Ухвала

від 11.07.2024 по справі 910/11746/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11746/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Отрюх Б.В., Остапенко О.М., Поляков Б.М.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 (суддя Івченко А.М.)

у справі № 910/11746/21

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 08.06.2024 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 разом із клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2024 було витребовано матеріали справи № 910/11746/21 з Північного апеляційного господарського суду та Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті касаційного провадження, повернення без розгляду касаційної скарги або залишення касаційної скарги без руху за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023.

09.07.2024 матеріали справи № 910/11746/21 надійшли до Верховного Суду.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху з огляду на таке.

Оскаржуваною ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 визнано кредиторами фізичної особи ОСОБА_2 :

- ОСОБА_6 на суму 8789272,04 грн, з яких: 4758 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 8784514,04 грн - вимоги другої черги;

- ОСОБА_4 на суму 14253378,42 грн, з яких: 4758 грн - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів; 14248620,42 грн - вимоги другої черги.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 скасовано в частині задоволення грошових вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 на суму 14253378,42 грн та в цій частині прийнято нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні його грошових вимог у повному обсязі; в іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 залишено без змін.

Частиною 1 ст. 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 288 ГПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 4 ст. 293 цього Кодексу.

При цьому за вимогами п. 1 ч. 4 ст. 290 ГПК України до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Положеннями ст.ст. 13, 74 ГПК України також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З наведеного вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) скаржника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Отже, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно поважних причин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та поважність.

Водночас згідно з ч. 3 ст. 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху, зокрема, у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст. 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 подана 08.06.2024 із порушенням встановленого строку на касаційне оскарження відповідного судового рішення, оскільки повний текст оскаржуваної постанови підписано 01.02.2024, а тому двадцятиденний строк для подання касаційної скарги спливає 21.02.2024.

У клопотанні, що міститься у касаційній скарзі ОСОБА_3 просить поновити пропущений строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, посилаючись те, що представник скаржника неодноразово звертався до суду з клопотанням про видачу повного тексту оскаржуваного судового рішення, проте отримати вчасно рішення не зміг, оскільки справа була повернута до Господарського суду міста Києва. Так, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції листом від 27.03.2024 повідомив про направлення копії рішення рекомендованим листом на адресу скаржника та повернення вказаного відправлення у зв`язку з неможливістю вручення та про повернення матеріалів справи № 910/11746/21 супровідним листом від 16.02.2024 до Господарського суду міста Києва. Також, скаржник зазначає, що повний текст вказаного судового рішення був вручений представнику скаржника 21.05.2024 в приміщенні Господарського суду міста Києва. На підтвердження своїх доводів скаржником надано скріншот копії листа Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 № 04-06/296/24.

Як вбачається із матеріалів справи, копію постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 було надіслано ОСОБА_1 07.02.2024 за адресою, вказаною ним у апеляційній скарзі, а саме : м. Київ, вул. Предславінська 49, 99 (а.с.199, т.3). Проте, поштовий конверт із трек номером 060024813 з копією постанови Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 було повернуто до суду апеляційної інстанції 26.02.2024 з приміткою пошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.119, т. 4).

Відповідно до ч. 3 та 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває..

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (висновок Верховного Суду в постановах від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд зазначає, що до касаційної скарги не надано належних та допустимих доказів неможливості отримання копії оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції від 01.02.2024 до 25.03.2024 (дата звернення до суду апеляційної інстанції з листом про видачу нарочно рішення суду). Крім того, скаржником не надано доказів неможливості звернення до Господарського суду міста Києва із клопотанням про отримання судового рішення апеляційної інстанції до 17.05.2024 (дата звернення представника скаржника для отримання нарочно судового рішення у суді (а.с.212 т.4.)

Положеннями ст. 42 ГПК України передбачено, зокрема, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Слід зазначити, що з протоколу судового засідання від 24.01.2024 у справі № 910/14577/16 вбачається, що в судовому засіданні 24.01.2024 був присутній представник скаржника (адвокат Столяр О.А.), тобто скаржник безумовно був обізнаний про ухвалення постанови в даному судовому засіданні за його ж апеляційною скаргою (а.с.274, т.3).

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Олександр Шевченко проти України", "Трух проти України").

На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Нормами ГПК України не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, у зв`язку з лише самим посиланням обставини несвоєчасного отримання копії судового рішення. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, долучивши до нього на підтвердження поважності причин пропуску строку касаційного оскарження відповідні докази.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою контакт-центру суду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 910/11746/21 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.02.2024.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 290 ГПК України до скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України "Про судовий збір".

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 встановлений у розмірі 2270,00 грн (оскільки скаржник звернувся з грошовими вимогами у справі № 910/11746/21 у 2021 році).

Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 встановлений у розмірі 2481,00 грн (оскільки ОСОБА_5 звернувся з грошовими вимогами до ОСОБА_2 у 2022 році).

Відповідно до п.п. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом оскарження є кредиторські вимоги ОСОБА_6 та скаржника - ОСОБА_1 .

Згідно з п.п.2 п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду; касаційних скарг у справі про банкрутство 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду касаційної інстанції становить 19004 грн (4540 (2270 х 2) + 4962 (2481 х 2) х 200%)).

Проте, скаржником до касаційної скарги додано докази про сплату судового збору в сумі 5368,00 грн, що менше, ніж встановлений Законом України "Про судовий збір" розмір судового збору. Отже, скаржнику належить доплатити до Верховного Суду 13636,00 грн (19004,00 - 5368,00).

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зокрема, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України скасування судових рішень через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу, що у разі, якщо касаційна скарга подається у зв`язку з порушенням норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, то підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до цього пункту не всі процесуальні порушення є підставою для касаційного оскарження.

У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати про неправильне застосування конкретних норм матеріального права чи порушення норм процесуального права судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування, яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, а також зазначити виключний (виключні) випадок (випадки), передбачений (передбачені) п.п. 1 - 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо підстави (підстав), на якій (яких) подано касаційну скаргу.

ОСОБА_3 , звертаючись з касаційною скаргою зазначає, що підставою касаційного оскарження є п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.

Разом з тим, скаржник не дотримався вимог п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржником не зазначено норму права (абзац, пункт, частина статті, стаття), яку було застосовано судом без врахування висновку Верховного Суду у відповідних постановах.

Крім того, ч. 6 ст. 6 ГПК України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (далі - ЄСІТС) в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють такі кабінети в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Крім того, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 290 ГПК України у касаційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку та електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, вона подана 04.04.2024 засобами поштового зв`язку в паперовій формі та підписана представником ОСОБА_1 - адвокатом Столяр О.А., проте, усупереч положенням вказаної норми в касаційній скарзі не зазначено, зокрема, реєстраційний номер його облікової картки платника податків, що унеможливлює здійснити перевірку наявності в нього електронного кабінету.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 290 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Отже, враховуючи викладене у Верховного Суду відсутні правові підстави вважати, що адвокат Столяр О.А., виконав визначений законом обов`язок зареєструвати електронний кабінет, що має наслідком застосування вказаних положень ст. 174 та ч. 2 ст. 292 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 290 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Вимогами ч. 2 ст. 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 та ч. 3 ст. 292 ГПК України із наданням скаржнику строку для усунення зазначених недоліків шляхом наведення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та подання суду належних доказів поважності причини пропуску такого строку. Також, скаржнику належить надати докази сплати судового збору у встановленому порядку в розмірі 13636,00 грн та зазначити підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України; а також надати належні докази реєстрації адвоката Столяра О.А. у електронному кабінеті в ЄСІТС.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 292 ГПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.

Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 119, 174, 234, 235, 287, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі № 910/11746/21 залишити без руху.

2. Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

3. Наслідки невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали встановлені статтею 292 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Пєсков

В. Погребняк