Рішення

від 10.06.2024 по справі 916/871/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/871/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу в підготовчому засіданні за позовом: Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" (вул.Балківська,буд.1-Б, Одеса, Одеська область, 65029) до відповідача: Житлово-будівельний кооператив "Портовик-5" (вул. Фонтанська дорога, буд. 47-б, Одеса, Одеська область, 65049) про стягненн 1169962,88 грн.

за участю представників:

від позивача: Кліменко Ф.І.

від відповідача: Бондар О.В.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" про стягнення 1169962,88грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору на постачання теплової енергії №2100 від 01.11.2006.

Ухвалою суду від 06.03.2023 позовну заяву залишено без руху.

16.03.2023 до суду від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі № 916/871/23 за правилами загального позовного провадження.

05.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому відповідач не визнає позовні вимоги просить відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Крім того, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку та застосувати строк позовної давності.

05.07.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідно якої вважає наведені у відзиві на позов доводи відповідач безпідставними та неправомірними.

Також позивач просить суд відмовити у застосуванні строків позовної давності та задовольнити позовні вимоги.

31.07.2023 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

18.09.2023 відповідач звернувся до суду із клопотанням про призначення судової економічної експертизи так як для встановлення обсягів спожитої теплової енергії необхідні спеціальні знання.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи так як відповідно до статей 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, суд доходить висновку, що в матеріалах справи є докази на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи то призначення експертизи може призвести до безпідставного затягування розгляду справи.

Крім того, відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 32136/23 від 18.09.2023) про долучення доказів та поновлення строку для долучення відповідних доказів.

04.10.2023 позивач надав заперечення проти клопотання відповідача про долучення доказів.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання (вх. № 32136/23 від 18.09.2023) з підстав необгрунтованості пропущеного строку для долучення доказів.

Ухвалою суду від 25.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторонами по справі були надані додаткові пояснення по справі які залучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні від 10.06.2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (Теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Портовик - 5» (Споживач) було укладено договір № 2100 від 01.11.2006 року на постачання теплової енергії (надалі за текстом -Договір) за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок 47-Б (пункт 2.1. Договору, Додаток № 1 до Договору). Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Згідно глави 1 Договору («Предмет Договору») Теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію, а Споживач зобов`язався оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим Договором.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються ст. 275-277 ГК України, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою КМУ № 1198 від 03.10.07 р., Законом України „Про теплопостачання від 02.06.2005р.

Постановою НКРЕКП № 956 від 05.06.2016 р. тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.07. 2016 року складав 1 245, 336 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Згідно Постанови НКРЕКП № 1 943 від 07.11.2016 р. тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.12. 2016 року складав 1 223, 424 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

У зв`язку із внесенням змін до Постанови НКРЕКП № 1 943 від 07.11.2016 р. Постановою № 1390 від 09.11.2017 р. з 9.11.2017 р. тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.12. 2016 року складав 1 211, 268 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Враховуючи зміни у вартості природного газу та на підставі механізму і вимог Постанови КМУ від 24 грудня 2019 року №1082, суми нарахувань за послуги централізованого опалення споживачам за грудень 2019 року були зменшені по коефіцієнту перерахунку для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 0,917.

Відповідно до Постанови НКРЕКП від 14.01.2020 № 91 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси», яка набрала чинності з 17.01.2020р. для споживачів теплової енергії КП «ТМО» вступили в дію тарифи на теплову енергію для потреб населення в розмірі 1 767,64 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

3 18.03.2020 р., відповідно до Постанови НКРЕКП від 17.03.2020 р. №633 Про внесення змін до постанови національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.01.2020 №91 з 18.03.2020 р. при нарахуванні за реалізовану теплову енергію споживачам застосовувався тариф у розмірі 1474, 69 грн за 1 Гкал з ПДВ.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020р. № 2258 Про внесення змін до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.01.2020р. за №91 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси були запроваджені нові тарифи: з 01.12.2020р. вони склали 1 813,944 грн. за 1 Гкал (з ПДВ) - для потреб населення.

Згідно п. п. 6.2., 6.3., 6.4. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць, Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, кінцевим терміном розрахунку є 20 число місяця, наступного за розрахунковим. Пунктом 3.2.2. Договору передбачений обов`язок Споживача виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.

Позивач зазначає, що на виконання договірних зобов`язань, підприємство відпускало теплову енергію Споживачу, проте, в порушення своїх обов`язків, визначених у п. 3.2.2., 6.2., 6.З., 6.4 Договору, Відповідач за спожиту теплову енергію частково не сплачував, внаслідок чого у період з вересня 2016 року по січень 2023 року у нього виникла заборгованість в розмірі 1 169 962, 88 грн.

Несплата відповідачем коштів за теплову енергію у період з вересня 2016 року по січень 2023 року в розмірі 1 169 962,88грн. стало підставою для звернення Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси до суду із заявленим позовом.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено судом, між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (Теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Портовик - 5» (Споживач) було укладено договір № 2100 від 01.11.2006 року на постачання теплової енергії за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок 47-Б (пункт 2.1. Договору, Додаток № 1 до Договору). Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007 р., Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою КМ України № 830 від 21.08.2019 р., Законом України „ Про житлово-комунальні послуги № 1875 IV від 24.06.2004 р., Законом України „Про теплопостачання № 2633-IV від 02.06.2005 р., Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Мінрегіону від 22.11.2018 р. №315 (у редакції Наказу Мінрегіону від 28.12.2021 р. № 358) та іншими нормативними актами.

Згідно до ст. 20 Закону України Про теплопостачання, законів України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги з постачання теплової енергії не є предметом узгодження між Теплопостачальною організацією та Споживачем, нарахування із застосуванням нових тарифів проводяться з дати їх встановлення, зазначеної у відповідній Постанові уповноваженого органу - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг України (НКРЕКП) про встановлення відповідного тарифу. Тариф на теплову енергію для Споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Для визначення сум до сплати у рахунках вказуються тарифи відповідно до вимог ч.3 ст.8 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання. У рахунку, окрім тарифу, вказаний обсяг спожитої теплової енергії за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 Закону Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, показання відповідних вузлів обліку, а у разі відсутності приладів обліку теплової енергії застосовується розрахункове споживання згідно опалювальної площі.

Нарахування у спірний період здійснювались згідно тарифів затверджених постановами Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП): 1. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020р. № 2258 Про внесення змін до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.01.2020р. за №91 Про встановлення тарифів на теплову енергію, ії виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси були запроваджені нові тарифи: з 01.12.2020р. вони склали 1832,016 грн. за 1 Гкал (з ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення). 2. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.12.2021р. за № 395 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послугу з постачання теплової енергії комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси для потреб інших споживачів (крім населення та релігійних організацій) затверджені нові тарифи з 01.01.2022р. , для потреб інших споживачів складає : 5795, 64 грн. за 1 Гкал (з ПДВ);

Нові тарифи встановлює та оприлюднює на офіційному вебсайті Виконавчій комітет Одеської міської ради, вони не є предметом узгодження між Теплопостачальною організацією та Споживачем, нарахування з застосуванням нових тарифів проводяться з дати встановлення, зазначеної у відповідному Рішенні про встановлення тарифу.

Відповідач за спожиту теплову енергію частково не сплачував, внаслідок чого у період з вересня 2016 року по січень 2023 року включно у нього виникла заборгованість в розмірі 1169962,88 грн.

Керуючись ч.1-2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача за надані послуги (спожиту теплову енергію) у розмірі 1169962,88 грн.

Заперечення відповідача стосовно позовних вимог судом до уваги не приймаються з наступних підстав.

Суд зазначає, що відповідач, надаючи заперечення проти позову викладає свої доводи та визначає відповідні докази, які, за його твердженням можуть спростувати доводи позивача. Проте, обов`язок надання правового аналізу як заявлених вимог, так і поданих заперечень та доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

При цьому, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Судом встановлено, що відповідачем належним чином не підтверджено, що укладений між Сторонами договір за своєю правовою природою є не договором поставки, а договором надання комунальної послуги колективному споживачу.

Крім того, відповідачем не надано доказів того, що тариф відповідно якому позивачем здійснено розрахунок ціни позову є «не справедливими».

Разом з тим відповідачем подано заяву про застосування до позовних вимог наслідків спливу строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тож, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Так як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся з позовом до суду 02.03.2023р. з вимогами за період з вересня 2016 по січень 2023.

Разом з тим суд зазначає, що згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України, відповідний строк дії карантину постановами КМУ неодноразово був продовжений та на даний час діє.

З урахуванням наведеного враховуючи що строк позовної давності передбачений ст.ст. 257 та 258 ЦКУ, продовжувався на строк дії такого карантину, суд зазначає що по заявленим вимог за період з 14.07.2011 по 11.03.2020 строк позовної давності є пропущеним, з урахуванням чого вимоги заявлені позивачем позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом, факту попусту позивачем строку позовної давності по вимогам за період з вересня 2016 по березень 2017, суд доходить висновку що сума основного боргу за період з квітня 2016 по січень 2023 становить 901314,24грн., які підлягають стягнення на користь позивача.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи приписи законодавства, встановлення судом заборгованості відповідача та несвоєчасне погашення заборгованості, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають судом задоволенню частково.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІ Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" (вул. Фонтанська дорога, буд. 47-б, Одеса, Одеська область, 65049, код 23205756) на користь Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" (вул.Балківська,буд.1-Б, Одеса, Одеська область, 65029, Код за ЄДРПОУ 34674102) заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 901314,24грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 13519,71грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 20 червня 2024 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов