Рішення

від 10.06.2024 по справі 559/4610/23

ДУБЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 559/4610/23

Провадження № 2/559/213/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року місто Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі головуючої судді Жуковської О.Ю., за участі секретаря судового засідання Остапчук О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Служба у справах дітей Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Вступ. Справа про трагедію однієї сім`ї. Батьки влаштовують особисте життя, а про їх дитину дбає бабуся, яку й невістка кличе мамою. В суді дорослому сину сторін бракує слів пояснити, чому він хоче, щоб його матір перестала бути для нього матір`ю. Батько використовує сина як щит для себе, а страх перед військовим обов`язком видається за інтереси власної дитини. Матір, яка піклувалась про добробут сина спочатку його життя, в підлітковому віці не змогла зберегти зв`язок, а в судовому процесі і заговорити чи підійти до дитини моральних сил у собі не знайшла. Але чи можна за це позбавити батьківських прав матір повнолітнього сина?

І . Стислий виклад позицій сторін.

1.1 В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 з 14.09.2005, що розірвано рішенням суду 05.03.2009. Від спільного подружнього життя у них є син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час проживає з ним та перебуває на його утриманні. Спочатку син проживав з матір`ю, а пізніше, з 2012 року став проживати з ним. За весь цей час відповідачка не цікавилася ні життям сина, ні його успіхами, вподобаннями чи проблемами, не спілкувалася з ним ні особисто, ні по телефону. При випадкових зустрічах відповідачка навіть не підходило свого сина, робила вигляд, що його не знає. Таким чином, вже більше п`яти років відповідачка самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини. Сину морально важко та боляче, що він не потрібен матері. Відповідачка, достеменно знаючи, де проживає син, не шукала способів поспілкуватися чи навідати його, а син страждає, порушуються його права та законні інтереси, що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

1.2 Відповідачка позов не визнає повністю.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

2.1. Ухвалою суду від 11.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. 03.04.2024 ухвалою суду підготовче провадження відкладено, задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідка ОСОБА_7 та заслуховування думки дитини сторін. Крім того, задоволено клопотання відповідачки про витребування доказів. Задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідка ОСОБА_8 , задоволено клопотання відповідачки про витребування доказів і 24.04.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

2.2. В судовому позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснив, що протягом останніх років відповідачка не дає знати про себе дитині як матір, всі обов`язки по вихованню сина виконує він та його мати, тобто бабуся. Вже шість років відповідачка сина навіть не бачила. Зараз в державі введений військовий стан і його можуть в будь-який момент забрати на війну, а він хотів би залишитися біля сина, поки той не закінчить навчання і в подальшому зможе себе сам забезпечувати. На даний час сину 18 років, він є повнолітнім. З позовом про позбавлення батьківських прав звернувся в кінці грудня 2023 року. Необхідність у поданні позову саме зараз виникла тому, що він подав у воєнкомат документи про те, що сам піклується про сина, однак там йому повідомили, що потрібні документи про те, що він є батько-одинак, тобто позбавити матір батьківських прав. До трьохрічного віку дитина жила з ним та відповідачкою, потім він у 2009 році подав на розлучення і змушений був виїхати зі свого дому, бо саме його матір не захотіла, щоб онук з невісткою переїжджали. Тому вони залишилися проживати у нього вдома з його матір`ю, а він одружився вдруге та проживав з іншою дружиною у неї близько 4 років. Коли дитині виповнилося 7 років, друга дружина померла. Він через деякий час повернувся в село Іваннє і з того часу вони стали знову жити всі разом. Так вони прожили десь пів року, після чого відповідачка переїхала проживати у м. Дубно. Дружина подавала його на аліменти після розлучення. Він аліменти платив на дитину, але не дружині, а своїй матері. Син спочатку вторгнення виїхав за кордон, повернувся влітку 2023 року. Вважає, що є всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, просить позов задовольнити, щоб його не забрали служити і він міг виростити сина, щоб матір в подальшому не могла подавати аліменти до сина, щоб він її не утримував у старості.

2.3. Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що обставини, викладені у позові та пояснення, як дає позивач, не відповідають дійсності. Пояснила, що ще за півроку до розлучення вона вже подала чоловіка на аліменти для сина, бо він їм не допомагав. Після розлучення вона з сином прожила 7 років у хаті свекрухи, матір його допомагала. Позивач за цей час одружився вдруге, проживав у м. Дубно з дружиною, яка потім померла. Після цього позивач час від часу приїжджав до них, але з ними не жив. Він влаштовував своє особисте життя, а її це теж влаштовувало. У 2016 році позивач повернувся додому до матері, і вона через деякий час виїхала в м. Дубно, так як не могла більше там жити разом з ним. Виїхала вона в жовтні 2016 року і винайняла квартиру в Дубно, але дитину зі школи в с. Іваннє не забирала, щоб не травмувати. Але після цього спілкування з дитиною не призупинялося. В той час син пішов у 6 клас і вони домовилися, щоб не переводити сина у іншу школу, він буде проживати в селі Іваннє , де навчався, а на вихідні приїжджати до неї м. Дубно. Так відбувалося довгий час. Ще вона кілька місяців - десь з жовтня 2016 до кінця грудня 2016 року їздила в з м.Дубно в с.Івання майже щоранку, щоб випроводити сина в школу, бо мама (чоловіка) ішла на роботу на 08.00 год., а в школу - на 09.00 год., тому вона сама, відпрацювавши, іноді і до глибокої ночі, поспавши лише пару годин, зранку одразу поверталась до сина з міста в село, а коли він ішов в школу, то їхала назад. Але потім вона завагітніла і вже так їздити не могла, то після того в село більше не приїжджала. Дитина кожні вихідні приїжджала до неї, вона давала йому гроші на тиждень на харчування в школі, і на кишенькові витрати, і на дорогу. Вона у 2017 році вдруге вийшла заміж, її чин з другим чоловіком з родиною їздили відпочивати в Карпати, але там сталась сварка зі сторони родича другого чоловіка і син образився, вона йому подарувала ноутбук. Народила другу дитину, а старший син приходив на хрестини. У них з сином були гарні відносини, він приїжджав до них, був знайомий з її теперішньою свекрухою. Вона багато років утримувала сина. Також позивач за рішенням суду повинен був сплачувати їй аліменти на сина, однак він тих аліментів не платив і у нього виникла дуже велика заборгованість. В цей час прийняли закон, що йому з тим боргом не можна було виїхати за кордон. Але позивачу треба було їхати за кордон на роботу і він попросив її, буквально благав, щоб вона забрала з виконавчої служби провадження. На той час синові вже було 14 років, це був 2018 рік, і через цю історію з обмеженням виїзду за кордон для батька у них зіпсувались відносини. Тоді вона погодилась на пропозицію. Вони як матір і батько дитини домовились, що вона забере з виконавчої документи, щоб він міг виїхати за кордон, а позивач буде повністю забезпечувати дитину, що настала його черга, а в неї на руках була ще одна маленька дитина. Тоді вона пішла і в липні 2018 року написала у виконавчу службу заяву, що борг батьком сплачено і про відмову від аліментів. З жодними заявами про стягнення з неї аліментів позивач не звертався за ці роки. Хоч відносини із сином зіпсувалися через ту історію з аліментами, але вони з дитиною не припиняли спілкуватися. Коли почалася війна, у 2022 році, син поїхав у Німеччину, вона підтримувала з ним зв`язок і з тим, з ким він там був. У Німеччині син пробув рік, але періодично на протязі цього року приїжджав додому, скільки разів, точно сказати не може. Щодо нотаріально засвідченої заяви, яка є в матеріалах справи, де вона ніби не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, то вона її написала під тиском, точно так само як в свій час по аліментам. Їй подзвони син і сказав: « Мамо , вийди до мене», а коли вийшла, то там з сином поряд стояв колишній чоловік, який знову благав, тільки тепер відмовитись від дитини, щоб його не забрали в армію. І син просив зробити це для нього. Вона не витримала і написала заяву заради сина. А потім їй було дуже боляче, бо вона може і не найкраща матір у світі, але і не найгірша. І не відмовляється від дитини. Вона дзвонила в орган опіки, казала, що не хоче цього, що на неї тиснули, але вже було пізно. Тому вона в суді і просить відмовити в задоволенні позову.

2.4. Будучи допитаною в якості свідка ОСОБА_7 надала суду пояснення наступного змісту: вона є матір`ю позивача та відповідно бабусею дитини. Дитина протягом всього свого життя живе з нею, а відповідачка жила з ними десь до 2015 -2016 року. Дитині було 9 років, як відповідачка пішла. Зараз дитині вже 18 років і за ці роки вона всього два рази пам`ятає, що та була у них в селі. Але онук спочатку їздив до неї в м. Дубно, а потім образився і перестав їздити. Навіть коли в дитини був випускний, матір до сина не прийшла, хоча він її тоді дуже чекав. Може десь там по телефону вони і спілкувалися, за це не може сказати, але особисто не бачилися. Однак, на питання відповідачки свідок підтвердила, що дитина була на хрестинах другої дитини відповідачки (2017 рік). Також підтвердила, що дитина була на відпочинку в Карпатах з другим чоловіком відповідачки (грудень 2017 року), що дитині вона подарувала ноутбук. На питання суду свідок відповіла, що їй син аліментів на дитину не платив. Обоє (і матір, і батько) утримували дитину. Також на питання суду, чому під час обстеження умов проживання вказала, що матір більше 5 років не бере участь у вихованні дитини, а в суді говорить про 9 років - пояснила це якоюсь помилкою, відповідачка жила з дитиною і з нею спочатку та поки не пішла на роботу в м.Дубно і не вийшла заміж вдруге, коли це точно було не пам`ятає.

2.5. Свідок ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася з поважної причини - виїхала за кордон супроводжуючи учнів. Надала до суду письмову заяву і сторони погодились заслухати її та не викликати свідка повторно. ОСОБА_8 вказує, що вона була класним керівником ОСОБА_6 з 5 по 9 клас. Підтвердила, що в цей період дитина проживала з батьком, який займався його вихованням, відвідуючи шкільні заходи. Матір дитини бачила на Останньому дзвонику в 4 класі. Чи займалася мама дитини вихованням сина ОСОБА_6 їй не відомо, так як і невідомо про їхні відносини.

2.6. Сину сторін ОСОБА_6 суд запропонував висловити свою думку. Однак, йому було складно і в залі судового засідання він вирішив мовчати. Лише додав, що підтримує батька, без пояснення причин.

2.7. Представник органу опіки та піклування Привільненської сільської ради в судове засідання не з`явився, згідно поданої заяви просить розглянути справу без участі представника за наявними в матеріалах справи документами.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

3.1. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7). Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 05.03.2009 шлюб між сторонами розірвано (а.с.20).

3.2. Згідно довідки про склад сім`ї, виданої Привільненською сільською радою 18.12.2023, дитина зареєстрована з позивачем за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11).

3.3. Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 13.12.2023 на момент обстеження вдома був неповнолітній син заявника та його бабуся. Зі слів сина, він не спілкується зі своєю матір`ю, вона не цікавиться ним. Мати заявника вказала, що колишня невістка вже більше 5 років не бере участі у вихованні дитини та його утриманні, весь батьківський обов`язок лежить на батькові дитини (а.с.12).

3.4. З характеристики, наданої Іванівською ЗОШ І-ІІ ступеня вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчався у закладі з 2012 по 2021 роки. Вихованням дитини займався батько, співпрацював з класним керівником, очолював батьківський комітет класу, допомагав організовувати дозвілля учнів класу (а.с.13).

3.5. Згідно характеристики, наданої директором Мирогощанського аграрного фахового коледжу за підписом куратора групи, ОСОБА_6 навчається на третьому курсі коледжу. Вихованням ОСОБА_6 займається батько, який відповідально та добросовісно відноситься до потреб дитини, постійно співпрацює з куратором групи (а.с.14).

3.6. Згідно довідки №171 від 14.12.2023, виданої Іванівською АЗПСМ , в разі захворювання сина ОСОБА_6 , ОСОБА_1 повідомляє лікаря і забезпечує медичними препаратами (а.с.15).

3.7. Також, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 від 16.01.2024, посвідчена приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.П. та зареєстрована в реєстрі за №143, згідно якої остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Просить розглядати справу без її участі. Аналогічну за змістом рукописну заяву відповідачка подала на адресу суду 16.01.2024 (а.с. 35-37).

3.8. Рішенням №16 від 16.02.2024 затверджено висновок про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_6 . Письмовий висновок органу опіки та піклування від19.02.2024 №02-27/358 дослівно викладений так: «Беручи до уваги, що на обліку в службі у справах дітей Привільненьської сільської ради, ні позивач, ні відповідач не перебували, заяв чи будь-яких інших звернень щодо перешкод у спілкуванні з неповнолітнім ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 від ОСОБА_2 не надходило. Врахувавши бажання ОСОБА_2 , щодо згоди у позбавленні її батьківських прав яке вона висловила у телефонному режимі заздалегідь, на засідання не з`явилася, бажання неповнолітнього сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також врахувавши витяг з протоколу №4 від 15.02.2024 засідання комісії з питань захисту прав дитини Привільненьської сільської ради, акт обстеження умов проживання 23.01.2024 року з поясненнями про виконання батьківських обов`язків матір`ю ОСОБА_1 , Орган опіки та піклування Привільненьської сільської ради не заперечує щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Підписано сільським головою (а.с.42).

3.9. Також, в судовому засіданні було оглянуто цивільну справу №2-1315/08 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та встановлено, що позовна заява матері дитини датована 03.11.2008, надійшла до суду 07.11.2008, жінка проживала з дитиною в селі Іваннє Дубенського району Рівненської області. Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 24.11.2008 ухвалено стягувати щомісячно з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до його повноліття, в особі його матері ОСОБА_2 (а.с.10 цивільної справи №2-1315-08). На виконання вказаного рішення Дубенським міськрайонним судом 24.11.2008 виданий виконавчий лист (а.с.14 цивільної справи №2-1315-08).

3.10. З інформації, наданої Дубенським ВДВС у Дубенському районі Рівненської області, судом встановлено, що згідно даних АСВП наявна інформація щодо виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-1315, виданого 05.12.2008. 10.05.2012 державним виконавцем було винесено відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження №32463043. 16.12.2019 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1.ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Надати іншу інформацію неможливо. Оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу ДВС, становить три роки. Відповідно паперові носії виконавчого провадження знищуються після закінчення трирічного строку зберігання завершених виконавчих проваджень. Однак, суд звертає увагу, що у постанові від 16.12.2019, якою повернено виконавчий документ ОСОБА_2 , державним виконавцем встановлено, що згідно розписки стягувачки аліменти станом на 16.07.2018 сплачено у повному обсязі, виконавчий документ повернути без виконання. А в супровідному листі від 16.12.2019 до цієї постанови, адреса проживання боржника ОСОБА_1 зазначена не в селі Іваннє, а по АДРЕСА_2 (а.с.70,71).

3.11. Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №395265 від 05.01.2024 ОСОБА_2 була зареєстрована по АДРЕСА_1 з 14.07.2017 до 25.05.2021. Місця реєстрації немає. Вказане підтверджується і відповіддю ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області (а.с. 26-28).

3.12. Згідно інформації, наданої Центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби за 01.01.2022-01.01.2023, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетинав державний кордон України, а саме: 13.05.2022 - пункт пропуску Устилуг, напрям - виїзд; 04.12.2022 - пункт пропуску Краківець, напрям - в`їзд та 11.12.2022 - пункт пропуску Краківець, напрям - виїзд (а.с.92).

3.13. 15.01.2024 позивач ОСОБА_1 звертався із заявою до суду про надання йому довідки про відкриття провадження і в цей же день отримав відповідь про час і місце підготовчого судового засідання. 08.05.2024 позивач ОСОБА_1 звертався із заявою до суду про надання йому інформації про стадію розгляду справи, вказавши, що довідка потрібна для пред`явлення до військового комісаріату і в цей же день отримав відповідь (а.с. 38-40, 89-91).

IV. Норми права, які застосував суд.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Також, суд бере до уваги висновки, викладені Верховним Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №185/9339/21, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти виконання/невиконання батьками своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно ч.1 ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Одночасно за ч.3 ст. 169 СК України поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.

За ч.1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

V. Мотивована оцінка і висновки суду.

5.1. Під час розгляду даної справи судом не встановлено умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав. Будь-які компрометуючі дані на відповідачку відсутні (до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягалась, негативних характеристик нема, аліменти з неї не стягувались і відповідно борги відсутні і т.д), тож позивач не надав суду доказів на доведення своєї позиції. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 ЄКПЛ.

5.2. Доводи позивача спростовані відповідачкою. Так, позивач не пам`ятає деталей подій, на відміну від відповідачки, слова якої підтверджено доказами. Позивач не згадував у позовній заяві про аліменти, але під час розгляду справи переконує, що після розлучення його колишня дружина подала на аліменти. Відповідачка пояснює, що відносини в сім`ї зіпсувались задовго до розлучення і ще за півроку до цього вона подала на аліменти, бо чоловік не утримував її з 2-річною дитиною, а вже жив іншим життям. Суд дослідив архівну справу і версія відповідачки підтвердилась: її позовна заява про стягнення аліментів була подана приблизно за півроку до позовної заяви відповідача про розірвання шлюбу.

5.3. Позивач не надає чітких пояснень щодо ситуації з аліментами, але вказує, що він їх платив свої матері, бо з нею жила дитина. Свідок-матір позивача спростувала, що отримувала аліменти від сина на утримання онука. Відповідачка вказує, що був великий борг по аліментам і вона на прохання колишнього чоловіка написала заяву до виконавця, що боргу нема та щоб більше аліментів не нараховували, щоб він міг виїхати за кордон, щоб надалі вже на нього ліг тягар утримання сина, а також чітко називає коли це було: липень 2018 року. І документи, що надійшли від державного виконавця, підтвердили версію відповідачки. Хоч паперове виконавче провадження вже знищено за строками, але в електронній версія лишилась постанова від 16.12.2019 про повернення виконавчого документу, в якій буквально встановлено, що саме згідно розписки стягувачки аліменти станом на 16.07.2018 сплачено в повному обсязі і просить виконавчий документ повернути без виконання. Тож і усна домовленість між батьками про порядок утримання спільної дитини була досягнута саме 16.07.2018.

5.4. Позивач в позовній заяві вказує, що син став проживати з ним з 2012 року і увесь час живе, що він його утримує і виховує, а матір самоусунулась. Однак, судом встановлено за результатами судового розгляду, що як мінімум до жовтня 2016 року син постійно жив з матір`ю, а не батьком, що до 16.07.2018 нараховувались аліменти для батька на утримання сина, який їх не платив, а також, що з 13.05.2022 син сторін виїхав у Німечиину без батьків, а повернувся влітку 2023(всі це визнають і обставина не потребує доказування). Про виїзд сина за кордон суд повідомила також відповідачка на підтвердження необґрунтованості позову. А позивач про це змовчав. Тож, фактичні обставини справи, встановлені судом, не відповідають тому, про що вказано в позовній заяві.

5.5. Нотаріально посвідчена і рукописна заяви суду від 16.01.2024, згідно яких ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно дитини, - не приймається судом до уваги, оскільки з пояснень відповідачки в судовому засіданні з`ясовано, що така була написана нею під тиском її бувшого чоловіка і заради сина ОСОБА_6 , який хотів підтримати батька.

5.6. Письмові докази свідчать, що батько приймав участь у вихованні сина з середньої школи і на зараз, дбає про його здоров`я. Однак, це жодним чином не підтверджує, що матір умисно нехтує своїми обов`язками. Як і під час вирішення цієї справи для суду стало очевидно, що у сина і батька добрі дружні відносини, а у матері і сина складний період. Однак, матір хоче відносин із сином і категорично заперечує проти позбавлення батьківських прав. Бабуся-свідок - це матір позивача і суду зрозуміло, що вона бажає своєму сину лише кращого, але її покази внаслідок цього оцінюються критично в частині спілкування і проведення часу дитини з матір`ю, оскільки різняться зі встановленими фактичними обставинами. Однак, суд погоджується із позицією свідка-бабусі, що дійсно є проблеми в спілкуванні між матір`ю і сином, проте цього недостатньо для позбавлення батьківських прав. Цій сім`ї потрібна професійна допомога для налагодження відносин. Однак, орган опіки і піклування поставився до ситуації формально. Немає у висновку нічого, що би свідчило про захист інтересів дитини. Суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування повністю, оскільки він складений поверхнево, без участі відповідачки, не містить даних, які об`єктивно характеризують ситуацію, не ґрунтується на з`ясуванні взаємовідносин між матір`ю та дитиною та інших обставин, що мають суттєве значення для висновку саме щодо виконання/невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків.

5.7. Суд в справах щодо дітей завжди виходить з якнайкращих інтересів дитини. Ця справа надійшла до суду і в ній відкрито провадження 11.01.2024, тобто приблизно за три місяці до повноліття сина сторін. Ще на етапі підготовчих дій ОСОБА_6 виповнилось 18 років і він утратив правовий статус дитини. Це означає, що в випадку позбавлення батьківських прав матір ніколи би більше не поновили в правах. Це крайній захід при винній поведінці матері і лише на захист інтересів дитини. Настільки агресивне втручання держави в сімейні відносини повинно мати винятково серйозні підстави. Але в цій справі їх нема. Позбавлення батьківських прав жінки відносно дитини для захисту інтересів батька, що живе в умовах воєнного стану, - недопустиме.

5.8. Судом не встановлено підстав для позбавлення батьківських прав матері-відповідачки відносно сина ОСОБА_6 . У підсумку суд відмовляє у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Відповідно вимоги позивача про стягнення судових витрат на його користь задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 18, 76, 95, 133, 141, 223, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 141, 150, 164, 166, 169, 180 СК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Служба у справах дітей Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення - 20 червня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована адреса проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Служба у справах дітей Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області, адреса вул. Грушевського, 2, с. Привільне, Дубенського району, Рівненської області, код ЄДРПОУ 44236045.

Суддя: О.Ю. Жуковська