Постанова

від 18.06.2024 по справі 910/16632/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. Справа№910/16632/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024

у справі №910/16632/23 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінагротех»

ОСОБА_1

про стягнення 723 147,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» (далі - ТОВ «Грінагротех»/відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про солідарне стягнення заборгованості яка виникла за кредитним договором №38734168-КД-2 від 22.03.2021, с саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 567 133, 31 грн, заборгованістю за процентами 156 013, 76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ «Грінагротех» умов за укладеним між ним та позивачем кредитним договором від 22.03.2021 №38734168-КД-2, а також ОСОБА_1 , як поручителем, взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором №38734168-КД-2 від 22.03.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 38734168-КД-2 від 22.03.2021 у розмірі 723 147, 10 грн, з яких: 567 133, 31 грн - заборгованість за тілом кредиту та 156 013, 79 грн - заборгованість за процентами. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4 338, 89 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 4 338, 88 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що факт надання позивачем кредитних коштів та факт порушення відповідачем 1 своїх договірних зобов`язань в частині своєчасного повернення кредиту підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем-1 та дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Крім того, враховував підписання договору поруки, відповідно до умов якого відповідач-2 взяв на себе зобов`язання за виконання відповідачем-1 умов кредитного договору, у тому числі по поверненню кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів та дійшов висновку, що у відповідача-2 виник солідарний обов`язок сплатити заявлену позивачем до стягнення заборгованість.

Суд першої інстанції зазначив, що у даній справі позивачем не заявлено позовної вимоги щодо стягнення неустойки (штрафів, пені). Нарахування відсотків за користування кредитом є процентами за користування кредитом (платою за кредит). Відтак, відповідачем-2 не доведено підстав та не обґрунтовано звільнення її чи відповідача-1 від обов`язку з виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за його користування. Вказано, що заперечення відповідача-2 не ґрунтуються на нормах законодавства України.

Також безпідставними визнано посилання відповідача-2 на форс-мажорні обставини для позичальника через здійснення господарської діяльності у Луганській області, на підтвердження яких нею надано лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представнику відповідача 2 про передачу справи стосовно відповідача 2 на розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва, оскільки між позивачем та відповідачами наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами ГПК України.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 та ухвалити нове рішення, в якому відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач-2 посилається на те, що ОСОБА_1 є фізичною особою та ніколи не була фізичною-особою підприємцем, а відтак даний спір на думку скаржника підлягає розгляду за правила цивільного судочинства.

Скаржник зазначає, що позивач не надав жодного доказу того, що боржник добровільно не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, оскільки до 24.02.2022 у відповідача 1 перед позивачем заборгованість була відсутня, а 28.02.2022 ТПП України підтвердила своїм листом, що події з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов?язанням/обов?язком, виконання яких/-го настало згідно з умовам договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Також апелянт заперечує щодо підняття процентної ставки за кредитом у відповідності до п. А.6.1. кредитного договору без належного про те повідомлення, що збільшило обсяг її відповідальності як поручителя.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16632/23. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23.

Матеріали справи №910/16632/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 22.02.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 02.04.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.04.2024 о 12 год 15 хв.

22.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення позивача на апеляційну скаргу на підставі яких заявник просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 без змін, які залишені судом апеляційної інстанції без розгляду, оскільки позивачем порушено строк, встановлений судом апеляційної інстанції, для подання пояснень за ухвалою про відкриття апеляційного провадження у даній справі за апеляційною скаргою відповідача 2.

Однак, судом апеляційної інстанції звернуто увагу учасників процесу на можливість надання усних пояснень щодо спірних правовідносин.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 розгляд справи №910/16632/23 відкладено на 14.05.2024 о 12 год 30 хв.

14.05.2024 відповідачем 2 подано клопотання про доручення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.05.2024 виникла необхідність оголосити перерву у розгляді справи №910/16632/23 до 04.06.2024 до 14 год. 00 хв.

У судовому засіданні 04.06.2024 виникла необхідність оголосити перерву у розгляді справи №910/16632/23 до 11.06.2024 до 13 год. 15 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 розгляд справи №910/16632/23 відкладено на 18.06.2024 о 13 год 45 хв.

18.06.2024 відповідачем 1 подано клопотання про доручення доказів.

Відповідач 1 свого представника в судове засідання 18.06.2024 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 18.06.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 залишити без змін.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 18.06.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Враховуючи зазначене та те, що докази надані відповідачем 2 були наявні на момент розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем 2 не доведено суду апеляційної інстанції об`єктивної неможливості надання їх суду першої інстанції, а тому вони не приймаються судом апеляційної інстанції на підставі частини 3 статті 269 ГПК України.

Щодо наданого відповідачем 1 суду апеляційної інстанції листа слідчого відділу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 12.06.2024 №78/3/37596 з додатками, то вказаний доказ виник після ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі, а тому є новим доказом.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 22.03.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» (далі - Позичальник) було укладено кредитний договір № 38734168-КД-2 (далі - Кредитний договір) відповідно до умов якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» було надано кредит у розмірі 819 566,68 грн (п. А.2. Кредитного договору) із терміном повернення 01.12.2025 (п.п. А.3., 1.2., 2.2.3. Кредитного договору).

Пунктом 6.1. Кредитного договору встановлено, що цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» відкрито рахунок НОМЕР_2 для обслуговування кредиту (п. А.4. Кредитного договору).

22.03.2021 між Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» укладено додаткову угоду №1 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода) відповідно до підпункту "а" пункту 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3. Кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства (далі - Програма) та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

За умовами визначеними п. 2.1. Додаткової угоди за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 14,33% річних. Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD (3 місяці) + 7%; де Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці. На дату укладання цієї Додаткової угоди значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що є останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом є 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

В п. 2.2. Додаткової угоди встановлено, що у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5% річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7. Додаткової угоди визначено, що погашення кредиту (тіла) позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

В п. 2.10. Додаткової угоди сторонами визначено, що у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п. А.3. Кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5% річних.

22.03.2021 між Акціонерним товариством «Приватбанк» (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки № 38734168-ДП-2/1 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов`язань ТОВ «Грінагротех» (далі - боржник) за Кредитним договором №38734168-КД-2 від 22.03.2021, невідновлювальної кредитної лінії на суму 819 566,68 грн з терміном дії до 01.12.2025 (п. 1.1. Договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності (п. 1.2. Договору поруки).

Згідно з пунктом 1.5 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідалью перед кредитором як солідарні боржники.

29.03.2021 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінагротех» було перераховано кредитні кошти у розмірі 805 000,00 грн, що підтверджується копією банківської виписки по рахунку № НОМЕР_1 та меморіальним ордером №113855163 від 29.03.2021.

Враховуючи, що відповідач 1 припинив здійснювати щомісячні платежі, які передбачені Графіком платежів, станом на 24.10.2023 заборгованість за тілом кредиту становить 567 133,31 грн, а заборгованість за процентами становить 156 013,79 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, просить стягнути солідарно з відповідачів 723 147, 10 грн заборгованості яка виникла за кредитним договором №38734168-КД-2 від 22.03.2021.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Відповідно до постанови від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).

Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Апелянт посилається на пункт 5.9. кредитного договору, згідно якого, сторони дійшли згоди, що в разі неповернення позичальником кредиту в строк, зазначений в п. А.3., п. 2.3.2. цього договору позичальник зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін, в розмірі подвійних процентів за користування кредитом, базовий розмір яких передбачений пунктом А.7. цього договору. При цьому проценти за користування кредитом банком не нараховуються та не підлягають сплаті позичальником.

Скаржник з посиланням на п. 5.9. Кредитного договору вказує, що всупереч розрахунку, що наданий позивачем відбувається нарахування відсотків, а не застосування ч. 2 статті 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції здійснивши аналіз договірних умов вважає, що позивачем було заявлено до стягнення проценти за користування кредитом у вигляді базової процентної ставки визначеної за формулою згідно пункту 2.1. Додаткової угоди, тобто в порядку статті 1048 Цивільного Кодексу України, що не є відповідальністю визначеною статтею 625 ЦК України.

Право позивача вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України передбачено частиною 1 статті 1052 ЦК України, що свідчить про нормативну обґрунтованість такої вимоги.

Стосовно доводів апелянта щодо не надсилання позивачем відповідачу 2 умов і розрахунків, суд апеляційної інстанції зазначає, що за умовами абзацу 2 пункту А.11 Договору поруки передбачено те, що поручитель при укладенні даного договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за Кредитним договором (в тому числі щодо збільшення розміру кредиту, процентної ставки, комісійної винагороди та інших зобов`язань за Кредитним договором) в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення, повідомлення Поручителя та укладення окремої угоди з Поручителем не потрібне.

Відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, закон пов`язує припинення договору поруки, на підставі частини першої статті 559 ЦК України, зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов`язання, забезпеченого порукою.

Так, зміна умов зобов`язання, забезпеченого порукою, без згоди поручителя може припинити поруку лише у випадку, коли зазначене призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за забезпеченим порукою зобов`язанням.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.06.2013 у справі № 6-43цс13).

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій письмовій формі (листі, заяві, телеграмі), головне, щоб вона була явно вираженою і відповідала дійсній волі поручителя.

Водночас в матеріалах справи відсутні договори про внесення змін та доповнень до основного зобов`язання.

Також не заслуговують на увагу посилання скаржника на Закон України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким доповнено, зокрема пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).», оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України, що не підлягає списанню відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України.

Дослідивши умови Договору, суд апеляційної інстанції встановив, що відсотки, нараховані позивачем за користування кредитом за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а являються гарантованим законом та умовами Договору платою боржника на користь кредитора саме за користування грошовими коштами. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які документи або розрахунки щодо будь-яких нарахувань сум штрафних санкцій, у тому числі, інфляційних втрат, 3% річних або пені, які позивачем не заявлені до стягнення з відповідачів.

Відповідач 2 також вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Водночас сам по собі воєнний стан в Україні, зокрема ведення бойових дій на території України, не є безумовною підставою ні для припинення зобов`язань, ні для звільнення від їх виконання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 925/1238/22.

Крім того, загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб`єкта - відповідача, для якого настали певні форс-мажорні обставини, що підтверджують неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо погашення кредиту, тому не визнався судом допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи.

Відповідачем 2 не надано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76-77 ГПК України, які би свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила виконання зобов`язання щодо погашення кредиту.

Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції відмовив у передачі справи стосовно відповідача 2 на розгляд до Солом`янського районного суду міста Києва, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження №12-170гс18).

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, позивач як кредитор подав до господарського суду позов до юридичної особи, як позичальника та фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачем 2 наявний спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/16632/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

4. Матеріали справи №910/16632/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 20.06.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська