Рішення

від 18.06.2024 по справі 918/348/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/348/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Вирівської сільської ради Сарненського району Рівненської області

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся"

про: стягнення заборгованості та визнання додаткової угоди укладеною

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Є.Лопатинська

ОПИС СПОРУ

Вирівська сільська рада Сарненського району Рівненської області звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" про стягнення заборгованості по орендній платі, пені та визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 02.02.2006 року укладеною.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 2 лютого 2006 року Сарненська районна державна адміністрація (орендодавець) та ВАТ "Шляхи Полісся" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться на території Вирівської сільської ради Сарненського району, загальною площею 1,0003 га.

Договір оренди земельної ділянки від 2 лютого 2006 року укладено на 15 років.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права до реєстру внесено інше речове право - право оренди на земельну ділянку кадастровий номер: 5625480900:01:001:0025, за яким орендодавцем являється Вирівська сільська рада, а орендарем - Товариство з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся".

У зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі від 02.02.2006 року що укладений між Сарненською районною державною адміністрацією та Товариством з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся" право оренди якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, керуючись пунктом 37 даного договору, беручи до уваги рішення Вирівської сільської ради 668 від 23.06.2022 року "Про надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 на території Вирівської сільської територіальної громади", позивач прийняв рішення припинити дію договору оренди землі, у зв`язку з чим звернувся до відповідача.

На відповідний лист ТДВ "Шляхи Полісся" надало пояснення, якими відмовилось підписувати додаткову угоду з посиланням на норму щодо припинення договору оренди землі від 02.02.2006 року в зв`язку із закінченням строку його дії 2 лютого 2021 року.

Також орендар відмовився сплачувати кошти за використання земельної ділянки після закінчення дії договору оренди землі.

На переконання позивача договір оренди землі від 02.02.2006 року із змінами від 12.04.2019 року автоматично пролонгований на тих самих умовах і на той самий строк.

А тому, в результаті припинення здійснення оплати за оренду ТДВ "Шляхи Полісся" за користування вищевказаної земельної ділянки після 02.02.2021 року виникла заборгованість по орендній сплаті в сумі 56 002,98 грн.

Згідно з п. 14 договору оренди землі, визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення.

Керуючись положеннями пункту 14 договору позивач нарахував відповідачу 145 201,96 грн пені.

Оскільки відповідач відмовився від припинення договору у добровільному поряджу, позивач заявив вимогу про визнання укладеною додаткової угоди від 1 серпня 2022 року про припинення дії договору оренди землі від 02 лютого 2006 року.

У своєму відзиві на позов відповідач вимоги не визнав. Зазначив, що надав обґрунтовану відмову від виконання вищевказаних вимог позивача. Зокрема, відповідач, керуючись статтями 31, 32 Закону України "Про оренду землі" повідомив, що припинення договору оренди шляхом його розірвання за додатковою угодою є неможливим у зв`язку з закінченням такого договору. До того ж, так як договір оренди від 02.02.2006 року закінчився 02.02.2021 року, то відсутня необхідність укладення будь-яких додаткових угод щодо розірвання цього договору.

Відповідач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк та не звертався до позивача із відповідним листом повідомленням про поновлення договору оренди землі як то визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020 року).

Натомість, відповідач звернувся до Рівненської обласної державної адміністрації, яка на той час виступала орендодавцем, з листом, у якому повідомив про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди на новий строк та просив прийняти з оренди земельну ділянку.

Отже орендодавець (на той час Рівненська обласна державна адміністрація) був обізнаний про припинення дії договору оренди у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Твердження позивача про автоматичну пролонгацію договору оренди на тих же умовах і на той самий строк і як наслідок існування обов`язку відповідача сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою є хибним та таким, що не обґрунтоване нормами законодавства і не підкріплене належними доказами. З причини того, що договір оренди був припинений у зв`язку з закінченням стоку, на який його було укладено, у відповідача відсутній обов`язок та підстави для сплати орендної плати за період з 2 лютого 2021 року.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 17 квітня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14 травня 2024 року.

29 квітня 2024 року відповідачем подано відзив на позов.

Ухвалою суду від 14 травня 2024 року закрито підготовче провадження, розгляд справи о суті призначено на 18 червня 2024 року.

В судове засідання позивач не з`явився, проте подав клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд встановив наступні обставини.

2 лютого 2006 року Сарненська районна державна адміністрація (орендодавець) та ВАТ "Шляхи Полісся" (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться на території Вирівської сільської ради Сарненського району, загальною площею 1,0003 га.

8 лютого 2006 року сторонами складено акт приймання - передачі земельної ділянки.

Вказаний договір оренди земельної ділянки укладено на 15 років, що визначено пунктом 8 договору тобто до 2 лютого 2021 року.

Пунктом 9 договору оренди землі (із змінами згідно із додатковою угодою) визначено, що орендна плата за землю вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 7 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що становить 38662,96 грн на рік.

Додатковою угодою від 12 квітня 2019 року до вказаного договору оренди земельної ділянки було внесено зміни в частині назви сторони договору, та в частині орендної плати за користування земельною ділянкою.

Орендодавцем за цією додатковою угодою виступала Рівненська обласна державна адміністрація.

28 січня 2021 року відповідач звернувся до Рівненської обласної державної адміністрації, яка на той час виступала орендодавцем, з листом № 01/01/21 від 28.01.2021 року, яким повідомив про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди на новий строк та просив прийняти з оренди земельну ділянку.

Разом з тим, у матеріалах справи наявний лист Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області № 01/04/16-33/21 від 29.01.2021 року з проханням терміново повідомити Рівненську ОДА про намір відповідача подовжувати строк дії договору оренди.

Надалі Рівненської ОДА звернулась до відповідача з листом № 1017/05/1.5-01/21 від 09.04.2021 року, в якому повідомила, що за результатом розгляду клопотання відповідача про припинення договору оренди та з врахуванням листа Головного управління Держгеокадастру у Рівненський області від 10.03.2021 року № 13-17-0.3,1-1073/2-21, відповідачу потрібно повторно звернутись до Рівненської ОДА з відповідним клопотанням, долучивши документи згідно з переліком, а саме: договір оренди, витяг з реєстру речових прав, витяг з земельного кадастру, актуальну інформацію про право власності на об`єкти нерухомого майна, інформацію щодо відсутності заборгованості зі сплати податків та зборів.

8 липня 2021 року відповідач направив на адресу Рівненської ОДА лист № 29 від 7 липня 2021 року з додатками.

Позивач вказує, що земельна ділянка, яка передавалась в оренду за спірним договором, перебувала у державній власності. Після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" така земельна ділянка перейшла до комунальної власності Вирівської сільської територіальної громади.

26.01.2022 року за Вирівською сільською радою було посвідчено право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5625480900:01:001:0025, площею 1,0003 га, яка розташована на території Вирівської сільської територіальної громади про що свідчить витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 06.07.2022 року № 304364714 до реєстру внесено інше речове право - право оренди на земельну ділянку кадастровий номер: 5625480900:01:001:0025, за яким орендарем є Товариство з додатковою відповідальністю "Шляхи Полісся".

Позивач вказує, що будь яких додаткових угод щодо розірвання договору оренди земельної ділянки чи акту приймання-передачі земельної ділянки, що перебувала в оренді після припинення дії договору в зв`язку із закінченням строку дії договору до Вирівської сільської ради не укладалося.

Також позивач вказує, що сільською радою було прийнято рішення від 23.06.2022 року №668 "Про надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 на території Вирівської сільської територіальної громади", згідно з яким рада вирішила зокрема припинити дію договору оренди землі від 2 лютого 2006 року, укладеного між Сарненською районною державною адміністрацією та ВАТ "Шляхи Полісся". Позивач зазначає, що підставою для надання цієї земельної ділянки гр. ОСОБА_1 стало те, що у останнього перебувають у власності об`єкти нерухомості, що розташовані на зазначеній земельній ділянці, а саме склад-майстерня площею 37.3 кв.м. та автовагова площею 98.5 кв.м. Позивач стверджує, що такі обставини підтверджуються витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 134006731 від 10.08.2018. А проте зазначений витяг позивач суду не надав.

У серпні 2022 року Вирівська сільська рада звернулась до відповідача з листом в якому зазначила про необхідність припинення дії договору оренди та підписання відповідної додаткової угоди. До вказаного звернення сільська рада долучила проект додаткової угоди від 1 серпня 2022 року.

У відповідь на вказане звернення відповідач направив позивачу лист від 16 серпня 2022 року відповідно до якого відповідач зазначив про сплив терміну дії договору 2 лютого 2021 року у зв`язку з закінченням строків на який його було укладено.

У матеріалах справи наявне рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №64924278 від 26 вересня 2022 року яким відмовлено у державній реєстрації права оренди на земельну ділянку за суб`єктом Вирівська сільська рада та ОСОБА_1 , оскільки право оренди зареєстровано за іншою особою (тобто за відповідачем).

У матеріалах справи наявний договір оренди землі від 27 червня 2022 року укладений між Вирівською сільською радою та ОСОБА_1 , предметом якого є право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 5625480900:01:001:0025, площею 1,0003 га.

На переконання позивача, договір оренди землі із відповідачем пролонгувався автоматично на тих самих умовах і на той самий строк, а тому, в результаті припинення здійснення орендної плати ТДВ "Шляхи Полісся" за користування вищевказаної земельної ділянки після 02.02.2021 року виникла заборгованість по орендній сплаті в сумі 56 002,98 грн, а також виникли підстави для нарахування 145 201,96 грн пені.

Оскільки відповідач відмовився від припинення договору у добровільному порядку, позивач заявив вимогу про визнання укладеною додаткової угоди від 1 серпня 2022 року про припинення дії договору оренди землі від 2 лютого 2006 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

Предметом спору є позовна вимога про стягнення орендної плати та пені за порушення умов договору а також визнання укладеним додаткового договору про припинення дії договору оренди земельної ділянки.

Розглядаючи даний спір суд застосовує наступні норми права.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі статтею 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За приписами статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі", статей 96, 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 288 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним і землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як видно з умов договору (пункт 8), сторони узгодили, що договір укладено на 15 років. після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця про намір продовження його дії не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд не встановив обставин порушення договірних зобов`язань з боку відповідача під час дії спірного договору.

За положеннями частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Суд встановив, що матеріали справи не містять письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити його дію не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору. Більш того матеріалами справи встановлено, що орендар повідомив орендодавця про відсутність наміру в пролонгації договору, а після вказання на необхідність надання додаткових документів виконав такі вимоги та просив орендодавця прийняти назад предмет оренди.

А проте позивач наполягає, що договір оренди земельної ділянки автоматично пролонгувався та має бути розірваний шляхом укладення додаткової угоди.

Підстави розірвання договору унормовані положеннями статті 651 ЦК України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Нормами частин 2, 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно з нормами статті 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору), договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з нормами статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору), договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом 161-XIV, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на момент укладення договору) було визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Стаття 17 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на момент укладення договору) передбачала, що

передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції на момент укладення договору) передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Водночас стаття 17 Закону України "Про оренду землі", станом на час спливу строку договору оренди, змінила свою редакцію та встановлювала те, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

5 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України "Про оренду землі" доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. Окрім цього, вказану норму доповнено положеннями про те, що дата закінчення договору оренди обчислюється від дати його укладення.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

У ЦК України передбачено як визначення строку, так і початку перебігу строку та його закінчення.

Статтею 252 ЦК України вказано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша статті 254 ЦК України).

Переважною більшістю правовідносин, урегульованих нормами цивільного законодавства, є відносини, у яких забезпечується правомірна поведінка їх суб`єктів та нормальна реалізація ними суб`єктивних прав і виконання суб`єктивних обов`язків.

Тому і строки у таких правовідносинах є строками здійснення суб`єктивних цивільних прав та виконання обов`язків. Це загальне правило закріплене у статті 631 ЦК України.

У частині третій статті 640 ЦК України (у редакції на момент укладення договору) визначено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Державна реєстрація договору відбулась 2 лютого 2006 року, про що у Сарненському районному відділі Рівненської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" вчинено запис 040658800001.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено. А нормами статті 19 Закону України "Про оренду землі" визначено порядок обчислення строку дії договору: дата закінчення договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Згідно з умовами пункту 37 договору, дія договору припиняється закінченням строку, на який його було укладено.

Тобто 3 лютого 2021 року договір припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено (15 років).

За змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній станом на час укладення договору), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

За змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній станом на даний час), після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди.

Умовами спірного договору передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця про намір продовження його дії не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору.

Згідно з нормами статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У пунктах 6.25.-6.26 постанови Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі №906/1314/21 зроблено наступний висновок:

"6.25. Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

6.26. Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду та ухвалення судових рішень у справі діяла нова редакція Закону про оренду землі із внесеними змінами, а тому суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Закону про оренду землі в редакції, чинній на момент укладання договору оренди".

А проте, як встановив суд, матеріали справи не містять письмового повідомлення орендодавця про намір продовжити його дію не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору та укладення договору оренди землі на новий строк. Натомість орендар повідомив орендодавця про відсутність наміру в пролонгації договору, а також на вимогу орендодавця надав додаткові документи на підтвердження припинення договору та відсутності заборгованості з орендної плати. Орендар виконав такі вимоги як добросовісний учасник земельних правовідносин та просив орендодавця прийняти назад предмет оренди.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів вчинення орендодавцем дій щодо оформлення припинення договірних правовідносин.

Щодо посилання позивача на положення статі 126-1 ЗК України суд відзначає, що правила, визначені вказаною статтею щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У пункті 38 постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 року зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

38.1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону про оренду землі було визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 ЗК України.

Разом з тим, відповідно до абзацу 4 Розділу "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126-1 ЗК України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 ЗК України умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Тобто, як вже вказано вище, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 ЗК України. Таким чином, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

Вказані висновки відображені у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 906/1314/21.

З огляду на наведені висновки суд не погоджується з позицією позивача про поновлення спірного договору в порядку статті 126-1 ЗК України, оскільки такий договір було укладено до набрання чинності вказаної норми закону. А понад те поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 ЗК України, за загальним правилом заборонено.

Таким чином строк спірного договору закінчився. Договір припинив свою дію та не був автоматично пролонгований.

Щодо зміни власника земельної ділянки, то як видно з матеріалів справи, у зв`язку зі зміною законодавства, після набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення" така земельна ділянка перейшла до комунальної власності Вирівської сільської територіальної громади, а вже 26.01.2022 року за Вирівською сільською радою було посвідчено право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5625480900:01:001:0025, площею 1,0003 га.

Тобто позивач набув право власності щодо спірної земельної ділянки після спливу строку дії договору від 2 лютого 2006 року.

Водночас розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

З урахуванням вищенаведеного, суд робить висновок, що у задоволенні позову в частині вимог про визнання додаткової угоди до договору оренди землі від 02.02.2006 року про припинення договору оренди землі необхідно відмовити, оскільки вказаний договір припинив свою дію 3 лютого 2021 року в силу спливу строку, на який його було укладено.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за договором та неустойки.

Згідно з умовами пункту 20 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом приймання-передачі.

Згідно з положеннями статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Згідно з умовами пункту 21 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Суд ураховує, що у цій справі були не встановлені обставини належного виконання відповідачем договору оренди землі, а саме матеріали справи не містять доказів наявності простроченої заборгованості за орендарем у періоді дії договору. Разом з тим на виконання умов договору орендар повідомив орендодавця про відмову від подальшої пролонгації договору, та отримавши вимогу про надання додаткових документів для оформлення припинення договірних правовідносин виконав такі вимоги надавши пакет документів, зазначив про повернення предмету оренди, та правомірно очікував оформлення припинення договірних правовідносин орендодавцем.

Проти вказаних обставин орендодавець не заперечив. Водночас саме орендодавець не вчинив дії щодо оформлення припинення права оренди та внесення відповідного запису до реєстру (такий висновок суд робить з того, що орендар виконав всі вимоги орендаря, які ставились останнім після повідомлення про відсутність наміру продовження дії договору). Через такі дії орендодавця виникла спірна ситуація коли договір оренди припинив свою дію, проте в реєстрі речових прав на нерухоме майно досі є чинним запис про таку реєстрацію.

З урахуванням наведеного, у позивача відсутні правові підстави для стягнення орендної плати, що нарахована після 2 лютого 2021 року, оскільки договір припинив свою дію, а нарахування орендної плати по закінченню дії договору є необґрунтованим. Разом з тим позивач не висував вимог щодо відшкодування йому як орендодавцю завданих збитків через невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення земельної ділянки.

У пункті 14 договору оренди землі, визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з нормами частини 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено положеннями частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак суд не встановив прострочення виконання зобов`язання за договором після 2 лютого 2021 року, таким чином у суду відсутні підстави для стягнення неустойки.

Суд також зауважує, що сторони не надали суду доказів повернення земельної ділянки від відповідача позивачу, а так само доказів перебування земельної ділянки у користуванні відповідача у спірний період з лютого 2021 року по червень 2022 року.

Натомість позивач стверджує у позові, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, що на праві власності належить іншій особі гр. ОСОБА_1 щонайменше з серпня 2018 року. Позивач зазначає, що у червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до сільської ради із заявою про надання земельної ділянки в оренду в АДРЕСА_1 на території Вирівської сільської територіальної громади Сарненського району Рівненської області, якою є земельна ділянка з кадастровим номером 5625480900:01:001:0025. За твердженням позивача, заявник, звертаючись до сільської ради надав документи про право власності на відповідні об`єкти нерухомості, що розташовані на зазначеній земельній ділянці, а саме витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 134006731 від 10.08.2018.

Надалі сільська рада прийняла рішення від 23.06.2022 668 "Про надання земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 на території Вирівської сільської територіальної громади", за яким спірна земельна ділянка передавалася в оренду ОСОБА_1 . Відповідно до вказаного рішення сільська рада також вирішила припинити спірний договір з відповідачем. Однак згодом новий орендар не зміг провести державну реєстрацію договору оренди землі в зв`язку з тим, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вже зареєстровано інше речове право на нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером земельної ділянки 5625480900:01:001:0025, а саме оренда з іншою юридичною особою, тобто з ТДВ "Шляхи Полісся".

Суд звертає увагу, що позивач, стверджуючи про певні обставини в обґрунтування своїх вимог, не подав суду відповідні докази. Зокрема це стосується тверджень про наявність на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що на праві власності належить іншій особі.

Згідно з правилами частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За положеннями частини другої статті 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 статті 14 ГПК України).

А проте, позивач не виконав вимоги зазначених норм та не подав докази на підтвердження стверджуваних ним обставин про наявність на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що на праві власності належить іншій особі, що могло би підтвердити також користування цією земельною ділянкою іншою особою протягом періоду за який позивач прагне стягнути плату з відповідача.

Позивач натомість висловлює суперечливі доводи та вимоги. Вимагаючи стягнути з відповідача орендну плату після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки та припинення договірних відносин, стверджує водночас про фактичне використання цієї ділянки у спірний період іншою особою.

В даному аспекті суд звертає увагу позивача на таке.

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 922/510/19 Верховний суд зробив висновок про те, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває право оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно, у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщено.

Так, касаційний суд зауважив, що за частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною першою статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. З моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною другою статті 120 ЗК України.

Особа, яка набула права власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі № 910/18560/16, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до висновків, викладених у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і в попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі №913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19.

Після проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості та переходу до нового власника відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі, новий власник звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним чинного договору оренди землі. При цьому укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну сторони договору чинним законодавством України не передбачено, тому не є обов`язковим.

Подібний правовий висновок щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України у правовідносинах щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема заміни орендаря у договорі оренди у судовому порядку шляхом визнання укладеним договору оренди (додаткової угоди до договору), викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Підсумовуючи усе вищенаведене суд зазначає, що позивач, звертаючись з вимогами до відповідача, повинен був довести, що саме відповідач порушив його права. Зокрема довести, що користування земельною ділянкою у спірний період здійснював відповідач.

За результатами розгляду справи суд встановив, що договір припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено. Позивач не довів, що відповідач користувався земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди. А тому відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача орендної плати та пені.

Позивач також безпідставно спонукав відповідача до укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки. Вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки відсутні підстави, визначені як договором, так і законом для укладення додаткової угоди до договору оренди.

Отже позивач не довів обставин порушення його прав з боку відповідача.

Висновки суду

Суд встановив, що договір оренди припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено. Позивач не довів, що відповідач користувався земельною ділянкою у спірний період. Отже відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача орендної плати та пені.

Також за висновком суду відсутні правові підстави для укладення додаткової угоди до договору оренди.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати у вигляді судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 21 червня 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР