Постанова

від 04.06.2024 по справі 920/692/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. Справа№ 920/692/23(910/8611/23)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Копитової О.С.

Остапенка О.М.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 20.02.2024 (повне рішення складено 22.02.2024, суддя Яковенко В.В.)

у справі №920/692/23(910/8611/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: арбітражний керуючий Жмакін Сергій Андрійович,

про стягнення 1 400 000 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" (далі - позивач) звернулось в господарський суд з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, Банк) про стягнення 1400000 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості предмету договору лізингу за договором фінансового лізингу від 02.07.2016 №4К16031ЛИ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом дії договору лізингу позивач як лізингоодержувач сплатив на користь відповідача як лізингодавця лізингові платежі в сумі 13379576,44 грн, які останній зобов`язаний повернути у зв`язку з розірванням договору лізингу.

Як на правову підставу позову позивач посилається на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання товару у власність покупця. Тобто, за твердженням позивача, у разі розірвання договору лізингу та повернення предмету лізингу лізингодавцеві, у останнього припиняється право на отримання (тримання) лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у справі №920/692/23(910/8611/23) позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 1400000 грн сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 та 21000 грн судового збору.

Рішення суду обґрунтоване тим, що на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу.

У свою чергу, зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється.

Отже, а висновком суду першої інстанції, позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у справі №920/692/23 (910/8611/23) повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" в позові в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права - ст.ст. 653, 693, 629, 631 Цивільного кодексу України та порушено принцип правової визначеності, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2019 у справі № 914/2310/18 була стягнута з лізингоодержувача та користь Банку прострочена заборгованість за лізинговими платежами, заборгованість з винагороди за користування майном, пеня за порушення строків оплати, що виникла у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором фінансового лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016. Окрім того, Банк посилається на безпідставність застосування до спірних правовідносин нерелевантних правових висновків Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/692/23 (910/8611/23), розгляд справи призначено на 30.04.2024.

Позивач у відзиві заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги з огляду на законність рішення суду першої інстанції.

Третя особа розпорядник майна ТОВ "Комершал ЛТД" арбітражний керуючий Жмакін Сергій Андрійович у відзиві просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 залишити без змін. Так, за доводами третьої особи, положення ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання товару у власність покупця.

В судовому засіданні 30.04.2024 була оголошена перерва до 04.06.2024 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзивів, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.2016 між Банком та ТОВ "Комершал ЛТД" як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу №4К16031ЛИ (далі договір лізингу), відповідно до умов пункту 1.1 якого Банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 договору (далі - майно). Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингодержувач приймає майно від Банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

На дату укладання Договору вартість Майна становила 366558877,00 грн (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 цієї угоди розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 "Графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості Майна", в таблиці якого визначено лізингові платежі у рахунок викупу Майна, грн.

Згідно з п. 6.2.4 договору Лізингоодержувач зобов`язується повернути майно Банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення Майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення Майна Банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

За визначенням ст. 806 Цивільного кодексу України (в редакції, що була чинна протягом дії договору лізингу) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Враховуючи, що предметом договору лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 є майно, яке належить Банку (лізингодавцю) на праві власності, а умови укладеного між сторонами договору не містять зобов`язань лізингодавця з придбання цього майна у продавця, то правовідносини між сторонами за договором №4К16031ЛИ від 02.07.2016 є прямим лізингом.

Відповідно до таких правовідносин належить застосовувати норми § 6 "Лізинг" Глави 58 Цивільного кодексу України. При цьому, норми Закону України "Про фінансовий лізинг", які врегульовують лише правовідносини непрямого лізингу, до спірних правовідносин не застосовуються.

На підставі акта прийому-передачі майна від 02.07.2016 відповідач передав, а позивач прийняв в платне користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до договору та є предметом договору лізингу.

Протягом дії договору лізингоодержувач сплатив на користь лізингодавця лізингові платежі на загальну суму 13379576,44 грн, а саме:

25.07.2016 у розмірі 305465,73 грн,

23.08.2016 у розмірі 3057459,75 грн,

25.07.2017 у розмірі 3362925,48 грн,

23.08.2017 у розмірі 3362925,48 грн,

28.09.2017 у розмірі 319920,00 грн,

31.10.2017 у розмірі 310500,00 грн,

30.11.2017 у розмірі 324000,00 грн,

16.01.2018 у розмірі 139000,00 грн,

31.01.2018 у розмірі 125000,00 грн,

28.02.2018 у розмірі 243800,00 грн,

30.03.2018 у розмірі 285000,00 грн,

27.04.2018 у розмірі 265500,00 грн,

31.05.2018 у розмірі 300000,00 грн,

04.07.2018 у розмірі 110000,00 грн,

31.07.2018 у розмірі 112800,00 грн,

31.08.2018 у розмірі 80400,00 грн,

28.09.2018 у розмірі 104400,00 грн,

31.10.2018 у розмірі 119520,00 грн,

30.11.2018 у розмірі 149520,00 грн,

28.12.2018 у розмірі 162720,00 грн,

31.01.2019 у розмірі 138720,00 грн.

У зв`язку з тим, що лізингоодержувач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, Банк направив лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу з 13.05.2019, вимагав сплатити заборгованість та повернути предмет договору лізингу по акту прийому-передачі, що узгоджується із умовами п. 5.1.3, 8.2.3 договору лізингу.

За актами про передачу майна від 09.10.2019, від 29.10.2019, від 30.10.2019 позивач повернув відповідачу предмет договору лізингу.

Отже, договір лізингу розірваний з 13.05.2019, а предмет договору лізингу був повернутий лізингоодержувачем лізингодавцеві.

Позивач вважає, що оскільки лізингодавець не передав предмет договору лізингу у власність лізингоодержувачу у зв`язку з достроковим розірванням договору, то лізингоодержувач має право вимагати, а лізингодавець зобов`язаний повернути всі лізингові платежі, які були сплачені протягом дії договору, як суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу у відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

З наведеного слід дійти висновку, що до правовідносин з передання предмету договору лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу, сплати лізингових платежів протягом строку лізингу застосовуються положення про найм (оренду), по закінченні строку договору у зв`язку з його належним виконанням у лізингодавця виникає зобов`язання з передачі у власність лізингоодержувачу предмету договору лізингу, тобто до таких правовідносини належить застосовувати положення про купівлю-продаж. А враховуючи, що укладений між сторонами договір є договором прямого лізингу, то положення про договір поставки в даному конкретному випадку застосуванню не підлягають.

З урахуванням зазначеного слід дійти висновку про помилковість посилання позивача, з яким погодився суд першої інстанції, на норму статті 693 Цивільного кодексу України щодо права покупця вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати в разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Лізингові платежі за своєю правовою природою не є сумою попередньої оплати за договором купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а є платою за найм (оренду) майна, яка в подальшому в разі її повного внесення на користь лізингодавця вважається оплатою за придбане майно, яке є предметом договору лізингу. І лише в разі не передання лізингодавцем у власність лізингоодержувача предмету договору лізингу за умов сплати всіх лізингових платежів, така плата вважається попередньою оплатою і може бути витребувана лізингоодержувачем від лізингодавця або лізингоодержувач вправі вимагати передання майна, що і передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Позаяк позивач не виконав свої зобов`язання з повної сплати всіх лізингових платежів, які були обумовлені договором лізингу, він не вправі вимагати ані передання йому майна (предмету договору лізингу), ані лізингові платежі, сплачені ним протягом дії договору до його дострокового розірвання.

При цьому, норми цивільного законодавства, які врегульовують правовідносини найму (оренди) не передбачають право наймача на повернення внесеної плати за найм (оренду) в разі розірвання договору, яке стало наслідком відмови наймодавця від договору найму у випадку, якщо наймач не вносить плату за наймм речі протягом трьох місяців підряд.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення (повернення) лізингових платежів з лізингодавця на користь лізингоодержувача, які були внесені не в повному обсязі протягом дії договору лізингу до його дострокового розірвання у зв`язку з відмовою лізингодавця від договору, належить відмовити.

Одночасно колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, позаяк позивач під час пред`явлення позову жодним чином не обґрунтував ані підстав ані розміру "частини" покупної плати, яка заявлена до стягнення з відповідача. Не встановив такий розмір і суд першої інстанції при з`ясуванні дійсних обставин справи, зокрема, щодо складових щомісячного лізингового платежу - які мають бути обраховані як плата за найм, а яка частина має вважатись як складова покупної ціни майна, і яка, за висновком суду першої інстанції, підлягає поверненню лізингоодержувачу.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у даній справі, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права - ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, що є підставою для його скасування у відповідності із п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим належить також задовольнити апеляційну скаргу.

Згідно із частинами 1, 4, статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно із статтею 129 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви належить покласти на позивача, а також судовий збір, що сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у справі № 920/692/23(910/8611/23) скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" (ідентифікаційний код 39756268) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (ідентифікаційний код 14360570) витрати по сплаті судового збору в сумі 31500 (тридцять одна тисяча п`ятсот) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.С. Копитова

О.М. Остапенко