Постанова

від 12.06.2024 по справі 904/6032/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/6032/21 (904/5404/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 12.06.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Фінанс"</a>,

до 1. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3 - розпорядник майна ТОВ "Ніко Інвест" Штельманчук Михайло Сергійович,

про визнання недійсними підпунктів та пунктів договору

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2021, яка залишена без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021, відкрито провадження за заявою ТОВ "Континент-Престиж" у справі про банкрутство ТОВ "Ніко Інвест".

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко", відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест", в якому, серед іншого, просило суд:

Залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів - розпорядника майна ТОВ «Ніко Інвест», арбітражного керуючого Штельманчука Михайла Сергійовича (свідоцтво №194 від 28.02.2013, поштова адреса: 49044, м.Дніпро, б-р Катеринославський, 2 офіс 610, кім. 5).

Визнати недійсними окремі підпункти пунктів та пункти Кредитного договору №151313К8 від 14.06.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім-Ніко» (зі змінами, внесеними додатковими угодами), укладеного в рамках Генеральної кредитної угоди №15111N2 від 11.04.2012, а саме:

- пункт 2.6. статті 2 Кредитного договору «Предмет договору» в частині посилання на зобов`язання Позичальника сплачувати Банку комісію за управління кредитною лінією;

- підпункти 3.2.1.1. - 3.2.1.3. пункту 3.2. статті 3 Кредитного договору «Комісія за управління кредитною лінією»;

- пункт 4.3. статті 4 Кредитного договору «Зміна розміру ставки комісії за управління»;

- підпункти 5.10.3. та 5.10.4. пункту 5.10. статті 5 Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління;

- пункт 6.7. статті б Кредитного договору;

- пункт 6.12. статті 6 Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією;

- пункт 6.13. статті б Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією.

Визнати недійсними окремі підпункти пунктів договору поруки №18-48ZP0015 від 07.09.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко" та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Ніко Інвест"

(зі змінами, внесеними додатковими угодами), а саме:

- підпункт 1.1.2. пункту 1 договору поруки в частині сплати комісій, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 4.2.1. пункту 4.2. договору поруки в частині зобов`язання Поручителя сплатити Кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов`язання, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.8. пункту 6 договору поруки в частині надання Поручителем згоди на забезпечення порукою, наданою цим договором поруки, виконання зобов`язань Позичальника та його правонаступників за Кредитним договором, у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного договору, що будуть внесені Кредитором та Позичальником (його правонаступниками) до Кредитного договору у майбутньому, щодо збільшення та зменшення комісійної винагороди за Кредитним договором, а саме: збільшення та зменшення комісійної винагороди за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.9. пункту 6 договору поруки в частині надання Поручителем Кредитору та Позичальнику (його правонаступникам) згоди на внесення ними будь-яких змін та доповнень до Кредитного договору щодо збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди, а саме: збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди за управління кредитною лінією.

3. Ухвалою суду від 13.10.2023 прийнято матеріали справи №904/6032/21(904/5404/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" до відповідача-1 Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко", відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" про визнання недійсними підпунктів та пунктів кредитного договору.

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023 у справі №904/6032/21(904/5404/23), яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024, позов задоволено.

Визнано недійсними окремі підпункти пунктів та пункти Кредитного договору №151313К8 від 14.06.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко" (зі змінами, внесеними додатковими угодами), укладеного в рамках Генеральної кредитної угоди №15111N2 від 11.04.2012, а саме:

- пункт 2.6. статті 2 Кредитного договору "Предмет договору" в частині посилання на зобов`язання Позичальника сплачувати Банку комісію за управління кредитною лінією;

- підпункти 3.2.1.1. - 3.2.1.3. пункту 3.2. статті 3 Кредитного договору "Комісія за управління кредитною лінією";

- пункт 4.3. статті 4 Кредитного договору "Зміна розміру ставки комісії за управління";

- підпункти 5.10.3. та 5.10.4. пункту 5.10. статті 5 Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління;

- пункт 6.7. статті б Кредитного договору;

- пункт 6.12. статті 6 Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією;

- пункт 6.13. статті б Кредитного договору в частині посилання на комісію за управління кредитною лінією.

Визнано недійсними окремі підпункти пунктів договору поруки №18-48ZP0015 від 07.09.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест"

(зі змінами, внесеними додатковими угодами), а саме:

- підпункт 1.1.2. пункту 1 договору поруки в частині сплати комісій, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 4.2.1. пункту 4.2. договору поруки в частині зобов`язання Поручителя сплатити Кредитору зазначену у повідомленні суму основного зобов`язання, а саме: комісій за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.8. пункту 6 договору поруки в частині надання Поручителем згоди на забезпечення порукою, наданою цим договором поруки, виконання зобов`язань Позичальника та його правонаступників за Кредитним договором, у тому числі з урахуванням всіх змін та доповнень до Кредитного договору, що будуть внесені Кредитором та Позичальником (його правонаступниками) до Кредитного договору у майбутньому, щодо збільшення та зменшення комісійної винагороди за Кредитним договором, а саме: збільшення та зменшення комісійної винагороди за управління кредитною лінією;

- підпункт 6.1.9. пункту 6 договору поруки в частині надання Поручителем Кредитору та Позичальнику (його правонаступникам) згоди на внесення ними будь-яких змін та доповнень до Кредитного договору щодо збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди, а саме: збільшення та зменшення розмірів комісійної винагороди за управління кредитною лінією.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" 1 789,33 грн - судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" 1 789,33 грн - судового збору.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніко Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дата Фінанс" 1 789,33 грн - судового збору.

4.1. Приймаючи наведені рішення суди виходили з того, що оскаржувані пункти Кредитного договору та договору поруки безпосередньо порушують права як ТОВ «ФК «Дата Фінанс», так і інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Ніко Інвест».

4.2. Суд першої інстанції послався у своєму рішення на практику Верховного Суду, а саме, на постанови від 20.03.2021 у справі№904/5748/18, від 16.11.2016 у справі №234/169/15-ц та зазначив, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії, банк повинен зазначати, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, чого не міститься у спірному договорі.

4.3. Також, суд першої інстанції послався на висновки, що викладені у постановах Верховного Суду: від 03.08.2022 по справі №927/92/21(927/351/21); від 10.10.2019 у справі №904/8902/17; від 12.04.2023 по справі №910/15808/19 та 12.04.2023 по справі №910/6178/20 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та зазначив, що встановивши в кредитному договорі сплату комісії, банки повинні зазначати, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, чого не міститься у спірному договорі. Комісія за управління кредитом, не відноситься до видів діяльності банку, у зв`язку з чим банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Також суд першої інстанції зазначив, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

Суд першої інстанції із яким погодився апеляційний господарський суд дійшов до висновку про те, що в порушення принципів цивільного законодавства, а саме справедливості та добросовісності, на позичальника в особі ТОВ "Торговий Дім-Ніко", так само як і на ТОВ «Ніко Інвест», яке є майновим ти фінансовим поручителем за ТОВ "Торговий Дім-Ніко", покладено тягар у вигляді платежів - комісії за управління кредитною лінією, які ТОВ "Торговий Дім-Ніко" не замовляло, та більш того, які відповідно до чинного законодавства не є банківською послугою, яку Банк має право надавати та стягувати за нею плату.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. До Верховного Суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №904/6032/21 (904/5404/23) та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

5.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статі 287 ГПК України та зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема, приписи ст.ст.13, 73, 74, 76, 86 ГПК України та застосовано їх без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19)) щодо застосування стандартів доказування. Вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, приписи ст.ст.203, 215, 1054, ст.1056-1 ЦК України, ст.ст.47, 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та помилково застосовано приписи законодавства, яке регулює відносини у сфері споживчого кредитування, а також висновки Верховного Суду з питань застосування цих норм права, в той час як вони не підлягали застосуванню до спірних відносин.

Також скаржник, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а також подання цієї скарги, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм ст.ст.47, 53 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в контексті правомірності встановлення банками такого платежу як комісії за управління кредитом у кредитних правовідносинах, що склалися між банком та юридичною особою, тобто у кредитних відносинах, що не підпадають під регулювання Закону України "Про споживче кредитування".

Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України та зазначає, що допущення судами порушення приписів процесуального права призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, окрім цього, суди встановили обставини що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів (суди встановили обставини виключно на підставі копії кредитного договору, який укладений між Банком та позичальником ТОВ "Торговий Дім-Ніко" в межах, на умовах і як додаток до Генеральної угоди від 11.04.2012 №151112N2, який не був предметом дослідження під час розгляду справи).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

6. ТОВ «Дата Фінанс» та ТОВ «Ніко інвест» подано відзиви на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/6032/21 (904/5404/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Пєскова В.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2024, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", яка подана на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №904/6032/21 (904/5404/23).

Призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у справі №904/6032/21 (904/5404/23) на 12 червня 2024 року о 12:30 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

10. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Предметом касаційного перегляду у цій справі є дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання щодо визнання недійсними окремих підпунктів та пунктів Кредитного договору №151313К8 від 14.06.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім-Ніко» (зі змінами, внесеними додатковими угодами), укладеного в рамках Генеральної кредитної угоди №15111N2 від 11.04.2012, а також визнання недійсними окремих підпунктів пунктів договору поруки №18-48ZP0015 від 07.09.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім-Ніко" та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ "Ніко Інвест" (зі змінами, внесеними додатковими угодами).

12. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

13. Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

14. Положеннями ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

15. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч.1 ст.629 ЦК України).

16. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

17. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

18. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

19. Положеннями ч.2 ст.345 ГК України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

20. Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

21. Як встановлено судами під час розгляду справ та вбачається з матеріалів справи, між АТ «Укрексімбанк» як кредитором та ТОВ «Торговий Дім- Ніко» як позичальником 14.06.2013 укладено Кредитний договір №151313К8 (зі змінами та доповненнями).

22. Відповідно до умов Кредитного договору Банк відкрив Позичальнику Невідновлювану кредитну лінію (Кредит) в розмірі 114 312 358,13 грн строком до 06.09.2028, але не більше ніж строк дії Генеральної угоди (п.п.2.1. - 2.4.). Позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути Кредит та сплатити Проценти за Кредитом, комісії та інші платежі за цим Договором.

23. Кредит було надано Позичальнику для фінансування за контрактом №ATC-TDN/CAR 003 від 01.10.2013, укладеного між Позичальником та компанією «ATC-Apex Trade Commerce AG», Цуг, Швейцарія (п.2.5.).

24. Умовами Кредитного договору встановлена процентна ставка за Кредитом, а також комісія за управління кредитною лінією. Так, відповідно до п.3.2. Кредитного договору Позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати комісію. Комісія за управління нараховується починаючи з дати укладання Кредитного договору до дати повного виконання Позичальником зобов`язань з погашення Кредиту, але не більше 90 днів з дати повного погашення Кредиту, визначеної згідно з п.6.4. Кредитного договору. Порядок сплати комісії за управління кредитом передбачений п.6.7. Кредитного договору.

25. Розмір ставки комісії за управління встановлений умовами п.3.2.2.1. Кредитного договору (% від Ліміту заборгованості, зазначеного у Графіку зміни Ліміту заборгованості) з урахуванням змін Кредитного договору.

26. Розділом 3 кредитного договору встановлений розмір ставки комісії за управління 0,0425% від Ліміту заборгованості, зазначеного у Графіку зміни Ліміту заборгованості.

27. Умовами договору визначено, що у разі перевищення основного боргу над лімітом заборгованості, зазначеним у Графіку зміни Ліміту заборгованості, а також, якщо відповідно до Графіку зміни Ліміту заборгованості, період вибірки кредитних коштів закінчено, базою для нарахування комісії за управління є сума Основного боргу.

28. Розмір ставки комісії за управління змінюється у випадках та в порядку, що передбачені розділом 4 кредитного договору, та залежить від виконання Позичальником умов кредитного Договору та Генеральної угоди.

29. У зв`язку з цим розділ 4 кредитного договору містить відсильні умови на умови Генеральної угоди.

30. Також умовами кредитного договору сторони передбачили нарахування та сплату позичальником комісії за зміну умов кредитного договору (за ініціативою позичальника).

31. Отже, між Банком як кредитором та позичальником ТОВ «Торговий Дім- Ніко» виникли та існують кредитні правовідносини, сторонами встановлені істотні умови кредитування та визначені права та обов`язки.

32. ТОВ "Ніко Інвест" за кредитним договором №151313К8 від 14.06.2013 є майновим i фінансовим поручителем за виконання зобов`язань ТОВ «Торговий Дім- Ніко».

33. З метою забезпечення виконання зобов`язань «Торговий Дім- Ніко» за Генеральною угодою та Кредитним договором між AT "Укрексімбанк" та ТОВ "Ніко Інвест" укладено наступні договори забезпечення:

- Іпотечний договір №27114Z35 від 18.07.2014, укладений між AT "Укрексімбанк" (іпотекодержатель) та ТОВ "Ніко Інвест" (іпотекодавець), зі змінами i доповненнями, за умовами якого ТОВ "Ніко Інвест" передало іпотекодержателю в іпотеку належне йому нерухоме майно.

- Іпотечний договір №151313Z48 від 17.06.2013, укладений між AT "Укрексімбанк" (іпотекодержатель), ТОВ "Ніко Авто Інвест" (іпотекодавець-1) та ТОВ "Ніко Інвест" (іпотекодавець-2), зi змінами i доповненнями, за умовами якого іпотекодавець-1 та іпотекодавець-2 передали Іпотекодержателю в іпотеку належне ім нерухоме майно.

- Іпотечний договір №151313Z47 від 17.06.2013, укладений між АТ "Укрексімбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Ніко Інвест" (Іпотекодавець), зі змінами і доповненнями, за умовами якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю в іпотеку належне йому нерухоме майно.

- Договір поруки №18-48ZР0015 від 07.09.2018, укладений між АТ "Укрексімбанк" (Кредитор) та ТОВ "Ніко Інвест" (Поручитель), відповідно до умов якого Поручитель взяв на себе обов`язок солідарно відповідати перед Банком за своєчасне та повне виконання Позичальником основного зобов`язання за кредитним договором.

34. У зв`язку з невиконанням ТОВ «Торговий Дім- Ніко» зобов`язань за кредитним договором №151313К28 від 14.06.2013, АТ "Укрексімбанк" звернулось із завою про визнання грошових вимог до ТОВ "Ніко Інвест", яке є майновим та фінансовим поручителем за вищевказаним кредитним договором.

35. Відтак, на розгляді в Господарському суді Дніпропетровської області перебуває заява про визнання грошових вимог АТ "Укрексімбанк" до ТОВ "Ніко Інвест", які ґрунтуються на невиконанні ТОВ "Ніко Інвест", як майновим та фінансовим поручителем, умов кредитного договору №151313К8 від 14.06.2013 (зі змінами, внесеними додатковими угодами) (далі - Кредитний договір), укладеного між АТ "Укрексімбанк" та ТОВ «Торговий Дім- Ніко» у межах і на умовах Генеральної кредитної угоди №151112N2 від 11.04.2012, загальний розмір яких за цим Кредитним договором становить 150 785 044,61 грн.

36. Як встановили суди під час розгляду справи, позивач у цій справі, ознайомившись з умовами Кредитного договору, виявив наявність у ньому пунктів, які, на переконання позивача, суперечать вимогам чинного законодавства, що призводить до порушення прав та інтересів як позичальника - ТОВ «Торговий Дім- Ніко», так і самого Боржника у справі про банкрутство - ТОВ "Ніко Інвест", яке є майновим та фінансовим поручителем за вказаним кредитним договором, так і його кредиторів, зокрема і ТОВ "ФК "Дата Фінанс".

37. Позивач вважає, що розмір кредиторських вимог АТ "Укрексімбанк", визначений на підставі оскаржуваних підпунктів та пунктів договорів, безпосередньо, при задоволенні вимог кредиторів, впливає на розмір коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Ніко Інвест", зокрема і ТОВ "ФК "Дата Фінанс".

38. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що сторони у договорі визначили взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт б частини першої статті3 ЦК України).

Також, суди при винесенні оскаржуваних рішень посилались на те, що враховуючи загальні принципи цивільного законодавства, на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця не звертався.

Крім того, на переконання суду першої та апеляційної інстанцій, виходячи з положень ст.ст.47, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комісія за управління кредитом не відноситься до видів діяльності банку, у зв`язку з чим банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Також, суди зазначили, що кредитний договір не містить конкретного переліку послуг Банку, які надаються позичальнику з управління кредитною лінією, а встановлення комісії за управління кредитною лінією свідчить про встановлення подвійної оплати за послугу надання кредиту, що ставить позичальника та поручителя у невигідне положення порівняно з Банком, який збільшив свою економічну вигоду, не надаючи при цьому жодних додаткових послуг, окрім надання кредиту.

39. Суд касаційної інстанції не може погодитись із такими висновками попередніх судових інстанцій, вважає їх передчасними, з огляду на таке.

40. Як уже було зазначено вище, між Банком як кредитором та позичальником ТОВ «Торговий Дім- Ніко» виникли та існують кредитні правовідносини, сторонами встановлені істотні умови кредитування та визначені права та обов`язки. Враховуючи вид кредитування, учасників правочину, спірні правовідносини в цій справі регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», а також Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

41. Слід звернути увагу, що застосувавши норми матеріального права, судами попередніх інстанцій були також застосовані і висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у правовідносинах, які не є подібними, про що впродовж розгляду справи зазначав АТ "Державний експортно-імпортний банк України"

42. Так суд апеляційної інстанції послався на висновки, що викладені у постанові верховного Суду від 6 листопада 2023 року по справі №204/224/21: «Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». На це вказав Верховний Суд у постанові від 6 листопада 2023 року по справі №204/224/21».

43. Однак, посилання на такі висновки є помилковим, адже суд застосував до спірних правовідносин законодавство про споживче кредитування та захист прав споживачі, а відтак висновки щодо застосування норм права Верховного Суду, які не є релевантними.

44. Положення Закону України «Про споживче кредитування» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже відповідно до п.п.9-11 ч.1 ст.1 вказаного Закону споживачем кредитних послуг є фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - це правоводіносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, а споживчий кредит визначається як грошові кошти, що надаються споживачу на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

45. Натомість судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми матеріального права під час розгляду справи, а саме застосовано норми законодавства в галузі споживчого кредитування, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

46. Підлягають відхиленню і доводи суду першої інстанції, які підтримав апеляційний господарський суд, про стягнення з Боржника надмірних коштів за користування кредитом, в тому числі комісії за управління кредитом з посиланням на висновки Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 20.03.2021 у справі №904/5748/18, від 16.11.2016 у справі № 234/169/15-ц, від 03.08.2022 у справі №927/92/21(927/351/21), від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, які на думку судів свідчать про порушення принципів цивільного законодавства, а саме справедливості та добросовісності, оскільки на позичальника в особі ТОВ «Торговий Дім-Ніко», так само як і на ТОВ «Ніко Інвест», яке є майновим ти фінансовим поручителем за ТОВ «Торговий Дім-Ніко», покладено тягар у вигляді платежів - комісії за управління кредитною лінією, які ТОВ «Торговий Дім-Ніко» не замовляло, та більш того, які відповідно до чинного законодавства не є банківською послугою, яку Банк має право надавати та стягувати за нею плату.

47. Так, у справі №904/5748/18 кредитором було встановлено комісію за користування кредитом за формулою, яка передбачала розрахунок з урахуванням і процентів, і різниці між сплаченими і несплаченими коштами, що фактично створило ситуацію подвійної оплати за користування кредитом, і фактично значно перевищила розмір отриманого кредиту, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, що є самостійною підставою для визнання пунктів кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом недійсними.

48. Умовами ж кредитного договору (п.п.3.2.1.1.-3.2.1.3) які Позивач просить визнати недійсними у цій справі, передбачений фіксований розмір ставки комісії за управління, так само як і комісії за зміну умов кредитного договору, порядок її нарахування, визначені чіткі випадки зміни розміру комісії.

49. Так само щодо правових висновків викладених в постановах від 03.08.2022 у справі №927/92/21(927/351/21), 10.10.2019 у справі №904/8902/17, предметом спору у яких була вимога про визнання недійсними положень кредитного договору в частині сплати винагороди за користування кредитом.

50. У вказаних справах розглядались питання щодо винагороди, яка встановлена в договорах з іншою банківською установою, умови договорів у вказаних справах та у цій справі є відмінними, оскільки у цій справі відсутні в кредитних угодах подібні винагороди, чи інші платежі, які б перевищували розмір отриманого кредиту тощо.

51. Тобто у справі, яка наразі розглядається, відносини, що склалися, не є подібними, оскільки, суди дійшли висновку про несправедливість умов договору виходячи з того, що розмір винагороди значно перевищує розмір отриманого кредиту, а умовами кредитного договору фактично визначається додаткова плата за користування кредитом, що створює ситуацію подвійної оплати за користування кредитом.

52. Крім того, окремо слід звернути увагу, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10.10.2019 у справі №904/8902/17, не є релевантними в цій справі ще й у зв`язку з тим, що в основу цього рішення покладені позиції Верховного Суду, що стосуються особливостей регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту, регулювання відносин за яким визначаються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

53. Отже, наведені позивачем висновки щодо застосування норм права, що викладені в зазначених ним постановах Верховного Суду, та з якими погодились суди попередніх інстанцій не є релевантними та не можуть бути враховані судом під час розгляду спору по суті.

54. Таким чином, зазначені в оскаржуваних судових рішеннях висновки Верховного Суду зводяться до того, що встановлення комісії за управління кредитної лінії є подвійною оплатою за надання кредиту. Зазначені посилання на постанови Верховного Суду є безпідставними, адже такі рішення були ухвалені не в подібних правовідносинах, зокрема, у цих справах не з подібними предметом та підставами позову, змістом позовних вимог і встановленими судами фактичними обставинами.

55. Щодо загальних засад цивільного законодавства, на які посилалися суди, слід зазначити, що цивільне законодавство ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності та розумності (ч.1 ст.3 ЦК України).

56. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

57. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

58. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ч.1 ст.217 ЦК України).

59. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (стала практика Верховного Суду, зокрема, в постанові від 11.04.2024 у справі №922/433/22).

60. Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

61. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.

62. Цей принцип відображений у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину

63. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

64. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

65. Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.

66. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів.

67. Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності.

68. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

69. Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

70. Принципи справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

71. Враховуючи зазначене, а також обставини справи, суди дійшли передчасного висновку, що має місце порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності.

72. Неправильно застосувавши норми матеріального права, а саме застосувавши до спірних правовідносин законодавство про споживче кредитування, яке не підлягало застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про наявність підстав для задоволення позову.

73. При цьому, суди попередніх інстанцій не встановили правову природу комісії за управління кредитом, не врахували вид кредитних правовідносин, що склалися між сторонами, не врахували структуру укладених між сторонами договорів, а також не дослідили їх зміст на предмет суперечності загальним засадам цивільного законодавства.

74. Під час розгляду цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій Банк наголошував на тому, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу позову, не наведеного жодних правових норм, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, позивач не навів та не обґрунтував обставин, з якими законодавство пов`язує визнання недійсними умов кредитного договору в частині встановлення комісії за управління кредитом, а в якості обґрунтування позивач лише навів посилання на судову практику Верховного Суду, яка не є релевантною.

75. За змістом положень статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

76. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

77. При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

78. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

79. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

80. Проте, оскільки судами при розгляді справи не враховано приписи частини третьої статті 86 ГПК України, а саме те, що суд повинен надати оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у матеріалах справи, то, судом не виконані вимоги норм процесуального права у вирішенні відповідного спору.

81. Згідно із статтею 236 ГПК України, зокрема судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

82. Частиною першою статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

83. Враховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам процесуального закону, а саме статтям 86, 236-238 ГПК України не відповідають.

84. Отже доводи касаційної скарги знайшли часткове підтвердження.

85. Оскільки Верховним Судом було встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що, у свою чергу, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд, з міркувань наведених у цій постанові, тобто Суд встановив обставини, які є самодостатніми для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на характер спірних правовідносини, доводів та обґрунтувань сторін, які впливають на правову кваліфікацію по суті спору у спірних правовідносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

87. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень ч. 3 ст. 310 ГПК України оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

88. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити справу відповідно до закону.

Судові витрати

89. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України). За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 904/6032/21 (904/5404/23) скасувати.

3. Справу № 904/6032/21 (904/5404/23) передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Г. Пєсков