Постанова

від 05.06.2024 по справі 317/1145/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.06.2024 Справа № 317/1145/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №317/1145/23 Головуючий у 1-й інстанції: Каряка Д.О.

Провадження №22-ц/807/1094/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Бєлки В.Ю., Гончар М.С., Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 представника,адвоката МінасовоїГалини Максимівни, Долинськоїсільської радиЗапорізького районуЗапорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва», Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, в інтересах держави в особі Запорізької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва», Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №36 від 07.10.2021 «Про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населених пунктів», надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів, орієнтовною площею 1,0000 га. На підставі вказаного рішення та заяви ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409.

У подальшому рішенням Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 » затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,8635 га на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населених пунктів та безоплатно передано у власність дану земельну ділянку з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409.

Надалі, 10.12.2021 право власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису про право власності: 45650934.

В подальшому, 23.06.2022 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу,зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 .

Цього ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права приватної власності останньої на земельну ділянку за номером: 47143416.

Позивач вважає, що зазначене рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 є незаконним, земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі-територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради з огляду на наступне.

На підставі рішення Запорізької ради народних депутатів №18 від 19.03.1992 Управлінню капітального будівництва Запорізького міствиконкому м. Запоріжжя, для будівництва мікрорайону № НОМЕР_1 в Хортицькому жилмасиві, 01.07.1992 видано Державний акт на право постійного користування землею №000166 на земельну ділянку площею 45,2 га, розташовану за межами населених пунктів на території Долинської сільської ради Запорізького району.

Державний акт на право постійного користування землею №000166 від 01.07.1992 на земельну ділянку площею 45,2 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Запорізької районної ради народних депутатів за №77. Таким чином, передача зазначеної земельної ділянки Запорізькою районною радою народних депутатів Управлінню капітального будівництва Запорізького міствиконкому м. Запоріжжя відбулась відповідно діючого на той час законодавства.

Розпорядженням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 23.01.1994 №691р створено Державне комунальне підприємство «Управління капітального будівництва Запорізького міствиконкому». Пунктом 3 вказаного розпорядження передбачено що Державне комунальне підприємство «Управління капітального будівництва Запорізького міствиконкому» є правонаступником прав та обов`язків, які пов`язані із діяльністю Управління капітального будівництва.

Відповідно до п.1.1 Статуту Комунального підприємства «Управління капітального будівництва», затвердженого рішенням Запорізької міської ради №39 від 27.07.2022 КП «Управління капітального будівництва», засноване на комунальній власності територіальної громади міста Запоріжжя шляхом реорганізації державного комунального підприємства «Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому» на підставі рішення сесії Запорізької міської ради №19 від 15.10.2003 «Про реорганізацію державного комунального підприємства «Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому» та є його правонаступником.

Факт передачі вказаної земельної ділянки Управлінню капітального будівництва Запорізького міствиконкому м. Запоріжжя, для будівництва мікрорайону №18 в Хортицькому жилмасиві було зазначено у Державному акті на право постійного користування землею №000166 на земельну ділянку площею 45,2 га, та Плані утворення територій Долинської сільської ради народних депутатів Запорізького району» від 12.04.1993 (шифр 331.92.2).

На виконання запиту Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області ФОП ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста №013373 від 11.11.2016) виконано технічний звіт з виконання кадастрової зйомки по обстеженню меж земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409. Відповідно до зазначеного технічного звіту, земельна ділянка з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409, яку передано у власність громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 знаходиться в межах земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні КП «Управління капітального будівництва». Таким чином, власником спірної земельної ділянки є територіальна громада міста Запоріжжя, в особі Запорізької міської ради, котра своєї згоди на її відчуження не надавала, а зазначене рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 є незаконним і земельна ділянка підлягає поверненню власнику землі - територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

На підставі вищевикладеного, заступник керівника Запорізької окружної прокуратури просив суд: витребувати із володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером: 2322183500:08:001:1409, площею 0,8635 га на користь територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2024 року позов задоволено.

Витребувано із володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409, площею 0,8635 га на користь територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4026 грн.

Арешт накладений ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 06 березня 2023 року за заявою прокурора скасовано.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 представник,адвокат МінасоваГалина Максимівна, Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2024 року та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, а також стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 сплачені нею судові витрати.

Узагальненими доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права: громадянина та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. В даному випадку позивач є комерційним підприємством. ОСОБА_1 понесла затрати і при купівлі земельної ділянки, і при її оброблені. Більше року вона використовує її для сільськогосподарських потреб. Ніякої обґрунтованої компенсації чи іншого виду належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно не пропонує. Приймаючи рішення по справі суд всім цим обставинам належної оцінки не надав, не взяв до уваги, що відповідачем ОСОБА_1 не вчинено жодних протиправних дій, якими були б порушені права позивача. Вона є добросовісним набувачем майна, про витребування якого просить позивач. Втручання прокурора в право власності на земельну ділянку є незаконним. Воно не переслідує «суспільний», «публічний» інтерес; і такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) не є пропорційним визначеним цілям. Прокурор повинен захищати інтереси громадян Держави. Відповідач була добросовісним набувачем. В даному випадку втручання держави не є виправданим.

Узагальненими доводами апеляційної скарги Долинської сільськоїради Запорізькогорайону Запорізькоїобласті є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач Запорізька міська рада є неналежним позивачем у даній справі та їй не належить право вимоги щодо витребування земельної ділянки, а належним позивачем є КП «Управління капітального будівництва», яке є унітарним та комерційним, є юридичною особою. Отже суд, за відсутності клопотань позивача і прокурора про заміну неналежного позивача, повинен був лише на цій підставі відмовити у задоволенні позову. 21 травня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ. Вказаним Законом розділ Х Земельного кодексу України доповнено п.24 наступного змісту: «Земля комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад». Земельна ділянка з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409 ніколи не входила та не перебувала в межах м. Запоріжжя, до матеріалів справи не додано жодного доказу, який би засвідчував право власності на спірну земельну ділянку Запорізької міської ради. Відтак рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 » прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, фактично земельної ділянки під Державним актом на право постійного користування землею №000166 площею 45,2 га як об`єкта цивільних прав не існує, державним актом земельна ділянка поділена на окремі ділянки з різними кадастровими номерами, категоріями земель та видами цільового призначення, а також між різними власниками, що ніяк не узгоджуються з правом постійного користування КП «Управління капітального будівництва» та підстави позову. Тобто земельної ділянки, переданої в постійне користування, наразі як об`єкта цивільних прав не існує.

Відповідно відзиву на апеляційні скарги Дніпровська окружна прокуратура міста Запоріжжя Запорізької області Запорізької обласної прокуратури зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційних скарг є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а судове рішення без змін

КП «Управліннякапітального будівництва», будучи належнимчином відповідно до норм процесуального закону повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою апеляційного суду про доставку в електронний кабінет КП «Управління капітального будівництва» судової повістки повідомлення про судове засідання у зазначеній справі (т. 2 а.с.185), до апеляційного суду не з`явилося, про причини неявки суд не повідомило, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надало.

ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності Комунального підприємства «Управління капітального будівництва», ОСОБА_2 ..

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішеннязазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 15 від 09.12.2021 площею 0, 8635 га, входить до земельної ділянки площею 45, 2 га, яка на підставі рішення Запорізької міської ради народних депутатів № 18 від 19 березня 1992 року передана в постійне користування Управлінню капітального будівництва Запорізького місьвиконкому м. Запоріжжя для будівництва мікрорайону № 18 в Хортицькому житловому масиві, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Управління капітального будівництва». Спірна земельна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, та землекористувача КП «Управління капітального будівництва», не з їхньої волі, шляхом прийняття Долинською сільською радою незаконних рішень, щодо передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 , котрий в подальшому за відплатним договором відчужив її на користь ОСОБА_1 . На даний час КП «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради не може реалізувати свої повноваження щодо законного та ефективного користування спірною земельною ділянкою, у тому числі її забудовою, відповідно до визначених рішенням Запорізької ради народних депутатів №18 від 19.03.1992 цілей (будівництва мікрорайону № НОМЕР_1 в Хортицькому жилмасиві), у зв`язку з перебуванням її у власності окремого громадянина на підставі незаконного рішення Долинської сільської ради, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради .

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправ людиниіосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя,суд захищаєправа,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 цього Кодексуспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Запорізької районної ради народних депутатів N 18 від 19 березня 1992 року Управлінню капітального будівництва Запорізького міськвиконкому м. Запоріжжя для будівництва мікрорайону N 18 у Хортицькому жилмасиві виділено 45,2 га землі, в тому числі 41,8 га пашні (землі запасу), 3,4 га - покритих лісом земель Запорізького лісгоспу (а.с.64,т.1).

На підставі вказаного рішення 01 липня 1992 видано Управлінню капітального будівництва видано Державний акт на право постійного користування землею №000166 на земельну ділянку площею 45,2 га в межах згідно планом землекористування. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №77 (а.с.64--66, т.1).

На відшкодування збитків, завданих Запорізькій районній раді народних депутатів від втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва у зв`язку із передачею вищевказаної земельної ділянки у постійне користування Управлінню капітального будівництва, виконком Запорізької міської ради перерахував на розрахунковий рахунок Запорізького райвиконкому компенсацію у розмірі 26 532 000 крб.

Розпорядженням виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 23.05.1994 №691р створено Державне комунальне підприємство «Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому». Пунктом 3 вказаного розпорядження передбачено що ДКП «Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому» є правонаступником прав та обов`язків, які пов`язанні із діяльністю Управління капітального будівництва (а.с.75, т. 1).

Відповідно до пункту 1.1. Статуту КП "Управління капітального будівництва", затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови N 12р від 14 січня 2004 року "Про затвердження статуту комунального підприємства "Управління капітального будівництва", підприємство засноване на комунальній власності Запорізької міської ради, шляхом реорганізації державного комунального підприємства "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому" на підставі рішення сесії Запорізької міської ради N 19 від 15 жовтня 2003 року "Про реорганізацію державного комунального підприємства "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому" та є його правонаступником (а.с.77-84, т.1).

Сільським головою Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області Богданом Федчук на дванадцятій позачерговій сесії восьмого скликання за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок прийнято рішення №36 від 07 жовтня 2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населених пунктів». Пунктом 1 вказаного рішення надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за рахунок земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів, орієнтовною площею 1,0000 га. Пунктом 2 вказаного рішення зобов`язано гр. ОСОБА_2 розроблений проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки надати на затвердження сесії Долинської сільської ради (а.с.27, т.1).

На підставі вказаного рішення та заяви ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409 (а.с.29-46, т. 1).

У подальшому рішенням Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_2 » затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,8635 га на території Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населених пунктів та безоплатно передано у власність дану земельну ділянку з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409 (а.с.28, т. 1).

Надалі, 10 грудня 2021 року право власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису про право власності: 45650934 (а.с.70-71, т.1).

В подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 23 червня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М., зареєстровано в реєстрі за №576, відчужена на користь ОСОБА_1 (а.с.58-63, т. 1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 05.12.2022, 23 червня 2022 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права приватної власності останньої на земельну ділянку за номером: 47143416 (а.с.70, т. 1).

Відповідно до Плану утворення територій та встановлення меж Долинської сільської ради народних депутатів Запорізького району від 12 квітня 1993 року, розробленому Запорізькою філією інституту землеустрою, земельна ділянка контуру НОМЕР_3 площею 45,2 га належить до земель Управління капітальної власності Запорізького міськвиконкому. Зовнішні контури земельної ділянки, зазначені у державному акті на право постійного користування землею N 000166 співпадають з межами ділянки N 79 на Плані утворення територій Долинської сільської ради. Площа землі, що визначена у цій схемі та державному акті на право постійного користування землею також є аналогічною - 45,2 га (а.с.65-67,86-89, т.1).

Візуальним накладенням вказаного контуру землі, визначеному на Плані утворення територій під N 79 на викопіювання із Публічної кадастрової карти України, вбачається що спірні земельні ділянки відведено саме за рахунок цих земель.

Державний акт на право постійного користування землею №000166 від 01.07.1992 на земельну ділянку площею 45,2 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Запорізької районної ради народних депутатів за №77 (а.с.65-68, т. 1).

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Статтею 122 Земельного кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Відповідно до ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України однією з підстав для припинення права користування земельного ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Статтею 153 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ст. 4 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на момент передачі земельної ділянки в постійне користування) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають, зокрема обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на момент передачі земельної ділянки в постійне користування) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Статтею 11 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на момент передачі земельної ділянки в постійне користування) передбачалось, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції чинній на момент передачі земельної ділянки в постійне користування) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право постійного користування землею №000166 від 01.07.1992 на земельну ділянку площею 45,2 га, зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею Запорізької районної ради народних депутатів за №77 (а.с.65-68, т. 1).

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що передача зазначеної земельної ділянки Запорізькою районною радою народних депутатів Управлінню капітального будівництва Запорізького міствиконкому м. Запоріжжя відбулось відповідно діючого на той час законодавства.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що КП "Управління капітального будівництва", засноване на комунальній власності Запорізької міської ради, шляхом реорганізації державногокомунального підприємства "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому"на підставі рішення сесії Запорізької міської ради N 19 від 15 жовтня 2003 року "Про реорганізацію державногокомунального підприємства "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому"та є його правонаступником.

Таким чином, Державне комунальне підприємство "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому м. Запоріжжя" було реорганізовано уКП "Управління капітального будівництва".

ЧиннийЗемельний кодекс України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина першастатті 92 ЗК України).

Підстави припинення користування земельними ділянками унормованістаттею 141 ЗК України. За приписами наведеної норми такими підставами є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати. Наведеною правовою нормою в якості самостійної підстави для припинення права користування земельною ділянкою визначено припинення діяльності державних та комунальних підприємств установ та організацій. Припинення діяльності зазначених юридичних осіб пов`язане з неможливістю подальшого здійснення ними своїх юридичних обов`язків та реалізації суб`єктивних прав. Припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ, організацій відбувається у разі їх ліквідації або реорганізації. В розумінністатті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою не передбачає автоматичного переходу цього права до іншого суб`єкта господарювання.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень"істаття 125 ЗК Українипов`язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 2.3Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Проте, обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який містився також у пункті 6Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставірішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005(у справі N 1-17/2005) у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) положень статті92, пункту 6 розділуХ "Перехідні положення" Земельного кодексу України(справа про постійне користування земельними ділянками). Зокрема, вказаним рішенням визнано неконституційними положення пункту 6розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу Українищодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та положення пункту 6Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XIIз наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Таке рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 1статті 27 ЗК України(в редакції від 1990 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Згідно з п. "в" частини 1статті 141 ЗК України 2001 рокупідставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Статтею 104 ЦК Українипередбачені умови припинення юридичної особи, астаттею 108 цього Кодексупередбачене перетворення юридичної особи. Ці дії мають різні юридичні наслідки. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Відповідно до положеньстатті 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права. Згідностатті 181 вказаного Кодексудо нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) - належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Приписи пункту "в" частини 1статті 141 ЗК Українислід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Як встановлено судом першої інстанції,КП "Управління капітального будівництва"є правонаступником державногокомунального підприємства "Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому".

За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що доКП "Управління капітального будівництва"перейшли усі майнові права попередника - державногокомунального підприємства "Управління капітального будівництва"шляхом правонаступництва, в тому числі і право користування спірною земельною ділянкою, і таке право посвідчено Державним актом на право постійного користування землею N 000166, не припинилось.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у Постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 317\2145/15-ц ( провадження № 61-34119св18).

Землекористувач добровільно не відмовився від права користування земельною ділянкою, загальною площею 45,2 га, а припинення діяльності землекористувача відбулося у зв`язку із наявністю його правонаступника, отже,КП "Управління капітального будівництва"має право постійного користування цією земельною ділянкою.

У передбаченому законом порядку рішення про вилучення у землекористувача розпорядником спірних земельних ділянок не приймалося.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт належності вказаної вище земельної ділянки, що незаконно передана у власність ОСОБА_2 , до масиву земель, право на які посвідчується державним актом на право постійного користування землею N 000166 від 01 липня 1992 року.

На виконання запиту Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області ФОП ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста №013373 від 11.11.2016) виконано технічний звіт з виконання кадастрової зйомки по обстеженню меж земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409. Відповідно до зазначеного технічного звіту, земельна ділянка з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409, яку передано у власність громадянину ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області №15 від 09.12.2021 знаходиться в межах земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні КП «Управління капітального будівництва» (а.с.89-94, т. 1).

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка на підставі Державного акту «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради, яке відповідно до статуту засноване на комунальній власності Запорізької міської ради, власником, у відповідності з вищевказаним пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону, спірної землі на даний час є Запорізька міська рада, яка своєї згоди на вилучення земельних ділянок не надавала.

Відповідно до Плану утворення територій та встановлення меж Долинської сільської ради народних депутатів Запорізького району від 12 квітня 1993 року, розробленому Запорізькою філією інституту землеустрою, земельна ділянка контуру № НОМЕР_4 площею 45,2 га належить до земель Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому. Зовнішні контури земельної ділянки, зазначені у державному акті на право постійного користування землею № 000166 співпадають з межами ділянки № 79 на Плані утворення територій Долинської сільської ради. Площа землі, що визначена у цій схемі та державному акті на право постійного користування землею також є аналогічною - 45,2 га.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, та землекористувача КП «Управління капітального будівництва», не з їхньої волі, шляхом прийняття Долинською сільською радою незаконних рішень, щодо передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 , котрий в подальшому за відплатним договором відчужив її на користь ОСОБА_1 .

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та другастатті 5 ЦПК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, упостановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17(провадження N 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (провадження N 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц (провадження N 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі N 916/3156/17 (провадження N 12-304гс18).

Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, упостановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16(провадження N 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19) та багатьох інших.

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень,записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права ( дивись постанови Великої Палати Верховного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц ( провадження № 14-256цс18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 ( провадження № 12-158 гс19.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

До таких висновків прийшла Ведика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ( провадження № 14-208 цс18), Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-07 гс19, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614\19 (провадження № 12-157 гс19).

Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту ( зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

Зазначені правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у п.п. 64,66, 146-148, 150-154 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/33/73/16-ц.

У спорах про витребування майна суд може встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судові справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулося розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених актів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в п.п. 51-52 постанови від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що визнання незаконним та скасування рішення Долинської сільської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стосовно спірної земельної ділянки, та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 не призвело б до відновлення володіння територіальною громадою міста Запоріжжя вказаною земельною ділянкою, тому такі вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Відтак особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14- 208цс18), задоволення вимоги про витребування майна знезаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Аналогічне застосування норм матеріального права було зроблено Касаційним цивільним судом у постанові від 22.10.2020 (справа 752/11904/17).

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що у даній справі ефективним способом захисту права власності територіальної громади міста Запоріжжя на спірну земельну ділянку є виребування майна від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що зазначена земельна ділянка відповідно до матеріалів Генерального плану м. Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 15.09.2004 №4, зі змінами, внесеними рішенням Запорізької міської ради від 27.09.2017 №31, знаходиться на території багатоповерхової забудови за межами м. Запоріжжя. Відповідно до перспективних меж м. Запоріжжя, встановлених вказаним генеральним планом, спірна земельна ділянка знаходиться на території багатоповерхової забудови (Етап 15-25 років) в межах м. Запоріжжя.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

На даний час КП «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради не може реалізувати свої повноваження щодо законного та ефективного користування спірною земельною ділянкою, у тому числі її забудовою, відповідно до визначених рішенням Запорізької ради народних депутатів №18 від 19.03.1992 цілей (будівництва мікрорайону №18 в Хортицькому жилмасиві), у зв`язку з перебуванням її у власності окремого громадянина на підставі незаконного рішення Долинської сільської ради, та інших аналогічних спірних правовідносин що вирішувались в судовому порядку (справа 317/2145/15-ц).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (справа «Трегубенко проти України» від 02.11.2004).

Окрім цього, слід зазначити, що прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула із державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідатиме.

Верховним Судом у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.10.2019 (справа №460/762/16- ц) зроблено наступний правовий висновок: принцип належного врядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість утручання держави в право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного врядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний та стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Так, відповідач володіє спірною земельною ділянкою не значний проміжок часу, отримав її за ціною значно нижчою за ринкову, земельна ділянка вільна від забудови.

Також слід враховувати наявний суспільний інтерес територіальної громади міста Запоріжжя, що порушується. При цьому, слід врахувати, що відповідач та треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, не були позбавлені можливості дізнатись про неможливість розпорядження спірною земельною ділянкою Долинською сільською радою, без згоди користувача вказаної земельної ділянки, зокрема опрацюванням Єдиного державного реєстру судових рішень, щодо сусідніх земельних ділянок з кадастровими номерами 2322183500:08:001:0420, 2322183500:08:001:0424, 2322183500:08:001:0430 (справа №317/2145/15-ц), та основного креслення генерального плану м. Запоріжжя, розміщеного у відкритому доступі на офіційному інтернет сайті Запорізької міської ради.

Звідси, позовні вимоги не порушують ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про втручання прокурора у цій справі на мирне володіння майном відповідача не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на зазначене, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, встановивши, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської сільської ради № 15 від 09.12.2021, входить до земельної ділянки площею 45,2 га, яка на підставі рішення Запорізької ради народних депутатів N 18 від 19 березня 1992 року передана в постійне користування Управлінню капітального будівництва Запорізького міськвиконкому м. Запоріжжя для будівництва мікрорайону N 18 в Хортицькому житловому масиві, правонаступником якого є КП «Управління капітального будівництва», власником спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409 є територіальна громада міста Запоріжжя, в особі Запорізької міської ради, котра своєї згоди на її відчуження не надавала, земельна ділянка підлягає витребуванню у добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.

Щодо доводів апеляційної скарги Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області про пред`явлення позову прокурором в інтересах неналежного позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другоїстатті 122 ЗК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень ЗаконуУкраїни "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності"з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

За інформацією управління Держземагентства у Запорізькому районі Запорізької області від 31 липня 2015 року спірні земельні ділянки знаходяться на землях, розпорядником яких є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Враховуючи, що спірна земельна ділянки на підставі Державного акта на право постійного користування землею N 000166 належатьКП "Управління капітального будівництва"Запорізької міської ради, яке відповідно до статуту засноване на комунальній власності Запорізької міської ради, власником у відповідності з вищевказаним пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону спірної землі на даний час є Запорізька міська рада, яка своєї згоди на вилучення земельних ділянок не надавала. У передбаченому законом порядку рішення про вилучення у землекористувача розпорядником спірних земельних ділянок не приймалося. За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про те, що позов пред`явлено прокурором в інтересах належного позивача, є обґрунтованими.

Доводи Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області щодо належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності Долинської сільської ради, не заслуговують на увагу з огляджу на наступне. У апеляційній скарзі заявник скарги посилається на п. 24 розділу X ЗК України, внесений відповідно до Закону України №1423-IX. Слід зазначити, що відповідно до вказаної норми з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Однак відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 5245-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», чинним і на теперішній час, з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013, землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки: які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств. Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка на підставі Державного акта на право постійного користування землею № 000166 належить КП «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради, яке відповідно до статуту засноване на комунальній власності Запорізької міської ради, власником, у відповідності з вищевказаним пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону, спірної землі на даний час є Запорізька міська рада. При цьому слід зазначити, що Законом №1423-IX, яким розділ X ЗК України доповнено п. 24, вносились зміни і до Закону №5245-VІ, тобто законодавцем враховано норми вказаного Закону при розмежуванні земель державної та комунальної власності. Таким чином рішення Долинської сільської ради №36 від 07.10.2021 та №15 від 09.12.2021 є незаконними, оскільки прийняті з порушенням діючого земельного законодавства.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка не використовується за призначенням, не заслуговують на увагу оскільки на виконання запиту Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області ФОП ОСОБА_4 (кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста №013373 від 11.11.2016) виконано технічний звіт з виконання кадастрової зйомки по обстеженню меж земельної ділянки з кадастровим номером 2322183500:08:001:1409. З графічної частини вказаного технічного звіту, вбачається що на земельній ділянці переданій у постійне користування КП «Управління капітального будівництва» розташовані сім багатоповерхових житлових будинків до яких маються відповідні під`їзди, автомобільна стоянка. В свою чергу п. 6.1.4 ДБН Б.2.2-12:2019 передбачено, що у межах зони багатоквартирної житлової забудови розташовуються ділянки, на яких розміщуються житлові будинки з прибудинковими територіями з необхідним переліком майданчиків, проїздів, зелених насаджень, а також земельні ділянки, на яких розташовані заклади дошкільної освіти, заклади загальної середньої освіти, торговельні підприємства з асортиментом товарів повсякденного попиту, з підприємствами харчування та приймальними пунктами підприємств побутового обслуговування, які у сукупності утворюють повноцінне без бар`єрне середовище повсякденної життєдіяльності населення - житловий мікрорайон, що відноситься до житлово-громадської забудови. Також п. 10.8.1 ДБН Б.2.2-12:2019 передбачено, що у житлових районах, мікрорайонах повинне бути забезпечене постійне зберігання усіх легкових автомобілів мешканців та тимчасове зберігання автомобілів (так звані "гостьові стоянки") відвідувачів з урахуванням прогнозованого рівня автомобілізації на розрахунковий період генерального плану. Таким чином розташування в межах мікрорайону №18 закладів торгівлі, громадського харчування та місць зберігання автомобільного транспорту жодним чином не свідчить про не цільове використання вказаної земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що прокурором заявлено позов в інтересах Комунального підприємства не заслуговують на увагу, оскільки прокурором в позові зазначено, що спірна земельна ділянка на підставі Державного акта на право постійного користування землею № 000166 перебуває у користуванні КП «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради, яке відповідно до статуту засноване на комунальній власності Запорізької міської ради. Таким чином, на підставі пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» власником спірної земельної ділянки на теперішній час є Запорізька міська рада. Отже, прокурором заявлено позов в інтересах територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Натомість КП «Управління капітального будівництва» Запорізької міської ради залучено до справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на боці позивача.

Наведені в апеляційних скаргах інші доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права є помилковими, оскільки суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі всебічно досліджених доказів у справі та достатньо повно установлених обставин справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають заявники в апеляційних скаргах.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційні скарги не містять.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника,адвоката МінасовоїГалини Максимівни залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Долинської сільськоїради Запорізькогорайону Запорізькоїобласті залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районногосуду Запорізькоїобласті від11березня 2024року у ційсправі залишитибез змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 11червня 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Бєлка В.Ю.Гончар М.С.