Рішення

від 20.06.2024 по справі 580/3824/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року справа № 580/3824/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Байди О.С. від імені ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

17.04.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов адвоката Байди О.С. (20701, Черкаська обл., м.Сміла, а/с 10) від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі позивачка) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 31.01.2022 до 06.04.2024;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.01.2022 до 06.04.2024 у розмірі 77935,15грн.

Обґрунтовуючи зазначив, що відповідач всупереч вимог закону не виплачує вказану суму коштів. Просить розглянути спір у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання.

07.05.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Обґрунтовуючи зазначив, що 06.04.2024 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі №580/8504/23 здійснива виплату коштів позивачу в сумі 79121,98грн. Вважає, що ст.177 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення з нього середнього заробітку за час затримки з 31.01.2022 до 06.04.2024 розрахунку при звільненні відсутні. Водночас у разі якщо навіть і був би спір між працівником і підприємством, то сума, яка підлягала б стягненню на користь працівника обмежується шестимісячним терміном, встановленим ч.1 ст.177 КЗпП України.

Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 05.03.2019 №51 підтверджується, що з 05.03.2019 припинено дію контракту про проходження військової служби та позивач виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Посвідченням від 03.06.2019 серії НОМЕР_5 підтверджується, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Із даних автоматизованої системи Черкаського окружного адміністративного суду Діловодство суд встановив, що на розгляді вказаного суду знаходилася справа №580/8504/23 між тими ж сторонами. Рішенням від 20 листопада 2023 року суд відмовив позивачу у задоволенні позову. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2024 року задовольнив апеляційну скаргу позивача. Вказане вище рішення суду скасував та ухвалив постанову, якою адміністративний позов задовольнив повністю. Визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця січня 2008 року. Зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 із застосуванням для обчислення індексації базового місяця січня 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Для виконання судової постанови відповідач 06.04.2024 зарахував на картковий рахунок позивача кошти в сумі 77935,15грн.

Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних вище коштів, а саме індексації грошового забезпечення, позивач звернувся в суд зі вказаним вище позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (далі Закон №1283-ХІІ) встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Тобто, індексація грошового забезпечення є доходом та складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Виплата індексації грошового забезпечення не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними рішеннями судів, що набрали законної сили, та відомостями карткового рахунку позивача (відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату звільнення його зі служби).

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні. ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т. ч. затримку виплати індексації грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України, у зв`язку з чим у відповідній частині підлягають застосуванню саме його норми.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Згідно зі ст.116 КЗпП України (у редакції від 27.01.2023, чинній на дату вирішення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, працівник має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, у разі допущення порушення строків виплати всіх коштів працівник має право на отримання виплати від роботодавця відшкодування за умови, що спір вирішено на його користь. Обов`язку самостійно визначити розмір такого відшкодування роботодавець не має. Натомість це є повноваженням органу, який виносить рішення по суті спору, а роботодавець лише на виконання такого рішення здійснює виплату. То ж відповідач такого обов`язку не мав і позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.01.2022 до 06.04.2024 не обґрунтована та безпідставна.

Метою вказаного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що питання нарахування та виплати індексації було предметом судових проваджень, з огляду на вказане законодавче регулювання в ст.ст.116-117 КЗпП України, строки для її виплати обчислюються з дати набрання законної сили рішенням суду в межах встановленого законом строку примусового його виконання. Інакше нівелюється зміст судового провадження.

У ст.255 КАС України вказано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Постанова суду апеляційної інстанції згідно зі ст.325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття, а ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконання вказаного вище рішення суду у справі №580/8504/23 відбулося 06.04.2024. Тобто, в межах встановленого законом строку для примусового його виконання. Водночас цим рішенням підтверджено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію, а саме під час несення служби за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця січня 2008 року. Відтак відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо недотримання строків нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення (повторного вирішення вже вирішеного спору, в якому змінене лише словесне вираження способу його усунення). Фактично це судове рішення доводить, що відповідач мав обов`язок виплатити спірну суму коштів щонайдовше під час розрахунку при звільненні позивача. Тому з приводу несвоєчасної виплати індексації доводи позивача не обґрунтовані.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем саме при звільненні з огляду на присуджені судом кошти, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, доведене. Водночас необґрунтованими є позовні вимоги щодо підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2022 до 06.04.2024, оскільки зазначений період перевищує встановлений КЗпП України період для такого відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У вказаному контексті суд урахував, що позовна вимога визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.01.2022 до 06.04.2024 не обґрунтована щодо змісту конкретного порушення заявленого в цій справі права позивача. Відповідач допустив неповний розрахунок при звільненні позивача, що підтверджується вказаним вище рішенням суду, в частині ненарахованої та невиплаченої індексації за період його служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 під час його звільнення. З огляду на це саме така бездіяльність є протиправною.

Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів, зважаючи на вказані вище норми, має відбуватись за півроку за період з 06.10.2023 до 06.04.2024, оскільки суд застосовує закон у редакції, що чинна на момент виконання ним відповідних повноважень. Компетенція щодо визначення сум компенсації за несвоєчасний розрахунок у суду, як органу, до якого ініційовано вирішення відповідних позовних вимог у цій, реалізується саме за чинним нормами про обмеження шестимісячним періодом. Підстави застосування в цьому контексті норм, що втратили чинність, відсутні.

Виконуючи завдання адміністративного судочинства, визначене в ч.1 ст.2 КАС України, щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин, мету ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд дійшов висновку про наявність підстав вийти за межі заявлених позовних вимог в частині необхідності з`ясування їх розміру для повноти судового захисту.

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 щодо подібних правовідносин, зазначив:

…50. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

51. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

52. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

53. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

54. Період з 24 квітня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

55. Проте, період з 19 липня до 21 серпня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

56. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин..

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 грошове забезпечення позивача у січні 2019 року (31 календарний день) 9155,20 грн, у лютому 2019 року (28 календарних днів) 12479,64грн (усього 21634,84 грн). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становило 515,11 грн (21634,84 грн /42 робочих дні).

Не обґрунтованим та не підтвердженим належними, достовірними та допустимими доказами є розмір середньоденного грошового забезпечення - 503,10грн, оскільки позивач для розхрахунку взяв кількіть робочих днів 43, у той час як загальна кількість робочих днів у січні-лютому 2019 року становить 42 дні.

Бездіяльність відповідача закінчилася датою остаточної виплати позивачу грошового забезпечення, пов`язаного із проходженням публічної служби, а саме нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в сумі 77935,15грн 06.04.2024.

Обґрунтований розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів: 515,11 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 184 дні (кількість календарних днів прострочення, але не більше як за шість місяців) = 94780,24грн.

Водночас суд взяв до уваги наявність судового спору між сторонами, як працівником та роботодавцем відповідно, з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, дату його ініціювання позивачем, тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення судового спору. Ці обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі №761/9584/15-ц.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, обґрунтованим є зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок пропорційно виплаченим із затримкою коштів, зважаючи, що загальна сума доходу, що мала бути виплачена позивачу на день виключення його із списків особового складу частини, 05.03.2019 становить 105130,45грн = 27195,30грн (грошове забезпечення нараховане позивачу до 05.03.2019) + 77935,15грн (індексація грошового забезпечення, виплачена позивачу 06.04.2024 на картковий рахунок). Співвідношення (майнові втрати) суми індексації грошового забезпечення, що виплачена 06.04.2024 у розмірі 77935,15грн, до загальної суми заробітної плати, належної до виплати під час звільнення позивача, становить: 105130,45грн (нарахований та виплачений дохід у травні 2019 + згадані присуджені судом кошти) / 77935,15грн = 1,34.

За порушення строків виплати коштів позивачу має бути виплачена частина середнього заробітку щодо прострочення (184 днів) виплати індексації грошового забезпечення: 94780,24грн / 1,34 = 70731,52грн. Отже, позовні вимоги обґрунтовані та задоволенню підлягають виключно у частині наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати ти виплатити позивачу вказану суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2023 до 06.04.2024. В іншому розмірі - не доведені.

Отже, позов обґрунтований у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору за звернення з позовною заявою до адміністративного суду, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби в частині ненарахованої та невиплаченої індексації за період служби з 01.01.2016 до 01.03.2018 під час його звільнення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток у сумі 70731,52грн (сімдесят тисяч сімсот тридцять одна гривня п`ятдесят дві копійки) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2023 до 06.04.2024 із-за невиплати індексації грошового забезпечення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 20.06.2024.