Постанова

від 30.10.2024 по справі 580/3824/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3824/24 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 31.01.2022 до 06.04.2024;

- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.01.2022 до 06.04.2024 у розмірі 77 935,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправними діями порушив статтю 117 КЗпП України, а саме обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби в частині ненарахованої та невиплаченої індексації за період служби з 01.01.2016 до 01.03.2018 під час його звільнення.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 70 731 (сімдесят тисяч сімсот тридцять одна) гривня 52 коп за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2023 до 06.04.2024 із-за невиплати індексації грошового забезпечення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Апелянт стверджує, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були співмірними на момент звільнення і протягом двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення.

Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2024 року та від 24.10.2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.03.2019 №51 з 05.03.2019 припинено дію контракту про проходження військової служби, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 580/8504/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року скасовано та ухвалено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця січня 2008 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням для обчислення індексації базового місяця січня 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення суду на картковий рахунок позивача зараховано кошти в сумі 77 935, 15 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

ОСОБА_1 вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних вище коштів, а саме індексації грошового забезпечення, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів має відбуватись за півроку - за період з 06.10.2023 до 06.04.2024, оскільки суд застосовує закон у редакції, що чинна на момент виконання ним відповідних повноважень. Компетенція щодо визначення сум компенсації за несвоєчасний розрахунок у суду, як органу, до якого ініційовано вирішення відповідних позовних вимог реалізується саме за чинним нормами про обмеження шестимісячним періодом. Підстави застосування в цьому контексті норм, що втратили чинність, відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Суд зазначає, що ні Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною НОМЕР_1 ) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.

Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.

Колегія суддів зазначає, що судовим рішенням підтверджено, що відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу індексацію, а саме під час несення служби за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 зі встановленням базового місяця січня 2008 року.

З урахуванням того, що проведення остаточного розрахунку з позивачем відбулося 06.04.2024 року, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Так, враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби в частині ненарахованої та невиплаченої індексації за період служби з 01.01.2016 до 01.03.2018 під час його звільнення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта, що на спірні правовідносини не поширюються положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, оскільки судовим рішенням встановлено право позивача на індексацію грошового забезпечення.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи військової частини НОМЕР_1 , які викладені в апеляційні скарзі щодо неврахування судом першої інстанції правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 та від 28 листопада 2022 року у справі № 380/693/20, з огляду на наступне.

У постановах від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У інших випадках спір щодо розміру виплачених сум при звільненні відсутній, тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягненню не підлягає.

Водночас у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Спираючись на висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яка прийнята пізніше, ніж постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16, задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів Верховного Суду у постанові від 21.02.2022 у справі №420/3397/22 висловила правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, в спірній ситуації застосуванню підлягає остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, неодноразово підтримана Верховним Судом, яка полягає в тому, що навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, наявні передбачені статтею 117 КЗпП України підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи вказані правові висновки, які є обов`язковими до застосування відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20 є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В даному випадку апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено жодних доводів щодо невірного обрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 70 731,52 грн.

Позивачем рішення суду першої інстанції в частині розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні також не оскаржено.

Оскільки у апеляційній скарзі відсутні жодні доводи щодо встановленого судом першої інстанції розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 відповідачем, колегія суддів не вважає за потрібне надавати оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині.

Посилання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі №580/7076/21 колегія судді відхиляє в силу частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно змісту статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №580/3824/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова