Постанова

від 14.10.2024 по справі 916/871/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/871/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.;

Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси": Люшенко Т.О.;

Від Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5": не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 (повний текст складено та підписано 20.06.2024)

по справі №916/871/23

за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

до Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5"

про стягнення 1 169 962,88 грн,

(суддя першої інстанції: Літвінов С.В., дата та місце ухвалення рішення: 10.06.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, проспект Шевченка, 29)

Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" про стягнення 1169962,88грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору на постачання теплової енергії №2100 від 01.11.2006.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 901314,24 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 13519,71грн., в іншій частині позову відмовлено.

В судовому рішенні, з огляду на матеріали справи, судом встановлено наявність заборгованості відповідача за надані послуги (спожиту теплову енергію) у розмірі 1169962,88 грн. Разом з тим, суд зазначив, що за заявленими вимогами за період з 14.07.2011 по 11.03.2020 строк позовної давності є пропущеним, з урахуванням чого вимоги заявлені позивачем позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги встановлення судом факту пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами за період з вересня 2016 року по березень 2017 року, суд дійшов висновку що сума основного боргу за період з квітня 2016 року по січень 2023 року становить 901314,24 грн., які підлягають стягнення на користь позивача.

11.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23.

Так, ЖБК «ПОРТОВИК-5» не погоджується з рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі № 916/871/23 у частині задоволення позовних вимог. Апелянт вважає, що під час ухвалення рішення суд не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи; висновки суду, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

На переконання заявника апеляційної скарги позивач тривалий час не надавав належні розрахунки та первинні документи обліку надання послуг, у зв`язку з чим ЖБК «Портовик-5» не міг закладати реальну вартість послуги з опалення в свій бухгалтерський облік. Більш того витрати на опалення становлять найбільшу статтю витрат відповідача, а тому нечітке визначення ціни або її завищення вкрай негативно відображається на всіх напрямках діяльності.

Апелянт зазначає, що первинних документів, на підставі яких був виконаний вказаний розрахунок заборгованості та/або посилання на первинні документи до позовної заяви додано не було. До позовної заяви не надані первинні документи на підтвердження зняття показів з лічильників, а саме: копії журналу обліку теплової енергії по показникам приладу обліку, Акт прийому в експлуатацію приладу обліку теплової енергії з відповідною одиницею виміру теплової енергії, акти зняття показань із загальнобудинкового лічильника на початку опалювального сезону, обґрунтування нормативного навантаження, акти приймання-передачі наданих послуг та відповідні звіти.

Відповідач вказує, що надані розивачем рахунки-фактури є такими, що не відповідають вимогам до первинних документів. Зокрема, додані рахунки-фактури не містять дати складання

Апелянт зазначає, що наданий позивачем розрахунок під час розгляду справи у суді першої інстанції містив формулу розархунку за теплопостачання, яка не була погоджена сторонами у передбаченому законодавством порядку та відсутні будь-які підписані сторонами акти приймання-передачі послуг або сплачені рахунки відповідачем, які би дозволяли дійти висновків про погодження з відповідним розрахунком позивача. Крім того, судом не був застосований до правовідносин, що виникли «Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 № 151 та який діяв під час правовідносин що діяв.

Також відповідач вказує, що матеріалами справи у суді першої інстанції не підтверджено належними та допустимими доказами дата, час, первинні покази комерційного засобу обліку, що унеможливлює складання відповідного рахунку обсягів спожитих послуг з теплопостачання. Щодо актів огляду та контрольної перевірки роботи комерційного вузла обліку теплової енергії, поданих разом з відповіддю на відзив, то під час їх огляду встановлено відсутність підписів у графі «Споживач або представник організації», що також не можуть бути визнані об`єктивними. Щодо наявності підпису у Акті огляду від 20.02.2023 року у графі «власник (співвласник) будівлі» Радзієвського Ю.В., то відповідач у суді першої інстанції зазначав, що Радзієвський Ю.В. є сантехніком будинку, та жодним документом на нього не покладені повноваження щодо представлення інтересів Житловобудівельного кооперативу «Портовик-5» у взаємовідносинах з третіми особами.

Крім того, разом з апеляційною скаргою відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з клопотанням про призначенні у справі судової економічної експертизи.

На переконання заявника, у даному випадку для з`ясування обставин, що мають значення для справи, а саме встановлення обсягу спожитої теплової енергії, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тому наявні підстави для призначення експертизи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2023 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху.

25.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23, в якій апелянт надав докази сплати судового збору у розмірі 16223,65 грн.

07.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач вказує, що судом першої інстанції вірно застосовано Закон та нормативні акти, які діяли на час періоду, в який виникла заборгованість відповідача, та правові висновки Верховного Суду, що встановлюють презумпцію правомірності укладеного договору, порядку ціноутворення і застосування цін (тарифів). На думку позивача, рішення Господарського суду одеської області прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2024 Призначити розгляд апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 на: 14.10.2024 року о 10-30 год.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, а також викладені апелянтом в клопотанні доводи та аргументи щодо підстав для призначення експертного дослідження у даній справі, дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Так, судова експертиза, в розумінні статті 1 Закону України "Про судову експертизу", це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №915/825/17, від 13.06.2018 у справі №916/4225/15, від 13.06.2018 у справі №916/2144/17.

Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.

Відповідно до предмету спору в межах даної справи, доводів сторін, а також змісту апеляційної скарги, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання про проведення експертизи, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для справи, залучення висновків відповідних фахівців не є необхідним. При цьому, судова колегія звертає увагу, що відповідач звертався з аналогічним клопотанням до суду першої інстанції, в задоволенні якого було також правомірно відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, викладені у відзиві, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволенню. Представник апелянта в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (Теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Портовик - 5» (Споживач) було укладено Договір № 2100 від 01.11.2006 року на постачання теплової енергії (надалі за текстом -Договір) за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок 47-Б (пункт 2.1. Договору, Додаток № 1 до Договору). Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Згідно глави 1 Договору («Предмет Договору») Теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію, а Споживач зобов`язався оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим Договором.

Пунктом 3.2.2. Договору передбачений обов`язок Споживача виконувати умови та порядок оплати теплової енергії в обсягах і в терміни, передбачені Договором.

Згідно з п. п. 6.2., 6.3., 6.4. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць, Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, кінцевим терміном розрахунку є 20 число місяця, наступного за розрахунковим.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються ст. 275-277 Господарського кодексу України, «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою КМУ № 1198 від 03.10.07, Законом України „Про теплопостачання від 02.06.2005.

Постановою НКРЕКП № 956 від 05.06.2016 тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.07.2016 року складав 1 245, 336 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Згідно Постанови НКРЕКП № 1 943 від 07.11.2016 тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.12. 2016 року складав 1 223, 424 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

У зв`язку із внесенням змін до Постанови НКРЕКП № 1 943 від 07.11.2016 Постановою № 1390 від 09.11.2017 з 9.11.2017 тариф на теплову енергію для потреб населення з 01.12. 2016 року складав 1 211, 268 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

Враховуючи зміни у вартості природного газу та на підставі механізму і вимог Постанови КМУ від 24 грудня 2019 року №1082, суми нарахувань за послуги централізованого опалення споживачам за грудень 2019 року були зменшені по коефіцієнту перерахунку для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 0,917.

Відповідно до Постанови НКРЕКП від 14.01.2020 № 91 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству «Теплопостачання міста Одеси», яка набрала чинності з 17.01.2020 для споживачів теплової енергії КП «ТМО» вступили в дію тарифи на теплову енергію для потреб населення в розмірі 1 767,64 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

3 18.03.2020, відповідно до Постанови НКРЕКП від 17.03.2020 №633 Про внесення змін до постанови національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.01.2020 №91 з 18.03.2020 при нарахуванні за реалізовану теплову енергію споживачам застосовувався тариф у розмірі 1474, 69 грн за 1 Гкал з ПДВ.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020 № 2258 Про внесення змін до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.01.2020 за №91 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси були запроваджені нові тарифи: з 01.12.2020 вони склали 1 813,944 грн. за 1 Гкал (з ПДВ) - для потреб населення.

Позивач зазначає, що на виконання договірних зобов`язань, підприємство відпускало теплову енергію споживачу, проте відповідач за спожиту теплову енергію частково не сплачував, внаслідок чого у період з вересня 2016 року по січень 2023 року у нього виникла заборгованість в розмірі 1 169 962, 88 грн.

Несплата відповідачем коштів за теплову енергію у період з вересня 2016 року по січень 2023 року в розмірі 1 169 962,88грн. стало підставою для звернення Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси до суду із заявленим позовом.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося раніше, між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» (Теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Портовик - 5» (Споживач) було укладено договір № 2100 від 01.11.2006 року на постачання теплової енергії (надалі за текстом -Договір) за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, будинок 47-Б (пункт 2.1. Договору, Додаток № 1 до Договору). Термін дії Договору пролонговано згідно його п.10.4.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що договір не є розірваним, він є пролонгованим і чинним, отже, обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини першої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Взаємовідносини між постачальниками та споживачами теплової енергії регулюються Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою КМУ № 1198 від 03.10.2007, Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою КМ України № 830 від 21.08.2019, Законом України „ Про житлово-комунальні послуги № 1875 IV від 24.06.2004, Законом України „Про теплопостачання № 2633-IV від 02.06.2005, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Мінрегіону від 22.11.2018 №315 (у редакції Наказу Мінрегіону від 28.12.2021 № 358) та іншими нормативними актами.

Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено такі терміни, що вживаються у цьому Законі:

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

теплопостачальна організація суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до частини шостої статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Згідно зі ст. 20 Закону України Про теплопостачання, Законів України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги з постачання теплової енергії не є предметом узгодження між Теплопостачальною організацією та Споживачем, нарахування із застосуванням нових тарифів проводяться з дати їх встановлення, зазначеної у відповідній Постанові уповноваженого органу - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг України (НКРЕКП) про встановлення відповідного тарифу. Тариф на теплову енергію для Споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Для визначення сум до сплати у рахунках вказуються тарифи відповідно до вимог ч.3 ст.8 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання. У рахунку, окрім тарифу, вказаний обсяг спожитої теплової енергії за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 Закону Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання, показання відповідних вузлів обліку, а у разі відсутності приладів обліку теплової енергії застосовується розрахункове споживання згідно опалювальної площі.

Нарахування у спірний період здійснювались згідно тарифів, затверджених постановами Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП):

1. Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020 № 2258 Про внесення змін до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14.01.2020 за №91 Про встановлення тарифів на теплову енергію, ії виробництво, транспортування, постачання комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси були запроваджені нові тарифи: з 01.12.2020 вони склали 1832,016 грн. за 1 Гкал (з ПДВ) для потреб інших споживачів (крім населення).

2. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.12.2021 за № 395 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та послугу з постачання теплової енергії комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси для потреб інших споживачів (крім населення та релігійних організацій) затверджені нові тарифи з 01.01.2022, для потреб інших споживачів складає: 5795, 64 грн. за 1 Гкал (з ПДВ).

Нові тарифи встановлює та оприлюднює на офіційному вебсайті Виконавчій комітет Одеської міської ради, вони не є предметом узгодження між Теплопостачальною організацією та Споживачем, нарахування з застосуванням нових тарифів проводяться з дати встановлення, зазначеної у відповідному Рішенні про встановлення тарифу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за спожиту теплову енергію частково не сплачував, внаслідок чого у період з вересня 2016 року по січень 2023 року включно у нього виникла заборгованість в розмірі 1169962,88 грн.

При цьому, доказів погашення суми основного боргу у розмірі 1169962,88 грн. матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно звернуто увагу, що в даному випадку укладений між Сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання комунальної послуги колективному споживачу, який є чинним.

Судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта щодо невірно застосованого тарифу для розрахунку вартості теплової енергії, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про теплопостачання» діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню.

У статті 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Отже, згідно з положеннями зазначених норм права тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №917/1324/18.

За змістом статті 15 Закону України «Про теплопостачання» основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, реалізація державної політики щодо функціонування ринку теплової енергії. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб`єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.

Як зазначалося раніше, загальні засади формування тарифів на теплову енергію встановлені статтею 20 Закону України «Про теплопостачання», якою передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання до яких віднесено позивача, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

З огляду на вищевикладене, судом не приймаються до уваги посилання апелянта на неправильність розрахунку заборгованості, а також щодо невірності застосування позивачем тарифу для такого розрахунку.

Щодо актів зняття показань із засобу вимірювальної техніки, то згідно з приписами ст. 3 Закону «Про комерційний облік» КП «ТМО» 01.11.2021 був встановлений вузол комерційного обліку теплової енергії для будинку 47-Б по Фонтанській дорозі м. Одеси.

Відповідач в свою чергу не оскаржував раніше та не оскаржує показники приладу обліку, а також не надав альтернативний розрахунок своєї заборгованості до суду. Крім того, представник 20.02.2023 був присутній при огляді та контрольній перевірці роботи комерційного вузла обліку теплової енергії, що вбачається з копій актів огляду та контрольної перевірки роботи комерційного вузла обліку теплової енергії та актів зняття показань із засобу вимірювальної техніки.

Таким чином, доводи в цій частині судом апеляційної інстанції також не приймаються як такі, що спростовуються наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів наголошує на тому, що у частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Враховуючи відсутність доказів погашення відповідачем заборгованості за спожиту теплову енергію, будь-яких контр розрахунків з боку відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення заборгованості розмірі 901314,24 грн. за укладеним між сторонами договором на постачання теплової енергії.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують вірних висновків місцевого господарського суду.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Портовик-5" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2024 по справі №916/871/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.10.2024 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: С.І. Колоколов

Я.Ф. Савицький