Постанова

від 20.06.2024 по справі 904/4871/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4871/22 (904/2141/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

за участю представників учасників справи:

представник АТ КБ "ПриватБанк" - Куценко О. В.,

представник ТОВ "Юпітер ЛТД" - не з`явився,

представник ОСОБА_1 - Маміч Я. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (вх. № 1609/2024)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024

у складі колегії суддів: Чередка А. Є. (головуючий), Мороза В. Ф., Коваль Л. А.,

та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023

у складі судді Камші Н. М.

у справі № 904/4871/22 (904/2141/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів, -

На розгляд суду постало питання щодо стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу.

ВСТАНОВИВ

Обставини справи

1. 01.07.2016 Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" (далі - ТОВ "Юпітер ЛТД") укладено договір фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ (далі - договір лізингу).

2. Відповідно до умов договору лізингу банк передав лізингоодержувачу майно, лізингоодержувач прийняв майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

3. Судом апеляційної інстанції встановлено, що За умовами п. 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору.

4. 01.07.2016 за Актом прийому-передачі майна №1 ПАТ КБ "ПриватБанк" передав, а ТОВ "Юпітєр ЛТД" прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до договору лізингу.

5. 15.06.2017 банк в односторонньому порядку розірвав договір лізингу, за Актом приймання-передачі від 15.06.2017 ТОВ "Юпітєр ЛТД" повернуло АТ КБ "ПриватБанк" об`єкт лізингу.

6. Суди попередніх інстанцій в судових рішеннях також вказали, що за час дії договору лізингу ТОВ "Юпітєр ЛТД" як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ "ПриватБанк", як лізингодавцю за договором, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 2 789 185,78 грн за платіжними дорученнями № 1 від 25.07.2016 на суму 253 351 грн, № 2 від 25.07.2016 на суму 0,04 грн та за платіжним дорученням № 14 від 25.08.2016 на суму 2 535 834,74 грн.

7. 26.03.2019 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/5353/18 задоволено позов АТ КБ "ПриватБанк", стягнуто з ТОВ "Юпітєр ЛТД" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 12 268 656,39 грн простроченої заборгованості по відсотковій винагороді за користування майном за договором фінансового лізингу № 4 Ю16051ЛИ від 01.07.2016; 455 886,46 грн - пені; 190 868,14 грн. судових витрат.

8. ТОВ "Юпітєр ЛТД" направило АТ КБ "ПриватБанк" вимогу № 1 від 28.02.2023, у якій просило у семиденний строк з моменту отримання вимоги повернути на рахунок ТОВ "Юпітєр ЛТД" лізингові платежі як попередню оплату за отримане ним у майбутньому майно (об`єкт лізингу) на суму 2 789 185,78 грн.

Короткий зміст позовних вимог

9. У квітні 2023 ТОВ "Юпітєр ЛТД" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів у розмірі 2 789 185,78 грн.

10. Позивач стверджував, що розірвання договору лізингу призводить до одночасного розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини цього договору лізингу, та надає ТОВ "Юпітєр ЛТД" право, на підставі ст.693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати.

11. 02.05.2023 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи № 904/4871/22 про банкрутство ТОВ "Юпітєр ЛТД".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

12. 28.08.2023 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області. у справі №904/4871/22 (904/2141/23) позов задоволено повністю. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Юпітєр ЛТД" 2 789 185,78 грн сплаченої вартості об`єкту лізингу та судових витрат по сплаті судового збору у сумі 41 837,79 грн.

13. Суд дійшов висновку, що за умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Ю16051ЛИ не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

14. Крім того, суд вказав, що чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу. Відповідні зміни до Закону України "Про фінансовий лізинг" внесені до статті 17 цього Закону Законом України від 14.12.2021 № 1953-IX. Цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.

15. Господарський суд дійшов висновку, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару. Договір лізингу, укладений між сторонами, не містить положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

16. 05.02.2024 постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23) - залишено без змін.

17. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду про застосування до спірних правовідносин положення частини другої статті 693 ЦК України, як імперативної норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару, а також щодо відсутності у договорі лізингу, укладеного між сторонами, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

18. Також, апеляційним господарським судом відхилив посилання Банку на положення п. 6.2.4 договору та вказав, що вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують встановлених судом фактичних обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. 04.03.2024 АТ КБ "ПриватБанк" подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23); ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Юпітєр ЛТД" у задоволенні позову до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів у повному обсязі.

20. Підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 904/4871/22 (904/2141/23) АТ КБ "ПриватБанк" вказує пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та доводить, що обставини, що виникли між сторонами унеможливлюються застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України та судами не було застосовано висновки Верховного Суду щодо умов застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19.

21. На думку скаржника, судами не було враховано, що ТОВ "Юпітер ЛТД" не здійснило попередню оплату товару відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України та не набуло права діяти альтернативно відповідно до диспозиції частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. При цьому, Банк вказує, що умовами Договору фінансового лізингу (пункт 6.2.4) передбачені дії, що вчиняються сторонами у випадку його розірвання, а саме лізингоодержувач зобов`язується сплатити лізингові платежі на дату розірвання - і це вказує на те, що не може одночасно існувати обов`язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі Боржнику.

22. За доводом Банку положення пункту 6.2.4 Договору вказує на те, що сторонами погоджено юридичні наслідки розірвання правочину на вимогу лізингодавця та визначено обов`язок лізингоодержувача сплатити лізингові платежі на дату розірвання договору. Умови Договору лізингу не передбачають зобов`язання Банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору.

23. Банк доводить, що за умови невиконання зобов`язань із повної попередньої оплати (як встановлено договором) та відсутності зі сторони Банку факту порушення своїх зобов`язань з передачі у власність предмету лізингу, лізингоодержувач не набув права вимагати від Банку на свій вибір вимагати передання оплаченого товару від продавця чи вимагати повернення суми попередньої оплати. Зазначене, на думку Банку, унеможливлює застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

24. Скаржник також вказує, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, АТ КБ "ПриватБанк" долучало Науково-правовий висновок щодо наслідків розірвання договору фінансового лізингу в односторонньому порядку лізингодавцем, підготовлений Хоменко Михайлом Михайловичем - кандидатом юридичних наук, доцентом кафедри цивільного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Б. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

25. 06.05.2024 ОСОБА_1 подано до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити без змін оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення. ОСОБА_1 стверджує, що Банк в касаційній скарзі посилається на нерелевантну судову практику, натомість просить врахувати висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), обставини в якій, на думку заявниці, є ідентичними. Третя особа наголошує, що при наявності імперативної норми щодо наслідків розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а саме ч. 2 ст. 693 ЦК України, будь-які обмеження прав покупця (лізингоодержувача), порівняно з правами за ч. 2 ст. 692 ЦК України про які сторони домовилися у договорі лізингу застосовуватися не можуть. Третя особа вважає законними та обґрунтованим застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 693 ЦК України.

26. У додаткових поясненнях від 06.05.2024 третя особа посилається на обставини, встановлені рішенням Господарського суд Дніпропетровської області від 26.03.2019 у справі № 904/5353/18 щодо сплати лізингоодержувачем лізингових платежів.

27. У додаткових поясненнях від 15.05.2024 Банк посилається на п. 6.2.4 договору лізингу постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22,від 01.02.2024 у справі № 913/175/23 де Суд вказує на принцип обов`язковості умов договору у відносинах лізингу.

28. У поясненнях від 17.06.2024 Банк наголошує на необхідності дослідження умов договору лізингу.

Розгляд клопотань

29. 15.05.2024 Банком подано клопотання про передачу справи № 904/4871/22 (904/2141/23) на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

30. Банк стверджує про існування протилежних підходів Верховного Суду щодо долі лізингових платежів у формі викупної вартості майна у разі розірвання договору фінансового лізингу, у зв`язку з чим, на думку заявника, необхідним є формування єдиної правозастосовчої практики шляхом конкретизації висновку щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

31. 17.06.2024 ОСОБА_1 подано додаткові пояснення, в яких вказано про відсутність суперечливої практики між практикою Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та практикою Великої палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.06.2021 у справі № 15.06.2021, що давало б підстави для передачі цієї справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду.

32. Відповідно до ч. 1 ст. 303 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

33. Касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність/відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на палату, об`єднану палату або Велику Палату Верховного Суду.

34. Дослідивши наведені Банком аргументи, суд зауважує, що у клопотанні про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду не наведено вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність відступу від правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20.

35. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення клопотання Банку про передачу цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

36. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. Так судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2016 між позивачем (лізингооджержувач) та Банком було укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого Банк передав лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач прийняв майно в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

38. В подальшому, 15.06.2017 Банк в односторонньому порядку розірвав договір лізингу та ТОВ "Юпітєр ЛТД" повернуло відповідачу об`єкт лізингу.

39. Судами встановлено, що за час дії договору лізингу ТОВ "Юпітєр ЛТД сплатив Банку за договором, окрім плати відсоткової винагороди за користування майном, також лізингові платежі як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 2 789 185,78 грн.

40. Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання щодо стягнення з лізингодавця на користь лізингоодержувача лізингових платежів як частини відшкодування вартості об`єкта лізингу, у зв`язку з розірванням між ними договору фінансового лізингу.

41. Оцінивши доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків.

42. У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

43. Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

44. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР в редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

45. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

46. Частиною другою статті 16 вказаного Закону передбачено, що лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

47. Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

48. Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

49. Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

50. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

51. Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

52. Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

53. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

54. Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

55. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу. Ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта. (п. 6.24-6.26, 6.31).

56. Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

57. Відтак, викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

58. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23) за участю відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

59. Окрім того, слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 також зауважила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

60. Судами попередніх інстанцій у цій справі проаналізовано умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу та встановлено, що ним не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

61. Правовою підставою позову у цій справі ТОВ "Юпітер ЛТД" визначено, зокрема, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, відповідно до якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

62. В постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 Верховний Суд зазначив, що положення частини другої статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

63. Таким чином, враховуючи, що зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно посилається на положення частини другої статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу.

64. В касаційній скарзі Банк доводить, що судами попередніх інстанцій не було застосовано висновки Верховного Суду щодо умов застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19.

65. З цього приводу, колегія суддів зазначає, що у справі № 910/1775/18 розглядався спір про стягнення 773 664,58 грн, а також 98 264,25 грн інфляційних втрат та 20 305,33 грн 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за непоставлене дизельне пальне.

66. У справі № 910/5444/17 предметом судового розгляду була вимога ТОВ "Теміртранс-Захід" про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Житомирські ласощі" попередньої оплати вартості не поставленого товару на суму 500 000 грн, 187 841, 51 грн неустойки, 69 500 грн інфляційних втрат, 16 688,06 3% річних. Підставою позову визначено неналежне виконання відповідача зобов`язання зі своєчасного передання товару позивачу за договором поставки нафтопродуктів №П-01-64.

67. У cправі № 910/5041/22 про стягнення 22 303 048,24 грн попередньої оплати позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором поставки № 11.21-236РН в частині поставки товару (дизельне паливо).

68. У справі № 910/18796/19 про стягнення 498 736 003, 38 грн позов мотивовано тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами контракту, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної поставки устаткування, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виник обов`язок з повернення суми попередньої оплати у розмірі 453 912 176,00 грн. та 44 823 827,38 грн. пені за порушення терміну виконання зобов`язань.

69. Таким чином, правовідносини у справах, на які посилається скаржник не є подібними до цієї справи, а висновки щодо застосування відповідних норм права стосуються конкретних обставин кожної з наведених справ, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин. Разом з тим зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права при вирішенні спорів щодо сплаченого у межах лізингових платежів відшкодування частини вартості предмета лізингу в разі розірвання договору лізингу, а тому Верховний Суд відхиляє наведені доводи скаржника.

70. Відносно посилань скаржника на положення п. 6.2.4 договору лізингу, колегія суддів зазначає, що такі були досліджені судом апеляційної інстанції та встановлено, що вони регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов`язання сплатити лізингові платежі), та не враховують обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу. Апеляційний господарський суд також вказав на відсутності у договорі лізингу, укладеного між сторонами, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу.

71. В контексті наведеного, колегія суддів також звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19).

72. При цьому, в касаційній скарзі Банк не доводить порушення судами норм процесуального права щодо оцінки доказів у справі.

73. Верховний Суд також враховує, що Банком не заперечується розмір заявленої позивачем до стягнення суми та її структура.

74. Відносно посилання скаржника в касаційній скарзі на поданий суду апеляційної інстанції науково-правовий висновок експерта в галузі права, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на положення ч. 1 ст. 109 ГПК України, відповідно до якої висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

75. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

76. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

77. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

78. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

79. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 - залишенню без змін.

В. Розподіл судових витрат

80. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" за вх. № 1609/2024 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік