Постанова

від 18.06.2024 по справі 367/757/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/757/24 Головуючий у І інстанції - Горбачова Ю.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/10003/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2024 року постановленої за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до його подання, -

установив:

У січні 2024 ОСОБА_2 звернулась до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Заявлені вимоги мотивувала тим, що 28 вересня 1996 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про що 28 вересня 1996 року складено відповідний актовий запис №353, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, щодо актового запису про шлюб.

13 квітня 2021 року шлюб між подружжям було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 13 квітня 2021 року, виданого Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №43.

Вказує, що за 25 років спільного проживання однією сім`єю у офіційно зареєстрованому шлюбі подружжя за спільні кошти придбало наступні об`єкти рухомого майна:

1) транспортний засіб марки RENAULT, моделі TRAFIС, тип - спеціалізований вантажний фургон, 2013 року випуску, колір червоний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ;

2) транспортний засіб марки PEUGEOT, моделі 308, тип - легковий загальний універсал, 2012 року випуску, колір сірий, номер шасі (кузова, рамп) НОМЕР_3 ;

3) транспортний засіб марки RENAULT, моделі KANGOO, тип - загальний легковий пасажирський, 2015 року випуску, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ;

4) транспортний засіб марки RENAULT, моделі KANGOO, тип - спеціалізований вантажний-спеціалізований фургон малотонажний, 2015 року випуску, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 ;

5) транспортний засіб марки PEUGEOT, моделі BOXER, тип - загальний легковий вантажопасажирський, 2003 року випуску, колір білий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 ;

6) транспортний засіб марки FIAT, моделі DUCATO, тип - загальний вантажний бортовий, 2006 року випуску, колір оранжевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 ;

7) екскаватор марки CAT-303CR, 2001 року випуску, заводський номер НОМЕР_8 , двигун № НОМЕР_9 ;

8) екскаватор гусеничний марки KOBELCO SK30UR, 2003 року випуску, заводський номер НОМЕР_10 , двигун № НОМЕР_11 .

Зазначає, що вищезазначені транспортні засоби були зареєстровані на її ім`я, вона здавала їх в оренду колишньому чоловіку.

Під час окупації міста Ірпеня у лютому-березні 2022 року колишнє подружжя разом зі своїм сином спільно евакуювалися до м. Вінниця.

В подальшому заявник прийняла рішення виїхати за межі України до Польщі.

З метою збереження транспортних засобів та можливості здійснювати їх транспортування в безпечне місце, з метою уникнення додаткових питань на блокпостах, на прохання колишнього чоловіка, 11 квітня 2022 року заявник видала на його ім`я довіреності, які були посвідчені приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Хоменко Л.В.

Домовленості про те, що ОСОБА_1 буде здійснювати продаж даних транспортних засобів між колишнім подружжям не було.

Довіреності разом з усіма свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів заявник передала на збереження колишньому чоловіку ОСОБА_1 , чим останній скористався для їх продажу.

Окрім того, ОСОБА_1 не віддав їй частину грошових коштів з продажу транспортних засобів.

16 квітня 2022 року вона виїхала за межі території України, після повернення на територію України вона звернулась до свого колишнього чоловіка, щоб забрати свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та інші документи на майно, на що отримала відмову, він їй повідомив, що документів і транспортних засобів в нього більше немає, після чого вона викликала поліцію.

Враховуючи обставини, вона змушена звернуся до суду для захисту своїх прав.

Враховуючи недобросовісну поведінку колишнього чоловіка, стверджує, що ОСОБА_1 буде ухилятися від виконання рішення суду в майбутньому, а як тільки дізнається, що вона подала позов до суду про стягнення з нього грошової компенсації та поділу спільного сумісного майна подружжя, відразу здійснить відчуження усього майна, власником якого він є.

На даний час ОСОБА_1 є власником наступного нерухомого майна, яке він придбав після розірвання шлюбу:

1. земельна ділянка за кадастровим номером 3210900000:01:160:0063, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. земельна ділянка за кадастровим номером: 3222485800:02:009:5002, площа (га): 0.1933, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське;

3. земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0008, площа (га): 0.0798, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь;

4. земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0010, площа (га): 0.0856, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь.

Відповідно до інформаційної довідки №361273761 від 09 січня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта, вищезазначені земельні ділянки належать на праві власності ОСОБА_1 .

Також вказує, що за 25 років спільного проживання однією сім`єю у офіційно зареєстрованому шлюбі подружжя придбало наступні об`єкти нерухомого майна:

1) земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:01:140:0084, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана земельна ділянка була зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 .

2) житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 143,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок був зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 .

3) земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:01:140:0085, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Дана земельна ділянка зареєстрована на ім`я заявника.

Вказує, що випадково знайшла копію договору-купівлі продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком, які подружжя придбало у період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя, з якого дізналась, що ОСОБА_1 26 червня 2023 року уклав договір купівлі-продажу спільного сумісного майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами і земельної ділянки за кадастровим номером: 3210900000:01:140:0084 на ім`я своєї матері - ОСОБА_3 .

Право власності ОСОБА_3 підтверджується копією нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26 червня 2023 року, за реєстровим №1066.

Вважає, що житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 3210900000:01:140:0084 перебувають незаконно у чужому володінні, оскільки згоди на відчуження даного майна вона не надавала.

У неї є підстави вважати, що відчуження даного майна є незаконним та фіктивним на підставі підроблених документів.

Зазначає ціну майбутнього позову: 5491132,45 грн.

Просила суд, накласти арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 :

- земельна ділянка за кадастровим номером 3210900000:01:160:0063, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка за кадастровим номером: 3222485800:02:009:5002, площа (га): 0.1933, що знаходить за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське;

- земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0008, площа (га): 0.0798, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь;

- земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0010, площа (га): 0.0856, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь.

Накласти арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_3 :

- земельна ділянка за кадастровим номером: 3210900000:01:140:0084, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 143,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2024 року зазначену вище заяву задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 3210900000:01:160:0063, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку за кадастровим номером: 3222485800:02:009:5002, площа (га): 0.1933, що знаходить за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське, земельну ділянку за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0008, площа (га): 0.0798, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь, земельну ділянку за кадастровим номером: 3210900000:02:004:0010, площа (га): 0.0856, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Ірпінь, які на праві власності належать ОСОБА_1 .

Накладено арешт на земельну ділянку за кадастровим номером: 3210900000:01:140:0084, площа (га): 0.05, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 143,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належать ОСОБА_3 .

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що заява позивача не містить доведеності співмірноті позовних вимог із обраним заходом забезпечення позову.

Крім того, позивачем не надано суду відомостей чи доказів того, що він має намір вчинити дії по відчуженню своєї частки майна, таким чином, відсутнє підтвердження, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все його майно є таким, що не відповідає вимогам закону.

Просив суд, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що апеляційна скарга є безпідставною та неаргументованою, у ній не зазначено жодної вагомої підстави для скасування заходів забезпечення позову та скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, як незаконної чи безпідставної.

Наголошує, що у своїй заяві про забезпечення позову вона обґрунтувала співмірність своїх вимог, оскільки за її попередніми розрахунками, вартість майна ОСОБА_1 дорівнює вартості її грошової компенсації, які вона просить суд стягнути у позовній заяві, а тому має бути, в рамках заходів забезпечення позову, накладений арешт на усе майно, що належить ОСОБА_1 .

Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які заявились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору між сторонами є майно, на яке позивач просить накласти арешт, унеможлививши тим самим його відчуження до вирішення справи.

Крім того, суд першої інстанції виходив з оцінки обґрунтованості доводів позивача, щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом, щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на ту особу, яка заявляє відповідне клопотання. Отже, за загальним правилом, заявник зобов`язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.4 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його.

Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд, зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Свою незгоду із оскаржуваною ухвалою апелянт обґрунтовував тим, що ухвала прийнята без жодних належних доказів, позивач не навела жодних підстав і не надала жодних доказів на підтвердження необхідності застосування заходів забезпечення у формі арешту.

Колегія суддів апеляційного суду не може прийняти вказані доводи апелянта, оскільки майнові права, щодо яких заявник просила вжити заходи забезпечення позову, є предметом спору і відносно даних майнових прав позивач має матеріально правові інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду, і в разі задоволення позову, позивачу буде гарантований ефективний захист і поновлення її прав.

Між сторонами наявний спір з приводу нерухомого майна (майнових прав на нього), а згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходиться у нього чи інших осіб.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що підставою для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду.

За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.

Окремо апеляційний суд зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є належним заходом забезпечення позову у спорах про поділ майна подружжя.

Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18; від 19.09.2022 року у справі №757/36870/20; від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20; від 29.03.2021 року у справі №202/365/20 та від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 20 червня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба