Постанова

від 11.06.2024 по справі 921/638/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа №921/638/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівПлотніцький Б.Д.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Михайлишин С.В.

розглянувшиапеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос-Агро" (вх. № ЗАГС 01-05/841/24 від 19.03.2024)

на рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 29.02.2024 (суддя Охотницька Н.В., повний текст рішення складено 07.03.2024)

у справі № 921/638/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос-Агро" (надалі ТзОВ Ярос-Агро), с. Пултівці, Вінницька область,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гавришка Володимира Петровича (надалі ФОП Гавришко В.П.) , с. Качанівка, Тернопільська область

про стягнення 940 453,66 грн.,

за участю представників:

від позивача (в режимі відеоконференції): Іващук В.М.;

від відповідача (в режимі відеоконференції): Щербатюк О.Д.

ВСТАНОВИВ:

22.09.2023 ТзОВ Ярос-Агро звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ФОП Гавришко В.П. про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 900 000,00 грн., 22 478,32 грн. інфляційного збільшення боргу та 17 975,34 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем, відповідно до умов укладеного між учасниками спірних правовідносин договору про надання послуг №1 від 07.06.2022, перераховано на користь відповідача авансові платежі у сумі 900 000,00 грн. за майбутні роботи по переробці давальницької сировини. Оскільки 31.12.2022 сплив строк дії укладеного договору про надання послуг від 07.06.2022 №1, а ФОП Гавришком В.П. обумовлені договором роботи не виконані, позивач, покликаючись на сплив строку дії договору, звернувся з даним позовом до суду на підставі ст. 1212 ЦК України про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів з урахуванням інфляційного збільшення та нарахованих 3% річних.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.02.2024 року у справі №921/638/23 (суддя Н.В. Охотницька) в позові відмовлено.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що укладений між сторонами договір №1 від 07.06.2022 не передбачає умов щодо сплати авансу чи попередньої оплати наданих послуг (виконаних робіт) з переробки сировини. Твердження позивача про перерахування коштів в сумі 900 000,00 грн як аванс за роботи по переробці давальницької сировини, які можливо будуть виконані у 4 кварталі 2022 року, суд визнав необгрунтованими, оскільки в платіжних дорученнях зазначено призначення платежу: за послуги з переробки соняшника згідно договору №1 від 07.06.2022. Також суд дійшов висновку, що оскільки позивач, в порушення умов п. 1.1 договору, не надав відповідачу сировину (за послуги з переробки якої попередньо перераховано кошти), і яку відповідач мав переробити у четвертому кварталі 2022 року, відтак, позивач створив неможливість виконання договору відповідачем. При цьому, суд вважав необґрунтованими твердження позивача про припинення між сторонами договірних відносин, у зв`язку зі спливом строку дії договору 31.12.2022, зазначивши, що закінчення строку дії договору, не звільняє сторони від відповідальності за виконання тих зобов`язань, що залишилися невиконаними. Суд першої інстанції також зауважив, що позивач не звертався до відповідача про повернення сплачених коштів в розмірі 900 000,00 грн., не повідомляв про те, що давальницька сировина на вказану суму не буде поставлятися для переробки, як підставу для відмови у продовженні договірних відносин, отже, позивачем не доведено, що підстава для набуття відповідачем коштів в сумі 900 000,00 грн. на даний час відпала. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 900 000,00 грн. на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно збережені кошти, перерахованих позивачем за договором №1 від 07.06.2022, та відповідно про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу в сумі 22 478,32 грн. та 3% річних в сумі 17 975,34 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ «Ярос-Агро» подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, при цьому неправильно застосувавши норми матеріального права, просить скасувати зазначене судове рішення повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що строк дії договору №1 від 07.06.2022 почав свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору ( з моменту його підписання сторонами) та закінчився 31.12.2022 (п. 5.2 договору). Проте, суд дійшов помилкового висновку про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки такою підставою, зокрема, є виконання, проведене належним чином. Скаржник вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів позивача про припинення між сторонами договірних відносин, у зв`язку із спливом дії договору 31.12.2022, та про збереження без достатніх правових підстав, після 31.12.2022 коштів відповідачем, набутих під час дії договору. Відтак, суд помилково вважає дату 31.12.2022 року такою, з якою не слід ототожнювати дату виникнення у відповідача обов`язку в силу закону, без додаткових повідомлень, повернути позивачу суму сплачених авансом коштів за договором, вказуючи при цьому також на те, що умовами договору не було передбачено сплату авансу та строку виконання робіт у четвертому кварталі 2022 року.

Відповідач не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі.

Відповідач просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

07.06.2022 між Фізичною особою-підприємцем Гавришком Володимиром Петровичем (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ярос-Агро" (Замовник) було укладено договір про надання послуг №1, відповідно до п. 1.1 якого Замовник передає Виконавцю для переробки на давальницьких умовах насіння соняшника (сировина), а Виконавець зобов`язується приймати сировину та переробляти її на умовах даного договору. За надання Виконавцем послуг по даному договору Замовник зобов`язаний зробити оплату за послуги в розмірі порядку та строки, обумовлені даним договором та додатковими умовами до нього.

Відповідно до п. 1.2 договору Виконавець зобов`язується виконати роботи по прийняттю та переробці наданої Замовником сировини на давальницьких умовах на макуху соняшникову та олію соняшникову, з якісними показниками, що зазначені в даному договорі, передавати продукт переробки Замовнику, шляхом відвантаження продукту переробки в автомобілі Замовника в узгоджений Замовником і Виконавцем термін.

Переробка сировини виконується у кількості погодженою сторонами та зафіксованою у відповідному додатку, але в будь якому випадку не меншою від 30 тонн сировини з розрахунку на 1 календарний день, переданої Замовником Виконавцеві щодня, починаючи з дати підписання сторонами умов даного договору (п.1.3 договору).

За змістом п.п. 2.2, 2.3 договору передача давальницької сировини здійснюється на складі Виконавця згідно накладних. Виконавець зобов`язується переробити передану Замовником сировину на готову продукцію в межах норм природного убутку та/або технічних (виробничих) втрат визначених законодавством України.

Строк виконання робіт по переробці сировини у готову продукцію встановлюється сторонами та не повинен перевищувати 7 календарних днів з дати приймання-передачі сировини, вказаної у відповідному акті (п.2.5 договору).

Договором встановлено, що Виконавець зобов`язаний надавати Замовнику визначені цим договором послуги в строк не пізніше 7 робочих днів з дня отримання сировини (п. 2.1 договору розділу "Права та обов`язки сторін").

У свою чергу, Замовник зобов`язаний прийняти від Виконавця результати наданих послуг шляхом підписання актів про надання послуг не пізніше 3 робочих днів після надання таких послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим договором (п. 2.3 договору розділу "Права та обов`язки сторін").

Вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання, із врахуванням п.3.5 цього договору, та фіксується в актах по наданих послугах (п. 3.1 договору).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору сировина та продукти переробки, отримані з обумовленої кількості сировини, є власністю Замовника. Замовник зобов`язується оплатити переробку сировини у безготівковій формі.

За надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю суму, згідно акту наданих послуг, упродовж 2 робочих днів з дня отримання такого акту, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця (п.3.7 договору).

Замовник зобов`язаний повністю оплатити вартість послуг Виконавця за цим договором у строк до 31 грудня 2022 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця (п. 3.11 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 5.1 договору).

Згідно з п.п. 5.2, 5.3 договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31.12.2022 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

На виконання умов договору позивачем у період з 01.07.2022 по 10.10.2022 передано відповідачу для переробки 724 960 кілограм сировини соняшника, що підтверджується копіями актів приймання-передачі давальницької сировини для переробки: від 01.07.2022, від 11.07.2022, від 14.07.2022, від 17.07.2022 та від 10.10.2022, підписаними сторонами та скріплені відтисками їх печаток.

ФОП Гавришко В.П. здійснив переробку вищевказаної сировини, що підтверджується актами приймання-передачі продукції переробки давальницької сировини: №1 від 05.07.2022; №2 від 14.07.2022; №3 від 17.07.2022; №4 від 25.07.2022 та 0№5 від 13.10.2022, а також актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №BП-0000001 на суму 268 236,00 грн. (з ПДВ); №ВП-0000002 на суму 145 584,00 грн. (з ПДВ); №ВП-0000003 на суму 96 132,00 грн. (з ПДВ); №BП-0000004 на суму 240 000,00 грн. (з ПДВ) та №BП-0000007 на суму 120 000,00 грн. (з ПДВ), всього на суму 869 952,00 грн. (з ПДВ). Копії зазначених актів, підписані представниками сторін та скріплені відтисками їх печаток.

За виконані роботи по переробці давальницької сировини ТзОВ "Ярос-Агро" перераховано ФОП Гавришку В.П. 869 952,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №58 від 25.07.2022 на суму 249 274,00 грн., №76 від 04.08.2022 на суму 300 000,00 грн., №86 від 11.08.2022 на суму 200 678,00 грн. та №123 від 25.10.2022 на суму 120 000,00 грн.

В подальшому, як зазначає позивач, очікуючи на додаткові обсяги сировини соняшника для переробки у четвертому кварталі 2022 року, з урахуванням хороших, довірчих ділових відносин, які на той момент склалися у Товариства із відповідачем, ТзОВ "Ярос-Агро", маючи вільні обігові кошти, вирішило здійснити авансові платежі на користь ФОП Гавришка В.П. у сумі 900 000,00 грн. за роботи по переробці давальницької сировини, які, як припускав позивач, можливо будуть виконані у четвертому кварталі 2022 року, за умови наявності додаткових обсягів сировини соняшника для переробки.

ТзОВ «Ярос-Агро» перерахувало ФОП Гавришко В.П. згідно платіжних доручень: №124 від 27.10.2022 суму 200 000,00 грн., №125 від 28.10.2022 суму 200 000,00 грн. та №140 від 04.11.2022 суму 500 000,00 грн. У графі "Призначення платежу" у вказаних платіжних дорученнях позивачем вказано "Послуги з переробки соняшника, згідно договору №1 від 07.06.2022, у т.ч. ПДВ".

Як зазначає позивач, 31.12.2022 сплив строк дії укладеного між ТзОВ "Ярос-Агро" та ФОП Гавришко В.П. договору про надання послуг №1 від 07.06.2022, проте, ФОП Гавришко В.П. роботи по переробці не виконав, коштів не повернув.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 900 000,00 грн. як безпідставно збережених коштів, відповідно до ст.1212 ЦК України, покликуючись на закінчення строку дії договору, а також стягнення інфляційного збільшення боргу, 3% річних за час прострочення з 01.01.2023 по 31.08.2023.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Як зазначалося вище, між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг № 1 від 07.06.2022 відповідно до умов якого позивач передає відповідачу для переробки на давальницьких умовах насіння соняшника (сировина), а відповідач зобов`язується прийняти сировину та переробляти її на умовах даного договору.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами, слід кваліфікувати як такі, що виникли за договором підряду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 ЦК України).

Разом з тим, як встановлено судом, позивач, очікуючи на додаткові обсяги сировини соняшника для переробки у 4 кварталі 2022 року, платіжними дорученнями: №124 від 27.10.2022, №125 від 28.10.2022 та №140 від 04.11.2022 перерахував відповідачу кошти в сумі 900 000,00 грн., за твердженнями позивача, як аванс за роботи по переробці давальницької сировини, які можливо будуть виконані у 4 кварталі 2022 року; з призначенням платежу «Послуги з переробки соняшника, згідно договору №1 від 07.06.2022».

Позивач вважає, що оскільки відповідач не виконав робіт по переробці давальницької сировини на суму 900 000 грн. до закінчення терміну дії договору (31.12.2022), у позивача виникло право на підставі ст. 1212 ЦК України на повернення вказаної суми, оскільки підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом частини 3 названої статті Кодексу положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Положення статті 1212 ЦК України визначають загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим "безпідставним збагаченням", тобто, з набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми вказаної статті мають застосовуються для вирішення спорів, пов`язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов`язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі (наведену правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 справа № 910/13271/18).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові від 17.04.2024 справа № 127/12240/22, Верховний Суд висловив таку правову позицію.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Умовами укладеного між сторонами договору №1 від 07.06.2022 не було передбачено обов`язку ТзОВ "Ярос-Агро" щодо сплати коштів в якості авансу чи попередньої оплати за виконувані в майбутньому роботи (послуги) з переробки давальницької сировини.

Як зазначалося вище, в платіжних дорученнях: №124 від 27.10.2022, №125 від 28.10.2022 та №140 від 04.11.2022, якими перераховано позивачем відповідачу суму 900 000,00 грн, в призначеннях платежу зазначено: договір №1 від 07.06.2022.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що Замовник передає Виконавцю для переробки на давальницьких умовах насіння соняшника (сировина), а Виконавець зобов`язується приймати сировину та переробляти її на умовах даного договору.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач (Замовник) на виконання п. 1.1 договору надав відповідачу (Виконавцю) сировину (за послуги з переробки якої попередньо перераховано кошти), і яку відповідач, за припущенням позивача мав переробити у четвертому кварталі 2022 року.

Щодо доводів скаржника про припинення між сторонами договірних відносин у зв`язку із спливом дії договору 31.12.2022, та про збереження без достатніх правових підстав, після 31.12.2022 коштів відповідачем, набутих під час дії договору, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 7 статті 180 Господарського кодексу України унормовано, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

При цьому, як слушно зауважив суд першої інстанції, поняття "строк дії договору" і "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Згідно з частинами 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

За змістом ст.202 ГК України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З аналізу наведених норм права вбачається, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою, зокрема, є виконання, проведене належним чином.

Як зазначалось вище, п. 5.1 договору про надання послуг № 1 від 07.06.2022 сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 5.1 договору).

Пунктами 5.2, 5.3 договору обумовили, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 5.1 цього договору та закінчується 31.12.2022 року. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що закінчення строку дії договору 31.12.2022

не звільняє сторони від відповідальності за виконання тих зобов`язань, що залишилися невиконаними.

Суд також приходить до висновку, що кошти, які були перераховані відповідачу платіжними дорученнями: №124 від 27.10.2022, №125 від 28.10.2022 та №140 від 04.11.2022 не можна оцінювати як безпідставно отримані відповідачем, оскільки в призначенні платежу у вказаних платіжках зазначено: "Послуги з переробки соняшника, згідно договору №1 від 07.06.2022, у т.ч. ПДВ".

Окрім того, суд враховує, що позивач не звертався до відповідача про повернення сплачених коштів в розмірі 900 000,00 грн., не повідомляв про те, що давальницька сировина на вказану суму не буде поставлятися для переробки, як підставу для відмови у продовженні договірних відносин, а відтак, позивачем не доведено, що підстава для набуття відповідачем коштів в сумі 900 000,00 грн. відпала.

Отже, закінчення терміну дії договору не є підставою, яка відпала в розумінні статті 1212 ЦК України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм права, умов укладеного між сторонами договору про надання послуг № 1 від 07.06.2022 та фактичних обставин даної справи, колегія суддів вважає підставним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача 900 000,00 грн., перерахованих позивачем за договором №1 від 07.06.2022, згідно статті 1212 ЦК України як безпідставно збережених коштів, та, відповідно, про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу в сумі 22 478,32 грн. та 3% процентів річних в сумі 17 975,34 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.02.2024 року у справі №921/638/23.

Однак, позивач не позбавлений права повернути спірні кошти без посилання на ст. 1212 ЦК України.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ярос-Агро" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.02.2024 у справі № 921/638/23 залишити без змін.

3.Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови виготовлений 20.06.2024.

Головуючий суддяН.М. Кравчук

Судді Б.Д. Плотніцький

О.С. Скрипчук