ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
18 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/9330/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року
у справі № 280/9330/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, у якому просив:
- визнати дії відповідача протиправними відносно нарахування суми податкового боргу у розмірі 35588,74 грн.;
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 № Ф-58345-50У;
- зобов`язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача з єдиного соціального внеску шляхом виключення нарахованої недоїмки/податкового боргу у розмірі 35588,74 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 280/9330/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними дій, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:
- визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 12.11.2020 № Ф-58345-50У про стягнення з позивача недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн.;
- зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача з єдиного соціального внеску шляхом виключення нарахованої недоїмки/податкового боргу у розмірі 35588,74 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судом зазначено, що відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, у зв`язку з чим оскаржувана вимога від 12.11.2020 № Ф-58345-50У про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Також суд звернув увагу, що у разі визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску протиправною з огляду на відсутність у суб`єкта господарювання податкового боргу, вимога про здійснення коригування відомостей в ІКП є також обґрунтованою, оскільки дані ІКП повинні відображати його дійсний стан розрахунків з бюджетом. Таким чином, оскільки судом вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-58345-50У визнана протиправною та скасована, позовна вимога про виключення з інтегрованої картки платника відомостей щодо недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є належним способом захисту порушеного права позивача та підлягає задоволенню. Відтак, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, Головне управління ДПС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 280/9330/23 в частині задоволення позовних вимог, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що позивач з 02.03.2001 року та по теперішній час перебуває на обліку контролюючого органу як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Вважає, що позивач є платником ЄСВ з 02.03.2001 по теперішній час. Зазначає, що лише з 01.01.2021 ФОП, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе ЄСВ у місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб. Зазначає, що у ФОП ОСОБА_2 за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року заборгованість з ЄСВ склала 35588,74 грн., про що правомірно зазначено у спірній вимозі. Вважає, що облікові дані з ІКП є самостійною підставою для формування спірної вимоги. Вказує, що спірна вимога направлена позивачу на адресу, яка міститься в реєстраційних та облікових даних платника податків, про зміну місця проживання позивач податковий орган не повідомляв. Вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду щодо оскарження спірної вимоги.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 27.02.2001 позивача зареєстровано суб`єктом підприємницької діяльності.
Згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості щодо реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем відсутні.
За даними облікової картки платника податків станом на 12.02.2021 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн., у зв`язку із чим 12.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-58345-50 на вказану суму. Вказана вимога направлена на адресу: АДРЕСА_1 . Проте, як вбачається із копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку.
Із наданих позивачем доказів також встановлено, що відносно позивача відкрите виконавче провадження №64842585 від 16.03.2021, яке здійснюється Хортицьким відділом Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі вказаної вимоги, яка є предметом оскарження у цій справі.
За вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем вживаються заходи примусового виконання рішення, зокрема, накладено арешт на грошові кошти позивача, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, який був у подальшому знятий відповідно до постанови державного виконавця від 06.07.2023.
Вважаючи прийняту відповідачем вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону); філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами (абз.5 п.1 ч.1 ст.4 Закону);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).
За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
п.2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
п.3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує дохід від такої діяльності чи ні.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що за даними облікової картки платника податків за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 35588,74 грн., у зв`язку із чим 12.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-58345-50 на вказану суму.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи у 2001 році, тобто до 01 липня 2004 року - до набрання чинності Законом № 755-IV.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 N755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
3 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом № 1155-VII також виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про відсутність підтвердження у позивача статусу ФОП у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що, у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Натомість, доводи скаржника про те, що позивач є платником ЄСВ, як фізична особа - підприємець, з 2017 року по теперішній час, свого підтвердження не знайшли.
Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, у зв`язку з чим спірна вимога від 12.11.2020 № Ф-58345-50У про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Зворотні аргументи скаржника є безпідставними.
Щодо аргументів скаржника про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.
Так, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на те, що спірна вимога може бути оскаржена в 10-ти денний строк, що прямо передбачено ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Отже, положення вказаної норми права свідчать про те, що платник протягом 10-ти календарних днів зобов`язаний або сплати суму недоїмки, визначену вимогою, або оскаржити таку вимогу в адміністративному чи судовому порядку. При цьому, перебіг 10-ти денного строку починається з дня надходження вимоги про сплату недоїмки.
У спірному випадку сам відповідач зазначає, що до позивача оскаржувана вимога не надійшла, та була повернута поштовим органом відповідачу. У свою чергу, позивач наполягав на тому, що про наявність спірної вимоги йому стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
За таких обставин, які не підтверджують вручення позивачу вимоги, колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно строку звернення з позовом до суду.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у справі № 280/9330/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в порядку та строки передбачені ст.ст.328,329 КАС України.
Головуючий - суддяН.А. Бишевська
суддяІ.Ю. Добродняк
суддяЯ.В. Семененко
Суд | Третій апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.06.2024 |
Оприлюднено | 24.06.2024 |
Номер документу | 119906074 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів |
Адміністративне
Третій апеляційний адміністративний суд
Бишевська Н.А.
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Батрак Інна Володимирівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Батрак Інна Володимирівна
Адміністративне
Запорізький окружний адміністративний суд
Батрак Інна Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні