Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/11746/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11746/21 (910/4100/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання учасники справи повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 05.03.2024

у складі колегії суддів: Сотнікова С. В.- головуючого, суддів: Копитової О. С., Пантелієнка В. О.

та на рішення Господарського суду м. Києва

від 12.07.2023

у складі судді Івченко А. М.

у справі № 910/11746/21 (910/4100/23)

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ; 2. ОСОБА_3

про визнання недійсним договору дарування квартири

в межах справи № 910/11746/21

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність,-

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа

№ 910/11746/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , провадження у якій відкрито ухвалою від 25.08.2021.

2. У березні 2023 року ОСОБА_4 звернувся в межах справи про неплатоспроможність з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири від 12.12.2014, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2023 у справі № 910/11746/21 (910/4100/23) в позові відмовлено.

4. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух касаційної скарги

6. 25.03.2024 ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі

№ 910/11746/21 (910/4100/23).

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 у справі № 910/11746/21 (910/4100/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського

О. В., судді - Погребняка В. Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі № 910/11746/21 (910/4100/23) залишено без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України. Надано ОСОБА_4 можливість усунути недоліки касаційної скарги шляхом зазначення підстави (підстав), на якій (яких) ним подається касаційна скарга та з відповідним обґрунтуванням такої (таких) підстави (підстав).

9. 23.04.2024 ОСОБА_4 направив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі № № 910/11746/21 (910/4100/23) із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) скаржником подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).

10. Ухвалою Верховного Суду від 30.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/11746/21 (910/4100/23) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023; призначено розгляд касаційної скарги на 28.05.2024 о 10:30 год.

11. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2024 відкладено розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі № 910/11746/21 (910/4100/23) на 11.06.2024 о 14:15 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

12. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

13. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

13.1 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 369/14427/19.

13.2 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_2 в період настання у неї зобов`язання з погашення заборгованості перед скаржником. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18 щодо того, що обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

13.3 Судами попередніх інстанцій не враховано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19 (902/163/22).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

14. ОСОБА_2 подано відзив на касаційну скаргу в якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, а у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову - застосувати наслідки спливу позовної давності.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.1 12.12.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. Договір зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17936466 від 12.12.2014.

18.2 Позивач зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір процентної позики від 01.08.2013, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 200 000 доларів США, зі строком повернення позики до 01.11.2013.

18.3 У квітні 2016 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 01.08.2013.

18.4 Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі

№ 757/16456/16-ц присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 353771,32 доларів США, що станом на 12.03.2018 становить 9 171 384,21 грн та понесені витрати у розмірі 8 551,22 грн.

18.5 Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 757/16456/16-ц залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.10.2018 та постановою Верховного Суду від 26.03.2020.

18.6 20.10.2018 Печерський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 757/16456/16-ц, а 19.08.2020 було відкрито виконавче провадження № 62861615 з примусового виконання рішення суду.

19. Аргументи скаржника (пункти 13.1, 13.2, 13.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

20. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні підстави щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

21. Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

22. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

23. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

24. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

25. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

26. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

27. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

28. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

29. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

30. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

31. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено правові висновки про те, що боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

32. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

33. Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.

34. Таким чином, слід дійти висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

35. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, договір дарування квартири укладено 12.12.2014. Договір зареєстрований у державному реєстрі. При цьому, відповідачами не заперечуються обставини укладання та виконання оспорюваного договору дарування.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що разом з позовною заявою позивачем подані докази, які свідчать що у квартирі АДРЕСА_2 , яка є предметом дарування, проживає ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (з 29.06.2013), ОСОБА_6 , а ОСОБА_2 з 05.12.2017 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 . Докази, які б свідчили про користування ОСОБА_2 квартирою, яка є предметом дарування, після укладання договору дарування матеріали справи не містять.

37. Тому, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір укладений з наміром створити правові наслідки, обумовлені ними - для дарувальника - передати, а для обдарованого - прийняти у власність квартиру. Отже, належить відхилити посилання позивача на фіктивність оспорюваного правочину.

38. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що договір позики між позивачем та відповідачкою-1 був укладений 01.08.2013 зі строком повернення - 01.11.2013.

39. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики лише у квітні 2016.

40. Судами встановлено, що ОСОБА_1 не пред`являв претензії про сплату боргу за договором позики.

41. При цьому, оспорюваний правочин укладено ще 12.12.2014.

42. Також, під час розгляду цивільної справи № 757/16456/16-ц ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики з підстав його нереальності, оскільки заперечувала отримання грошових коштів у позику.

42. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13.03.2018 у справі № 757/16456/16-ц набрало законної сили 26.03.2020 після його перегляду в касаційному порядку згідно з постановою Верховного Суду від 26.03.2020.

43. З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що в цьому випадку, відсутні обставини, що свідчать про фіктивність та фраудаторність договору дарування квартири, який був укладений у грудні 2014, позаяк, ОСОБА_1 не звертався із вимогою про повернення позики після спливу строку, що визначений у договорі позики, тобто після 01.11.2013, а із відповідним позовом про стягнення коштів звернувся лише у квітні 2016, тобто зі спливом більш ніж дворічного строку. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 заперечувала факт передачі грошових коштів в позику, пред`явивши зустрічний позов про визнання договору недійсним.

44. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позов не містить доводів в контексті наслідків укладеного договору із заінтересованою особою. Разом з тим, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою не має наслідком його недійсність.

45. В цьому випадку, належить довести настання несприятливих для боржника у справі про неплатоспроможність (відповідачки-1 за цим позовом) наслідків - виведення активів за безоплатним договором, тобто з порушенням прав боржника або його кредиторів. Втім, як встановлено судами попередніх інстанцій, доказів на підтвердження зазначених обставин, позивач не надав, враховуючи обставини набуття ОСОБА_2 у власність іншої квартири (свідоцтво про право власності від 10.04.2015), перебування у власності земельної ділянки (з 27.04.2012 по теперішній час), тобто вже після настання обставин щодо виникнення зобов`язання з повернення позики за договором позики, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог про фраудаторність оспорюваного правочину.

46. При цьому, скаржником не доведено, що оспорюваний правочин направлений на уникнення виконання грошових зобов`язань перед скаржником, оскільки судами не встановлено та скаржником не доведено, що вартість відчуженої за спірним правочином квартири була більшою від вартості іншої квартири, набутої ОСОБА_2 у 2015, та відповідно, що загальний розмір активів в результаті відчуження однієї та купівлі іншої квартири зменшився.

47. Також, майно за оспорюваним правочином відчужено 12.12.2014.

48. Разом з тим, провадження у справі № 910/11746/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 відкрито 25.08.2021, тобто більше ніж через 6 років після укладення оспорюваного правочину.

49. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено та скаржником не доведено, що саме внаслідок укладення оспорюваного правочину боржник перестав бути платоспроможним.

50. При цьому, на висновки у наведених постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 06.10.2022 у справі № 902/1023/19 (902/163/22), від 22.11.2023 у справі № 369/14427/19 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, в контексті досліджуваних судами у справі № 910/11746/21(910/4100/23) доказів та встановлених фактичних обставин, зокрема щодо укладення оспорюваного правочину 2014, щодо відкриття провадження у справі № 910/11746/21 про неплатоспроможність ОСОБА_2 25.08.2021, тобто більше ніж через 6 років після укладення оспорюваного правочину, щодо того, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики лише у квітні 2016, щодо набуття ОСОБА_2 у власність іншої квартири в 2015, щодо не доведення скаржником, що оспорюваний правочин направлений на уникнення виконання грошових зобов`язань перед скаржником, оскільки судами не встановлено та скаржником не доведено, що вартість відчуженої за спірним правочином квартири була більшою від вартості іншої квартири, набутої ОСОБА_2 у 2015, та відповідно, що загальний розмір активів в результаті відчуження однієї та купівлі іншої квартири зменшився та щодо не встановлення судами та не доведення скаржником обставин які б свідчили про те, що саме внаслідок укладення оспорюваного правочину боржник перестав бути платоспроможним.

51. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

52. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

53. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

54. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

55. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

56. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

57. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

58. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень були дотримані.

59. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та на рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі № 910/11746/21(910/4100/23) залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 12.07.2023 у справі № 910/11746/21(910/4100/23) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк