Рішення

від 14.06.2024 по справі 260/325/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 червня 2024 року м. Ужгород№ 260/325/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Деяк О.М.

за участю:

позивач: не з`явився,

представник позивача: не з`явився,

представник відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) через представника - адвоката Білоцерковця Юлія Сергійовича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Закарпатської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Закарпатської митниці №1383-о від 28.12.2023р.

2. Стягнути з Закарпатської митниці на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу без утримання податків й інших обов`язкових платежів, починаючи з 05.01.2024 по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

3. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника відділу чергових Закарпатської митниці.

4. Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що наказом №1383-о позивачу припинено державну службу та звільнено з 04 січня 2024 року із займаної посади у зв`язку з закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 30.06.2023 року №637, з урахуванням додаткової угоди від 15.09.2023 року №578, відповідно до пункту 1 частини дванадцятої статті 31-1, абзацу другого частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу». Винесення означеного наказу позивач вважає протиправним, а наказ таким, що прийнятий з порушенням норм трудового законодавства України. У зв`язку з цим переконаний, що такий є протиправним та належить скасувати.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

08 лютого 2024 року до суду від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву (вх.№3624/24). Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку із правомірністю оскаржуваного наказу про припинення державної служби та звільнення позивача. Відповідач зазначає що посилання позивача на необхідність застосування норм КЗпП України при проходженні державної служби на умовах строкового трудового договору за контрактом, є помилкове. Так, згідно ч. 3 ст.5 Закону, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Однак, в даному випадку, відносини щодо укладення контракту, як особливої форми строкового трудового договору, проходження та звільнення з державної служби зв`язку із закінченням строку дій контракту, чітко врегульовані спеціальними нормами Закону (ст. ст. 31-1, 83, 85), відтак підстави для застосування до спірних правовідносин норм КЗпП - відсутні. Також зазначає, що посилання у позовній заяві на порушення норм п.27 контракту №637 щодо продовження контракту на той самий або більший строк є безпідставним, оскільки Додатковою угодою №578 від 15.09.2023 дію контракту №637 вже було продовжено до 04.01.2024. Водночас, згідно ч. 13 ст. 31-1 Закону, дія контракту про проходження державної служби, може бути продовжена тільки один раз за угодою сторін шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту. Таким чином, посилання позивача на необхідність ще раз продовжувати строк дії контракту №637 суперечить нормам Закону.

28 лютого 2024 року позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить збільшити позовні вимоги, додавши ще одну окрему вимогу про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу чергових частин Закарпатської митниці.

Ухвалою суду від 11 квітня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони у судове засідання не з`явилися.

Однак, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача від 13.06.2024 року про відкладення розгляду справи. Разом з тим, у клопотанні зазначає, що у разі визнання причин неявки неповажними просить розгляд справи здійснити без представника позивача та позивача. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що 30.06.2023 року Державною митною службою України в особі начальника Закарпатської митниці ОСОБА_2 з ОСОБА_1 було укладено контракт №637 про проходження державної служби на строк з 30 червня 2023 року по 02 жовтня 2023 року.

15 вересня 2023 року між сторонами укладено додаткову угоду №578 до Контракту про проходження державної служби від 30.06.2023 року №637, якою на підставі пункту 27 контракту, сторони дійшли згоди внести зміни до Контракту, а саме абз. перший пункту 26 викладено у наступній редакції: «Строк дії цього контракту з 30 червня 2023 року по 04 січня 2024 року».

01.01.2024 року листом №7.7-2/7.7-12-01//14 Закарпатська митниця повідомила ОСОБА_1 про те, що згідно з наказом Закарпатської митниці від 28.12.2023 року №1383-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » йому припинено державну службу та звільнено з 04 січня 2024 року із займаної посади у зв`язку з закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 30.06.2023 року №637, з урахуванням додаткової угоди від 15.09.2023 року №578, відповідно до пункту 1 частини 12 статті 31-1, абзацу другого частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу». До вказано листа Закарпатською митницею додано копію наказу №1383-о від 28.12.2023 року.

Таким чином, наказом №1383-о ОСОБА_1 припинено державну службу та звільнено з 04 січня 2024 року із займаної посади у зв`язку з закінченням строку, на який укладено контракт про проходження державної служби від 30.06.2023 року №637, з урахуванням додаткової угоди від 15.09.2023 року №578, відповідно до пункту 1 частини дванадцятої статті 31-1, абзацу другого частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи, що вказаний наказ прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з`ясування цих обставин та правомірності дій відповідача і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку, визначеному ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Згідно ст. 3 Закону, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ст.5 Закону, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 31-1 Закону з особою, яка призначається на посаду державної служби, може бути укладено контракт про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Згідно п. 3 та п.9 ч.5 ст. 31-1 Закону, до істотних умов контракту належать: дата набрання чинності та строк дії контракту; підстави зміни умов, припинення дії та розірвання контракту.

Відповідно до ч.9 ст. 31-1 Закону, контракт про проходження державної служби підписується державним службовцем та суб`єктом призначення або керівником державної служби і є невід`ємною частиною акту про призначення на посаду.

Згідно п.1 ч.12 ст. 31-1 Закону, дія контракту про проходження державної служби припиняється у разі закінчення строку, на який укладено контракт.

Крім того, згідно ч. 13 ст. 31-1 Закону, дія контракту про проходження державної служби, за умови належного його виконання державним службовцем, може бути один раз продовжена за угодою сторін на той самий строк шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту.

Крім того, відповідно до п.26 Порядку укладення контрактів про проходження державної служби, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2020 №494, припинення дії або розірвання контракту передбачає припинення особою державної служби на відповідній посаді.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 83 Закону, державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст.85 Закону, у разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.

Позивач у позовній заяві посилається на Кодекс законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Згідно ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд не погоджується з доводами позивача та вважає помилковим посилання на необхідність застосування норм КЗпП України при проходженні державної служби на умовах строкового трудового договору за контрактом.

Так, згідно ч. 3 ст. 5 Закону, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Однак, в даному випадку, відносини щодо укладення контракту, як особливої форми строкового трудового договору, проходження та звільнення з державної служби зв`язку із закінченням строку дій контракту, чітко врегульовані спеціальними нормами Закону (ст. ст. 31-1, 83, 85), відтак підстави для застосування до спірних правовідносин норм КЗпП - відсутні.

Зазначена необхідність застосування спеціальних норм Закону, узгоджується із застосуванням норм права наведених в постановах Верховного Суду від 04.08.2022 року у справі №640/1892/20, від 23.02.2023 року у справі №280/2412/21, від 17.11.2023 року №200/8267/20-а, від 05.01.2023 року у справі №340/2871/21.

Крім того, звільнення у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (згідно ст.85 Закону), не є вивільненням працівників з ініціативи роботодавця.

Частина 1 ст.40 КЗпП України містить вичерпний перелік випадків звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Стаття 41 КЗпП України містить додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника з окремими категоріями працівників.

Також спеціальні норми ст.87 Закону містять вичерпний перелік випадків звільнення державних службовців з ініціативи роботодавця (суб`єкта призначення):

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Наведені в КЗпП України та Законі підстави звільнення з ініціативи роботодавця є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

При цьому, жоден із вказаних випадків звільнення з ініціативи роботодавця не стосується спірного випадку.

В даному випадку позивача було звільнено не з ініціативи роботодавця, а у зв`язку із закінченням строкового трудового договору, в порядку встановленому ст.85 Закону (які містять спеціальні норми, подібні загальним нормам п.2 ст.36 КЗпП України).

Таким чином, в даному випадку, на підставі наведених норм, у зв`язку із закінченням строку, на який було укладено контракт, відповідач був зобов`язаний видати оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади в останній день строку дії контракту.

Щодо посилання позивача на порушення норм п.27 контракту №637 щодо продовження контракту на той самий або більший строк, то суд вважає їх безпідставним, оскільки Додатковою угодою №578 від 15.09.2023 року дію контракту №637 вже було продовжено до 04.01.2024 року.

Водночас, згідно ч. 13 ст. 31-1 Закону, дія контракту про проходження державної служби, може бути продовжена тільки один раз за угодою сторін шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту. Таким чином, посилання позивача на необхідність ще раз продовжувати строк дії контракту №637 суперечить нормам Закону.

Крім того, не обґрунтованими є посилання позивача на недотримання форми угоди щодо продовження строку дії контракту. Так, як вище вказувалось, пункт 27 контракту №637, чітко вказує, що дія цього контракту, може бути продовжена за угодою сторін на той самий або більший строк, шляхом підписання сторонами відповідних змін до контракту. При цьому, додаткова угода №578 від 15.09.2023 року про продовження строку дії контракту, чітко вказує що зміни вносяться саме на підставі п.27 контракту №637.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, надаючи оцінку кожному окремому доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилається позивач, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20 червня 2024 року.

СуддяЯ. М. Калинич