Рішення

від 31.05.2024 по справі 369/14504/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/14504/23

Провадження № 2/369/2129/24

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Ольга Олександрівна, Головне управління держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання майна сумісною власністю подружжя його поділ та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що з 1990 року вона та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. За рішенням суду у 2020 році шлюб розірвано. За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними 15 червня 1990 році придбано 9/50 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому на підставі договору поділу вищевказаного житлового будинку від 07.06.2018 р. у приватну особисту власність відповідача перейшов наступний окремо індивідуально визначений об`єкт нерухомості (окремо новоутворений об`єкт нерухомості): житловий будинок № 3 загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , позначений на плані літерою «А» та має наступний опис: 3-1 коридор - 3,6 кв. м.; 3-2 житлова кімната - 11,0 кв. м.; 3-3 житлова кімната - 12,8 кв. м.; 3-4 житлова кімната - 12,1 кв. м.; 3-5 санвузол - 5,8 кв. м.; 3-6 кухня - 11,0 кв. м.; 3-7 житлова кімната - 7,6 кв. м.; 3-І тамбур - 2,7 кв. м. загальною площею 71,0 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., літ. И - сарай, літ. під. И - погріб, літ. Ж - вбиральня, І - колодязь, ІІ - вигрібна яма, огорожа № 2, 5, 8, згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 7/2018 від 07.02.2018 року, виготовленого ТОВ «Укрспецсервісбуд-2008».

Крім того, 20 червня 2019 року за ОСОБА_4 , на підставі заяви про поділ земельної ділянки, серія та номер 1501 виданого 15.05.2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Саєнко О.О. та витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер НВ-3215568032019, виданого 11.06.2019 року, Відділом у Києво-Святошинському районі міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.0305 га., кадастровий номер 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Після набуття у власність частини будинку та земельної ділянки під ним, вони стали мешкати в даній частині будинку. Після припинення шлюбних стосунків Відповідач став мешкати окремо, а вона лишилася мешкати в даному спірному будинку. До цього часу жодним із колишнього подружжя не підіймалося питання щодо розподілу спільного майна подружжя, однак на даний час вищевказаний спірний житловий будинок потребує капітального ремонту та вкладення великих грошових коштів. Крім того, по тому на даний час постала потреба у розподілі спільно набутого майна колишнім подружжям. При цьому, Відповідач жодним чином не виходить на зв`язок з Позивачем для мирного, досудового врегулювання цього спору, а спірне майно залишається зареєстроване на праві власності за відповідачем. Оскільки у добровільному порядку поділити майно не можуть. Вважає своє право порушеним.

Просила суд:

визнати будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., опис: житловий будинок «А»., житлова прибудова «А1», прибудова «а1», прибудова «а3», тамбур «а6», сарай «И», погріб під будівлею «під И», вбиральня «Ж», огорожа № 2, 5, 8, колодязь «І», вигрібна яма «ІІ», право власності на який зареєстровано на ОСОБА_4 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., опис: житловий будинок «А»., житлова прибудова «А1», прибудова «а1», прибудова «а3», тамбур «а6», сарай «И», погріб під будівлею «під И», вбиральня «Ж», огорожа № 2, 5, 8, колодязь «І», вигрібна яма «ІІ», в порядку поділу спільного майна подружжя;

визнати земельну ділянку під будинком, площею 0.0305 га, кадастровий номер: 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_4 , спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки під будинком, площею 0.0305 га, кадастровий номер: 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, а саме, сплачений нею судовий збір у розмірі 5861 грн 70 коп та грошові кошти витрачені нею на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов у повному обсязі. У подальшому подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник Відповідача, подав до суду заву про врегулювання спору за участі судді. Представник Позивача заперечував відносно заявленої Відповідачем заяви про врегулювання спору за участю судді. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, тому заходи з врегулювання спору не здійснювалися.

В силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву.

Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При розгляді справи судом встановлено, що 13 червня 1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб, який було зареєстровано Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що цього ж дня складено відповідний актовий запис № 593, та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2020 року шлюб між Позивачем та Відповідачем розірвано. Рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, вв тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Встановлено, 15.06.1990 р. подружжям придбано 9/50 часток житлового будинку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський (нині Бучанський район, відповідно до постанови Верховної ради України 807-IXвід 17.07.2020), АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого Першою Київською обласною нотаріальною конторою 15.06.1990 року, за реєстровим № 4099.

В подальшому на підставі договору поділу вищевказаного житлового будинку від 07.06.2018 р. у власність відповідача перейшов наступний окремо індивідуально визначений об`єкт нерухомості (окремо новоутворений об`єкт нерухомості): житловий будинок № 3 загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , позначений на плані літерою «А» та має наступний опис: 3-1 коридор - 3,6 кв. м.; 3-2 житлова кімната - 11,0 кв. м.; 3-3 житлова кімната - 12,8 кв. м.; 3-4 житлова кімната - 12,1 кв. м.; 3-5 санвузол - 5,8 кв. м.; 3-6 кухня - 11,0 кв. м.; 3-7 житлова кімната - 7,6 кв. м.; 3-І тамбур - 2,7 кв. м. загальною площею 71,0 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., літ. И - сарай, літ. під. И - погріб, літ. Ж - вбиральня, І - колодязь, ІІ - вигрібна яма, огорожа № 2, 5, 8, згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна № 7/2018 від 07.02.2018 року, виготовленого ТОВ «Укрспецсервісбуд-2008».

Крім того, 20.06.2019 року, під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, за Відповідачем - ОСОБА_4 , на підставі заяви про поділ земельної ділянки, серія та номер 1501 виданого 15.05.2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Саєнко О.О. та витягу з Державного земельного кадастру, серія та номер НВ-3215568032019, виданого 11.06.2019 року, Відділом у Києво-Святошинському районі міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області, було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0.0305 га., кадастровий номер 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер витягу 5003051957164 довідка № 11812881494 від 19 серпня 2023 року право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 )- зареєстровано за ОСОБА_4 09 липня 2018 року на підставі вищевказаного договору поділу житлового будинку, серія та номер 2003 виданий 07.06. 2018 приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Саєнко О.О.

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 1858326632224 земельна ділянка під спірним будинком, площею 0.0305 га, кадастровий номер: 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі заяви про поділ земельної ділянки, серія та номер 1501, виданий 15.05.2019, приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Саєнко О.О.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Як вже зазначалося Відповідач не скористався правом на подання відзиву, крім того у матеріалах справи відсутні докази того, що дане майно було придбане подружжям за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі за особисті кошти. Наявність в одного з подружжя доходу не може ототожнюватись з особистими коштами та вкладення таких особистих коштів у купівлю майна. Тому суд приходить до висновку, що квартира є спільним майном подружжя.

За ч.2,3 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

За змістом ст.364 ЦК України компенсація частки у спільному майні проводиться виходячи із дійсної вартості нерухомого майна. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що спірна ний будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 3222410600:01:015:5094 спільним майном подружжя та відповідно частки їх є рівними. Тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 треті особи приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Ольга Олександрівна, Головне управління держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання майна сумісною власністю подружжя його поділ та визнання права власності про визнання майна сумісною власністю подружжя його поділ та визнання права власності задоволити.

Визнати будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., опис: житловий будинок «А»., житлова прибудова «А1», прибудова «а1», прибудова «а3», тамбур «а6», сарай «И», погріб під будівлею «під И», вбиральня «Ж», огорожа № 2, 5, 8, колодязь «І», вигрібна яма «ІІ», спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 71 кв. м., житловою площею 43.5 кв. м., опис: житловий будинок «А»., житлова прибудова «А1», прибудова «а1», прибудова «а3», тамбур «а6», сарай «И», погріб під будівлею «під И», вбиральня «Ж», огорожа № 2, 5, 8, колодязь «І», вигрібна яма «ІІ», в порядку поділу спільного майна подружжя.

Визнати земельну ділянку під будинком, площею 0.0305 га, кадастровий номер: 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки під будинком, площею 0.0305 га, кадастровий номер: 3222410600:01:015:5094, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати, а саме, сплачений нею судовий збір у розмірі 5861 грн 70 коп.

Інформація про позивача: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ,

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_4 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 31 травня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ