Рішення

від 11.06.2024 по справі 621/345/24

ЗМІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

Справа № 621/345/24

Провадження № 2/621/441/24

11 червня 2024 року м. Зміїв Харківська область

Зміївський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді В.Філіп`євої

за участі секретаря судового засідання - А.Бабич

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач: ОСОБА_3 (не з`явилася)

третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, - представник В. Антипенко (не з`явився),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області,

про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_5 звернулася до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просила суд позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав стосовно їх неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачкою ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі, в якому мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.06.2017 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір`ю в с. Геніївка Чугуївського району Харківської області. Однак, майже відразу після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_3 поїхала на заробітки за кордон та залишила сина своїм батькам. Весь 2017/2018 навчальний рік їх спільний син проживав у батьків відповідачки та навчався в школі в с. Геніївка. Після закінчення навчального року позивач забрав сина до себе, і з 2018 року по теперішній час дитина проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , де відвідує школу, обслуговується в дитячій поліклініці. Відповідач жодним чином не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про стан здоров`я сина, не дбає про потреби й виховання дитини, не проявляє жодної материнської уваги. Дитина повністю знаходиться на утриманні позивача, відповідачка жодної копійки на утримання сина з 2017 року не надала. Останній раз син бачив відповідачку в 2017 році. Місце її перебування на даний час невідомо ні сину, ні позивачу, ні батькам відповідачки. Жодних перепон у спілкуванні з дитиною позивач не чинить. Позивач проживає однією сім`єю з ОСОБА_9 , з якою мають спільного сина ОСОБА_10 , 2020 року народження. У ОСОБА_7 склалися дуже добрі відносини з ОСОБА_9 , яка фактично замінила йому матір. Син дуже прив`язаний до неї. Батьки та родичі його фактичної дружини також прийняли ОСОБА_7 як рідного і допомагають виховувати його як рідного онука. Разом з тим, відсутність рідної матері, окрім негативного психологічного впливу на стан дитини, постійно перешкоджає позивачеві у здійсненні представництва інтересів дитини, бо мати, самоусунувшись від виконання батьківських обов`язків, не надала йому жодниих довіреностей чи відповідних заяв. Така загальна поведінка, на думку заявника є підставою для позбавлення відповідачки бактьківських прав щодо їх спільного сина (а.с. 1-4).

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 07.02.2024 року відкрито провадження за позовною заявою та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням її учасників про дату, час і місце його проведення.

23.04.2024 року представник третьої особи В. Антипенко подав заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності представника Служби у справах дітей та сім`ї Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, за наявними матеріалами справи (а. с. 103-104).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, заяв про відкладення судового засідання, відзиву на позов не подавала. Поштова кореспонденція неодноразово направлялася судом за зареєстрованим місцем проживання, однак відповідач повторно не з`являється на виклик суду, в зв`язку з чим суд вжив заходів щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади.

Відповідно до частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 та його представник не заперечували проти ухвалення заочного рішення.

Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, повідомленого належним чином, що дає підстави вирішити справу відповідно до наявних у ній даних (постановити заочне рішення) згідно з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 наполягали на задоволенні позову з підстав, викладених вище.

Допитаний в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пояснив, що він живе з батьком, з братом та його цивільною дружиною ОСОБА_9 , яку поважає як матір. Свою рідну маму востаннє бачив у 2017 році, і вже навіть не пам`ятає її обличчя. Вона йому не телефонує, не цікавиться його життям. Його вихованням, здоров`ям, життям, опікується батько та Віка.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтвердили обставини, викладені в позові, та пояснили, що позивач ОСОБА_1 та його син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_3 жодним чином не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, про її здоров`я, останній раз ОСОБА_7 бачив матір у 2017 році, де вона перебуває на даний час їм не відомо.

З письмових доказів, доданих до матеріалів цивільної справи вбачається, що:

09.09.2005 року між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис №335 від 09.09.2005 року.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.06.2017 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16.06.2017 року (а.с. 12-13).

Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 543 від 05.09.2008 року (а.с. 9).

З копії паспорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 6-7).

З Довідки Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області №01-21/192 від 05.02.2024 року відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 46).

З листа КЗ "Пісочинський ліцей "Мобіль" Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області" №01-41/17 від 26.01.2024 року, вбачається, що дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , є здобувачсм освіти 9-А класу КЗ "Пісочинський ліцей "Мобіль" Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області". Максим навчається в ліцеї з 2017 року. Батько дитини, ОСОБА_1 , упродовж навчання ОСОБА_7 в ліцеї відвідував батьківські збори. З класним керівником спілкується періодично. В період дистанційного навчання (з 2019 по 2023 роки) заклад не відвідував, спілкувався з класним керівником онлайн. За період навчання (в офлайн та онлайн форматі) мати дитини, ОСОБА_3 , до класного керівника не зверталась, батьківські збори не відвідувала. Батько дитини ОСОБА_1 протягом всього періоду навчання цікавиться розвитком сина, успіхами у навчанні, відвідуванням навчальних занять (а.с. 14).

З листа КНП Пісочинської селищної ради "Центр первинної медичної допомоги №2" Харківського району №45 від 23.01.2024 року, вбачається, що дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою: в АДРЕСА_1 , знаходиться на обліку в амбулаторії ЗПСМ сел. Пісочин КНП "ЦПМД №2 Харківського району", Декларація №0001-86Н2-1900 укладена з сімейним лікарем ОСОБА_19 батьком ОСОБА_1 , всі відвідування лікарем дитини відбувалися/відбуваються за адресою: в АДРЕСА_1 , проводяться всі профілактичні щеплення, регулярно проходять профілактичний медогляд, мати, ОСОБА_3 не цікавиться станом здоров`я дитини і не відвідує амбулаторію ЗПСМ сел. Пісочин КНП "ЦПМД №2 Харківського району", приводить дитину на прийом до сімейного лікаря, батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який постійно доглядає за дитиною під час захворювання, виконує рекомендації лікарів, займається лікуванням дитини, та цікавиться станом його здоров`я (а.с. 16, 17).

З довідки про доходи №1/23/01 від 23.01.2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює у ФО-П ОСОБА_20 , займає посаду начальник цеху, загальна сума доходу за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року без урахування аліментів становить 89384,19 гривень (а.с. 18-19).

Позивач ОСОБА_1 є працездатною, здоровою людиною, не перебуває на обліку у нарколога та психіатра, за місцем роботи характеризується позитивно, взаємовідносини з колегами склалися хороші, після 24.02.2022 року підтримував співробітників в складний період, що підтверджується характеристикою директора підприємства, Довідкою КНП ХОР "Обласна клінічна наркологічна лікарня" № 71 від 22.01.2024 року, Довідкою КНП "Міський психоневрологічний диспансер №3" ХМР Департаменту охорони здоров`я Харківської міської ради № 169 від 19.01.2024 року (а.с. 20-22).

Крім того, у позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_9 мають спільну дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, актовий запис №37 від 07.04.2020 року (а.с. 15).

Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 24.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Гаражою Н.П., зареєстровано в реєстрі за №1670, технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрованого в КП "Харківське районне бюро технічної інвентаризації" за реєстровим № 24-3245/157, копії паспорту серія НОМЕР_4 , виданого 26.01.2016 року Харківським РВ ГУДМСУ в Харківській області, власником квартири, в якій проживають позивач та його неповнолітній син ОСОБА_7 є ОСОБА_9 , яка зареєстрована за цією адресою (а.с. 23-32).

Відповідно до висновку Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області № 02-31/1432 від 15.04.2024 року, Пісочинська селищна рада Харківського району Харківської області як орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 100-102).

З фототаблиці наданої в судовому засіданні позивачем вбачається, що ОСОБА_1 проживає зі своїми дітьми ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та цивільною дружиною ОСОБА_9 однією сім`єю (а.с. 137-140).

Частинами 1, 3 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Заслухавши учасників судового засідання, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд зазначає наступне:

Згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, духовного та соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Статтею 11 цього ж Закону визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Статтею 150 Сімейного кодексу України закріплено обов`язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття освіти, готувати до самостійного життя та поважати її.

Частиною 1 статті 151 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають також переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, що визначено частиною 1 статті 163 Сімейного кодексу України.

Згідно ч.1 статті 152 Сімейного кодексу України, право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом

Відповідно до положень статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, та в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до вимог статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно статті 165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років .

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, матері, так і для дитини, що визначено статтею 166 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Верховний суд у своїй постанові від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зазначив, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості згідно зі статтею 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Це крайній захід впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

Крім того, відповідно до частин другої, третьої статті 171 Сімейного кодексу України, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Тобто, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів.

В судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_7 підтвердив факт відсутності будь-якого спілкування з матір`ю, вчинення нею з 2017 року дій, спрямованих на виховання, розвиток, утримання дитини, що у сукупності з іншими обставинами справи може бути розцінено як свідоме нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками.

Згідно з ч.ч.5, 6 статті 9 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки та піклування за місцем фактичного проживання дитини дійшов висновку про доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що, з огляду на встановлені судом обставини, є обгрунтованим та відповідає найкращим інтересам дитини.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та доцільність позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, в зв`язку з задоволенням позову в повному обсязі, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьківських прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Зміївським районним судом Харківської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_7 .

Третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ЄДРПОУ 42702469, юридична адреса: провулок Транспортний, буд. 2, смт Пісочин Харківського району Харківської області, 62416, фактична адреса: в`їзд Набережний, буд. 10, кв. 3, смт Пісочин Харківського району Харківської області, 62418.

Повний текст рішення складено 18.06.2024 року.

Суддя В. Філіп`єва