Рішення
від 21.06.2024 по справі 160/10185/24
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 рокуСправа №160/10185/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ МАРКЕТ" до Дніпровської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

19.04.2024 року засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ МАРКЕТ" до Дніпровської митниці Державної митної служби України, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA110090/2024 /300001/1 від 03.01.2024 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асігнувань Дніпровської митниці Державної митної служби України суму надміру сплаченого ПДВ з вартості товару, що ввозився на митну територію України : імпортованого «Шпагату та мотузки для пакування або підв`язки: PP Garn Тех 2200 450 blau UV-1536 шт, виготовлений із поліпропіленової нитки, щільністю 2200 одиниць, довжина відтинку 450 метрів, синій, із захистом від ультрафіолету Застосовується у рослинництві для підв`язки рослин. Не для військового призначення» в сумі 54472,80 грн;

- зобовязати посадових осіб Дніпровської митниці в подальшому, при ввезені товарів за зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу 4/2023 від 14.09.23 р., не змінювати митної вартості товарів, що ввозяться.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з метою митного оформлення товару позивач подав до Дніпровської митниці електронну митну декларацію №24UА110090700001U4, а також всі передбачені митним законодавством обов`язкові документи.

Митна вартість придбаного товару визначена позивачем за основним методом, передбаченимМитним кодексом України, а саме - за ціною договору.

Проте, відповідач відмовив у митному оформленні товару за заявленою позивачем митною вартістю та виніс рішення №UA110090/2024/300001/1 від 03 січня 2024 року про її коригування, за яким митну вартість товару визначено за резервним методом.

Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржуване рішення Дніпровської митниці є протиправним, оскільки воно прийняте з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб`єктів господарювання. А тому таке рішення підлягає скасуванню.

Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеним рішенням про коригування митної вартості товару та просить його скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 р. справу № 160/10185/24 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

27.05.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці надійшов відзив проти позову.Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Дніпровською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № №24UА110090700001U4 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110090/2024/300001/1 від 03 січня 2024 року. Отже, відповідач вказує, що за результатам розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості.

20.05.2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метал маркет» було подано відповідь на відзив проти позову, в якій позивач вказує на безпідставність заперечень відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.

27.05.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Дніпровською митницею надано заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наголошує на правомірності прийнятого рішення, звертає увагу на виявлені розбіжності митним органом під час митного оформлення товару та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства Україниза правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства Українипри розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метал Маркет» (далі - ТОВ «ВП «Метал Маркет», Позивач) для здійснення митного контролю та митного оформлення було подано до Дніпровської митниці (далі Відповідач) митну декларацію № 24UA110090700001U4 товару: «Шпагат на мотузки для пакування або підв`язки: PP Garn Tex 2200 450 blau UV -1536 шт, виготовлений із поліпропіленової нитки, щільністю 2200 одиниць, довжина відтинку 450 метрів, синій, із захистом від ультрафіолету. Застосовується у рослинництві для підв`язки рослин. Не для військового призначення» код товару 5607410000. Вага брутто 10490кг, вага нетто 10234 кг».

Товар було придбано на підставі Зовнішньоекономічного контракту № 4/2023 від 14.09.2023 року (далі « Зовнішньоекономічний контракт») укладеного між ТОВ «ВП «Метал Маркет» Україна м. Кривий Ріг вул. Сімбірцева буд. 73 та «WKI Tegafol Sp.z.o.o.» UL Podgorna 74-100 Grifino, Weltyn, Poland з безпосереднім виробником ( код 4104), на комерційних умовах поставки FCA PL Weltyn на загальну суму 300000 євро з урахуванням специфікації № 1 від 14.09.2023р. до даного договору.

З метою здійснення митного оформлення вищезгаданого товару та на підтвердження митної вартості товару, позивачем до Дніпровської митниці разом із Митною декларацією № 24UA110090700001U4 були надані :

-Пакувальний лист № 50/12/2023 від 11.12.2023;

-Рахунок фактура № 50/23/ЕХ від 11.12.2023;

-Автотранспорта накладна б/н від 15.12.2023;

-Заявка на транспорте експедирування від 11.12.2023;

-Банківський платіжний документ, що стусується товару № 2 від 01.11.2023;

-рахунок фактура про надання транспортно експедиційних послуг від виконавця договору ( контракту) про транспортно експедиційні послуги № 42 від 15.12.2023;

-довідка про транспортні витрати від 15.12.2023;

-специфікація № 1 від 14.09.2023; зовнішньоекономічний контракт купівлі продажу № 4/2023 від 14.09.2023;

-договір про надання послуг митного брокера № 11/07-23 від 11.07.2023;

-договір ( контракт) про перевезення № КС 01-11.12.2023 від 11.12.2023;

-договір ( контракт) про перевезення) № КС 42 від 11.12.2023;

-декларація інвойс, складена уповноваженим ( схваленим) експортером № 50/23/ЕХ від 11.12.2023;

-опис від 15.12.2023;

-сертифікат робочих випробувань від 11.09.2023;

-копія митної декларації країни відправлення № .23PL421010E0792874 від 15.12.2023.

Під час митного оформлення товару, зазначеного у митній декларації № 24UA110090700001U4, Дніпровською митницею було запропоновано надати додаткові документи: 1) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 3) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 5) інформацію з біржових організацій про вартість сировини - поліпропілену.

Листом від 03.01.2024 року № 1 Позивач повідомив про відсутність можливості надання додаткових документів у десятиденний термін.

03 січня 2024 року Дніпровська митниця прийняла Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110090/2024/300001/1 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110090/2024/000001 та було відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів, що обґрунтовано наступним чином:

"1.За результатом аналізу наданих документів, відомості про компанію «WKI Tegafol Sp.z o.o.» як виробника товару наведені у сертифікаті робочих випробувань від 11.09.2023. Проте, вказаний документ не містить реквізитів, що можуть бути ідентифіковані з оцінюваною партією товару.

2. Поставка оцінюваного товару заявлена до митного оформлення на комерційних умовах поставки FCA Weltyn Відповідно до офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів (Інкотермс), на умовах поставки FCA продавець здійснює передачу товару перевізнику чи іншій особі, номінованій покупцем, у своїх приміщеннях чи іншому обумовленому пункті, покупець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару та понести витрати, пов`язані з доставкою товару до місця призначення.

При цьому, відповідно до положень 2.1 та 2.4 договору від 14.09.2023 № 4/2023, до ціни товару на умовах FCA включено виключно вартість пакування, тари та маркування.

Цей термін може бути застосований незалежно від виду транспорту, включаючи змішані (мультимодальні) перевезення. Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

3. До митного оформлення надано довідку експедитора ФОП « ОСОБА_1 » про транспортні витрати від 15.12.2023 №15/12/23, відповідно до якої завантажувально-розвантажувальні роботи здійснювались за рахунок продавця.

Інформацію щодо включення вартості завантажувально-розвантажувальних робіт до ціни товару документально не підтверджено.

Враховуючи положення пункту 2.4 договору від 14.09.2023 №4/2023, довідки ФОП ОСОБА_1 про транспортні витрати від 15.12.2023 №15/12/23, відповідно до якої до вартості наданих послуг не включались витрати на завантажувально- розвантажувальні роботи, відсутнє документальне підтвердження повноти включення до заявленого рівня вартості витрат, передбачених частиною 10 статті 58 МКУ.

Належного документального підтвердження того, що завантаження товарів на транспортний засіб здійснювалось за рахунок останнього, ні під час митного оформлення товарів, ні в подальшому в порядку ч. 8 ст. 55 МК України, позивачем надано не було.

4. Відповідно до наданої до митного оформлення заявки на транспортування оплата за надані послуги здійснюється на підставі оригіналів документів протягом 1-2 днів.

Згідно п. 2 ст. 53 МКУ, серед документів, що підтверджують митну вартість товарів, є транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом МФУ від 24.05.2012 № 599 (далі Наказ №599), для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до п. 2 ст. 53 МКУ, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких належать:

1.рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

2.банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно- експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

3. калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Документи на оплату витрат по транспортуванню до митного органу не надано.

5. Відповідно до пункту 3.5 договору від 14.09.2023 №4/2023, поставка товару здійснюється на умовах 100% передоплати. Якщо рахунок сплачено, документами, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/ або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (п.2 ст.53 МКУ).

Відповідно до п.5 ч.2 ст.53 МКУ до митного оформлення надаються платіжні документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Відповідно до ч.4-5 ст.58 МКУ:

4. Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

5. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

6. Відповідно до пункту 2.3 «договору», загальна сума контракту складає 300000 ЄВРО. Умови платежу 100% передоплата. Однак, в платіжному дорученні АТ "ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИЙ БАНК УКРАЇНИ" від 01.11.2023 №2, вказана сума переказу - 24663,94 EUR та йде посилання на договір від 14.09.2023 № 4/2023, без деталізації, що оплата здійснюється по конкретній специфікації/ інвойсу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 53 МКУ документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, у тому числі, якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару та за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

Відповідно до пункту 2.2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України», платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Враховуючи вищезазначене, надані платіжні доручення в іноземній валюті не містять реквізитів, необхідних для ідентифікації ввезеного товару.

Платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж не є доказом, достатнім для доведення митної вартостіпевної поставки товару.

7. Відповідно до положень пункту 5.4 договору від 14.09.2023 №4/2023, якість товару повинна відповідати міжнародним стандартам.

До митного оформлення було подано «Сертифікат робочих випробувань» від 11.09.2023, що містить інформацію, щодо фізичних характеристик товару, які впливають на ціну, однак ідентифікувати даний документ, як такий, що відноситься до оцінюваної партії товару не можливо.».

Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Господарського кодексу України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2ст. 382 Господарського кодексу Україниформа і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановленірозділом III Митного кодексу України(надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1ст. 49 Митного кодексу Українимитною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу Українивідомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 51 Митного кодексу Українимитна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цьогоКодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно доглави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.52 Митного кодексу Українизаявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексута цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2ст.53 Митного кодексу Українимістить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостійстатті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу Українив редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу Українипередбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3ст.54 Митного кодексу Україниза результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положеньстатті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6ст.54 Митного кодексу Українимитний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертійстатті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним углаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1ст.55 Митного кодексу Українирішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостоюстатті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1ст. 57 Митного кодексу Українивизначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8ст.57 Митного кодексу Україниосновним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей59і60цьогоКодексуза основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно достатті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно достатті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановленихстаттею 64 цього Кодексу.

Частиною 7ст. 54 Митного кодексу Українипередбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні.

Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, а саме посиланні, що заявлена до декларування вартість легкового автомобілю значно нижча аніж рівень митних вартостей товарів по митним оформленням проведеним митницями України в митному режимі «імпорт» за час наближений до дати експорту в МКУ суд зазначає про таке.

Положеннями п.2.1 розділу ІІ Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженихнаказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, чітко встановлено про необхідність у рішенні при визначенні митної вартості відповідно до положень ст. ст.59,60та64 Митного кодексу України, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, робити пояснення щодо зроблених коригувань.

Діюче законодавство з питань державної митної політики не передбачає іншого документа, в якому митний орган зобов`язаний давати свої висновки щодо причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, аніж рішення про коригування митної вартості товарів.

У зв`язку з цим, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Однак, рішення про коригування митної вартості товару №UA110090/2024/300001/1 від 03.01.2024 не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другоїстатті 55 Митного кодексу Україниякщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

При коригуванні митної вартості декларант не має змоги перевірити серед яких митних декларацій контролюючий орган обирає саме ту, що слугує джерелом для коригування митної вартості товарів у конкретному випадку, оскільки доступу до Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України не має.

Суд зазначає, що наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначенийМК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митним органом відповідних рішень.

Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за іншимметодом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про автомобіль.

Не наведення у спірному рішенні про коригування митної вартості товару інформації щодо товару, з яким здійснюється порівняння, та пояснень щодо самих коригувань суперечить принципу правової визначеності та позбавляє декларанта права спростувати наведену митним органом інформацію.

Отже, доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, без наведення детальних пояснень щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.

Стосовно тверджень митного органу, що викладені у рішенні щодо складових транспортних витрат, суд зазначає наступне.

-Пакувальний лист № 50/12/2023 від 11.12.2023;

-Рахунок фактура № 50/23/ЕХ від 11.12.2023;

-Автотранспорта накладна б/н від 15.12.2023;

-Заявка на транспорте експедирування від 11.12.2023;

-Банківський платіжний документ, що стусується товару № 2 від 01.11.2023;

-довідка про транспортні витрати від 15.12.2023;

-специфікація № 1 від 14.09.2023; зовнішньоекономічний контракт купівлі продажу № 4/2023 від 14.09.2023;

-договір про надання послуг митного брокера № 11/07-23 від 11.07.2023;

-договір ( контракт) про перевезення № КС 01-11.12.2023 від 11.12.2023;

-договір ( контракт) про перевезення) № КС 42 від 11.12.2023;

-декларація інвойс, складена уповноваженим ( схваленим) експортером № 50/23/ЕХ від 11.12.2023;

-опис від 15.12.2023;

-сертифікат робочих випробувань від 11.09.2023;

копія митної декларації країни відправлення № .23PL421010E0792874 від 15.12.2023.

Згідно правил Інкотермс 2010 жодна зі сторін зовнішньоекономічного контракту не має зобов`язання з обов`язкового страхування, що виключає обов`язок та можливість надання відповідних документів.

У той же час, якщо за твердженням декларанта страхування не здійснювалось, а інших договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов`язаних з поставкою товару, митна вартість якого визначається, не укладалось, то декларант повинен підтвердити тільки ті витрати, які пов`язані з витратами, які фактично увійшли до митної вартості, адже відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так само декларант має підтвердити тільки ті витрати на доставку товару, які фактично понесені у відповідності до умов контракту та увійшли до митної вартості.

За змістом умов постачання FCA правил Інкотермс 2010 «Free Carrier» («Франко перевізник») означає, що продавець здійснює передачу товару перевізнику або іншій особі, номінованій покупцем, у власних приміщеннях або у іншому обумовленому пункті. Відповідно FCA від продавця вимагається виконання формальностей для вивезення, якщо такі застосовуються; це умови постачання, коли основну частину перевезення забезпечує покупець, при цьому, покупець самостійно обирає вид транспорту, сам організовує весь ланцюг доставки, укладає договори перевезення. Обов`язок продавця з постачання вважається виконаним, коли він постачає товар - після його митного оформлення у режимі експорту в обумовленому місті. Згідно умов FCA покупець зобов`язаний за свій рахунок укласти договір перевезення товару від поіменованого місця постачання.

Митним законодавством не визначено вид доказів, яким повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товару (ів), а тому довідка про транспортні витрати від 20 березня 2023 року є допустимим доказом підтвердження розміру витрат на перевезення товарів.

Отже, враховуючи умови постачання FCA згідно Інкотермс 2010, позивачем було включено до митної вартості імпортованого товару витрати на його транспортування до місця ввезення на митну територію України.

Надані до митного оформлені довідки про транспортні витрати містять детальний розрахунок транспортних витрат, вказано місце завантаження, що співпадає із графою 4 товаротранспортних накладних та місце вивантаження, що теж узгоджується з усіма умовами поставки. Довідки про транспортні витрати видані безпосередньо експедитором, з яким підписано договір про перевезення.

Таким чином, недоліки, на які вказав відповідач у рішенні про коригування митної вартості, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів і не позбавляють товариство права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально. Відповідачем не доведена правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості відповідно. Витребування документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, та повинно бути конкретизованим вказівкою на документи в загальному переліку, які є дійсно необхідними.

Згідно з ч. 5ст. 58 МК Україниціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Товар було придбано на підставі Зовнішньоекономічного контракту № 4/2023 від 14.09.2023 року (далі «Зовнішньоекономічний контракт») укладеного між ТОВ «ВП «Метал Маркет» Україна м. Кривий Ріг вул. Сімбірцева буд. 73 та «WKI Tegafol Sp.z.o.o.» UL Podgorna 74-100 Grifino, Weltyn, Poland з безпосереднім виробником (код 4104), на комерційних умовах поставки FCA PL Weltyn на загальну суму 300000 євро з урахуванням специфікації № 1 від 14.09.2023р. до даного договору.

Сплату за поставку товару за контрактом підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті № 2 від 01.11.2023 року якою внесено передплату за контрактом № 4/2023 від 14.09.2023 року у сумі 24663,94 Євро.

У пункті 3 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положеньМитного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, вказано, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

За вказаних обставин даний довод відповідача суд відхиляє.

Таким чином, суд не приймає вказані заперечення відповідача стосовно відсутності документів на підтвердження сплати за товар.

Також суд критично ставиться до тверджень відповідача, зазначених в картках відмови, якими в межах консультації було запропоновано надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Частиною третьоїстатті 53 МКУпередбачено виключно три підстави витребування додаткових документів у декларанта: наявність розбіжностей у документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; наявність ознак підробки документів; відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів.

Відповідач не обґрунтував підстав для витребування додаткових документів, оскільки в наданих при митному оформленні документах не було розбіжностей. Тому вимога протягом 10 календарних днів надати додаткові документи на підтвердження вартості товару: якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні ( перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; транспорті документи, договір на перевезення товару.

Цей висновок підтверджується позицією Верховного Суду у Постанові від 17.04.2018 по справі № 815/329/17, де суд зазначив, що витребування митницею додаткових документів можливе тільки у разі наявності обґрунтованих сумнівів митниці щодо розбіжностей, наявності ознаки підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари у наданих до митного оформлення документах. При цьому митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх наданні за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості (Ухвала ВАСУ від 17 квітня 2014 року у справі № 2а/0570/1778/12, касаційне провадження № К/9991/49095/12).

Відповідач не довів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у недостовірності наданої інформації. Відповідач не повідомив декларанта про те, які саме обставини та/або числові показники потребують додаткового підтвердження. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Митний орган зобов`язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльностіМитним кодексом Українине передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів

Аналіз статейМК Українисвідчить, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на позивачеві. Але митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митниця зобов`язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченістаттею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Також, Верховний Суд у справі № 826/5558/16 встановив, що лише обґрунтований сумнів в правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, яка дає право органу доходів та зборів витребувати додаткові документи.

У постанові від 15 травня 2018 року у справі No813/2691/16 Верховний Суд вказав на обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити, що документи, надані декларантом містять розбіжності, наявні ознаки підробки.

Отже, такі висновки Верховного Суду свідчать про те, що коригування митної вартості можливе лише за передбачених законом підстав, а вихід за межі таких підстав свідчить про неправомірність дій митного органу.

Тож, в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Оскільки в оскаржуваних рішеннях митний орган обґрунтовано не зазначив, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, то враховуючи зазначену практику Верховного Суду, суд вважає, що оскаржувані рішення є необґрунтованими та безпідставними.

Окрім вказаного, суд зазначає, що у спірних рішеннях про коригування митної вартості товару відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості, що також вказує на їх незаконність.

Відповідно достатті 55 МК Українимитний орган за відповідних умов має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом.

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний, у рішеннях про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо: у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу до того ж зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженихнаказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

Верховним Судом з цього приводу напрацьована стала практика, відповідно до якої рішення не може бути визнане правомірним, якщо у ньому не надано пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови тощо та не зазначено докладної інформації і джерел, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/7133/15 Верховний Суд підтримав суди першої та апеляційної інстанцій:

«Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другоюстатті 53 Митного кодексу України. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п 'ятоїстатті 58 Митного кодексу України.

Судами обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У рішенні про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів обставин, про які зазначено вище, свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару».

Такий підхід Верховного Суду узгоджується з положеннями п. п. 2, 4 ч. 2ст. 55 МК Українипро те, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити не лише наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, але й обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Також слід зазначити, що пунктом 3.2. Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012» передбачено: «суди повинні мати на увазі, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних [аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу».

На переконання суду, заявлена ТОВ «Метал Маркет» митна вартість товарів підтверджується поданими документами. Однак, митницею в рішеннях про коригування не наведено жодних пояснень з приводу того, як виявлені розбіжності чи відсутність документів впливають на митну вартість товарів.

Також суд вважає, що митний орган необґрунтовано та безпідставно застосував резервний метод для коригування митної вартості товару ТОВ «Метал Маркет».

Матеріали справи свідчать, що з метою коригування митної вартості товару митний орган в усіх оскаржуваних рішеннях застосував резервний метод визначення митної вартості - митна вартість, визначена митним органом, ґрунтується на митній вартості схожого товару.

У спірних рішеннях про коригування також зазначено, що методи 2а та 2б не можуть бути використані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, а методи 2в та 2г - у зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості.

На переконання суду, митний орган безпідставно не використав основний метод визначення митної вартості товарів позивача. Рішення митного органу не містять обґрунтованих пояснень, чому він використав резервний метод, як того вимагає пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (наказ Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598). Митний орган зобов`язаний зокрема вказати умови поставки та комерційні умови, які сформували ту митну вартість, яку митний орган взяв за основу для коригування митної вартості товару ТОВ «Метал Маркет». Водночас, в спірних рішеннях цього немає.

Просте зазначення в рішеннях найменування виробника, країни виробництва, назви товару та ціни за одиницю товару з тих митних декларацій, які взяті за основу для коригування, не є поясненням й обґрунтуванням застосування резервного методу як другорядного.

Твердження суду про наявність в митного органу обов`язку обґрунтовувати застосування другорядного методу (поряд з обов`язком обґрунтовувати причини незастосування основного методу) узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 серпня 2018 у справі № 804/1755/17, від 25 травня 2021 у справі № 520/10386/2020.

Митний орган, застосовуючи резервний метод для коригування митної вартості, також порушив правила послідовності використання методів.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний (ч. 1ст. 57 МК України).

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2ст. 57 МК України).

Відповідно до ч. 3ст. 57 МК Україникожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цьогоКодексу.

Згідно з ч. 6ст. 57 МК Україникожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Суд наголошує, що митний орган, в першу чергу, в рішеннях про коригування має обґрунтувати причини незастосування основного методу визначення митної вартості.

Однак, вказаного відповідачем не зроблено, що також свідчить про незаконність спірних рішеннях про коригування митної вартості товару.

В спірному рішенні про коригування митної вартості сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч.2ст.53 МК України. При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об`єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості. Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченістаттею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічний правовий висновок з приводу застосування цих положеньМитного кодексу Українивикладено у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 року у справі №21-127а15.

Наведені вище положення митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обставини, яким мотивоване спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товарів №UA110090/2024 /300001/1 від 03.01.2024 року є необґрунтованими та позивачем було в повній мірі надано первинні документи на підтвердження заявленої вартості товару.

Таким чином, встановлені під час розгляду справи обставини не підтверджують висновки митного органу щодо сумнівів у визначеній митній вартості товару, оскільки позивачем було надано в повній мірі доказів на підтвердження відсутності розбіжностей, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, а надані документи містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв`язку з чим, вбачається необгрунтованість відмови митним органом позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, враховуючи що відповідачем в оскаржуваному рішенні не доведено, що документи, подані для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Стосовно позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асігнувань Дніпровської митниці Державної митної служби України суму надміру сплаченого ПДВ з вартості товару, що ввозився на митну територію України: імпортованого «Шпагату та мотузки для пакування або підв`язки : PP Garn Тех 2200 450 blau UV-1536 шт , виготовлений із поліпропіленової нитки, щільністю 2200 одиниць, довжина відтинку 450 метрів, синій, із захистом від ультрафіолету Застосовується у рослинництві для підв`язки рослин. Не для військового призначення» в сумі 54472,80 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - четвертоїстатті 301 МК Україниповернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного таПодаткового кодексів України.

У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Пунктом43.1 статті 43 ПК Українивстановлено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті тастатті 301 МК України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Підпунктом14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК Українивизначено, що надміру сплачені грошові зобов`язання це суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Відповідно до частини другоїстатті 45 Бюджетного кодексу Україниказначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Згідно із пунктами 43.3-43.6 статті43 ПК Українипередбачено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцяти денного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів затвердженийнаказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 №643.

Відповідно до пункту 1 Розділу ІІІ Порядку №643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня їх виникнення.

Повернення сум відповідних митних платежів у випадках, передбачених частиною п`ятоюстатті 310 МК України, здійснюється за умови, що заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.

Платник податків подає до митниці Держмитслужби заяву довільної форми в паперовому вигляді або за допомогою засобів електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу, або в електронній формі за допомогою засобів ІТС Держмитслужби з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу, або в електронній формі через систему електронної взаємодії державних інформаційних ресурсів та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації, електронних довірчих послуг та електронного документообігу.

Позивачем не було надано доказів звернення до митного органу з відповідною заявою щодо повернення надмірних сум митних платежів. Визначена сума утворилась внаслідок коригування Дніпровською митницею товару, що імпортувався позивачем та наразі рішення суду про скасування коригування митної вартості товару не набрало законної сили.

Отже, на момент розгляду адміністраної справи суд не вбачає правових підстав для задоволення частини вимог щодо стягення надміру сплачених митних платежів.

Також, стосовно позовної вимоги про зобов`язання посадових осіб Дніпровської митниці не застосувати коригування митної вартості товарів за контрактом № 4/2023 від 14.09.2023 року суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи те, що судовому захисту підлягає тільки порушене на момент звернення до суду право позивача, яке в даній справі відновлюється шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, тобто визнання протиправними і скасування рішення суб`єкта владних повноважень, що є ефективним захистом порушених прав позивача.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положеньст. 9 Конституції Українита ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положеньЄвропейської конвенції з прав людинита її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 3 028,93 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань пропорційно частині задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.139,242-246,250,262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метал Маркет» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити пенві дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішеня Дніпровської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA110090/2024/300001/1 від 03.01.2024 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд.22, код ЄДРПОУ 43971371) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Метал Маркет» ( 50029, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, буд. 73, код ЄДРПОУ 44300272) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук


Суд	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	21.06.2024
Оприлюднено	24.06.2024
Номер документу	119908051
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо