Рішення

від 06.06.2024 по справі 205/14196/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

06.06.2024 Єдиний унікальний номер 205/14196/23

Єдиний унікальний номер № 205/14196/23

Провадження № 2/205/69/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м. Дніпро

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Басової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Саруханової К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою заступникакерівника Маріупольськоїокружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації до Мангушської селищної ради Маріупольского району Донецької області, ОСОБА_1 , треті особи на боці позивача: Національний природний парк «Меотида», Державне підприємство «Приазовське лісове господарство», Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації 28.12.2023 року звернувся до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому просив усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, розташованою у АДРЕСА_1 загальною площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 шляхом повернення (витребування) земельної ділянки на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації; визнати право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 загальною площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 за державою в особі Донецької обласної державної адміністрації.

Позов мотивований тим, що Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року встановлено ряд порушень вимог земельного та водного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок на території Мелекінської сільської ради (на даний час Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області згідно з рішенням Мангушської селищної ради від 26.11.2020 року про реорганізацію Мелекінської сільської ради). Так, рішенням Мелекінської сільської ради № 5/26-1575 від 19.06.2009 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 » останньому передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,07 га у АДРЕСА_1 із кадастровим номером 1423984400:02:000:1480. Встановлено, що вказана земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі, водоохоронній зоні Азовського моря на землях природно-заповідного фонду, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Приазовське лісове господарство» та увійшла до складу Національного природного парку «Меотида». У подальшому, на підставі вказаного рішення, відділом Держкомзему у Першотравневому районі 05.10.2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯЕ №753633, який 05.10.2009 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010916600422. В той же час, вивченням законності передачі вищевказаної земельної ділянки площею 0,07 га у власність ОСОБА_1 встановлено, що дане рішення сільською радою прийнято з порушенням вимог земельного та водного законодавства України з огляду на наступне. В рамках кримінального провадження №12016050290000053 постановою слідчого від 28.08.2017 року було залучено в якості фахівця геодезиста ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я». Згідно з листом ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я» № 275 від 28.03.2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря. Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області 13.09.2017 року на підставі листа Мангушського відділу Маріупольської місцевої прокуратури № 1 (після реорганізації Мангушський відділ Маріупольської окружної прокуратури Донецької області) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства. Відповідно до акту обстеження земельної ділянки № 216-ДК/313/АО/10/01/-17 від 13.09.2017 року та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 216-ДК/338/АП/09/01/-17 земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 площею 0,07 га розташована за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса на території Мелекінської сільради Мангушського району Донецької області. Дана земельна ділянка виділена із земель, які передані у постійне користування Державному підприємству «Приазовський лісгосп» відповідно до рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року, державний акт на право постійного користування землею ІІ-ДН №001941, зареєстрований 12.12.2001 року за № 238. Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 року № 132 «Про доповнення переліку державних заказників Української РСР» дана земельна ділянка відноситься до ландшафтного державного заказника «Білосарайська коса», тобто до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Указом Президента України № 1099/2009 від 25.12.2009 дана земельна ділянка увійшла до Національного природного парку «Меотида». Проект встановлення прибережної захисної смуги на території Мелекінської сільської ради не було розроблено та не затверджено, тому, враховуючи вимоги ст. 59 ЗК України, ст. 85 Водного кодексу України земельна ділянка не могла бути надана у приватну власність. Вищезазначена земельна ділянка розташована відносно урізу води в межах визначеної ч. 3 ст. 60 ЗК України двох кілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря. Згідно з висновками судової земельно-технічної експертизи № 2777-2821 від 21.05.2018, яка міститься в наглядовому провадженні по кримінальному провадженню №12016050290000053, земельна ділянка 1423984400:02:000:1480 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса, на території суміжного землекористувача національного природного парку «Меотида».

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 січня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області Гречка Е.А. просила провести судове засідання без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації просив провести судове засідання без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Мангушської селищної ради Маріупольского району Донецької області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надав.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позов не надав.

Представник третьої особи на боці позивача Національного природного парку «Меотида» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи на боці позивача ДП «Приазовське лісове господарство» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи на боці позивача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області в судове засідання не з`явився, письмово просив розглядати справу без його участі відповідно до чинного законодавства.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.

Стосовно правомірності звернення керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 3 статті 56 ЦПК України визначено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовами.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Відповідно до ст. 84 ЗК України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи державної влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частиною третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрації не утворена, для всіх потреб.

Оскільки спірна земельна ділянка як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час належить до земель, які перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, а також знаходиться в прибережній захисній смузі Азовського моря, тому в силу приписів вищевказаних норм законодавства розпорядження даною ділянкою здійснює Донецька обласна державна адміністрація.

Згідно зі змістом пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду

У зв`язку з цим, окружною прокуратурою листом від 16.10.2023 року № 55-6648вих-23 повідомлено Донецьку обласну державну адміністрацію про виявлені порушення вимог законодавства та про необхідність вжиття заходів реагування, у тому числі в судовому порядку.

З отриманої відповіді Донецької обласної державної адміністрації від 23.10.2023 року № 945/151-23/05 встановлено, що статтею 122 ЦК України визначені повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно із ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч .4 і ч. 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог ч. 7 цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з п. 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України з 27.05.2021 року землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Відповідно до постанови КМУ від 06.12.2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (зі змінами), затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до вказаного Переліку Маріупольський район є тимчасово окупованою територією.

Відповідно до наказу Держгеокадастру від 18.05.2022 року №108 (в редакції наказу від 28.07.2023 року № 248) припинено доступ користувачів до Державного земельного кадастру, в частині надання відомостей стосовно земельних ділянок, розташованих на територіях, на яких ведуться активні бойові дії або тимчасово окупованих територіях, зокрема щодо усіх громад Маріупольського району. Крім того, з початком широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України відключено доступ до Публічної кадастрової карти України.

У зв`язку з викладеним, облдержадміністрація не має технічної можливості для встановлення підстав для звернення до суду із позовом про витребування на користь держави земельної ділянки площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480.

Отже, на теперішній час заходи на усунення зазначених порушень Донецькою обласною державною адміністрацією не вжито та не планується звернення до суду, що свідчить про допущену бездіяльність уповноважених на захист інтересів держави органів, у зв`язку із чим у прокурора наявні обґрунтовані підстави, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Судом встановлено, що Маріупольською окружною прокуратурою Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12016050290000053 від 03.03.2016 року встановлено низку порушень вимог земельного та водного законодавства при відведенні у власність земельних ділянок на території Мелекінської сільської ради (на даний час Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області згідно з рішенням Мангушської селищної ради від 26.11.2020 року про реорганізацію Мелекінської сільської ради).

Так, рішенням Мелекінської сільської ради № 5/26-1575 від 19.06.2009 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 » останньому передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,07 га у АДРЕСА_1 із кадастровим номером 1423984400:02:000:1480.

Встановлено, що вказана земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі, водоохоронній зоні Азовського моря на землях природно-заповідного фонду, яка знаходиться у постійному користуванні ДП «Приазовське лісове господарство» та увійшла до складу Національного природного парку «Меотида».

У подальшому, на підставі вказаного рішення, відділом Держкомзему у Першотравневому районі 05.10.2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯЕ №753633, який 05.10.2009 року зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010916600422.

Вивченням законності передачі вищевказаної земельної ділянки площею 0,07 га у власність ОСОБА_1 встановлено, що дане рішення сільською радою прийнято з порушенням вимог земельного та водного законодавства України з огляду на наступне.

В рамках кримінального провадження № 12016050290000053 постановою слідчого від 28.08.2017 року було залучено в якості фахівця геодезиста Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я».

Згідно з листом ТОВ «Проектно-експертна фірма «Землі Приазов`я» № 275 від 28.03.2018 року земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса Мангушського району Донецької області на відстані від 10 до 250 метрів в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Азовського моря.

Головним управлінням Держгеокадастру в Донецькій області 13.09.2017 року на підставі листа Мангушського відділу Маріупольської місцевої прокуратури № 1 (після реорганізації Мангушський відділ Маріупольської окружної прокуратури Донецької області) проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки № 216-ДК/313/АО/10/01/-17 від 13.09.2017 року та акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 216-ДК/338/АП/09/01/-17 земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 площею 0,07 га розташована за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса на території Мелекінської сільради Мангушського району Донецької області. Дана земельна ділянка виділена із земель, які передані у постійне користування Державному підприємству «Приазовський лісгосп» відповідно до рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року, державний акт на право постійного користування землею ІІ-ДН №001941, зареєстрований 12.12.2001 року за № 238.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 року № 132 «Про доповнення переліку державних заказників Української РСР» дана земельна ділянка відноситься до ландшафтного державного заказника «Білосарайська коса», тобто до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Указом Президента України № 1099/2009 від 25.12.2009 року дана земельна ділянка увійшла до Національного природного парку «Меотида».

Згідно з висновками судової земельно-технічної експертизи № 2777-2821 від 21.05.2018 року, яка міститься в наглядовому провадженні по кримінальному провадженню № 12016050290000053, земельна ділянка 1423984400:02:000:1480 знаходиться за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса, на території суміжного землекористувача національного природного парку «Меотида».

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. При цьому фактичне дослідження прибережної захисної смуги та можливість її встановлення з врахуванням існуючої забудови не здійснювалось.

Будівництво (крім об`єктів, будівництво яких дозволено законом) у прибережній захисній смузі Азовського моря та на території Маріупольського (раніше Першотравневого, Мангушського) району Донецької області законодавством заборонено. Отже і надання цих земель для таких цілей суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а відтак прийняття рішень щодо надання згоди та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для громадської та житлової забудови є протиправними та такими, що суперечать інтересам держави.

Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Якщо межі прибережної захисної смуги уздовж морів навколо морських заток і лиманів не встановлено за проектом землеустрою, то прибережна захисна смуга визначається шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідний проект землеустрою щодо встановлення розміру та меж прибережної захисної смуги Мелекінською сільською радою (після реорганізації Мангушською селищною радою) не розроблено та не затверджено. Відсутність такого проєкту та не визначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянок, розташованих у нормативно визначеній смузі від урізу води.

За положеннями частини першої статті 3 Водного кодексу України (в редакції, яка була чинною під час прийняття рішення), далі ВК України, усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ВК України до водного фонду України належать: поверхневі води, а саме природні водойма (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойма (водосховища, ставки) і канали, інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (в редакції, яка була чинною на час прийняття рішення) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон, виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Пунктами 5, 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них» передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Таким чином, вибуття у власність земельних ділянок водного фонду здійснено з порушенням земельного, водного законодавства та порушує права та інтереси держави на розпорядження, володіння та користування земельними ділянками, їх використання не за цільовим призначенням, ставить під загрозу збереження водності водних об`єктів, охорону від розорення і забруднення їх прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності, а землі, на яких розташована прибережна смуга, не підлягають відчуженню.

Якщо межі прибережної захисної смуги уздовж морів навколо морських заток і лиманів не встановлено за проектом землеустрою, то прибережна захисна смуга визначається шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Суд дійшов висновку, що сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим прибережної захисної смуги та в таких випадках необхідно виходити із нормативних розмірів цих смуг, передбачених законодавством.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України у справі за № 3-41гс14 від 02.09.2014 року.

Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, у ч. 1 ст. 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим ч. ч. 2-4 ст. 59 ЗК України закріплено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), відповідно до якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, які зокрема зайняті поверхневими водами; водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Аналогічна правова позиція висвітлена в Постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 року у справі № 6-171цс14, від 21.05.2014 року у справі № 6-16цс 14, постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 року № 469/1044/17, від 28.09.2022 року у справі №483/448/20.

На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 25.02.1980 року № 132 «Про доповнення переліку державних заказників Української РСР» створено ландшафтний державний заказник «Білосарайська коса» на території Першотравневого (нині Маріупольського) району (площею 616 га, де 416 га в користуванні Жданівського лісгоспу (нині ДП «Приазовський лісгосп») та 200 га акваторії Азовського моря), таким чином з 1980 року дана земельна ділянка відноситься також до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

В 2005 році розроблено проект створення територій Національного природного парку «Меотида», до складу якого увійшла земельна ділянка надана у постійне користування ДП «Приазовському лісгоспу» відповідно до державного акту ІІ-ДН № 001941, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 12.12.2001 року за № 238 площею 405,1 га для ведення лісового господарства на території Мелекінської сільради на підставі рішення Першотравневої районної ради № 23/11-182 від 17.05.2000 року.

Рішенням Мелекінської сільської ради № 5/5-152 від 17.10.2006 року погоджено межі Національного природного парку «Меотида» на території Мелекінської сільради за межами населеного пункту площею 1287.7397 га.

Крім того, відповідно до листа Національного природного парку «Меотида» від 14.08.2017 року № Р-170, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 (кадастровий номер 1423984400:02:000:1480) у відповідності до Проекту створення національного природного парку «Меотида» відноситься до земель під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України (на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної форми власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на викладене, рішення Мелекінської сільської ради № 5/26-1575 від 19.06.2009 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 » прийнято всупереч ст. ст. 58, 60, 62, 84, 96, 112 ЗК України, ст. ст. 88-90 ВК України і є незаконним, оскільки вказаним рішенням виділено земельну ділянку прибережної захисної смуги та водоохоронної зони Азовського моря, із земель природно-заповідного фонду для житлової та громадської забудови, що заборонено законодавством.

Згідно з п. ґ ст. 84 ЗК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть надаватись у приватну власність належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України (станом на час виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 216-ДК/338/АП/09/01/-17 від 13.09.2017 року та, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 2777-2821 від 21.05.2018 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 площею 0,07 га розташована за межами населеного пункту с. Білосарайська Коса на території Мелекінської сільради Мангушського району (зараз Мангушської селищної ради Маріупольського району) Донецької області на землях НПП «Меотида».

Таким чином, Мелекінська сільська рада не могла розпоряджатись даною земельною ділянкою, оскільки вона не відноситься до земель комунальної власності.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акту безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статями 116, 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 3 статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Підставою для видачі спірного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 753633 від 05.10.2009 року було рішення Мелекінської сільської ради № 5/26-1575 від 19.06.2009 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ».

Таким чином, державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 також є недійсним.

Разом з тим, оскільки державний акт лише посвідчує право власності на земельну ділянку та не має самостійного юридичного значення, визнання його недійсним не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17).

Крім того, право власності на земельну ділянку, набуте до 01.01.2013 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (№ 1952-ІV) посвідчувалось лише державним актом на право власності на земельну ділянку, у зв`язку з чим відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку відсутні.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Статтею 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як зазначено вище, право власності на спірну земельну ділянку належить державі, а тому оспорювану земельну ділянку слід повернути державі.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку, яку набув без достатньої правової підстави державі.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі за № 6-3090 цс-15.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, що перебувають під особливою охороною держави. Прийняття спірного рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки водного фонду, яка відповідно до закону не може перебувати у приватній власності фактично позбавляє Український народ можливості володіти, користуватися та розпоряджатися землями водного фонду об`єкту загальнодержавного значення.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта із державної власності у приватну, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об`єкт вибув із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин позов Маріупольської окружної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 вказала, що визнання недійсним державного акту не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку державі та для її витребування. А тому суди мають відмовити у задоволенні такої позовної вимоги.

Власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК Українишляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, належним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є повернення на користь держави земельної ділянки площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480.

Водночас, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц висловила правовий висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №3-604гс16 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.10.2016 у справі № 522/16570/15-ц право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а таке положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовується. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України).

Аналогічні висновки висвітлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у п. 70 постанови від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, у п. 49 постанови від 07.04.2020 року у справі №372/1684/14-ц, у пункті 80 постанови від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у п. 96 постанови від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у п. 45 постанови від 15.09.2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших.

У даному випадку, способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, до фізичної особи з метою усунення перешкод, які ця фізична особа створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Згідно з п. 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право або інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Відповідно до п. 96 цієї ж постанови у випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними (постанова ВП ВС від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18).

З урахуванням викладеного, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовнівимоги підлягаютьзадоволенню,то з Мангушської селищної ради Маріупольского району Донецької області та ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 5368,00 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13-14, 131-1 Конституції України, ст. ст. 15-16, 21, 321, 373, 388, 393 ЦК України, ст. ст. 3-4, 88-90 ВК України, ст. ст. 58-62, 83-84, 116, 118, 125-126, 152-153 ЗК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-78, 81, 89, 141, 258-259, 263-266, 280-282, 289, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пл. Мічмана Павлова, буд. 10; адреса для листування: м. Дніпро, вул. Щепкина, буд. 35) в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022473, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого, буд. 6) до Мангушської селищної ради Маріупольского району Донецької області (код ЄДРПОУ: 04340493, місцезнаходження: Донецька область, Маріупольський район, смт. Мангуш, пр. Мира, буд. 72), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи на боці позивача: Національний природний парк «Меотида» (код ЄДРПОУ: 37747320, місцезнаходження: Донецька область, Маріупольський район, с. Урзуф, вул. Приморська, буд. 12), Державне підприємство «Приазовське лісове господарство» (код ЄДРПОУ: 00991692, місцезнаходження: Донецька область, Маріупольський район, с. Лісне), Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, буд. 23), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Усунути перешкоди з боку ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, розташованою у АДРЕСА_1 загальною площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 шляхом повернення (витребування) земельної ділянки на користь держави в особі Донецької обласної державної адміністрації.

Визнати право власності на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 загальною площею 0,07 га з кадастровим номером 1423984400:02:000:1480 за державою в особі Донецької обласної державної адміністрації.

Стягнути врівних часткахз Мангушської селищної ради Маріупольского району Донецької області та ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури судовий збір в сумі 5368,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Н.В. Басова