано 87 календарних днів відпустки - з 14.12.2015 року по 08.08.2022 року. Також їй не було передано під розпис трудову книжку.

Позивачка вказує, що керівництвом ПП «КОНТИНЕНТ 15» грубо порушені її трудові права щодо виплати заробітної плати, не проведено в порушення вимог КЗпП України розрахунку в день звільнення, не надано, а утримано неправомірно трудову книжку (Т. 1, а. с. 1 - 7).

Позиція відповідача в суді першої інстанції

ПП «КОНТИНЕНТ 15» у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити. Приватне підприємство зазначає, що згідно з штатним розписом підприємства, затвердженим наказом по ПП «Континент 15» від 30.11.2021 №1к/тр, посадовий оклад менеджера в оптовій торгівлі складав - 6 850,00 грн.. Цей штатний розпис був введений в дію з 01.12.2021 року, продовжував діяти протягом 2022 року і є чинним дотепер.

У розрахунковій відомості №000000001 за період серпень 2021 року - серпень 2022 року містяться детальні нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня 2022 року по серпень 2022 року включно у відповідності до окладу, затвердженого штатним розписом, та табелів обліку використання робочого часу за даний період (табелі додаються).

Твердження позивачки, що вона працювала у період з березня 2022 року по серпень 2022 року, не відповідає дійсності. Ні вона, ні інші працівники підприємства, за винятком 4-х працівників, починаючи з 01 березня 2022 року не тільки не працювали у зв?язку з введенням воєнного стану, а й взагалі припинили виходити на роботу.

Директором ПП «Континент 15» був виданий наказ по підприємству від 01.03.2022 року №01/тр, яким на підприємстві був оголошений простій з вини працівників.

У відповідності до Закону України від 15.03.2022 №2136-1X «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та на підставі наказу по підприємству від 24.03.2022 №02/тр з усіма працівниками, за винятком 4-х осіб, до складу яких ОСОБА_2 не входить, трудові договори були призупинені.

Згідно до частини 1 статті 10 Закону України від 15.03.2022 №2136-1X «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

В період призупинення трудового договору у порядку, передбаченому статтею 13 Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-Х, який набрав чинності 24.03.2022, роботодавець не забезпечує найманого працівника роботою, яку той повинен виконати відповідно до трудового договору, тож і заробітна плата не зберігається.

ПП «Континент 15» знаходиться в м. Одесі, а ОСОБА_1 мешкала і працювала у м. Києві. Оскільки у березні 2022 року навколо м. Києва відбувалися бойові дії, довести до неї інформацію про призупинення трудового договору шляхом надсилання листа на паперовому носії було неможливо. Тому до працівників підприємства цю інформацію довели шляхом відправлення електронного листа на групу адресатів, об?єднаних під загальною назвою «home», до якої входить 311 учасників, у тому числі і ОСОБА_1 ..

Отже за спірний період з 01.03.2022 по 08.08.2022 підприємством з ОСОБА_3 були проведені повні і своєчасні розрахунки по її заробітній платі, що виключає задоволення вимоги позивачки щодо стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні (за шість місяців з дня звільнення) на суму - 133 620 грн..

Помилковими є доводи позивачки, що відповідачем не було здійснено компенсацію за 87 днів невикористаної відпустки, оскільки вказаний розрахунок було здійснено під час звільнення своєчасно і в повному обсязі.

Оскільки у день звільнення ОСОБА_3 не прибула за місцезнаходженням офісу підприємства в м. Одесі для отримання трудової книжки, працівники кадрового органу підприємства погодили з позивачем по телефону адресу, на яку потрібно було відправити її трудову книжку. Позивачка вказала таку адресу - АДРЕСА_1 . Саме за вказаною адресою трудова книжка була відправлена позивачці за допомогою поштового оператора «Нова пошта» за накладною 20400291347111. З сайту поштового оператора «Нова пошта» вбачається, що вказане поштове відправлення було відправлене 08.08.2022 о 10.54 і отримане позивачкою 12.08.2022 о 09.25. Про направлення трудової книжки на адресу позивачки їй повідомлялось листом від 26.10.2022 за вих. №3, до якого були додані копія згаданої накладної 20400291347111 та скріншот сайту поштового оператора «Нова пошта» про вручення поштового відправлення 20400291347111. Даний лист був отриманий позивачкою 03.11.2022. Оскільки ОСОБА_1 не підтвердила отримання трудової книжки, підприємство припустило, що вона втрачена. Тому підприємство оформило дублікат трудової книжки ОСОБА_1 і своїм листом від 09.12.2022 №4 повідомило позивачку про необхідність отримати дублікат за місцезнаходженням офісу ПП «Континент 15» або надати письмову згоду на направлення дублікату трудової книжки поштою на вказану позивачкою адресу. Даний лист позивачка отримала 21.12.2022 року.

ПП «Континент 15» жодним чином не перешкоджає позивачці отримати дублікат трудової книжки, підприємство готове у будь-який час видати його позивачці особисто або надіслати його на адресу позивача. Проте з 21.12.2022 до 17.04.2023, тобто протягом майже 5 місяців, ОСОБА_1 не прибула для отримання трудової книжки за місцезнаходженням офісу підприємства і не надала письмової згоди та адреси, на яку необхідно відправити цей дублікат. Хоча ніхто не перешкоджав їй це зробити.

Вимоги позивачки про одночасне стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільнення (ст. 117 КЗпП) та середнього заробітку за час вимушеного прогулу у випадку затримки видачі трудової книжки, суперечать законодавству та призведе до подвійного стягнення.

Крім того, відповідач вказує на пропуск строку на звернення до суду з вказаним позовом (Т. 1, а. с. 86 - 92).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2024 року залишено без задоволення вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки накази від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр не визнавалися незаконними, а вимог про визнання їх незаконними та скасування не заявлялося, підстави для виплати заробітної плати в період з 01.03.2022 року по 08.08.2022 року відсутні.

Судом встановлено, що грошова сума, яка підлягає компенсації за невикористані відпустки становить - 11 484,88 грн., яка була виплачена ОСОБА_1 ..

ОСОБА_1 не довела наявності будь-яких інших виплат, які підлягають виплаті в порядку статті 116 КЗпП. На підставі вказаного, суд дійшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні.

Оскільки у період з 08.08.2022 року по 21.12.2022 року відповідач не вживав заходів, передбачених Інструкцією №58, які б були спрямовані на повернення трудової книжки працівнику, вимоги про стягнення середнього заробітку (у розмірі, що відповідає штатному розкладу) за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки у період 08.08.2022 року по 21.12.2022 року, суд вважав обґрунтованими.

Однак, оскільки строк позовної давності минув, клопотань або заяв про поновлення строку позовної давності не надходило, беручи до уваги те, що відповідач просить застосувати строки позовної даності та те, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку (у розмірі, що відповідає штатному розкладу) за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки у період 08.08.2022 року по 21.12.2022 року є обґрунтованою, суд дійшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги у зв`язку із закінченням строку давності для звернення до суду (Т. 1, а. с. 214 - 221).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвали нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставини, що мають значення для справи, недоведеності обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1) суд першої інстанції помилково дійшов висновку про пропуск строку на звернення до суду із вказаним позовом; 2) помилковими є висновки суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки наданні відповідачем накази від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр апелянт вважає штучно створеними; 3) помилковими є висновки суду про не підтвердження розміру заробітної плати ОСОБА_1 у сумі - 25 000 грн; 4) не зрозуміло на підставі чого суд дійшов висновку про виконання відповідачем вимог ст. 116 КЗпП; 5) помилковими є висновки про ухилення позивачки від отримання трудової книжки; 6) суд помилково обрахував строк затримки видачі трудової книжки з вини власника у 135 днів, в період з 08.08.2022 року по 21.12.2022 року (Т. 1, а. с. 228 - 231).

Позиція відповідача в апеляційному суді

ПП «Континент 15» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Приватне підприємство посилається на те, що зміст наказів від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр повністю узгоджується з табелями обліку використання робочого часу за період з березня 2022 року по серпень 2022 року, тому твердження про їх штучне створення є безпідставними.

Вірними є висновки суду першої інстанції про неприйняття до уваги показів свідка ОСОБА_4 , оскільки остання ніколи не працювала на підприємстві, та не може мати достовірних відомостей щодо розміру заробітної плати.

Відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції про недобросовісну поведінку позивачки.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2024 року (Т. 1, а. с. 239 - 239 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.03.2024 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 245).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.05.2024 року задоволено клопотання адвоката Ковальова Дмитра Олексійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.05.2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.05.2024 року від ПП «Континент 15» надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

23.05.2024 року на електрону адресу надійшов лист від адвоката Ковальова Д.О. про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю електроенергії.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Щодо клопотання адвоката Ковальова Д.О., діючого від імені ОСОБА_1 , про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 14 ЦПК України, особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний підпис», якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Варто зауважити, що зазначену заяву було направлено в електронному вигляді. При цьому вона не містить електронного цифрового підпису, у порушення норм ЦПК України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційним судом було попереджено сторони, що відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, викладення правової позиції сторін у заявах по суті спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підглядає частковому задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 09.12.2015 року №12-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду менеджера по оптовій торгівлі відділу продажу з 14.12.2015 року (а. с. 16).

Відповідно до штатного розпису, що був введений в дію з 01.12.2021 року, та який затверджений наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 30.11.2021 року №01 К/ТР, посадовий оклад менеджера по оптовій торгівлі відділу продажів становить - 6 850,00 грн. (а. с. 24).

Як вбачається з реєстру №7 від 2/25/2022 перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди №261165467 (аванс за березень), ОСОБА_1 в якості авансу за березень 2022 року було нараховано - 4 100,00 грн., а загальна сума нарахувань працівникам склала - 56 300,00 грн. (а. с. 61).

Згідно платіжної квитанції №84 від 25.02.2022 року, ПП «КОНТИНЕНТ-15» перерахувала в якості заробітної плати за березень 2022 року - 56 300,00 грн. (а. с. 60).

01 березня 2022 року наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» №01/тр «Про оголошення простою», було оголошено простій з вини працівника з 01.03.2022 року усім працівникам ПП «КОНТИНЕНТ-15», окрім директора, заступника директора, головного бухгалтера та митного брокера. Вказано, що простій з вини працівника не оплачується (а. с. 102).

Наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 24.03.2022 року №02/тр було призупинено дію трудових договорів (без припинення трудових відносин) на період з 24.03.2022 року до припинення або відміни воєнного стану усім працівникам ПП «КОНТИНЕНТ-15», окрім директора, заступника директора, головного бухгалтера та митного брокера на підставі ст.13 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (а. с. 103).

03 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ПП «КОНТИНЕНТ-15» із заявою про звільнення (а. с. 64).

Відповідно до наказу (розпорядження) №04-к/тр від 08.08.2022 року, ОСОБА_1 звільнено з посади за угодою сторін на підставі заяви ОСОБА_1 .. У наказі також вказано, що компенсації підлягають 87 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за час роботи, а саме - з 14.12.2015 року по 08.08.2022 року (а. с. 65).

У реєстрі №14 від 08.08.2022 року перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди №261165467 вказано, що ОСОБА_1 було нараховано - 11 484,89 грн. (а. с. 63).

Відповідно до відомості №14 від 08.08.2022 року ПП «КОНТИНЕНТ-15» перерахував грошові кошти у розмірі - 11 484,89 грн. (а. с. 62).

08.08.2022 року відповідач направив поштою трудову книжку позивачці за відсутності заяви останньої про направлення трудової книжки поштою.

ОСОБА_1 не підтвердила отримання трудової книжки, підприємство припустило, що вона втрачена і тому оформило дублікат трудової книжки. Листом від 09.12.2022 №4 повідомило позивачці про необхідність отримати дублікат за місцезнаходженням офісу ПП «Континент 15» або надати письмову згоду на направлення дублікату трудової книжки поштою на вказану позивачкою адресу. Даний лист направлено за адресою - АДРЕСА_2 , та було особисто вручено ОСОБА_1 21.12.2022 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення та трекінгом.

Отримавши 21.12.2022 року лист приватного підприємства про можливість отримання трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 22.12.2022 року не вжила будь-яких заходів, які б підтверджували її бажання отримати трудову книжку (звернення із заявою про надання дозволу на пересилання трудової книжки поштою або ж особисте звернення до роботодавця).

По справі виникли правовідносини щодо проведення розрахунку при звільненні, видачі трудової книжки.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, прийняття/відхилення аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу

Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що позивачка пропустила строк на звернення до суду із вказаним позовом, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

Разом із тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк дії карантину неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року включно.

Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).

Оскільки, 08.08.2022 року (тобто під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)), ОСОБА_5 була звільнена за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 04-к/тр від 08.08.2022 року, а з вказаним позовом позивачка звернулась до суду 14.04.2023 року (засобами поштового зв`язку), тобто на момент дії на території України вказаного карантину, позивачкою не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Звертаючись до суду із вищевказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на наявність заборгованості по заробітній платі в період з 01.03.2022 року по 08.08.2022 року.

Вірно встановлено судом першої інстанції, що наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 01.03.2022 року №01/тр оголошено простій, зокрема, з ОСОБА_1 , тоді як наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 24.03.2022 року №02/тр було призупинено дію трудових договорів, зокрема, з ОСОБА_1 .

Посилання апелянта на їх штучність та, що судом першої інстанції не було встановлено, що про вищевказані накази було повідомлено позивачку, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, доказів, які б підтверджували факт того, що накази від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр у встановленому законом порядку визнавалися незаконними не було надано.

Також, позивачкою не заявлено вимог про визнання незаконними та скасування наказів від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр. Тому, посилання на те, що судом не було встановлено, чи доводились до відома позивачки вказані накази не заслуговують на увагу, оскільки останні не є предметом розгляду у вказаній справі.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові КЦС ВС від 14.12.2023 у справі № 760/28357/20 вказано, що саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14, провадження № 61-16521св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, провадження № 61-35160св18.

Тому з огляду на вищезазначене, вірними є висновки суду першої інстанції, що оскільки, накази від 01.03.2022 року №01/тр та від 24.03.2022 року №02/тр не визнавалися незаконними, а вимог про визнання їх незаконними та скасування не заявлялося, відсутні підстави для виплати заробітної плати в період з 01.03.2022 року по 08.08.2022 року.

Щодо вимог позивачки про стягнення з відповідача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі - 19 360,11 грн..

Судом встановлено, що у наказі (розпорядженні) №04-к/тр від 08.08.2022 року про звільнення ОСОБА_1 зазначено, що компенсації підлягають 87 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за час роботи, а саме - з 14.12.2015 року по 08.08.2022 року.

Відповідно до платіжної інструкції №168 від 08.08.2022 року, ОСОБА_1 були перераховані кошти у розмірі 11 484,89 в якості компенсації за невикористану відпустку (Т 1, а. с. 62).

У п.167.1 ст.167 Податкового кодексу України вказано, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Ставка військового збору становить 1,5% від об`єкта оподаткування відповідно до підпункту 1.3 пункту 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Отже, із вказаної грошової суми у розмірі - 19 360,11 грн., яку позивачка просить стягнути у якості компенсації за невикористані відпустки, підлягає утриманню грошова сума у розмірі - 19,5%.

Відповідно до Довідки про доходи від 09.12.2022 року за період з 01.08.2021 року по 08.08.2022 року, в серпні ОСОБА_1 було нараховано дохід у розмірі - 19 360,11 грн., з якого утримано - 290,40 грн - військовий збір, ПДФО - 3 484,82 грн., та до виплати становить - 15 584,89 грн. (Т. 1, а. с. 38).

Відповідно до розрахункової відомості №К-00000001 за серпень 2021 рік - серпень 2022 рік, у серпні 2022 році ОСОБА_1 було нараховано компенсацію (за відпустку) у розмірі - 19 360,11 грн. (Т. 1, а. с. 39).

Також, судом встановлено, що згідно реєстру №7 від 2/25/2022 перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди №261165467 (аванс за березень), ОСОБА_1 в якості авансу за березень 2022 року було нараховано - 4 100,00 грн., а загальна сума нарахувань працівникам склала - 56 300,00 грн., при цьому, зобов`язання роботодавця виконані, що підтверджується платіжною інструкцією №84 від 25.02.2022 року (Т. 1, а. с. 60 - 61).

З огляду на вищевказане, враховуючи те, що в період з 01.03.2022 року по 24.03.2022 року наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 01.03.2022 року №01/тр було оголошено простій з вини працівника, який не оскаржувався позивачем, позивачці було надміру виплачено грошову суму у розмірі 4 100,00 гривень.

Тому, із 19 360,11 гривень, які підлягали компенсації, повинно бути утримано:

- податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%;

- надміру виплачена в якості авансу за березень 2022 року грошова сума у розмірі - 4 100,00 грн..

З зазначеного вбачається, що грошова сума, яка підлягає компенсації за невикористані відпустки становить - 11 484,88 грн., та яка була виплачена ОСОБА_1 , що підтверджується платіжною інструкцією №168 від 08.08.2022 року (Т. 1, а. с. 62).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Враховуючи, вищевказане, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на те, що як було зазначено вище, на день звільнення позивачки, відповідачем ПП «КОНТИНЕНТ-15» було виконано положення ст.116 КЗпП, виплативши ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 11 484,88 гривень за невикористану відпустку.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналіз ч. 1 ст. 117, ч. 1 ст. 116 КЗпП України дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Вказаний висновок узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18 (провадження № 61-1879св20).

У статті 47 КЗпП вказано, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Порядок видачі трудових книжок у разі звільнення урегульований розд. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 власник або вповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові його трудову книжку в день звільнення з унесеним до неї записом про звільнення. У разі затримки щодо видачі трудової книжки з вини власника чи вповноваженого ним органу працівникові сплачують середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення за таких обставин є день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видають наказ, і вносять запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнають недійсним.

Пунктом 4.2 Інструкції № 58 уточнено: якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або вповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу можливе лише за письмовою згодою працівника.

У відзиві на позовну заяву, відповідач вказував, що направляв трудову книжку 08 серпня 2022 року засобами поштового зв`язку.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено, що позивачка надала письмову згоду на пересилання трудової книжки саме засобами поштового зв`язку.

Тому, вірними є висновки суду першої інстанції про порушення роботодавцем п. 4.2. Інструкції №58.

Крім того, відповідач зазначав, що ОСОБА_1 не підтвердила отримання трудової книжки, підприємство припустило, що вона втрачена і тому оформило дублікат трудової книжки ОСОБА_1 .. Листом від 09.12.2022 №4 повідомило позивачці про необхідність отримати дублікат за місцезнаходженням офісу ПП «Континент 15» або надати письмову згоду на направлення дублікату трудової книжки поштою на вказану позивачкою адресу. Даний лист направлено за адресою - АДРЕСА_2 , та було особисто вручено ОСОБА_1 21.12.2022 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення та трекінгом.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 03.11.2021 у справі № 387/326/20, реалізація права працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника.

Тобто, за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, працівник не повинен ухилятися від їх отримання.

Колегія суддів погоджується, що отримавши 21.12.2022 року лист приватного підприємства про можливість отримання трудової книжки, ОСОБА_1 у період з 22.12.2022 року не вжила будь-яких заходів, які б підтверджували її бажання отримати трудову книжку (звернення із заявою про надання дозволу на пересилання трудової книжки поштою або ж особисте звернення до роботодавця), що свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 ..

Остання не позбавлена можливості звернутись особисто до ПП «Континент 15» із заявою про отримання трудової книжки, або з проханням про направлення останньої засобами поштового зв`язку.

Однак враховуючи, що оскільки 08.08.2022 року відповідач направив поштою трудову книжку позивачеві за відсутності її заяви, колегія суддів вважає, що останнім у період з 08.08.2022 року по 21.12.2022 року не було виконано вимоги, передбачені Інструкцією №58, які б були спрямовані на повернення трудової книжки працівнику у відповідності до вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що строк затримки видачі трудової книжки з вини власника становить - 135 днів.

Посилання позивачки на те, що суд першої інстанції неправильно було обраховано вказаний період затримки видачі трудової книжки, колегія судді не приймає до уваги, оскільки позивачкою не було спростовано, що в період з 21.12.2022 року нею вживались заходи, щодо отримання трудової книжки, та перешкоджання відповідачем у її видачі.

Посилання апелянта на те, що її заробітна плата становила - 25 000 грн., та вказане підтверджував свідок в суді першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до штатного розпису, що був введений в дію з 01.12.2021 року, та який затверджений наказом директора ПП «КОНТИНЕНТ-15» від 30.11.2021 року №01 К/ТР, посадовий оклад становить - 6 850 грн..

Відповідно до наявних в матеріалах справи виписках про нарахування та виплату заробітної плати, ОСОБА_1 не отримувала заробітну плату у розмірі - 25 000 грн., вказане позивачкою не спростовано.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, у разі вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховується положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) і обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з п.4 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13.

Згідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду «вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника».

Апеляційний суд при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходить з наступного.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося 08.08.2022 року, то обчислювати середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно з заробітної плати за червень та липень 2022 року.

У разі якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до довідки про доходи від 09.12.2022 року, Позивачці ОСОБА_1 нараховано в січні 2022 року- 6850 грн., лютому 2022 року - 6850 гривень.

Загальна кількість робочих днів у січні - 19 та лютому 2022 р. становила 20.

За таких умов, середньоденна заробітна плата становить 6850 грн. + 6850 грн./ 29+20 = 13700/39=351,28 грн.

Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 08.08.2022 року по 21.12.2022 року складає - 135 робочих днів.

Отже, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу (за час затримки видачі трудової книжки), який підлягає стягненню з відповідача складає - 47 422,80 грн. = 351,28 грн. х 135 роб. дн..

Інші доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, які в свою чергу не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки видачі трудової книжки) підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення за вищевказаного обґрунтування.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський

апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 січня 2024 року в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки видачі трудової книжки) - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «КОНТИНЕНТ 15» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за час затримки видачі трудової книжки) - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «КОНТИНЕНТ 15» (ЄДРПОУ 39935896) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу (за затримку видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу) у розмірі - 47 422 (сорок сім тисяч чотириста двадцять дві) грн. 80 коп..

В решті рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 17 червня 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе