Рішення

від 20.06.2024 по справі 927/1463/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1463/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Матюшенко Н.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом: Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури

код ЄДРПОУ 02910114;вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600;

електронна адреса: sekretariat@chrg.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі

позивача-1: Північного офісу Держаудитслужби,

код ЄДРПОУ 40479560, вул. Січових Стрільців, 18, м. Київ, 04053

позивача-2: Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради,

код ЄДРПОУ 41104003; вул. Центральна, 20, м. Носівка, Чернігівська область, 17100

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ,

код ЄДРПОУ 39576385; вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021

предмет спору: про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 42661,04 грн

За участю:

від прокуратури: прокурор Сидоренко Ю.К.;

представник позивача-1: Мойсієнко Н.О.;

представник відповідачаАнтоненко Л.А.

У судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заступником керівника Ніжинської окружної прокуратури подано позов в особі: Північного офісу Державної аудиторської служби та Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ про визнання додаткових угод № 1-9 щодо зміни ціни до Договору постачання -1384-20 від 18.12.2020 недійсними та стягнення 38860,01 грн.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що внесення додатковими угодами змін щодо ціни договору про закупівлю № 41АВ147-1384-20 від 18.12.2020 вчинене з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, в зв`язку з чим ці додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, а надмірно сплачені кошти - поверненню до бюджету.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.10.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 28.11.2023; установив учасникам справи процесуальні строки для подачі письмових заяв по суті спору.

15.11.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач, зокрема, зазначив, що у прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави у даній справі. Вважає, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, що оскаржувана додаткова угода укладена з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі. Відповідач зазначив, що підстави для стягнення грошових коштів на підставі частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України в даній справі відсутні.

16.11.2023 позивачем-1 до суду подано птсьмові пояснення в яких зазначено, що підстави проведення моніторингу по процедури закупівлі ID:UA-2020-10-28-001768-а відсутні.

16.11.2023 позивачем-2 надано суду витребовувані документи.

23.11.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор зазначив, що вважає доводи, викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз збут від 16.11.2023, зупинено провадження в справі № 927/1463/23 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в подібних правовідносинах у справі № 922/2321/22; зобов`язано учасників справи повідомити суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/2321/22.

27.02.2024 прокурором подано до суду через систему Електронний суд клопотання про поновлення провадження у справі. Даним клопотанням прокурор повідомив суд про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 922/2321/22 та про усунення обставин, які були підставою для зупинення провадження у даній справі.

28.02.2024 прокуратурою подано до суду додаткові пояснення у справі з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2321/22.

29.02.2024 від прокуратури надійшла заява про збільшення ціни позовних вимог до 42661,04 грн, що обгрунтована Актами приймання-передачі природного газу, що були витребувані судом у позивача-2.

Відповідно до п.2ч.2 ст 46 ГПК України позивач вправі збільшити чи зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання. Враховуючи викладене дана заява прокурора підлягає задоволенню.

29.02.2024 року від прокуратури надійшла заява про зміну підстав позову, у якій прокурор вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22 від 24.01.2024, зазначено про те, що відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України Про публічні закупівлі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. За твердженням прокурора, додаткові угоди підлягають визнанню недійсними, а грошові кошти в сумі 42661,04 грн (з урахуванням вимог заяви про збільшення позовних вимог) підлягають поверненню на підставі ст. 216, 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.03.2024 постановлено провадження у справі №927/1463/23 поновити, призначено підготовче засідання.

18.03.2024 відповідачем подано до суду письмові пояснення в яких заперечено проти задоволення позову.

30.04.2024 відповідачем подано до суду клопотання по зупинення провадження у справі. Оскільки вимогами ч. 3 ст. 195 ГПК України передбачено можливість зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті лише з підстав, встановлених пунктами 1-3 ч. п. 1 ст. 227 та п. 1 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу, у судовому засіданні 01.05.2024 року, суд залишив без розгляду клопотання відповідача про зупинення провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України.

У судовому засіданні 01.05.2024 року суд задовольнив заяву прокуратури про зміну підстав позову

01.05.2024 суд розпочав розгляд справи по суті, згідно ухвали Господарсмького суду Чернігівської області від 01.05.2023 для розгляду даної справи призначено судове засідання на 24.05.2024. У зв`язку з перебуванням судді Белова С.В. на лікарняному розгляд справи в призначений час не відбувся. Після усунення обставин, які спричинили неможливість проведення судового засідання суд призначив судове засідання з розгляду справи по суті на 20.06.2024.

Вислухавши у ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представників учасників справи, встановивши обставини справи та дослідивши подані докази, суд встановив:

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між позивачем-2 та відповідачем спірних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Враховуючи те, що вищезазначені додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України Про публічні закупівлі, прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати її недійсними. Оскільки позивач-2 сплатив кошти за поставлене газове паливо відповідно до ціни, вказаної у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 670 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 42661,04 грн сплачених позивачем-2 коштів.

Відповідач щодо позову заперечив та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні;

- прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що спірна додаткова угода укладена з порушенням вимог ч. 4 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, а тому відповідно до презумпції правомірності правочину вона є правомірною;

- спірні додаткові угоди укладені відповідно до Закону України Про публічні закупівлі, а їх підписання відбувалось за згодою сторін. Спірні кошти були сплачені позивачем-2 відповідачу на підставі договору та додаткових угод, а отже не можуть вважатись безпідставно набутими.

У відповіді на відзив прокурор заперечив стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, та вважає, що він належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом; надані відповідачем документи не містять жодного підтвердження коливання вартості газового палива у період між укладенням договору та додатковими угодами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Позивачем-2 28.10.2020 на веб-порталі публічних закупівель Рrоzоrrо оприлюднила оголошення за №UА-2020-10-28-001768-а про намір здійснити закупівлю природного газу, код згідно з ДК 021:2015:09123000-7: Природний газ, за бюджетні кошти для закладів освіти, в обсязі 57000 куб.м, на загальну суму 541500,00 грн, зі строком поставки з 01.01.2021 до 31.12.2021.

За результатом процедури закупівлі 18.12.2020 між позивачем-2 та ТОВ Чернігівгаз Збут укладено Договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АВ147-1384-20.

Вказаний договір укладено на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі. На момент підписання договору сторони погодили всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором, відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 ГК України та Закону України Про публічні закупівлі.

Згідно п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 газове паливо (газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та у порядку, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору річний плановий обсяг постачання газу - до 57000 куб.м.

За умовами п. 3.2. Договору, ціна одного кубічного метру (куб.м) природного газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру газу складає 6,3699824 грн, в т.ч. ПДВ 20%.

Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 3.3 Договору).

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3 цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 3.6. Договору загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за договором і складає 363089,00 грн, в т.ч. ПДВ 20%

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ Чернігівгаз Збут в інформаційній платформі оператора ГТС, а саме з 01.01.2021 до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

У відповідності до п. 9.5., 9.6. Договору будь-які зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін шляхом укладання додаткової угоди. Будь-які зміни, доповнення та додатки до цього договору, внесені належним чином, є його невід`ємними частинами.

У п. 9.7 Договору сторони погодили, що істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі; продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/бо пільг оподаткування; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

У подальшому, за ініціативи ТОВ Чернігівгаз збут з позивачем-2, на підставі п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, було укладено додаткові угоди до Договору, що стосувалися зміни ціни за одиницю товару та обсягів постачання природного газу, а саме:

-додаткову угоду № 1 від 25.01.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 7,00634 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 51 822,92 куб.м.;

-додаткову угоду № 2 від 26.01.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 7,70627 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 47 116,05 куб.м.;

-додаткову угоду № 3 від 27.01.2021, за умсівами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 8,47613 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 42 836,64 куб.м.;

-додаткову угоду № 4 від 29.01.2021, за умовами якої з 01.01.2021 збільшено ціну на газ до 9,32290 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 38 945,92 куб.м.;

-додаткову угоду № 5 від 23.02.2021, за умовами якої з 01.02.2021 збільшено ціну на газ до 9,90 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 36 842,04 куб.м.;

-додаткову угоду № 6 від 16.06.2021, за умовами якої з 01.06.2021 збільшено діну на газ до 10,88901 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 34 370,36 куб.м.;

-додаткову угоду № 7 від 07.07.2021, за умовами якої з 01.06.2021 збільшено ціну на газ: до 11,97682 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 32 096,72 куб.м.;

-додаткову угоду № 8 від 29.07.2021, за умовами якої з 0107.2021 збільшено ціну на газ до 13,17330 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до ЗО 057,04 куб.м.;

-додаткову угоду № 9 від 20.08.2021, за умовами якої з 01.08.2021 збільшено ціну на газ до 14,48931 грн. за 1 куб.м. з ПДВ та зменшено річний обсяг постачання газу до 28 210,75 куб.м.;

-додатковою угодою № 10 від 14.09.2021 сторони внесли зміни щодо строку дії договору та визначили, що він діє в частині поставок газу з 01.01.2021 до 10.10.2021 включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення;

-додатковою угодою № 11 від 09.11.2021 сторони зменшили річний плановий обсяг постачання газу до 10 128,55 куб.м та загальну суму договору до 126 288,71 грн.

Як вбачається із Актів приймання-передачі природного газу до договору, що містяться в матеріалах справи, впродовж грудня 2020 - жовтня 2021 відповідачем поставлено, а позивачем-2 прийнято природний газ загальним обсягом 13128,4 куб.м. на загальну суму 126288,71 грн.

Таким чином, внаслідок укладення спірних додаткових угод №1-9 до Договору, ціна за одиницю товару зросла із 6,3699824 грн (в т.ч. ПДВ) до 14,48931 грн. (в т.ч. ПДВ), або на + 127 % та зменшено обсяг постачання природного газу із 57000 куб.м до 13128,4 куб.м.

Отже, по збільшеній додатковими угодами ціні постачання природного газу здійснювалося з грудня 2020 по жовтень 2021 року, підтвердженням чого є акти прийому-передачі.

Протягом грудня 2020 - жовтня 2021 між відповідачем та позивачем-2 підписано акти прийому-передачі на загальний обсяг 13128,4 куб.м. та згідно платіжних доручень позивачем-2 перераховано відповідачу 126288,71 грн.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що внаслідок укладення спірних додаткових угод до Договору, відповідачем надмірно сплачено грошові кошти в розмірі 42661,04 грн.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, її подано прокурором в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України та Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради у зв`язку із невиконанням ними своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про публічні закупівлі уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України Про публічні закупівлі).

Пунктами 8, 10, 11, 12 частини 1 статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Держаудитслужби з листом» 52-75-2861вих-23 від 21.04.2023, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні додаткової угоди щодо зміни ціни на природний газ, а також просив надати інформацію щодо проведення моніторингу чи перевірки процедури закупівлі та про звернення до суду з відповідним позовом. Тобто прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Згідно інформації Північного офісу Держаудитслужби від 08.05.2023 та Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області від 27.04.2023, заходи державного фінансового контролю у Відділі освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради протягом 2020-2022 років та поточного 2023 року не проводилися, а отже зазначена процедура закупівлі, у тому числі укладений Договір постачання природного газу від 18.12.2020 та додаткові угоди до нього, за результатами закупівлі природного газу (ГО: ИА- 2020-10-28-001768-а) - не перевірялись. Зі змісту вказаного листа слідує, що позивач-1 не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором.

Разом з тим, системний аналіз п. 8, 10-12 ч. 1 статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, п. 4 Положення дає підстави для висновку про неправомірність таких доводів позивача-1.

Пунктом 8 ч. 1 статті 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні передбачено право стягнення з підконтрольного органу саме отриманих, а не витрачених коштів, і жодним чином не обмежує право у стягненні коштів, отриманих постачальником.

Таким чином, дана норма у спірних взаємовідносинах застосуванню не підлягає.

При цьому єдиною ефективною підставою повернення втрачених коштів бюджету є застосування юридичних наслідків недійсності правочину. У свою чергу, належним способом досягнення такої мети є визнання угод недійсними у судовому порядку.

За змістом ст. 215 ЦК України та ст. 202 ГК України виключно до компетенції суду належить питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, зокрема у сфері публічних закупівель.

Таким чином, Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).

Отже, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також в низці інших судових справ.

Як встановив суд, зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Держаудитслужбою з якого вбачається, що компетентний орган не збирався здійснювати захист порушених інтересів у належний спосіб, що свідчить про бездіяльність позивача-1.

Оскільки позивач-1 відповідного позову про визнання недійсними спірної додаткової угоди та застосування наслідків недійсності цього правочину не збирався подавати, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього обов`язків, така бездіяльність свідчить про вияв негативної поведінки уповноваженого суб`єкта щодо захисту інтересів держави та необхідності належного захисту цих інтересів.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №905/1529/20.

Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 (п. 4 мотивувальної частини) визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі № 911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади, інтереси держави та місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Стосовно представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (п. 7. 23). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.02.19 у справі Хе 914/225/18.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 «проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. З ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

У Конституції України (ст. 142) та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 16) визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, що є у власності територіальних громад міст.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін передбачено здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Бюджетна система - це сукупність усіх бюджетів, які формуються і діють на території певної країни згідно з її бюджетним устроєм. Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети.

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційна-правова форма Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради (ЄДРПОУ 41104003) - орган місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 1.1. Положення про Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради, затвердженого рішенням Носівської міської ради від 21.06.2019 № 7/54/УІІ (далі - Положення), Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради є виконавчим органом Носівської міської ради, створюється Носівською міською радою, є підзвітним, підконтрольним та підпорядкованим міському голові Носівської об`єднаної територіальної громади з питань здійснення делегованих йому повноважень, підконтрольний та підзвітний Департаменту освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації, Міністерству освіти і науки України, та іншим центральним органам виконавчої влади.

Згідно п. 1.5. Положення, майно відділу освіти є комунальною власністю Носівської міської ради та належить йому на праві оперативного управління.

Відділ є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Функціонування відділу здійснюється за рахунок коштів міського бюджету.

Відповідно до п. 1.10. Положення, організаційно-правова форма: орган місцевого самоврядування.

Згідно п. 2.1. Положення, матою Відділу є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина через систему багатопрофільної, різнорівневої дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти, забезпечення доступності, безоплатності та обов`язковості освіти для всіх, хто її потребує, формування якісного інформаційно-освітнього простору, надання населенню якісних послуг в сфері фізичної культури і спорту шляхом виконання відповідних державних і місцевих програм, через мережу комунальних підприємств, установ і закладів для задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста.

Відповідно до п. 3.1.5. Положення, для досягнення мети Відділ вирішує наступні завдання, зокрема здійснює контроль за організацією матеріально- технічного та фінансового забезпечення дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних і інших навчальних закладів міської ради, та закладів фізкультурно-спортивної спрямованості.

Відповідно до покладених на нього завдань Відділ реалізує наступні функції, зокрема сприяє матеріально-технічномау забезпеченню навчальних закладів (п. 3.3.34. Положення).

Згідно п. 3.5. Положення, Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими структурними підрозділами міської ради та виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, об`єднаннями громадян.

Відповідно до п. 6.1. Положення, Відділ фінансується виключно коштами міського бюджету, підпорядковані заклади за рахунок коштів міського бюджету, освітньої субвенції та додаткової дотації з державного бюджету місцевому бюджету на здійснення передбачених з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Таким чином, Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради є стороною спірного правочину, який є розпорядником бюджетних коштів та здійснив процедуру закупівлі природного газу за рахунок бюджетних коштів, згідно із законодавством України.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі України Про публічні закупівлі.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. До основних принципів публічних закупівель віднесено, зокрема, їх максимальна економія та ефективність.

Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради є органом, до компетенції якого віднесені повноваження контролю за використанням виділених йому бюджетних коштів, при цьому, неналежно їх реалізує.

Ніжинською окружною прокуратурою до подання позову, здійснювалось листування щодо виявлених порушень та необхідність захисту інтересів держави, зокрема у судовому порядку.

З листування вбачається, що позивач-2 самостійно, у тому числі у судовому порядку, не вживав заходів до повернення безпідставно сплачених коштів за вказаним договором. Вказане свідчить про неналежне здійснення позивачем-2 заходів щодо захисту власних інтересів, оскільки ним не вжито належних заходів до повернення надмірно сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

З урахуванням наведених обставин, суд вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі, оскільки Відділ освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради є замовником послуг при здійсненні процедури закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів за законодавством України, а Північний офіс Державної аудиторської служби - органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель.

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача-1, як органу, що здійснює моніторинг закупівлі, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень, та позивача-2 як розпорядника бюджетних коштів та органу, що здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету за законодавством України і має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

З наведеного вбачається, що компетентні органи були обізнані з фактом порушення законодавства у сфері публічних закупівель; у позивачів було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте вони самостійно не захистили інтереси держави у суді.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

За п.1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, установлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише в випадках і на умовах, установлених договором або законом.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України Про публічні закупівлі.

Цей Закон передбачає, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі).

Згідно з пунктами 6, 11, 22 статті 1 Закону України Про публічні закупівлі:

- договір про закупівлю це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару;

- замовники це суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону;

- предмет закупівлі це товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі або в межах проведення спрощеної закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції/пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі).

Відповідно до частин 1-3 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За приписами частини 4 статті 41 вказаного Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до п.2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції чинній на момент укладення Договору) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується в випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

В абзаці 2 частини 3 статті 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, Закон України Про публічні закупівлі встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно в випадках, визначених частиною 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, зокрема, за п.2 - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни електричної енергії на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки п.2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульовано саме зміну істотних умов договору в разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише в випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Судом установлено, що позивач-2 та відповідач уклали договір постачання №41АВ147-1384-20, за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України Про публічні закупівлі. На момент підписання Договору сторонами погоджені всі його істотні умови - предмет, ціна, строк виконання зобов`язань за Договором, що узгоджується з положеннями частини 3 статті 180 ГК України та Законом України Про публічні закупівлі.

Згідно з умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити газове паливо у кількості до 57000 куб.м. по ціні 6,3699824 грн за 1 куб. м. природного газу, загальна сума договору 363 089,00 грн.

Спірними додатковими угодами №1-9 змінені істотні умови Договору, зокрема за підсумком: ціну за одиницю товару збільшено на з 6,3699824 грн за 1 куб. м. природного газу до 14,48931 грн за 1 куб. м. або на 127%, порівняно з погодженою під час закупівлі. Одночасно при укладенні додаткових угоди зменшено плановий обсяг постачання газу - з 57000 куб. м. до 28210,75 куб. м.

При цьому, позивачем-2, фактично отримано природний газ в обсязі 13 128,4 куб.м.

Аналіз змісту спірних додаткових угод свідчить про те, що хоча ці угоди й не містять прямого посилання на норму частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, однак сторони укладали їх з метою зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% мотивованим коливанням ціни такого товару на ринку.

Необхідність укладення оспорюваних додаткових угод до Договору відповідач обґрунтував коливанням ціни на природний газ на ринку, на підтвердження коливання позивачу-2 було надано цінові довідки Харківської торгово-промислової палати №1757/20 від 04.01.2021, №62/21 від 14.01.2021, №116/21 від 20.01.2021,№163/21 від 27.01.2021, №232/21 від 02.02.2021, № 1043/21 від 06.05.2021, № 1261/21 від 01.06.2021, №1483/21 від 06.07.2021, №1720/21 від 02.08.2021.

Перераховані довідки Харківської ТПП містять лише інформацію щодо середньозваженої ціни на природний газ за різні періоди часу, без урахування дати укладення Договору та погодження сторонами його істотних умов (ціни), та не обґрунтовують тенденцію коливання ціни (зростання) на момент укладення Договору порівняно з моментом введення нової ціни за оскаржуваними додатковими угодами.

Згідно з приміткою, довідки носили фактографічно-інформаційний характер.

При цьому, жоден з перерахованих документів не містить інформації саме про факт коливання цін на природний газ у порівняні з моментом укладення Договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до Договору в частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

Крім того, відповідач не надав жодного документа, який фактично б підтверджував коливання вартості газового палива та належно обґрунтовував зростання ціни природного газу з 18.12.2020 (дати укладення договору).

Водночас п. 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі передбачає дотримання пропорційності збільшення ціни за одиницю товару до коливання ціни на ринку.

Пропорційність означає рівність, співрозмірність двох відношень до порівняння.

За висновком суду, з метою підтвердження факту коливання ціни природного газу на ринку, необхідно порівнювати її ціну за співмірні проміжки часу, наприклад, місяць з місяцем, декаду з декадою, а не на вибіркові дати в різних розрахункових періодах, при цьому, обов`язково таке порівняння має бути проведене починаючи з моменту укладення Договору, що відображатиме реальну тенденцію коливання ціни товару на ринку.

Водночас, визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, відтак, є похідною від попередніх додаткових угод, та підлягає визнанню недійсною, оскільки змінює ціну більш як на 10% (сумарно) в порівнянні до ціни, що погоджена сторонами на момент укладення Договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (пункти 88 - 90) зробила наступний правовий висновок, що є обов`язковим для врахуванням судом першої інстанції в силу частини 4 статті 236 ГПК України: ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару в власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його в власність покупця за договором про закупівлю можлива в випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення в випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 ЦК України та п. 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Законом України Про публічні закупівлі не передбачено ані переліку органів, які уповноважені надавати інформацію щодо коливання ціни на товар на ринку, ані форму/вигляд інформації щодо такого коливання. Внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Зокрема, у документі, який видає компетентний орган, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціна на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто, наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників такого коливання, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (Постанова ОП КГС ВС у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Разом з тим, ТОВ Чернігівгаз Збут не надав позивачу-2 належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на природний газ.

З наведеного вбачається, що ТОВ Чернігівгаз Збут не підтверджено коливання ціни товару на ринку у період від дати укладення договору до дати підписання додаткової угоди, а отже при укладенні спірної додаткової угоди щодо зміни ціни товару, така зміна була здійснена без належного підтвердження коливання цін у сторону їх збільшення за відповідний період.

Виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару, оскільки при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №903/366/22.

Проте таких доказів відповідачем надано не було та відповідних обставин судом не встановлено.

Натомість сторони збільшили вартість газу, за відсутності доказів, що його вартісні показники упродовж дії Договору зросли у такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для відповідача.

За наведених обставин, суд вважає, що відсутні належні докази, які підтверджують коливання ціни товару на ринку при укладенні спірних додаткових угод, а отже належні обґрунтування для зміни істотних умов договору відповідно до Закону України Про публічні закупівлі відсутні.

Таким чином, суд доходить висновку, що спірні додаткові угоди укладені за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на газ за певний період дії Договору.

Також слід зазначити, що метою вказаного Закону України Про публічні закупівлі є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про публічні закупівлі закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.

Перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення каскадних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України Про публічні закупівлі.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.

Таким чином, беручи участь у процедурі публічних закупівель, товариство самостійно визначаючи ціну на предмет закупівлі, з урахуванням власного економічного обґрунтування рентабельності підприємства і можливості виконати взяті зобов`язання упродовж дії договору, чітко усвідомлювало свою можливість поставки товару за заявленими цінами протягом дії договору, адже вчиненню таких дій повинні передувати організаційні дії щодо закупки товару до сезонного здорожчання та його зберігання. Саме по собі коливання цін на ринку - природна обставина ринкових відносин, яка повинна братися до уваги при укладенні договорів з урахуванням підприємницького ризику. Саме лише коливання цін не є безумовною підставою внесення змін до договору.

Також, не містять матеріали справи жодних доказів, що Постачальник (відповідач) у зазначений період застосування спірної додаткової угоди дійсно змушений був придбавати природній газ для його подальшої переді Споживачу на виконання обов`язків за Договором за більш вищими цінами.

Покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Позивач-2, який мав беззаперечне право на отримання природнього газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договору, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо необґрунтованих пропозицій відповідача про збільшення ціни, підписав спірні додаткові угоди, внаслідок чого ціна природнього газу збільшилась, а обсяги поставки за Договором зменшилися.

Укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар, за відсутності для цього визначених Законом України Про публічні закупівлі підстав, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання спірної додаткової угоди недійсною на момент її укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди № 1-9 суперечать пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, встановлених ст. 5 Закону України Про публічні закупівлі, а відтак - про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 42661,04 грн.

Відповідно до вимог статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами частини 1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 ЦК України.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка і оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції Договору.

Наведена правова позиція узгоджується з сталою та послідовною практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, Верховного Суду в постановах від 13.04.2023 у справі № 908/653/22, від 16.02.2023 у справі № 903/366/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 07.02.2023 у справі № 927/188/22.

Відповідно до умов Договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-1384-20 від 18.12.2020, відповідач мав би поставити до 57000куб.м. газу за ціною 6,3699824 грн за 1 куб.м.

Протягом грудня 2020 - жовтня 2021 року між позивачем-2 та відповідачем підписано акти прийому-передачі на загальний обсяг 13 128,4 куб.м. природного газу та згідно платіжних доручень позивачем-2 перераховано відповідачу 126 288,71 грн.

Натомість виходячи з ціни, обумовленої сторонами в договорі, з урахуванням додаткових угод №1-9, позивач-2 повинен був сплатити відповідачу за природний газ у спірному періоді 83627,67 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 42661,04 грн.

Таким чином, грошові кошти у сумі 42661,04 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22.

З урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора в частині вимог про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у межах заявлених вимог у сумі 42661,04 грн.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури.

Керуючись ст. 42, 73-81, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсними додаткові угоди щодо зміни ціни № 1 від 25.01.2021, № 2 від 26.01.2021, № 3 від 27.01.2021, № 4 від 29.01.2021, № 5 від 23.02.2021, № 6 від 16.06.2021, № 7 від 07.07.2021, № 8 від 29.07.2021, № 9 від 20.08.2021 до Договору постачання природного газу для, потреб не побутових споживачів № 41АВ147-1384-20 від 18.12.2020, укладені між Відділом освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради (код ЄДРПОУ 41104003) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернігівгаз Збут» (код ЄДРПОУ 39576385).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут (код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021) на користь Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Носівської міської ради (код ЄДРПОУ 41104003) кошти в сумі 42661,04 грн

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут (код ЄДРПОУ 39576385, вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021) до загального фонду Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: прокуратура Чернігівської області, UA248201720343140001000006008; код ЄДРПОУ 02910114; банк ДКСУ м. Київ (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000)) 26840,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 20.06.2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ засоби зв`язку - тел.099 420 54 50