Постанова

від 19.06.2024 по справі 759/16702/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 759/16702/23 Головуючий у суді першої інстанції - Бабич Н.Д.

Номер провадження № 22-ц/824/7167/24 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Яворського М.А. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок», поданою представником Студенцовим Олександром Олександровичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗАТИШОК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСББ «ЗАТИШОК» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідно до якого просило стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 25 591,65 грн, інфляційні витрати у розмірі 2 900,46 грн, 3% річних 565,13 грн, а також понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 880 грн та судовий збір 2 684 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСББ «Затишок» являється балансоутримувачем і здійснює утримання та обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Вказано, що відповідач ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_2 у вказаному будинку, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є зареєстрованими та проживають у вказаній квартирі, а позивач має право вимагати від боржників виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

В позовній заяві зазначено, що заборгованість відповідача перед позивачем за житлово-комунальні послуги за період з 01 лютого 2019 року по 01 серпня 2023 року складає 25 591,65 грн та на підставі ст. 625 ЦК України має право вимагати стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 900,46 грн, 3% річних 565,13 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСББ «Затишок» відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСББ «Затишок» - Студенцов О.О. подав апеляційну скаргу, яку мотивовано тим, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 як особа, яка зареєстрована у вказаній вище квартирі, зобов`язані сплачувати встановлені загальними зборами ОСББ «Затишок» внески на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Разом з тим, суд першої інстанції, в порушення вимог закону, встановивши правомірність вимог до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та необґрунтованість вимог до відповідача ОСОБА_2 , не задовольнив вимоги позивача навіть частково, посилаючись на те, що позовну вимогу було сформульовано як стягнення солідарно заборгованості з трьох відповідачів. Апелянт звертає увагу, що часткове задоволення позовних вимог не є виходом за їх межі й так як ОСОБА_2 не є належним відповідачем по справ, то апелянт вважає, що суд першої інстанції мав частково задовольнити позовні вимоги ОСББ «Затишок» та ухвалити рішення про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі апелянт також вказує, що у зв`язку із апеляційним розглядом справи поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 6 720 грн.

Враховуючи вищевикладене, представник ОСББ «Затишок» - Студенцов О.О. просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСББ «Затишок» заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 лютого 2019 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 25 591,65 грн, інфляційне нарахування - 2 900,46 грн, три відсотки річних - 565,13 грн, а всього 29 057,24 грн; стягнути понесені судові витрати в суді першої та апеляційної інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 21 січня 2008 року (а.с.46-47).

У вказаній квартирі зареєстрована лише відповідач ОСОБА_3 , що підтверджується відповіддю №249902 від 29 вересня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, а також витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва (а.с.72, 80-81).

Згідно інформації в ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрованою не числиться (а.с.74).

ОСББ «Затишок» є виконавцем комплексного обслуговування об`єктів, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.13-14).

Відповідно до Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок», об`єднання створено власниками квартир багатоквартирного будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (а.с.15-39).

Згідно статуту ОСББ «Затишок», метою об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для платежів, передбачених законодавством та цим статутом.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової по кв. АДРЕСА_3 , заборгованість станом на 01 серпня 2023 року становить 29 057,24 грн, яка складається із суми заборгованості - 25 591,65 грн, інфляційної складової боргу - 2 900,46 грн, трьох відсотків річних - 565,13 грн) (а.с.50-52).

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСББ «Затишок», суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач ОСОБА_1 , як власник житла, зобов`язана утримувати належне їй майно, а тому позовні вимоги позивача до неї є правомірними. Проте встановлено, що у відповідача ОСОБА_2 не виник солідарний обов`язок з відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перед позивачем щодо сплати заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг по утриманню квартири АДРЕСА_3 . Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки позивач звернувся до суду саме з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості, а судом встановлено, що в одного з відповідачів ОСОБА_2 не виник обов`язок по сплаті житлово-комунальних послуг на рівні з іншими відповідачами, оскільки вона не є власником та не зареєстрована в спірній квартирі, то позов задоволенню не підлягає.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України при здійсненні права власності визначається, що власність зобов`язує.

Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Господарче забезпечення діяльності об`єднання може здійснюватися власними силами об`єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб`єктів господарювання.

Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг (стаття 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; питання про використання спільного майна; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний, зокрема,: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; не допускати порушення законних прав та інтересів інших співвласників; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов`язки перед об`єднанням.

За Статутом ОСББ «Затишок» до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників (п.2.2.2.6 розділу 2 Статуту) (а.с.15-39).

Установлено, що рішеннями загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, оформлене протоколом, від 31 травня 2016 року, від 01 жовтня 2019 року були затверджені внески на утримання будинку (а.с.53-56).

Суд враховує, що рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку не скасовані, а тому підлягали виконанню як об`єднанням, так і відповідачами по справі, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Так, апеляційний суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено правомірність позовних вимог щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , оскільки остання є власником квартири АДРЕСА_3 .

Щодо правомірності вимог до ОСОБА_3 , то апеляційний суд враховує наступне.

Згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, в даній справі позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість по внескам на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Наймачі, орендарі та інші користувачі квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку можуть брати участь в управлінні багатоквартирним будинком виключно за дорученням власників таких квартир та приміщень.

Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.

Згідно статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний, зокрема, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі

Згідно статті 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Крім того, згідно статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників.

Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Власник, який заподіяв збитки майну, що перебуває у спільній власності або власності інших співвласників, зобов`язаний відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі. Власник несе відповідальність за збитки, заподіяні особою, яка проживає спільно з ним, а також будь-якою іншою особою, яка проживає у квартирі згідно з договором оренди або з відома власника, якщо інше не передбачено договором оренди або іншим договором між власником і цією особою.

Таким чином, оскільки позивач просить стягнути заборгованість саме по внескам на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, враховуючи вказані вище положення закону, належним відповідачем є саме власник квартири, тобто ОСОБА_1 , що свідчить про те, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем по справі.

Враховуючи зазначене, заборгованість по внескам на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території у розмірі 25 591,65 грн підлягає до стягнення з ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_3 .

Згідно інформації в ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрованою не числиться (а.с.74).

Доказів того, що відповідач ОСОБА_2 має яке-небудь відношення до квартири АДРЕСА_3 матеріали справи не містять.

Крім того, апелянт погодився із висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_2 не має відношення до заборгованості за внесками на утримання будинку, оскільки у вказаній квартирі не проживає, не зареєстрована та не є її власником.

Позивачем також було заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 900,46 грн, а також трьох відсотків річних у розмірі 565,13 грн.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачі своєчасно зобов`язання не виконали з оплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території, а також за надані житлово-комунальні послуги, то ОСББ «Затишок» відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05 березня 2022 року «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.№ 64 «Про введення воєнного стану в Україні», Кабінет Міністрів України постановив, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Зазначена постанова набрала законної сили 24 лютого 2022 року.

Таким чином, враховуючи, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, та враховуючи, що постановою Кабінету Міністрів України встановлена пряма заборона нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, то період стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних має становити з 01 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року включно.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, апеляційний суд встановив, що вказані суми нараховані включно по січень 2022 року й починаючи з лютого 2022 року інфляційні втрати та три відсотки річних позивачем не нараховувались.

Таким чином, розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 01 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року складає 2 900,46 грн, та розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 01 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року складає 565,13 грн.

Відповідачі по справі, на спростування розрахунку позивача, свого розрахунку заборгованості не надали.

Щодо застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, про яку просить відповідач по справі, то апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доводи відповідачів щодо необхідності застосування судом позовної давності колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач по справі протягом строку, за який нарахована заборгованість, періодично сплачував платежі в рахунок погашення заборгованості, в тому числі - в сумах, які перевищують розміри щомісячних платежів, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості та переривання строків позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем також було заявлено вимогу про стягнення понесених судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 10 080 грн, а також в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 720 грн.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСББ «Затишок» в суді першої та апеляційної інстанції представляв адвокат Студенцов О.О., що підтверджується копією довіреності №1 від 11 серпня 2023 року, а також наданим свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.66-67).

Крім того, між ОСББ «Затишок» та ТОВ «Київський центр права» було укладено Договір про надання правової допомоги №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.57-61).

Відповідно до положень п.4.1 вказано Договору передбачено, що конкретні послуги, передбачені п.1.1 Договору оплачуються замовником відповідно до витрат часу виконавця із розрахунку 840 грн за 1 год. роботи та визначаються у звіті про використаний час.

Відповідно до положень п.4.3 вказано Договору передбачено, що складання процесуальних документів по кожній окремій справі у суді першої інстанції оплачується в сумі 3 360 грн та передбачає 4 год. витрат часу виконавцем. Складання виконавцем розрахунку заборгованості з інфляцією та 3% річних оплачується додатково в сумі 840 грн та передбачає 1 год. витрат часу.

Відповідно до положень п.4.4 Договору формування матеріалів справ перед подачею позову та до моменту винесення рішення судом, подача позову до суду оплачується в сумі 1 680 грн та передбачає 2 год. витрат часу.

Відповідно до положень п.4.5 Договору складання процесуальних документів по кожній окремій справі в суді апеляційної та касаційної інстанції оплачується в сумі 4 200 грн та передбачає 5 год. витрат часу виконавцем.

Також позивачем було надано Акт №354 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30 липня 2023 року, згідно якого позивачу були надані наступні послуги: складання розрахунку заборгованості - 840 грн; складання позовної заяви - 3 360 грн; формування матеріалів справи - 1 680 грн. Загальна вартість робіт - 5 880 грн (а.с.62).

Відповідно до платіжної інструкції №319 від 25 липня 2023 року позивач сплатив на користь ТОВ «Київський центр права» 5 880 грн згідно укладеного договору №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.64).

В матеріалах справи міститься також розрахунок витрат на правову допомогу від 25 серпня 2023 року на підставі Договору про надання правової допомоги №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.65).

Разом із відповіддю на відзив представником позивача було зроблено заяву про збільшення розміру понесених судових витрат на правничу допомогу, а саме просить стягнути з відповідача 10 080 грн.

Представником позивача було надано Акт №575 приймання-передачі робіт (наданих послуг) від 30 листопада 2023 року, згідно якого позивачу були надані наступні послуги: складання відповіді на відзив - 4 200 грн (а.с.131).

Відповідно до платіжної інструкції №509 від 30 листопада 2023 року позивач сплатив на користь ТОВ «Київський центр права» 4 200 грн згідно укладеного договору №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.132).

В матеріалах справи міститься також розрахунок витрат на правову допомогу від 01 грудня 2023 року на підставі Договору про надання правової допомоги №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.133).

Крім того, разом із апеляційною скаргою апелянтом було надано Акт №628 приймання-передачі робіт (наданих послуг) від 30 грудня 2023 року згідно якого позивачу були надані наступні послуги: складання апеляційної скарги - 5 040 грн; формування матеріалів апеляційної скарги та подача її до суду - 1 680 грн (а.с.157-158).

Відповідно до платіжної інструкції №544 від 22 грудня 2023 року позивач сплатив на користь ТОВ «Київський центр права» 6 720 грн згідно укладеного договору №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.159).

В матеріалах справи міститься також розрахунок витрат на правову допомогу від 12 січня 2024 року на підставі Договору про надання правової допомоги №Р/19072023/К-10 від 19 липня 2023 року (а.с.160).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства»).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У статті 133 ЦПК України перелічено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд встановив, що позивачем було надано належні та допустимі докази понесених судових витрат на правничу допомогу, які є співмірними із складністю справи, а тому підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача по справі.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки за подачу позовної заяви ОСББ «Затишок» сплатило судовий збір у розмірі 2 684 грн, а за подачу апеляційної скарги - 4 026 грн, що разом становить 6 710 грн, то вказані витрати підлягають до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача по справі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок», подану представником Студенцовим Олександром Олександровичем , задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» (ЄДРПОУ: 26124580, 03179, м. Київ, вул. Прилужна, буд.4/15) заборгованість у розмірі 25 591,65 грн, інфляційні витрати у розмірі 2 900,46 грн, 3% річних 565,13 грн, що разом становить 29 057,24 грн (двадцять дев`ять тисяч п`ятдесят сім гривень двадцять чотири копійки).

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» (ЄДРПОУ: 26124580, 03179, м. Київ, вул. Прилужна, буд.4/15) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 710 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Затишок» (ЄДРПОУ: 26124580, 03179, м. Київ, вул. Прилужна, буд.4/15) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 16 800 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Судді :

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв