Рішення

від 12.06.2024 по справі 910/18969/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2024Справа № 910/18969/23 (910/1907/24)

Заяву Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" арбітражного керуючого В`язовченко Анатолія Михайловича ( АДРЕСА_1 )

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс" (03035, м. Київ, вул. Сурікова,3, корп. 8Б, ідентифікаційний номер 43430711);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, ідентифікаційний номер 43488033)

про визнання недійсними правочинів

в межах справи №910/18969/23

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкар" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, ідентифікаційний номер 42915707)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, ідентифікаційний номер 43488033)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін:

від позивача- не з`явився

від відповідача-1- не з`явилися

від відповідача-2 - Макеєв Є.Ю.

вільний слухач -ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/18969/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент".

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" арбітражного керуючого В`язовченко Анатолія Михайловича до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" про визнання недійсними правочинів.

В поданій позовній заяві позивачем заявлено вимоги:

- визнати недійсним договір фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент";

- визнати недійним іпотечний договір від 15.05.2020 року, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 03.04.2024.

13.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача-2 про закриття провадження у справі.

13.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 відкладено судове засідання на 22.05.2024.

22.05.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2024 відкладено судове засідання на 12.06.2024.

12.06.2024 до Господарського суду міста Києва надішла заява позивача про відкладення судовоо засідання.

У судовому засіданні 12.06.2024 представник відповідача-2 просив у задоволенні позову відмовити. Також підтримав клопотання про закриття провадження у справі.

Представники позивача, відповідача-1 до судового засідання не з`явилися, проте про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наступне.

Закриття провадження у справі -це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При цьому, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

На обґрунтування поданої заяви відповідач-2 зазначив, що оскільки арбітражним керуючим В`язовченко А. М. заявлено позов від імені ТОВ «Конгрес Девелопмент» до ТОВ «ФК «Женева Фінанс» та ТОВ «Конгрес Девелопмент», то в такому випадку предмет спору між сторонами відсутній та провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Згідно з ст. 1 КУзПБ розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 КУЗПБ розпорядник майна зобов`язаний, зокрема, вживати заходів для захисту майна боржника, а згідно з ч. 9 ст. 44 КУзПБ розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у томі числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що з дня свого призначення ухвалою суду, розпорядник майна є законним представником боржника у суді, якого наділено певним обсягом прав та обов`язків.

Отже, в цьому випадку, шляхом подання позовної заяви про визнання недійсними договорів, укладених боржником, арбітражний керуючий виконує свої обов`язки розпорядника майна боржника з метою вжиття дій щодо захисту інтересів боржника та кредиторів останнього.

Близька за змістом правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у cправі № 909/69/22 (909/118/23).

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у справі через відсутність предмета спору, оскільки виходячи з повноважень розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" арбітражного керуючого В`язовченко Анатолія Михайловича, останній є належним представником боржника у суді при поданні позову про визнання укладеного боржником правочину недійсним, та поєднання позивача та відповідача в таких спорах не відбувається.

У зв`язку з викладеним, заява відповідача-2 про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання позивача про відкладення судового засідання, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Відповідно до частини 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.

З огляду на те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, тобто строк розгляду спору є обмеженим, а також враховуючи що судом вже відкладався розгляд справи за клопотанням позивача, суд дійшов висновку в задоволенні повторного клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.05.2020 між ТОВ «ФК «Женева Фінанс» (кредитодавець) та ТОВ «Конгрес Девелопмент» (позичальник) укладено договір фінансового кредиту № 15/05-2020, за яким ТОВ «ФК «Женева Фінанс» зобов`язується надати ТОВ «Конгрес Девелопмент» грошові кошти в сумі 40 000 000,00 грн. до 14.05.2021 на умовах зворотності, строковості, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15% річних. Тип процентної ставки - фіксована.

У пункті 4.1 договору встановлено, що даний кредит забезпечується іпотекою нерухомого майна, а саме: готельно-офісного та торгівельно-розважального комплексу, загального площею 18 667,00 кв.м,. що розташований за адресою: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, та належить позичальнику на праві власності.

Крім визначеного в п. 4.1 цього договору забезпечення, кредит також забезпечується всім належним позичальнику на праві власності майном та коштами, на які згідно чинного законодавства України може бути звернено стягнення.

Також, 15.05.2020 між ТОВ «ФК «Женева Фінанс» (іпотекодержатель) та ТОВ «Конгрес Девелопментт» (іпотекодавець) укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрований у реєстрі за № 373.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку готельно-офісний та торгівельно-розважальний комплекс, загального площею 18 667,00 кв.м,. розташований за адресою: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32.

Згідно з пунктом 1.3 іпотечного договору узгоджена ціна предмета іпотеки, визначена сторонами, становить у розмірі 40 000 000,00 грн.

На даному іпотечному договорі встановлено заборону відчуження спірного нерухомого майна.

20.05.2020 між ТОВ «Європейське ощадне товариство» (фінансова установа) та ТОВ «Конгрес Девелопмент» (вкладник) укладено договір № 20-05/2020 залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення, відповідно до якого фінансова установа в порядку та на умовах, визначених цим договором, залучає від вкладника фінансові активи із зобов`язанням щодо наступного їх повернення та сплати процентів (винагороди) за користування такими активами, а вкладник зобов`язується передати фінансовій установі такі активи у визначені договором строки та розміри.

У пунктах 2.1, 2.2 договору вказано, що розмір залучених фінансових активів становить 40 000 000,00 грн. За користування фінансовими активами фінансова установа сплачує вкладнику проценти в розмірі 11 % річних за кожен день користування.

Фінансова установа зобов`язується повністю повернути вкладнику суму отриманих фінансових активів не пізніше 30.04.2020 (пункт 4.3 договору).

27.05.2020 між ТОВ «Техкар» (позикодавець) та ТОВ «Конгрес Девелопмент» (позичальник) укладено Договір позики №2705/2020, у п. 1.1 даного договору передбачено, що за цим Договором позикодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у сумі 40 000 000,00 грн.

У п. 1.4 договору зазначено строк дії договору з 27.05.2020 по 14.05.2020.

Поряд із цим, 27.05.2020 між ТОВ «ФК «Женева Фінанс», ТОВ «Техкар» та ТОВ «Конгрес Девелопмент» укладено договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору, посвідченого 15.05.2020 Юдіним М. А., приватним нотаріусом Київського нотаріального округу, за реєстровим №373, що зареєстровано в реєстрі №405.

Згідно додаткового договору сторони вирішили викласти преамбулу Іпотечного договору в іншій редакції, за якою ТОВ «ФК «Женева Фінанс» та ТОВ «Техкар» є Іпотекодержателями; Кредитним договором є: Договір фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020, що Укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем 1; Договір позики №2705/2020 від 27.05.2020, що укладений між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем 2.

Звернувшись із даним позовом до суду, арбітражний керуючий В`язовченко А.М. просив визнати недійсними договір фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 та іпотечний договір від 15.05.2020, оскільки дані правочини є фраудаторними та укладені з метою уникнення боржником виконання своїх зобов`язань перед кредитором ТОВ «Техкар» за договором позики від 27.05.2020 № 2705/2020, через штучно створені боргові зобов`язання ТОВ «Конгрес Девелопмент» перед ТОВ «ФК «Женева Фінанс», ТОВ «Європейське ощадне товариство». Як наголошено в позові, невигідність цих правочинів та невідповідність їх вимогам закону обумовлена також пов`язаністю цих товариств та їхніх афілійованих осіб. На обґрунтування даної обставини позивач послався на ухвалу Львівського апеляційного суду від 23.11.2022 у справі № 461/4079/22. Крім того, за доводами позивача, виконавчий директор ТОВ «Конгрес Девелопмент» Курінний С. Ю. діє всупереч інтересам товариства внаслідок визнання боргу ТОВ «Конгрес Девелопмент» перед ТОВ «Ассісто» та сприяє стягнення за рахунок належного боржнику готельно-офісного на торгівельно-розважального комплексу загальною площею 18 668,00 кв.м., розташованого за адресою: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 32, штучно створених боргових зобов`язань перед ТОВ «Ассісто».

У відзиві на позовну заяву відповідач-2 зауважив, що спірний договір іпотеки забезпечує виконання за двома договорами, в тому числі, за укладеним між боржником та ТОВ «Техкар» договором позики від 27.05.2020 № 2705/2020. При цьому, оспорюваний договір фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 укладений до договору позики від 27.05.2020 № 2705/2020. Також відповідач-2 наголосив на відсутності порушення спірними договорами прав та інтересів позивача та на обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовної заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Оскільки на момент укладення оспорюваних правочинів 15.05.2020 провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" та визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" у розмірі 5 000 000,00 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

У зв`язку з тим, що оспорювані в справі правочини вчинені 15.05.2020, у той час як провадження у справі про банкрутство відкрито 14.02.2024, то приписи статті 42 КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, щодо обчислення строків та підстав для визнання недійсними правочинів боржника в межах трирічного строку, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню.

Разом із цим, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором.

У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21).

На обґрунтування фраудаторності оспорюваних у цій справі правочинів позивач зазначив, що такі договори укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" з метою уникнення виконання своїх зобов`язань перед кредитором ТОВ «Техкар» за договором позики від 27.05.2020 № 2705/2020 щодо повернення 40 000 000,00 грн.

Разом із цим, як слідує з матеріалів справи, укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Конгрес Девелопмент" оспорюваних договору фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 та іпотечного договору від 15.05.2020 здійснено до вчинення між боржником та ТОВ «Техкар» договору позики від 27.05.2020 № 2705/2020.

Отже, судом відхиляються наведені позивачем доводи щодо формування боржником шляхом укладення спірних договорів штучної заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева Фінанс" задля невиконання зобов`язань перед ТОВ «Техкар».

Також із матеріалів справи вбачається, що 27.05.2020 між ТОВ «ФК «Женева Фінанс», ТОВ «Техкар» та ТОВ «Конгрес Девелопмент» укладено договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 15.05.2020, в якому Іпотекодержателями спірного нерухомого майна зазначено ТОВ «ФК «Женева Фінанс» та ТОВ «Техкар», та до забезпечуваних іпотекою кредитних договорів внесено, окрім договору фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020, також і договір позики №2705/2020 від 27.05.2020, що укладений між боржником та ТОВ «Техкар».

Відтак, за рахунок належного боржнику готельно-офісного на торгівельно-розважального комплексу загальною площею 18 668,00 кв.м., розташованого за адресою: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 32 забезпечено виконання боржником зобов`язань, в тому числі за договором позики №2705/2020 від 27.05.2020.

У зв`язку з цим, твердження позивача щодо направлення іпотечного договору від 15.05.2020 та договору фінансового кредиту №15/05-2020 від 15.05.2020 на невиконання боржником зобов`язань за договором позики №2705/2020 від 27.05.2020 не знаходять свого підтвердження.

Щодо посилань позивача на укладення оспорюваних договорів між пов`язаними товариствам та їхніми афілійованими особами, суд зауважує наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.159 Податкового кодексу України пов`язані особи - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови чи економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, і які відповідають будь-якій із перерахованих у цьому ж підпункті ознак.

У той же час, позивачем у позовній заяві не наведено обставин та не надано відповідних доказів, що ТОВ «ФК «Женева Фінанс» та ТОВ «Конгрес Девелопмент» є пов`язаними особами в розумінні підпункту 14.1.159 Податкового кодексу України.

Саме лише посилання на укладення спірних правочинів між пов`язаними особами не може бути підставою для визнання стверджуваної обставини позову дійсною.

Одночасно, судом не приймаються в якості преюдиціальних обставин посилання позивача на встановлені в ухвалі Львівського апеляційного суду від 23.11.2022 у справі № 461/4079/22 обставини.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина 6 статті 75 ГПК України).

Натомість, у межах даної справи та справи № 461/4079/22, на судове рішення в якій посилався позивач, відрізняється суб`єктний склад сторін. Також позивачем не зазначено, які саме факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір у даній справі, встановлені в межах справи № 461/4079/22.

До того ж, ухвала Львівського апеляційного суду від 23.11.2022 у справі № 461/4079/22 не є обвинувальним вироком суду в кримінальному провадженні, що може бути обов`язковим для господарського суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, та чи вчинені вони цією особою.

Беручи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку відмовити в задоволенні позову про визнання правочинів недійсними.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Конгрес Девелопмент» у задоволенні заяви про закриття провадження у справі

2.У задоволенні позову відмовити повністю.

3. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.06.2024.

Суддя Мандичев Д.В.