Рішення

від 20.06.2024 по справі 420/14821/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14821/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі судді Бутенка А.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №154750010676 від 27.02.2024р. «Про відмову у призначенні пенсії за віком», яким у призначенні пенсії за віком мені - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було відмовлено;

- зобов`язати Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області: врахувати у мій загальний страховий (трудовий) стаж строком 36 років 11 місяців та 22 дні періоди моєї роботи: строк у 27 років 5 місяців та 7 днів, який визнаний працівниками ПФУ; строк у 2 місяці та 25 днів мого навчання на оператора газових котлів у Артемівському учбовому пункті Донецького обласного комунального управління; строк у 2 роки та 1 день військової служби в армії та строк у 7 років 3 місяці та 18 днів моєї праці у колгоспі ім. Кірова Розовської сільської Ради Ясиноватьського району Донецької області; призначити мені - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком з дати мого звернення 20.02.2024 року до Пенсійного фонду України та почати виплачувати мені пенсію з цієї дати.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу відмовлено в призначенні пенсії з підстави відсутності необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.

11.06.2024 року від Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що вимоги Позивача заявлено одночасно до всіх відповідачів, що в свою чергу суперечить процесуальним нормам адміністративного судочинства. Пенсійний фонд України, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області є окремими юридичними особами, суб`єктами публічного права (обґрунтування наведені в підпункті 1.2 відзиву). Ототожнення вищенаведених суб`єктів в одній особі Пенсійний фонд, не узгоджується з вимогами законодавства. Будь-яких заяв, звернень чи скарг, у тому числі заяви від 20.02.2024, до Пенсійного фонду України від Позивача не надходило. Прав Позивача Пенсійним фондом України не порушено.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії, вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

ОСОБА_1 , по досягненню 60-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 20.02.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22- 1 від 25.11.2005 року, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке уповноважено розглядати заяву ОСОБА_1 від 20.02.2024 року.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.02.2024 року № 154750010676 відмовлено у призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

До страхового стажу не зараховані періоди роботи:

- період навчання з 13.05.1987 по 27.09.1987 згідно трудової книжки від 13.08.1986 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній запис про навчання. Окремий документ про освіту не надавався.

- період роботи з 11.04.1990 по 29.06.1996 згідно трудової книжки від 14.05.1990 серії Укр.№ 1410969, оскільки записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не підтверджені у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, печаткою та не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік.

За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи рішення протиправним позивач звернулася до суду з цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

За приписами ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) в стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору, а також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно із вимогами ст.48 Кодексу законів про працю України та ст.62 Закону України №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до п."е"ст.3 Закону №1788-ХІІ право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637(далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Висновки суду.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.

При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стажвстановлюєтьсяна підставіінших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 27.02.2024 року № 154750010676 при обрахунку страхового стажу позивача не взято до уваги період навчання з 13.05.1987 по 27.09.1987 згідно трудової книжки від 13.08.1986 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній запис про навчання. Окремий документ про освіту не надавався; та період роботи з 11.04.1990 по 29.06.1996 згідно трудової книжки від 14.05.1990 серії Укр.№ 1410969, оскільки записи в трудовій книжці щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму фактичної участі у громадському господарстві не підтверджені у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, печаткою та не мають повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік.

Відповідно до трудової книжки колгоспника Укр. № 1410969, дата заповнення: 14.05.1990 року, наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:

- 11.04.1990 року прийнятий в члени колгоспу ім. Кірова Ясиноватського району, Донецької області слюсарем;

- 30.09.1996 року колгосп ім. Кірова перейменований у КСП ім. Кірова;

- 05.10.2000 року звільнений у відповідності до ст. 38 КЗпП України.

Записи про прийняття на роботу в спірні періоди вчинені відповідно до вимог Інструкції № 162, № 58.

У вказаній трудовій книжці колгоспника містяться записи про суми нарахованих грошових коштів, наявне посилання на підставу для внесення відповідних записів, записи завірені печатками підприємства.

Суд звертає увагу на те, що вказані записи в трудових книжках зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, на записах проставлені відповідні печатки підприємств та організацій, де працювала позивачка.

У відомостях трудової книжки позивача наявна інформація про вироблений мінімум трудової участі у господарстві, однак не у всіх розділах наявний підпис керівника колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи, печатки та не має повного зазначення підстав, номерів та дат підстав внесення записів за кожний рік

Проте, суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Дана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Суд також зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).

Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).

Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача у колгоспі за період з 11.04.1990 по 05.10.2000 роки, суд приходить до висновку, що відповідач необґрунтовано та безпідставно не врахував до страхового трудового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі з 11.04.1990 по 05.10.2000 роки.

Отже, на переконання суду, вказані записи у трудовій книжні підтверджують факт роботи позивача у спірний період.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання з 13.05.1987 по 27.09.1987 року згідно трудової книжки від 13.08.1986 року серії НОМЕР_2 , суд зазначає наступну.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (абзац перший пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637).

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі Порядок № 590).

Згідно з підпунктом «і» частини першої пункту 109 Порядку № 590 крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних і медичних училищах і таке інше), партійних школах, совпартшколах, школах профруху, на рабфаках; перебування в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Частиною другою пункту 109 Порядку № 590 передбачено, що при призначенні пенсій по старості періоди, вказані у підпункті «і», зараховуються до стажу за умови, якщо цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба у складі Збройних сил СРСР, або інша служба, вказана в підпункті «к».

У п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637).

Позивач на підтвердження своїх вимог надав до суду посвідчення № 58-13 від 11.05.1987 року, відповідно до якого ОСОБА_1 з 14.05.1987 по 07.08.1987 року навчався в Артемівському учбовому пункті Донецького обласного комунального управління по спеціальності оператор котельні по обслуговуванню парових та водогрійних котлів.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Таким чином, відсутність запису про період навчання, не є підставою для не зарахування такого періоду до страхового стажу.

Враховуючи, що при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком відповідачем не були враховані усі періоди роботи позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії із урахуванням висновків суду щодо необхідності зарахування спірних періодів.

Щодо позовних вимог в частині врахування у страховий (трудовий) стаж строк військової служби в армії, суд зазначає наступне.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 від 03.05.1984 року, ОСОБА_1 проходив військову службу з 07.05.1984 по 04.05.1986 роки.

Вказаний період військової служби відповідачем не зарахований до страхового стажу позивача.

Відповідно до підпункту "в" абзацу 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з підпунктом "а" пункту 2.17 Інструкції № 162 до трудової книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів такі записи: про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, на яку поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.

Таким чином, вищевказаний пункт 2.17 Інструкції № 162 містить вимоги щодо записів у трудовій книжці про період військової служби, які передбачають обов`язкове зазначення дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.

В той же час, суд звертає увагу на те, що Інструкція № 162 не передбачає наслідків для особи, на яку оформлено трудову книжку, за порушення порядку ведення такої трудової книжки.

За вказаних обставин, не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби в Армії з 07.05.1984 по 04.05.1986 роки є протиправним.

Щодо позовних вимог позивача про призначення пенсії за віком, судом встановлено наступне.

Відповідно до абз 13 п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно п.4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Враховуючи вищевикладене, оскільки згідно Порядку №22-1 після розгляду відповідної заяви (про перерахунок (призначення) пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший) структурним підрозділом Пенсійного органу за принципом екстериторіальності, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії, суд прийшов до висновку, що обов`язок щодо вчинення відповідних дій про зарахування відповідного стажу, вчинення дій щодо розгляду заяв про призначення пенсії лежить на Пенсійному фонді, до якого зверталась особа із відповідною заявою.

Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №154750010676 від 27.02.2024 року, і як наслідок, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 13.05.1987 по 17.08.1987 року, період проходження військової служби в армії з 07.05.1984 по 04.05.1986 роки, періоди роботи з 11.04.1990 по 05.10.2000 роки та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.02.2024 року.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка буд. 8, м.Слов`янськ, Донецька область, 84100, код ЄДРПОУ 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №154750010676 від 27.02.2024 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 13.05.1987 по 17.08.1987 року, період проходження військової служби в армії з 07.05.1984 по 04.05.1986 роки, періоди роботи з 11.04.1990 по 05.10.2000 роки та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.02.2024 року.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко