Ухвала

від 19.06.2024 по справі 909/681/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/681/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспо-Транс"</a>

на постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Орищин Г.В., судді: Галушко Н.А., Желік М.Б.)

від 08.06.2023

у справі № 909/681/22

за позовом Акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспо-Транс"</a>;

Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне агентство автомобільних доріг України,

про визнання недійсним договору іпотеки,

за участю представників учасників справи:

позивача - Фрейдун О.М.,

відповідача 1 - Хорунжий Ю.А., Слюсар В.В.,

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи - Смирнова К.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - АТ "Автомобільні дороги України") звернулось до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспо-Транс"</a> (далі - ТОВ "Еспо-Транс") та Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Івано-Франківський облавтодор") про визнання договору іпотеки недійсним, укладеного між відповідачами.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладений між ДП «Івано-Франківський облавтодор» та ТОВ «Еспо-Транс» договір іпотеки суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що в силу статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Позивач, зокрема вказав, що:

- майно, яке є предметом іпотеки, за своєю сутністю є державним, ДП «Івано-Франківський облавтодор» є державним підприємством, а органом управління державним майном підприємства є Державне агентство автомобільних доріг України (далі - Державне агентство), тому, оскільки Державне агентство не надавало дозвіл на укладення оскаржуваного договору, то такий договір укладено з порушенням законодавства;

- укладення оскаржуваного договору суперечить статуту, оскільки відбулось без погодження Державного агентства.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимог АТ «Автомобільні дороги України», заявлених до ТОВ «Еспо-Транс» та ДП «Івано-Франківський облавтодор», у повному обсязі.

2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2023 у справі №909/681/22 скасовано. Позов АТ «Автомобільні дороги України» задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 22.12.2021 між ДП «Івано-Франківський облавтодор» та ТОВ «Еспо-Транс».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ТОВ «Еспо-Транс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31.01.2023 у справі №909/681/22 залишити в силі.

На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суд апеляційної інстанції:

- неправильно застосував положення абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/3775/17;

- неправильно застосував положення частини першої статті 215 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №908/1866/16;

- неправильно застосував положення частини першої статті 16 ЦК України без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №912/318/22;

- не застосував пункт 6 статті 3 ЦК України (незастосування принципу суперечливої поведінки) без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

3.2. Державне агентство 15.09.2023 на електронну адресу Суду подало пояснення на касаційну скаргу, в яких третя особа відзначила, що наведені в касаційній скарзі твердження жодним чином не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

3.3. АТ «Автомобільні дороги України» 18.09.2023 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, або у протилежному випадку - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

3.4. ДП «Івано-Франківський облавтодор» 21.09.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в кому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - в силі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

4.1. Відповідно до рішення зборів комітету кредиторів ДП «Івано-Франківський облавтодор», оформленого протоколом від 03.12.2020, серед іншого вирішено надати згоду керуючому санацією ДП «Івано-Франківський облавтодор» Шахову М.В. на отримання кредиту, позик, фінансової допомоги для погашення заборгованої заробітної плати працівникам (вихідній допомозі звільненим працівникам), на умовах найменших витрат на обслуговування користування коштами з правом передачі майна боржника в іпотеку чи заставу в рахунок забезпечених отриманих коштів за винятком майна, включеного в додаток до плану санації, яке підлягає продажу на аукціоні з правом підписання керуючим санацією відповідних документів.

4.2. Між ТОВ «Еспо-Транс» (сторона 1 / позикодавець) та ДП «Івано-Франківський облавтодор» (сторона 2 / позичальник) 23.12.2020 укладено договір позики (далі - Договір позики), відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику позику у розмірі 8 000 000, 00 грн з відсотковою ставкою 24% річних у строк до 15.02.2021 (пункти 1.1, 1.3, 2.1, 4.1). На виконання обов`язку повернення коштів позичальником, сторони домовилися надати позикодавцю забезпечення у вигляді іпотеки нерухомого майна, ринкова вартість якого не може бути меншою суми, визначеної у пункті 2.1 Договору позики (пункт 1.2).

На виконання умов вказаного договору, ТОВ «Еспо-Транс» згідно з платіжними дорученнями від 28.12.2020 №548 на суму 7 000 000,00 грн та від 29.12.2020 №565 на суму 1 000 000,00 грн, копії яких наявні в матеріалах справи, перерахувало ДП «Івано-Франківський облавтодор» 8 000 000,00 грн позики.

4.3. Наглядовою радою АТ «Автомобільні дороги України» рішенням від 22.11.2021, оформленим протоколом №36/2021, вирішено надати згоду ДП «Івано-Франківський облавтодор» на передачу ТОВ «Еспо-Транс» в іпотеку нерухомого майна вартістю 12 316 428, 00 грн без ПДВ, яка визначена у звіті про оцінку суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Консалтингова фірма «Острів» (дата звіту 25.10.2021):

- адміністративний будинок за адресою: Івано-Франківська області, м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 34;

- адміністративно-виробничі будівлі за адресою: Івано-Франківська області, м.Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36;

- складські приміщення за адресою: Івано-Франківська області, м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36;

- виробничо-складські приміщення за адресою: Івано-Франківська області, м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36 Б (п.7.1).

Доручено правлінню АТ «Автомобільні дороги України» передбачити в плані санації дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» механізми виконання зобов`язань за Договором позики від 23.12.2020, який укладений між ДП «Івано-Франківський облатводор» та ТОВ «Еспо-Транс» (зі змінами), та подати план санації на погодження в порядку, визначеному законодавством (пункт 7.2). Доручено правлінню компанії здійснити контроль за цільовим використанням коштів позики - на погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ДП «Івано-Франківський облавтодор» (з урахуванням сум, необхідних на сплату обов`язкових платежів пов`язаних з виплатою заробітної плати (пункт 7.3).

АТ «Автомобільні дороги України» листом від 25.11.2021 за №3/5-10/3273 надіслала витяг з протоколу засідання Наглядової ради від 22.11.2021 №36/2021 ДП «Івано-Франківський облавтодор» та ТОВ «Еспо-Транс», повідомивши про необхідність невідкладно вжити відповідних заходів щодо пришвидшення роботи відносно дооформлення плану санації ДП «Івано-Франківський облавтодор» для його затвердження компанією та погодження з органом, уповноваженим управляти державним майном.

4.4. Між ТОВ «Еспо-Транс» (сторона 1 / позикодавець) та ДП «Івано-Франківський облавтодор» (сторона 2 / позичальник) 10.12.2021 укладено додаткову угоду №1 до Договору позики від 23.12.2020, в якій сторони погодили збільшити розмір позики до 12 000 000,00 грн (пункт 4); розмір відсотків встановити - 16% річних (пункт 2); строк повернення позики - до 28.02.2022 (пункт 5).

4.5. Між ТОВ «Еспо-Транс» в особі директора Марківа Я.Я. (іпотекодержатель) та ДП «Івано-Франківський облавтодор» в особі керуючого санацією Лотоцького С.В., який діяв на підставі ухвали Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/995/19, за згодою комітету кредиторів згідно з рішенням від 03.12.2020, згоди /погодження Наглядової ради АТ «Автомобільні дороги України» від 22.11.2021 (іпотекодавець) 22.12.2021 укладено оспорюваний договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Личуком Т.В., зареєстрований в реєстрі за №9151 (далі - Договір іпотеки).

За змістом пункту 1.1 Договору іпотеки цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, що випливають із Договору позики та додаткової угоди до Договору позики від 10.12.2021, укладеного між іпотекодержателем ТОВ «Еспо-Транс» (він же позикодавець) та ДП «Івано-Франківський облавтодор» (далі - боржник), відповідно до якого іпотекодержатель надає боржнику у позику грошові кошти у розмірі 12 000 000,00 грн, а боржник зобов`язується виконувати свої обов`язки по поверненню позики, а також інших платежів, передбачених основним договором та додатковими договорами до нього, якщо такі є чи будуть укладені в майбутньому (надалі - основне зобов`язання). Крайній термін виконання боржником основного зобов`язання - не пізніше 28.02.2022.

Пунктом 1.2 Договору іпотеки передбачено, що за цим Договором заставна не видається.

У пункті 2.1 спірного Договору іпотеки міститься перелік об`єктів нерухомого майна, які належать іпотекодавцю на праві господарського відання та передаються іпотекодержателю в іпотеку, з метою забезпечення виконання зобов`язань перед іпотекодержателем, що випливають з основного зобов`язання, а саме:

2.1.1 адміністративний будинок, загальною площею 306,9 кв. м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 34, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:01:008:0075;

2.1.2 адміністративно-виробничі будівлі, а саме - адмінбудинок площею 228,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:01:008:0169;

2.1.3 складські приміщення площею 176,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:01:008:0169;

2.1.4 виробничо-складські приміщення, а саме: склад площею 128,0 кв.м., склад площею 6 вк.м., склад площею 173,1 кв.м., склад площею 232,1 кв.м, виробничо-побутові приміщення площею 422,0 кв.м., майстерня площею 71,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Целевича Юліана, буд. 36 Б, кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:01:008:0074.

Пунктом 2.3 Договору іпотеки визначено, що заставна вартість предмету іпотеки визначається сторонами на підставі експертної оцінки про вартість майна в загальній сумі 12 280 935,00 грн, зокрема: адміністративний будинок в сумі 1 979 355 грн; адміністративно-виробничі будівлі в сумі 7 201 842 грн; складські приміщення в сумі 411 062 грн; виробничо-складські приміщення в сумі 2 688 676 грн.

Згідно з пунктом 2.5 Договору іпотеки, сторони домовилися, що на предмет іпотеки накладаються обтяження: заборона відчуження та іпотека, що підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом, який посвідчив цей договір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 Договору іпотеки, іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки знаходиться у його повному господарському віданні, до моменту укладення цього договору нікому не відчужений, під забороною (арештом), а також заставою, в тому числі податковою, не перебуває, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не винесений, не переданий в іпотеку, судового спору щодо нього немає, прав щодо нього у третіх осіб (за договорами найму, оренди тощо) та інших обтяжень як в межах України немає. Згідно з даними за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки, в порядку доступу нотаріуса до Державного реєстру прав від 22.12.2021 актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно предмета іпотеки відсутня.

На підставах, передбачених законодавством України, на предмет іпотеки може бути звернене стягнення (підпункт 3.1.2 пункту 3.1 Договору іпотеки).

Підпунктом 4.1.3 пункту 4.1 Договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання основного зобов`язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в позасудовому порядку відповідно до норм чинного законодавства України, приписів цього договору іпотеки, зокрема: шляхом переходу права власності на предмет іпотеки іпотекодавця до іпотекодержателя в порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та приписів цього договору іпотеки, або шляхом продажу будь-якій особі-покупцю предмету іпотеки в цілому або майнових прав на будь-який з об`єктів, що здійснюється іпотекодержателем самостійно та від свого імені, без необхідності отримання дозволів та/або погоджень чи інших документів від іпотекодавця, в порядку визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та згідно положень цього договору іпотеки.

За змістом пункту 5.1 Договору іпотеки, у разі порушення боржником зобов`язань за основним зобов`язанням та/або іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю будь-яким шляхом на його розсуд (кур`єром, наручно, а також іншими можливими способами) письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий порушення зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановлено строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя про передачу іпотекодержателю права власності на об`єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки реалізується відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 6.2 Договору іпотеки).

Відповідно до підпункту 6.2.1 Договору іпотеки, іпотекодавець дає згоду на передачу іпотекодержателю права власності на об`єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки, відповідно до умов цього договору. Іпотекодавець передає у власність іпотекодержателю об`єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки. При цьому підписання цього договору іпотекодавець засвідчує, що від надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на об`єкти нерухомого майна, що є предметом іпотеки, до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Рішення прийняття у власність об`єктів нерухомого майна, що є предметом іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібно.

У пункті 7.1 Договору іпотеки сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником та/або іпотекодавцем зобов`язань за основним договором та додатковими договорами до нього, якщо такі є чи будуть укладені в майбутньому.

4.6. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2019 відкрито провадження у справі №909/995/19 про банкрутство ДП «Івано-Франківський облавтодор» в порядку статті 94 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з метою проведення санації боржника його керівником; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; відкрито процедуру санації боржника; призначено керуючим санацією керівника боржника Шахова М.В., а розпорядником майна - арбітражного керуючого Лотоцького С.В.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.06.2020 у справі №909/995/19 затверджено реєстр вимог кредиторів ДП «Івано-Франківський облавтодор», залучено Державне агентство автомобільних доріг України як учасника у справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2021 у справі №909/995/19 затверджено план санації ДП «Івано-Франківський облавтодор», що був схвалений комітетом кредиторів 23.04.2021; встановлено строк виконання плану санації боржника - 6 місяців до 14.11.2021; продовжено повноваження керуючого санацією та повноваження розпорядника майна до 14.11.2021; зобов`язано керуючого санацією Лотоцького С.В. надати до 10.11.2021 звіт керуючого санацією за наслідками процедури санації ДП «Івано-Франківський облавтодор».

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 у справі №909/995/19 ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2021 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у затвердженні плану санації ДП «Івано-Франківський облавтодор», що схвалений комітетом кредиторів 23.04.2021. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи на стадії санації.

Постановою Верховного суду від 22.06.2022 у справі №909/995/19 постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2021 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2021 у вказаній справі скасовано, провадження у справі №909/995/19 за заявою ДП «Івано-Франківський облавтодор» про визнання банкрутом закрито.

Вказаним судовим рішенням, зокрема, встановлено, що відповідно до статуту АТ «Автомобільні дороги України», затвердженого наказом Державного агентства від 13.10.2021 за №435, АТ «Автомобільні дороги України» створено рішенням Державного агентства (наказ Укравтодору від 05.03.2002 №93) на виконання Указу Президента України від 08.11.2001 №1056 «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія» «Автомобільні дороги України» та інших законодавчих актів України (пункт 1.1 статуту).

Засновником підприємства є АТ «Автомобільні дороги України», 100% акцій якого належить державі.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.5 статуту АТ «Автомобільні дороги України», компанія є приватним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належить державі Україна, компанія та її дочірні підприємства відносяться до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 456/2011 є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України та виконує повноваження вищого органу управління Компанії як акціонера.

До виключної компетенції Укравтодору (Державного агентства автомобільних доріг України), як Вищого органу компанії відноситься, зокрема: прийняття рішень про погодження продажу, обміну та відчуження у інший спосіб нерухомого майна компанії та її дочірніх підприємств за поданням Наглядової ради компанії (пункт 10.32 статуту АТ «Автомобільні дороги України»).

У пункті 10.3 статуту зазначено, що повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів (Вищого органу) не можуть бути передані іншим органам компанії. Рішення єдиного акціонера - держави в особі Державного агентства автомобільних доріг України (Укравтодору) оформляються відповідним наказом, рішенням чи іншим документом Укравтодору, який не є розпорядчим документом у розумінні законодавства і таке рішення акціонера має статус загальних зборів.

Згідно з підпунктами 20, 41, 42 пункту 11.3 статуту, до виключної компетенції Наглядової ради належить прийняття рішення в т.ч.:

- про надання згоди компанії та її дочірніми підприємствами на вчинення значного правочину та правочинів із заінтересованістю. Значним правочином є правочин, в якому ринкова вартість майна, або послуг, що є предметом правочину становить понад сто мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість). Правочин із заінтересованістю є правочин щодо якого є заінтересованість осіб у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», в якому ринкова вартість майна, послуг або сума коштів, що є предметом правочину становить понад десять мільйонів гривень (без урахування ПДВ);

- надання погодження з питань закріплення нерухомого майна компанії за дочірніми підприємствами, філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами компанії, продажу, обміну, відчуження у інший спосіб нерухомого майна компанії та її дочірніх підприємств (відокремлених підрозділів дочірніх підприємств компанії), філій, представництв, інших відокремлених підрозділів для прийняття рішення Вищим органом компанії;

- надання згоди компанії та її дочірнім підприємствам (відокремлених підрозділів дочірніх підприємств компанії) на передачу нерухомого майна в іпотеку (заставу), а також щодо застави рухомого майна компанії та її дочірніх підприємств, оціночна вартість якого перевищує вісімсот тисяч гривень (без врахування ПДВ).

Питання, що належать до виключної компетенції Наглядової ради, не можуть вирішуватися іншими органами компанії, крім Вищого органу, за винятком випадків, встановлених законом та цим статутом. Наглядова рада має право приймати рішення з інших питань (крім тих, що належать до виключної компетенції Вищого органу згідно з цим статутом), які можуть бути необхідні для ефективного виконання покладених на неї повноважень та оперативного їх вирішення. У разі фактичної відсутності (не обрання) Наглядової ради в компанії або неможливості прийняття таких чи інших рішень Наглядовою радою її функції здійснює Вищий орган (пункт 11.4 статуту).

Відповідно до статуту ДП «Івано-Франківський облавтодор», затвердженого Державним агентством від 02.08.2019 за №268, ДП «Івано-Франківський облавтодор» створене відповідно до наказу Державної служби автомобільних доріг України від 09.04.2002 №156 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №221 «Про утворення відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» і наказу Державної служби автомобільних доріг України від 05.03.2002 №93.

Підпунктом 1 пункту 4.2 статуту передбачено, що майно підприємства складається в т.ч. з майна, власником якого є засновник закріплене за підприємством на праві господарського відання.

У випадках, передбачених статутом засновника та внутрішніми (локальними) документами засновника, підприємство має право здійснювати операції з майном за обов`язкового погодження (з дозволу) засновника та погодження вищого органу засновника (пункт 4.5 статуту ДП «Івано-Франківський облавтодор»).

Відповідно до пункту 4.6 статуту, відчуження, передача основних засобів в оренду (інше тимчасове користування третіми особами), передача їх у заставу (іпотеку), а також списання з балансу майна здійснюється підприємством відповідно до чинного законодавства України, статуту та внутрішніх (локальних) документів і рішень засновника і цього статуту.

Пунктом 6.1 статуту ДП «Івано-Франківський облавтодор» визначено, що органами управління підприємства є засновник та виконавчий орган директор (дирекція).

До компетенції засновника належать повноваження, визначені законодавством, цим статутом, статутом засновника та внутрішніми (локальними) документами засновника, зокрема, але не виключно, в т.ч. попереднє погодження (надання дозволу) підприємству на укладення договору про спільну діяльність, договору управління майном, кредитного договору, договору позики, договору про надання/отримання фінансової допомоги, а також інших правочинів, якщо вимога про необхідність такого погодження (надання дозволу) встановлена цим статутом та/або внутрішніми (локальними) документами засновника (підпункт 27, пункту 7.1 статуту).

Згідно з підпункту 8.17 статуту директор самостійно приймає рішення про укладення (внесення змін, припинення) угод, договорів, контрактів, вчинення інших правочинів, проведення господарських операцій і підписує від імені підприємства пов`язані з цим документи, окрім тих правочинів і операцій, які згідно з цим статутом, внутрішніми (локальними) документами засновника та/або підприємства вчиняються за рішенням, погодженням чи затвердженням засновника, у т.ч. його Вищого органу, та/або дирекції підприємства.

Пунктом 8.18 статуту передбачено, що правочини та господарські операції, які згідно з цим статутом, внутрішніми (локальними) документами засновника та/або підприємства вчиняються за рішенням, погодженням чи затвердженням засновника, у т.ч. його Вищого органу, та/або дирекції підприємства, вчинені директором від імені підприємства без такого рішення, погодження чи затвердження, є недійсними.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 28.10.2022 №313620621, №313621272, №313621731, право власності на об`єкти нерухомого майна: адміністративний будинок загальною площею 306,9 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Целевича Юліана, 34, м. Івано-Франківськ; адміністративно-виробничі будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Целевича Юліана, буд. 36, м. Івано-Франківськ; складські приміщення загальною площею 176, 2 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Целевича Юліана, 36, м. Івано-Франківськ, виробничо-складські приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Целевича Юліана, буд. 36 б, м. Івано-Франківськ, зареєстровано за ТОВ «Еспо-Транс» 20.08.2022.

4.7. Господарський суд першої інстанції, ухвалюючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з такого:

- АТ «Автомобільні дороги України» не є стороною оспорюваного Договору іпотеки. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач покликався на порушення його права власності та незаконне вибуття майна, що належало йому на праві власності, внаслідок укладення між відповідачами спірного договору іпотеки;

- право власності на нерухоме майно, яке було предметом Договору іпотеки, зареєстровано за ТОВ «Еспо-Транс» ще 20.08.2022, тобто до дня звернення позивача до суду з позовом про визнання цього договору іпотеки недійсним;

- захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України;

- обраний позивачем спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати ефективний захист його прав. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

4.8. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, виходив з такого:

- у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 909/995/19, обставини в якій є преюдиційними по відношенню до даної справи, встановлено, що Державне агентство автомобільних доріг України (Укравтодор) щодо ДП «Івано-Франківський облавтодор» є органом, уповноваженим управляти державним майном дочірнього підприємства;

- майно передане в іпотеку, за своє сутністю є державним, а ДП «Івано-Франківський облавтодор» є державним підприємством;

- відповідно до пункту 4.5 статуту ДП «Івано-Франківський облавтодор» у випадках, передбачених статутом засновника та внутрішніми (локальними) документами засновника, підприємство має право здійснювати операції з майном за обов`язкового погодження (з дозволу) засновника та погодження Вищого органу засновника. Разом з тим, у відповідності до пунктів 1.2, 1.5, 10.32 статуту АТ «Автомобільні дороги України» компанія є приватним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належить державі Україна, компанія та її дочірні підприємства відносяться до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, яке відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 456/2011 є правонаступником Державної служби автомобільних доріг України та виконує повноваження вищого органу управління компанії як акціонера, до виключної компетенції якого відноситься, зокрема: прийняття рішень про погодження продажу, обміну та відчуження у інший спосіб нерухомого майна компанії та її дочірніх підприємств за поданням Наглядової ради компанії. З наведеного слідує, що погодження Наглядової ради компанії згідно з вимогами статуту не замінює і не виключає повноваження органу управління державним майном дочірнього підприємства щодо надання дозволу на управління державним майном;

- рішенням Наглядової ради АТ «Автомобільні дороги України» вирішено надати згоду ДП «Івано-Франківський облавтодор» на передачу ТОВ «Еспо-Транс» в іпотеку нерухоме майна, проте матеріали справи не містять доказів погодження вчинення такого правочину Вищим органом засновника - Державним агентством автомобільних доріг України (Укравтодор). Отже, укладення Договору іпотеки відбулося без дозволу Укравтодору, що є безумовною підставою для визнання недійсним спірного правочину;

- твердження суду першої інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту є помилковим, оскільки належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про визнання недійсним договору іпотеки чи про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно як наслідок недійсності договору іпотеки. При цьому судом враховано, що майно, яке є предметом договору іпотеки, не вибуло з користування ДП «Івано-Франківський облавтодор», а спірний договір іпотеки є єдиною підставою права ТОВ «Еспо-Транс» на іпотечне майно за відсутності фактичного володіння ним.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Вронська Г.О., Кондратова І.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №909/681/22 за касаційною скаргою ТОВ «Еспо-Транс» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 01.11.2023 касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еспо-Транс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22 зупинено до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №917/1212/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.

Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Еспо-Транс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №909/681/22 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Губенко Н.М.

5.2. Об`єктом касаційного оскарження є постанова Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22, якою позовні вимоги задоволено у повному обсязі та визнано недійсним Договір іпотеки.

5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

6.4. Так, ТОВ «Еспо-Транс» у поданій касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- від 14.08.2018 у справі №922/3775/17 щодо застосування положень абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку»;

- від 02.11.2021 у справі №908/1866/16 щодо застосування положень частини першої статті 215 ЦК України;

- від 21.06.2023 у справі №912/318/22 щодо застосування положень частини першої статті 16 ЦК України;

- від 10.04.2019 у справі №390/34/17 щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України (заборона суперечливої поведінки).

З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.

6.5. У справі №922/3775/17 (на яку вказує скаржник) розглядався спір за позовом товариства з обмеженою відповідальністю до банку про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між сторонами. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на встановлення висновком судово-почеркознавчої експертизи, складеним у межах кримінального провадження, обставин, що підпис учасника товариства на протоколі позачергових зборів учасників вчинений іншою особою, що свідчить про відсутність у директора товариства повноважень на укладення іпотечного договору; як наслідок, іпотечний договір є недійсним як такий, що укладений без достатньої правової підстави, а саме без погодження учасника товариства, якому належить частка у статутному капіталі 50%, чим порушено приписи частини другої статті 203, статті 658 ЦК України щодо наявності у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 у справі №922/3775/17, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що:

«В порушення вимог закону судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи належним чином не спростовано доводи банку про те, що рішення загальних зборів товариства, яке, на думку суду, стало підставою для укладення оспорюваного іпотечного договору, ніким не оскаржувалося в судовому порядку та не визнавалося недійсним, тоді як визнання апеляційним судом цього рішення нікчемним по аналогії з нікчемністю правочину не відповідає чинному цивільному законодавству.

…

Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та без належної правової оцінки підпункт "з" пункту 9.2 та пункт 9.5 Статуту ТОВ "Інтерснабстрой" (в редакції від 29.12.2004, чинній на час вчинення оспорюваного правочину), за змістом яких до компетенції Загальних зборів належить виключно відчуження майна Товариства на суму, що становить 50 і більше відсотків майна Товариства, а не погодження укладення договорів застави (іпотеки). Директор Товариства без довіреності виконує дії від імені Товариства, зокрема, укладає договори та контракти.

Так, відповідно до частини 1 статті 546 та частини 1 статті 575 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з абзацом 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1 і 3 статті 9 та частиною 1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що Іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку, відчужувати предмет іпотеки тощо. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Наведені вище норми цивільного законодавства переконливо свідчать про те, що іпотека є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання, тобто передача нерухомого майна в іпотеку не означає його відчуження на користь іпотекодержателя, оскільки, на відміну від договорів купівлі-продажу, міни або дарування, предмет іпотеки залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, тобто у його власності, і виключно у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою основного зобов`язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Таким чином, колегія суддів не виключає наявність підстав вважати, що судами при вирішенні спору помилково ототожнено оспорюваний іпотечний договір з правочином відчуження майна Товариства в розумінні пункту 9.2 Статуту ТОВ "Інтерснабстрой" (в редакції від 29.12.2004)».

6.5.1. Водночас у справі, що переглядається, судом встановлено, що між відповідачами укладено договір позики від 23.12.2020, на забезпечення виконання якого між відповідачами укладено іпотечний договір від 22.12.2021, за яким ТОВ «Еспо-Транс» передано в іпотеку нерухоме майно, що перебувало у ДП «Івано-Франківський облавтодор» на праві господарського відання.

На підставі іпотечного застереження в спірному іпотечному договорі ТОВ «Еспо-Транс» (іпотекодержатель) звернуло стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку та відповідно 20.08.2022 зареєструвало у державних реєстрах право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Отже, у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Еспо-Транс» вчинив дії, спрямовані на набуття права власності на нерухоме майно в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору, укладеного з ДП «Івано-Франківський облавтодор» (засновником якого та власником майна якого є позивач).

Суд апеляційної інстанції, виходячи зі змісту статутів АТ «Автомобільні дороги України» та ДП «Івано-Франківський облавтодор», а також встановлених обставин справи, дійшов висновку, що укладення Договору іпотеки між відповідачами відбулося всупереч умовам статутів, а саме - без дозволу Укравтодору, як вищого органу управління, що є безумовною підставою для визнання недійсним спірного правочину. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що погодження Наглядової ради компанії згідно з вимогами статуту не замінює і не виключає повноваження органу управління (Укравтодору) державним майном дочірнього підприємства щодо надання дозволу на управління державним майном.

6.5.2. З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі №922/3775/17, відрізняються від правовідносин у справі, що переглядається (№ 909/681/22), як за змістом таких правовідносин, підставами позовів, так і за фактично-доказовою базою, що, ураховуючи критерії подібності, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, виключає їх подібність за змістовним критерієм.

6.6. У справі №908/1866/16 (на яку вказує скаржник) розглядався спір за позовом прокурора до банку та товариства про визнання недійсним іпотечного договору. Прокурор, звертаючись з даним позовом, окрім того, що оспорюваний договір укладено представником з перевищенням повноважень, також посилався на те, що: такий договір став підставою для вибуття майна поза волею держави; повноваження держави щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке передано в іпотеку за оспорюваним договором здійснює Державне космічне агентство України та Публічне акціонерне товариство "Хартрон"; відчуження майна за оспорюваним договором може завдати шкоди економічним інтересам держави шляхом зменшення прибутку Публічного акціонерного товариства "Хартрон", як наслідок неможливості у повному та достатньому обсязі здійснювати виплати дивідендів до Державного бюджету України. Тобто прокурором заявлено позов у даній справі одночасно як про захист корпоративних прав держави, так і про захист права власності державного майна (предмета оспорюваного договору).

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №908/1866/16, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що:

- без з`ясування питання за захистом яких саме прав держави звернувся прокурор із даним позовом, неможливим є встановлення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та, як наслідок, встановлення моменту початку перебігу позовної давності;

- суди першої та апеляційної інстанції достеменно не встановили за захистом яких саме прав держави звернувся прокурор із даним позовом;

- суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не встановлювали обсяг корпоративних прав держави, як акціонера Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", та, відповідно, обсяг повноважень щодо їх управління переданих Національному космічному агентству України;

- висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без достеменного встановлення правового режиму майна, переданого спочатку до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", а в подальшому в іпотеку за оспорюваним договором, та належного власника такого майна;

- судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не досліджувалось питання правової належності даного майна Товариству з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс"; не досліджувались установчі документи як Відкритого акціонерного товариства "Хартрон", так і Товариства з обмеженою відповідальністю "Хартрон-Віоліс", в частині юридичного статусу таких товариства та майна, переданого вказаним товариствам їх засновниками; інші документи, які б підтверджували право власності, право господарського відання того чи іншого суб`єкта на відповідне майно;

- судами належно не встановлено чи належить майно за оспорюваним договором до державної власності, відповідно, чи порушено права держави внаслідок, як зазначає прокурор, вибуття майна поза волею держави та який орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з управління таким державним майном.

6.6.1. Натомість, у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції визначено правовий режим спірного майна (переданого підприємству на праві господарського відання, яке в подальшому стало предметом Договору іпотеки), та відповідно встановлено, що спірне майно за своє сутністю є державним, адже ДП «Івано-Франківський облавтодор» є державним підприємством, засновником якого є позивач, 100% акцій якого належить державі. Крім того, відповідно до умов статуту майно підприємства складається в т.ч. з майна, власником якого є засновник, що, у свою чергу, закріплене за підприємством на праві господарського відання.

Судом встановлено, що позивач фактично обґрунтовує позовні вимоги наявністю у нього права власності на спірне нерухоме майно та протиправністю дій відповідача щодо позбавлення позивача такого права (звернення стягнення на предмет іпотеки). Суд встановив порушення майнових прав позивача.

Ураховуючи наведене, а також положення статті 215 ЦК України, апеляційний суд, встановивши, що спірний Договір іпотеки був укладений з порушенням вимог законодавства, статутів позивача та ДП «Івано-Франківський облавтодор», а саме без погодження/надання дозволу вищого органу управління - Укравтодору на вчинення операцій з майном (яке перебувало у підприємстві на праві господарського відання), дійшов висновку, що такий підлягає визнанню недійсним.

6.6.2. Відтак, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, колегія суддів відзначає, що останнє не суперечить наведеним висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.11.2021 у справі №908/1866/16, зокрема, щодо необхідності зазначення в судовому рішенні, в чому конкретно полягала неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (на що вказує скаржник), адже як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції судом наведено мотивування та нормативне-правове обґрунтування висновків суду щодо недійсності спірного Договору.

Крім того, слід відзначити, що Верховний Суд у справі №908/1866/16 не робив жодних висновків щодо застосування статті 215 ЦК України, як на це вказує скаржник.

Отже, з урахуванням змісту оскаржуваного судового рішення та встановлених обставин судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, Суд вважає, що вказана скаржником справа (№908/1866/16) не є подібною до спірних правовідносин, адже різниться суб`єктним складом правовідносин, підставами позову, способом захисту, а також фактично-доказовою базою, тобто рішення у справі ухвалене за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

6.7. У постанові від 21.06.2023 у справі №912/318/22 (на яку вказує скаржник), де розглядався спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу фермерського господарства, Верховний Суд відзначив, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Суд апеляційної інстанції відзначив, що оскільки позивач не довела недобросовісність дій відповідачів при укладенні Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, то відсутні підстави для задоволення позову про розірвання Договору купівлі-продажу. Верховний Суд звернув увагу, що скаржниця заявила позовну вимогу про визнання недійсним вже виконаного Договору купівлі-продажу, стороною якого вона не є. При цьому не вимагала від суду застосувати наслідки недійсності правочину (двосторонню реституцію). Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

6.7.1. Водночас у справі, що переглядається, предметом спору є визнання договору іпотеки недійсним, укладеного на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики.

Суд апеляційної інстанції, ураховуючи встановлені обставини справи (див. розділ 4 даної Постанови), дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права та інтересу є належним. При цьому судом враховано, що позивач є власником майна, яке було передано підприємству на праві господарського відання, а статутом передбачений алгоритм/порядок дій підприємства з вчинення операцій щодо майна, який ДП «Івано-Франківський облавтодор» не був дотриманий, що є безумовною підставою для визнання його недійсним. Крім того, судом відзначено, що майно, що стало предметом договору іпотеки, не вибуло з користування позивача, а спірний договір іпотеки є єдиною підставою права ТОВ «Еспо-Транс» на іпотечне майно за відсутності фактичного володіння ним. Тобто, вимоги спрямовані на відновлення майнових прав позивача.

6.7.2. Відтак, ураховуючи наведене, (з огляду на встановлені обставини справи та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення) колегія суддів доходить висновку, що вказана справа (№912/318/22) не є подібною до спірних правовідносин, адже визначально різниться предметом, підставами позову, а також фактично-доказовою базою.

6.8. У постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (на яку вказує скаржник), де розглядався спір про визнання договору оренди неправомірним та повернення земельної ділянки з незаконного володіння, Верховний Суд щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України вказав:

"Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

6.8.1. Разо з тим, у справі, що переглядається, не встановлено порушення позивачем принципу суперечливої поведінки, адже як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, мотивами визнання спірного Договору іпотеки недійсним є, зокрема ненадання згоди Укравтодору (третьої особи) у відповідності до вимог статуту та чинного законодавства, як вищого органу управління спірним державним майном, на укладення Договору іпотеки дочірнім підприємством позивача.

6.8.2. За таких обставин справа №390/34/17 не може бути релевантною до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання скаржника, що позивач, подаючи позов про визнання недійсним Договору іпотеки, діє як недобросовісний боржник та має на меті не виконувати боргові зобов`язання за Договором позики та одночасно нівелювати заходи забезпечення виконання таких зобов`язань, адже такі твердження не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. При цьому Верховний Суд відзначає, що право на звернення до суду з позовом за захистом своїх прав/законних інтересів гарантується. Суд апеляційної інстанції, встановивши підстави для визнання Договору іпотеки недійсним, як такого, що укладений з порушенням вимог закону та статутів позивача (органу управління державним майном) та відповідача 1 (засновником якого є позивач), діяв у межах та на підставі закону.

У свою чергу, колегія суддів відзначає, що скаржник, у разі наявності обставин ухилення ДП «Івано-Франківський облавтодор» від виконання своїх зобов`язань за Договором позики, не позбавлений можливості звернутись до суду за захистом свого порушеного права/законного інтересу.

6.9. Отже, проаналізувавши зміст постанов у справах №922/3775/17, №908/1866/16, №912/318/22, №390/34/17, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 та міркування викладені у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже останні суттєво відрізняється за підставами позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, а також фактично-доказовою базою (встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами), і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення релевантними до обставин цієї справи.

При цьому слід відзначити, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, які складають предмет та підставу позову, які, визначають фактично-доказовий склад у справі, що формується, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/3775/17, від 02.11.2021 у справі №908/1866/16, від 21.06.2023 у справі №912/318/22, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, адже Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.10. Ураховуючи зміст спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне відзначити правові висновки, надані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №917/1212/21 (до розгляду якої зупинялось касаційне провадження у справі, що переглядається):

« 103. Разом з тим частина третя статті 145 ГК України передбачає, що правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

104. Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до вичерпного переліку способів приватизації державного майна не належала передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизацїї державного унітарного підприємства, а також вона не є способом його приватизації.

105. Отже, передача державного майна до статутного фонду акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного унітарного підприємства, не є рішенням власника, яке б надавало такому товариству право на його відчуження, а спрямована виключно на зміну організаційно-правової форми державного підприємства.

106. Наведене свідчить про те, що зміна організаційно-правової форми підприємства приводить до автоматичної зміни форми державної власності нерухомого майна.

107. Крім того, згідно із частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при перетворенні державного унітарного підприємства в акціонерне товариство воно стає правонаступником підприємства, що приватизується.

108. Водночас акціонерні товариства, засновником і єдиним акціонером яких є держава в особі органів виконавчої влади, мають спеціальний (особливий) правовий режим майна порівняно з іншими господарськими товариствами, які створюються в загальному порядку, а державне майно, передане до статутного фонду державних акціонерних товариств, залишається у державній власності й відчуження його можливе тільки органами приватизації через визначені законом приватизаційні процедури.

109. Отже, до моменту завершення процедури приватизації до створюваного акціонерного товариства в силу правонаступництва переходять права та обов`язки, які мало державне унітарне підприємство, у тому числі й обсяг майнових прав на державне майно. У цьому випадку на праві господарського відання.

110. Вимоги про необхідність дотримання процедури приватизації при відчуженні майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 % їх статутного фонду закріплено і в Законі України «Про управління об`єктами державної власності» (пункти 19, 20 статті 11 цього Закону).

111. Таким чином, державне майно, яке закріплювалося за державним підприємством на праві господарського відання, перебуває у створюваного акціонерного товариства на праві господарського відання.

112. У свою чергу, корпоратизація державних унітарних підприємств через їх перетворення у господарські товариства є лише передумовою для подальшої приватизації майна, переданого державою до їх статутного фонду.

113. Проведення корпоратизації державного унітарного підприємства в акціонерне товариство не є його приватизацією, а тому внесення майна до статутного фонду такого товариства не може розглядатися як підстава для зміни його форми власності.

114. У зв`язку із цим державне майно, передане державою до статутного фонду державного унітарного підприємства, корпоратизованого в акціонерне товариство, 100 % акцій статутного фонду якого залишаються у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації є державною власністю. …

273. Здійснивши правовий аналіз Конституції України, ГК України, ЦК України, Закону України «Про господарські товариства», який діяв щодо акціонерних товариств до набрання чинності законами України «Про акціонерні товариства», «Про управління об`єктами державної власності», «Про приватизацію державного майна», стосовно корпоратизації на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств», законів України «Про холдингові компанії в Україні», «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зміна державної форми власності може відбуватися виключно шляхом приватизації, а Закон України «Про приватизацію державного майна» не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства».

6.11. Отже, ураховуючи наведене у цій ухвалі, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з підстави, визначеної самим скаржником.

Верховний Суд відзначає, що зміст касаційної скарги переважно стосується заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводиться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

У свою чергу, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що не наділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відтак, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною ТОВ «Еспо-Транс», оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним критерієм є неподібними.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

6.12. При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", заява №24402/02).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" (заява №6538/74) Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еспо-Транс"</a> на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі №909/681/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко