Постанова

від 20.06.2024 по справі 620/878/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/878/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Житняк Л.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 28 березня 2024 року) у справі за адміністративним позовом Споживчого товариства «Перелюбське» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року,Споживче товариствл «Перелюбське» (далі - позивач) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі- відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14100/Ж10/25-01-07-05-01.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що наведення у наказі про проведення перевірки лише юридичної підстави не дає можливості ані платнику податків при вирішенні питання про допуск до фактичної перевірки, ані суду, під час розгляду спору щодо правомірності проведення перевірки, ідентифікувати, яка саме із двох самостійних підстав, передбачених п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України була обрана податковим органом під час прийняття наказу про проведення фактичної перевірки. За таких обставин, перевірка судом наявності фактичних підстав позбавлена сенсу, оскільки відсутність у наказі посилання на конкретну юридичну підставу унеможливлює перевірку юридичної кваліфікації фактичної підстави як такої, що стала підставою для призначення перевірки. Не вказані відповідачем і фактичні підстави для проведення перевірки позивача на підставі п.п.69.27 п.69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, податкові органи здійснюють державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. Податкові органи здійснюють контроль за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) шляхом проведення фактичних перевірок. У Наказі відповідач обмежився лише посиланням на нормативно-правові акти та норми чинного законодавства, у тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено юридичні підстави для проведення фактичної перевірки платника податків та не вказав, які саме конкретні обставини (факти) зумовили необхідність проведення перевірки позивача, тобто не вказав фактичні підстави, що стали приводом для проведення перевірки позивача. Зазначене, на переконання позивача, свідчить про відсутність фактичних підстав для прийняття Наказу та відсутність приводу для здійснення податкового контролю за діяльністю позивача у формі фактичної перевірки, а тому призначення та проведення перевірки позивача здійснено незаконно. Також зазначає, що вказані у Акті перевірки порушення встановлені не у порядку і не у спосіб, що передбачений законом, за період, який передував періоду проведення фактичної перевірки, такий Акт перевірки не може бути підставою для притягнення позивача до фінансової відповідальності.

Також наголошує, що безпосередній зміст обов`язку платника податку, який визначений у п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням реєстратора розрахункових операцій і на повну суму покупки. У той же час, під час перевірки Відповідачем не було встановлено фактів не проведення позивачем при продажу алкогольних напоїв розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та фактів здійснення таких розрахункової операції на неповну суму покупки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність факту порушення позивачем п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР. Що ж до порушення п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР, то Позивач зазначає, що належним доказом на підтвердження обставин щодо видачі Позивачем розрахункових документів не встановленої форми є відповідні розрахункові документи. Разом із цим, відповідачем до Акту перевірки не додано жодного розрахункового документу, який би свідчив про вказане порушення, що підтверджує те, що відповідні обставини не досліджувалися під час перевірки. Факт вчинення позивачем правопорушення у вигляді не зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, що, у свою чергу, свідчить про неправомірність застосування до позивача штрафу за порушення п.1 та п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР та протиправність податкового повідомлення - рішення від 27.12.2023 №14100/Ж10/25-01-07-05-01.

Суд ухвалою від 30.01.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. В подальшому, суд ухвалою від 19.02.2024 відмовив у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Чернігівській області про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року позов задовольнити повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.12.2023 №14100/Ж10/25-01-07-05-01.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що наказом від 30.10.2023 №2199-п в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області призначено фактичну перевірку Споживчого товариства «Перелюбське» тривалістю 10 діб починаючи з 31.10.2023.

Перевірка призначена на підставі п.п.19-1.1.4, п.19-1.1, ст.19-11; п.п.20.1.4, п.п.20.1.8, п.п.20.1.9, п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.12, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20; п.п.75.1.3, п.75.1 ст.75, п.80.1, п.п.80.2.2, п.п.80.2.5 п.80.2, п.80.6, п.80.8 ст.80, п.82.3 ст.82, п.230.1 ст.230, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, Закону України «Про ціни в ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI.

Відповідно до наказу перевірка Споживчого товариства «Перелюбське» проводиться з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

На підставі наказу від 30.10.2023 №2199-п та направлень від 30.10.2023 №4215/Ж3/25-01-07-05-01 та від 30.10.2023 №4213/Ж3/25-01-07-05-01 посадовими особами ГУ ДПС у Чернігівській області розпочато фактичну перевірку господарської одиниці позивача - магазину, розташованого за адресою: Чернігівська обл., Корюківський р-н, с. Охрамієвичи, вул. Шевченка, буд. 42.

За результатами проведеної ГУ ДПС у Чернігівській області перевірки був складений Акт фактичної перевірки від 10.11.2023 №11007/Ж5/25-01-07-05-01, у якому відповідач дійшов висновку про вчинення позивачем порушень п.1, п.2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР унаслідок реалізації алкогольних напоїв без відображення у фіскальних чеках обов`язкового реквізиту цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

На думку контролюючого органу, вказане порушення полягає в тому, що реалізацію алкогольних напоїв здійснено без відображення в фіскальному чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, чим порушено вимоги Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових дкоументів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13.

На підставі Акту перевірки відповідачем 27.12.2023 прийнято податкове повідомлення-рішення №14100/Ж10/25-01-07-05-01, яким до позивача застосовано штраф (фінансову санкцію) у сумі 20 817,90 грн, та яке є предметом даного спору.

Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суд у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки інших підстав щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, окрім наведених вище висновків, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч.2 ст.74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання.

Таким чином, невиконання відповідачем вимог Податкового кодексу України в частині дотримання умов та порядку призначення і проведення фактичної перевірки призводить до визнання цієї перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених у ст.74 КАС України не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки на підставі Акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню без надання оцінки висновкам відповідача по суті виявлених порушень.

Перевіряючи дії відповідача в частині наявності процедурних порушень при призначенні та проведенні перевірки, суд звертає увагу, що однією з основних умов для проведення фактичної перевірки є наявність підстав для її проведення.

При цьому, оскільки національний закон України не розкриває суті та змісту терміну «підстава для проведення перевірки», то з огляду на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), найбільш сприятливим для платників податків є підхід, коли під підставою слід розуміти юридичні та фактичні мотиви управлінського волевиявлення контролюючого органу.

Юридичною підставою визначається відповідна норма ПК України, яка надає право для проведення перевірки, фактичною - конкретні обставини (факти), існування яких вказує на наявність юридичної підстави. Тобто, повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) відповідної перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені у документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх прав та інтересів

Тобто, оскільки ст.80 ПК України встановлює вичерпні юридичні підстави для проведення фактичної перевірки, то застосовуючи конкретну юридичну підставу для призначення такої перевірки у наказі на перевірку контролюючий орган зобов`язаний не тільки зазначити відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, але й обґрунтувати (пояснити), які саме фактичні підстави (обставини) зумовлюють необхідність проведення фактичної перевірки.

Щодо підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, то приводом для призначення та проведення фактичної перевірки є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Разом з тим, Наказ не містить посилання на існування та/або отримання інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування щодо можливого порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на відповідача.

Щодо підстав, передбачених пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, то приводом для призначення та проведення перевірки може бути наявність однієї із таких підстав (можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо): (1) наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами; (2) здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Колегія суддів звертає увагу, що наказ не містить вказівки про наявність та/або отримання відповідачем в установленому законодавством порядку інформації про порушення позивачем вимог відповідного законодавства, як і не містить вказівки про те, що дана перевірка проводиться у зв`язку із здійсненням відповідачем функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального

У постанові від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а Верховний Суд вказав на необхідність зазначення у наказі про проведення фактичної перевірки на підставі п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, окрім посилання на норму, що регулює питання її призначення, і конкретні фактичні підстави її призначення.

А отже, наведення у наказі про проведення перевірки лише юридичної підстави не дає можливості ані платнику податків при вирішенні питання про допуск до фактичної перевірки, ані суду, під час розгляду спору щодо правомірності проведення перевірки, ідентифікувати, яка саме із двох самостійних підстав, передбачених п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України була обрана податковим органом під час прийняття наказу про проведення фактичної перевірки. За таких обставин, перевірка судом наявності фактичних підстав позбавлена сенсу, оскільки відсутність у наказі посилання на конкретну юридичну підставу унеможливлює перевірку юридичної кваліфікації фактичної підстави як такої, що стала підставою для призначення перевірки.

Отже, у наказі відповідач обмежився лише посиланням на нормативно-правові акти та норми чинного законодавства, у тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено юридичні підстави для проведення фактичної перевірки платника податків та не вказав, які саме конкретні обставини (факти) зумовили необхідність проведення перевірки позивача, тобто не вказав фактичні підстави, що стали приводом для проведення перевірки позивача.

Втім зазначене, на думку суду, не свідчить про відсутність фактичних підстав для прийняття наказу та відсутність приводу для здійснення податкового контролю за діяльністю позивача у формі фактичної перевірки, поза розумним сумнівом, як і не заслуговують на увагу інші посилання позивача на процедурні порушення, оскільки не є такими, що тягнуть за собою визнання протиправним рішення, прийнятого за наслідками перевірки, з огляду на що перевірці підлягають висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулює Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР).

Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Так, відповідно до п.1 та п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.

Згідно з п.2 розділу II Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 фіскальний чек має містити такі обов`язкові реквізити, зокрема, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Відповідно до п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що п.1 ст.17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій, однак, на неповну суму покупки; 2) не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій; 3) невидача розрахункового документа.

Обґрунтовуючи наявність порушень вимог чинного законодавства, відповідач посилається на дані, які були отримані з внутрішньої інформаційної системи СОД РРО (сторінка 3 Акту №14100/Ж10/25-01-07-05-01), а саме 30.05.2022 о 15:23 год вперше згідно фіскального чеку №10652 було реалізовано коньяк «Азнаурі» 0,5 л по ціні 252 грн без зазначення в чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої. Також в Акті зазначено, що всі наступні розрахункові операції проводились через РРО з аналогічними порушеннями. Загальна сума розрахунків по фіскальним чекам становить 13710,60 грн.

У зв`язку з наведеним відповідачем було зроблено висновок про встановлення доведеним факту порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР.

А отже, зважаючи на зміст Акту перевірки, відповідач вважає, що відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку тягне за собою неприйнятність такого документа як розрахункового, тобто свідчить, що розрахункова операція проведена без роздрукування розрахункового документа і без видачі такого покупцю, що утворює склад правопорушення, передбаченого п.1 та п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР і є підставою для притягнення позивача до відповідальності на підставі п.1 ст.17 цього ж Закону №265/95-ВР.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що безпосередній зміст обов`язку платника податку, який визначений у п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням реєстратора розрахункових операцій і на повну суму покупки. У той же час, під час перевірки відповідачем не було встановлено фактів не проведення позивачем при продажу алкогольних напоїв розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та фактів здійснення таких розрахункової операції на неповну суму покупки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність факту порушення позивачем п.1 ст.3 Закону №265/95-ВР.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.74 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1 ПК України).

Розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується податковими органами в односторонньому порядку для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі.

Дані, отримані з належних контролюючого органу інтегрованих інформаційних баз, не є тими первинними документами, які за Законом створюють правові наслідки для платника податків, а тому не можуть виступати належними доказами у питаннях, що стосуються встановлення фактів дотримання податкового законодавства платниками податків.

Відповідна правова позиція, викладена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 17.11.2015 (справа №1514а15).

На даний час існує стала судова практика у спорах, що стосуються застосування даних з внутрішніх інформаційних баз ДПС України у якості доказів, якими встановлюються порушення податкового законодавства, і полягає у тому, що податкова інформація, наявна в АІС «Податковий блок», носить виключно інформативний характер та не є належним доказом. На сьогодні ДПС України не забезпечило обробку податкової інформації в АІС «Податковий блок» із застосуванням комплексної системи захисту інформації з підтвердженою відповідністю.

Вказане свідчить про те, що стосовно такої інформації існують об`єктивні ризики та загрози її спотворення чи зміни. Як наслідок, інформація з АІС «Податковий блок» не може бути використана як належний та допустимий доказ у адміністративних податкових спорах.

Таким чином, висновки контролюючого органу, які ґрунтуються лише на даних з внутрішніх інформаційних баз та без належних доказів, і полягають у визнанні доведеним фактів порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», під час проведення ним операцій з реалізації товарів, без роздрукування відповідних розрахункових документів, що мають підтвердити їх виконання, не можуть вважатись доведеними на підставі належних та допустимих доказів, а застосовані таким чином штрафні санкції є такими, що застосовані неправомірно.

Варто також прийняти до уваги, що з метою посилення контролю за виробництвом та обігом алкогольних напоїв, залучення громадськості до такого контролю, зменшення можливості продажу контрафактного алкоголю постановами Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 №74 «Деякі питання маркування алкогольних напоїв» та №97 «Про внесення змін до Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів» з 01.05.2020 запроваджено марки акцизного податку нового зразка для алкогольних напоїв вітчизняного та імпортного виробництва, одними із обов`язкових реквізитів яких є двомірний штрих-код швидкого реагування (QR-код) та лінійний штрих-код (штрих-код), які містять, зокрема, інформацію про серію та номер марки.

У подальшому, наказом Міністерства фінансів України від 08.06.2021 №329 внесено зміни до форми фіскального касового чеку за товари (послуги) і доповнено її новим реквізитом - «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» (рядок 9).

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі- Закон №481/95-ВР)

Відповідно до абз.3 ч.4 ст.11 Закону №481/95-ВР, алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством

Згідно з абз.4 ч.4 ст.11 Закону №481/95-ВР, у разі зміни зразка марок акцизного податку вже закуплені марки попереднього зразка застосовуються у виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів до їх повного використання, а марковані такими марками алкогольні напої та тютюнові вироби знаходяться в обігу до їх повної реалізації в межах терміну придатності для споживання.

З наведеного можна зробити висновок, що після затвердження акцизної марки нового зразка в обігу перебували, як алкогольні напої марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01.07.2015 (без штрихових кодів) на підставі постанови Кабінет Міністрів України від 14.05.2015 №296, так і з акцизними марками нового зразка, введеними в обіг з 01.05.2020 (із нанесеним штриховим кодом).

Як уже зазначено, обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку. Тобто, такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають QR та штрих-код. У свою чергу, оскільки алкогольні напої, що марковані марками попереднього зразка (без штрихового коду), реалізуються у межах придатності такого напою до споживання, то цілком логічно, що при продажу алкогольних напоїв з марками акцизного податку старого зразка рядок 9 «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» не відображається через відсутність штрихового коду.

У той же час, Акт перевірки не містить доказів того, що усі ті алкогольні напої, реалізацію яких, як стверджує відповідач, позивач здійснив без внесення до розрахункового документу цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку мали акцизне маркування нового зразка із нанесеним QR та штрих-кодами.

За таких обставин та оскільки діюче законодавство України не зобов`язує позивача зазначати у розрахункових документах цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку при продажу алкогольних напоїв, що марковані марками старого зразка, то відповідач безпідставно стверджує, що при продажу алкогольних напоїв за спірний період позивач мав обов`язок друкувати рядок 9 «цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої» на фіскальному чеку.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів пошлджується із висновком суду першої інстанції, що факт вчинення позивачем правопорушення у вигляді не зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами, що, у свою чергу, свідчить про неправомірність застосування до позивача штрафу за порушення п.1 та п.2 ст.3 Закону №265/95-ВР та протиправність податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 №14100/Ж10/25-01-07-05-01.

Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст.76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.3 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

Так, у справі «Рисовський проти України», №29979/04, рішення від 20.10.2011, п.70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п.128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п.119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява №36548/97, п.58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п.74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п.58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009 роу).

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09..12.1994 ст.6 п.1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Щодо понесених витрат позивачем, колегі суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні з даним позовом до суду позивачем сплачено 3028,00 грн судового збору, а відтак останні мають бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Чернігівській області.

Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 9200,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом ч.9 ст.139 КАСУ, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати на правову допомогу у розмірі 9200,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги, Ордером, Актом наданих послуг та платіжною інструкцією від 09.01.2024 №2635 на суму 9200,00 грн.

За змістом ч.3 ст.30 Закону України від 05.07.2012 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховується, серед іншого, складність справи, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У своїх запереченнях представник відповідача заперечує проти заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу, та вважає, що в даному випадку, зазначений розмір витрат на правову допомогу є завищеним.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом договору від 03.01.2024 №03/01/24 адвокатське об`єднання зобов`язується надавати замовнику послуги, правову допомогу у вигляді: надання усних юридичних консультацій, складання та подання адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви до суду, складання та подання відповіді на відзив.

У той же час, згідно з Актом надання послуг від 15.01.2024 №6 неможливо конкретизувати, які саме послуги, з передбачених договором надані позивачу. Матеріали справи не містять доказів надання усних юридичних консультацій позивачу, складання та подання адвокатських запитів та складання та подання відповіді на відзив, а Акт від 15.01.2024 №6 містить лише узагальнену назву отриманої послуги «надання правової (професійної правничої) допомоги», що не дає змоги в повній мірі оцінити обсяги наданої допомоги та час, витрачений адвокатом.

Колегія суддів зазначає, що справа не є складною з урахуванням її фактичних обставин, предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, з огляду на що вважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 5 000,00 грн, яку належить стягнути з відповідача.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума судових витрат, які складають з судового збору (3028,00 грн) та витрат на правову допомогу (5000,00 грн) у загальній сумі 8028,00 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль