Постанова

від 18.06.2024 по справі 750/3400/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 червня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3400/23

Головуючий у першій інстанції Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/605/24, 22-ц/4823/606/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Турист»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу цього ж суду від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

У С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з останнього на його користь:

- у відшкодування майнової шкоди (збитку) заподіяної пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП 437 719,65 грн:

- витрати на оплату додаткового автотоварознавчого дослідження № 22 від 18.01.2023 у розмірі 2 750 грн;

- витрати на евакуатор ТЗ «Фольксваген Кадді» в сумі 1800 грн та причіпу легкового в сумі 1 600 грн;

- матеріальні втрати (збиток), які він зазнав у зв`язку із тим, що не поїхав у тур до Єгипту через ДТП, в сумі 18 711,23 грн;

- у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з пошкодженням автомобіля у ДТП в сумі 10 000 грн;

- у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я від отриманих тілесних ушкоджень у ДТП в сумі 20 000 грн;

- судові витрати пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги в розмірі 7 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29.11.2017, близько 08:10, водій ОСОБА_2 керуючи автобусом марки «Неоплан» д.р.н. НОМЕР_1 на а/д «Київ-Чернігів» у лівій смузі дорожнього руху, зі сторони м. Чернігів, у напрямку м. Київ, в с. Семиполки Броварського району Київської області, допустив зіткнення із задньою частиною причепу автомобіля марки «Фольксваген Кадді» д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням позивача та задньою частиною напівпричепу марки «Швітс» д.р.н. НОМЕР_3 марки МАН д.р.н. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_3 .

Зазначав, що в результаті ДТП водій автомобіля марки Фольксваген Кадді, д.р.н. НОМЕР_5 , ОСОБА_1 та пасажири автобусу марки «Неоплан», д.р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , отримали тілесні ушкодження та були доставлені до Броварської ЦРЛ для надання медичної допомоги.

Указував, що в ході досудового розслідування встановлено, що 29.11.2017 його госпіталізовано до КЛПЗ «Чернігівська міська лікарня №3» , де він перебував на стаціонарному лікуванні з 30.11.2017 по 11.12.2017 із діагнозом: забій м`яких тканин голови та обличчя, закритого перелому кісток носу без зміщення, ЗЧМТ, струс головного мозку, забій правого плечового суглобу, забій лівого стегна, пошкодження чотирьохголового м`яза лівого стегна.

Відомості за фактом ДТП 29.11.2017 внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 1, ст. 286 КК України.

Звертав увагу, що обставини події ДТП, підтверджуються ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2021 (справа №361/4980/20), якою ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Зауважував, що на час ДТП, цивільно-правова відповідальність власника автобусу «Неоплан», д.р.н. НОМЕР_1 , була застрахована згідно чинного договору ОСЦПВВНТЗ (поліс АМ/2159741 вд 14.11.2017) в ПрАТ «УПСК». ПрАТ «УПСК» на виконання вимог закону та взятих на себе в силу договору обов`язків компенсувало на користь позивача 99 000 грн у відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням ТЗ «Фольксваген Кадді» яка дорівнює ліміту страхової суми, що визначена у договору за відрахуванням франшизи у сумі 1 000 грн. Також йому на виконання вимог ст. 24 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі Закон «Про ОСЦПВВНТЗ») компенсовано витрати на лікування в сумі 5 570,17 грн.

З огляду на положення ст. 1194 ЦК України зазначав, що відповідач повинен відшкодувати йому завдані збитки, які не були покриті за рахунок ПрАТ «УПСК».

Посилаючись на те, що внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, а також було пошкоджено його автомобіль, позивач наголошував на тому, що має право на відшкодування моральної шкоди, що полягає у перенесених фізичному болі та душевних стражданнях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, неможливості довгий час використовувати свою власність за її прямим призначенням.

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.09.2023 за клопотанням представника позивача в якості співвідповідача залучено ТОВ «Турист» (т. 1 а.с. 228-229).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог до ОСОБА_2 .

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Турист» на користь ОСОБА_1 453 225,27 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 15 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди та 5 000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу, а всього 473 225,27 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

В апеляційній скарзі на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 ОСОБА_2 просить її скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про відмову у позові в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 35 000 грн.

Зазначає, що закриваючи провадження в частині вимог до ОСОБА_2 районний суд не врахував приписи ст. 130 КЗпП України та того, що рішення у даній справі буде безпосередньо стосуватись ОСОБА_2 , оскільки ТОВ «Турист» як роботодавець набуває права зворотної вимоги (регресу) до нього в розмірі визначеної судом шкоди. Суд фактично позбавив ОСОБА_2 процесуальних прав сторони цивільного процесу.

Уважає, що суд необ`єктивно визначив розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Лукинюка В.В. в сумі 5 000 грн. З огляду на складність справи та часу витраченого адвокатом на виконання надання послуг, вартість послуг на правничу допомогу, що заявлена ОСОБА_2 у розмірі 35 000 грн, є обґрунтованою та доведеною відповідними доказами, зокрема, договором на правничу допомогу, квитанціями про сплату.

В апеляційній скарзі на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 ОСОБА_2 просить судове рішення скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.

Одночасно просить стягнути з позивача на його користь понесені судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 35 000 грн, витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000 грн, витрат по сплаті судового збору за звернення до апеляційного суду в розмірі 9 619,97 грн, а разом 74 619,97 грн.

Ключові аргументи апеляційної скарги наступні.

1. ОСОБА_1 не мав статусу потерпілого у кримінальному провадженні, яке відкрито за наслідками ДТП, що сталось 29.11.2017, таким чином відношення до цього провадження не має, а тому суд при визначенні підсудності, права на звільнення позивача від сплати судового збору та порядку застосування строку позовної давності був зобов`язаний застосувати норми матеріального права, які регулюють деліктні правовідносини, а не правовідносини, які виникли внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

2. Висновок експерта автотоварознавчого дослідження з визначенням вартості матеріальних збитків від 18.01.2023 № 22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки:

- не відповідає вимогам ст. 106 ЦПК України та абз. 14 п. 4.12. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, які визначають обов`язкове застереження про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність;

- з урахуванням закінчення терміну дії свідоцтва експерта ОСОБА_6 № 1456 від 23.08.2013 до 25.10.2022, останній втратив право на проведення судових експертиз.

- висновок є додатковим експертним автотоварознавчим дослідженням, складений з урахуванням результатів автотоварознавчого дослідження № 598 від 22.01.2018, однак не містить посилань на додаткове обстеження об`єкта дослідження, як то передбачено абз. 2 п. 1.2.12 Інструкції;

- експерт ОСОБА_6 навмисно при розрахунку ринкової вартості КТЗ застосував інтернет ресурс європейського ринку автомобілів www.mobile.de замість вітчизняного джерела, оскільки при такому застосуванні до вартості КТЗ входить еквівалент величин мита та установлених податків, який не розраховується при використанні вітчизняної довідкової літератури, яка представляє дані на ТЗ в Україні, що свідчить про необ`єктивність висновку щодо ринкової вартості ТЗ VOLKSWAGEN CADDY, НОМЕР_2 станом на момент ДТП без урахування пошкоджень в розмірі 909 593,72 грн.

3. У даній справі позивач дізнався про порушення свого права 29.11.2017, в день скоєння ДТП, і саме з цього часу у нього виникло право вимоги до заподіювача шкоди і з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Позивач звернувся до суду у березні 2023 року, а тому позов пред`явлено поза межами строку позовної давності. Доводи позивача про те, що карантинні заходи та воєнний стан самі по собі є поважними причинами пропуску позовної давності є помилковими.

4. Протокольна ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про передачу справи іншому суду за належною підсудністю є незаконною з огляду на ч. 1-2 ст. 27 та ч. 6 ст. 28 ЦПК України, згідно яких підсудність даної справи визначається або за місцем реєстрації відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, а тому підлягає скасуванню, а справа в порядку ст. 378 ЦПК України - передачі іншому суду за належною підсудністю (юрисдикцією).

5. Незаконною є ухвала, занесена до протоколу судового засідання від 05.09.2023, а позивач зобов`язаний сплатити судовий збір у розмірі 6 773,01 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, тобто повинна бути відхилена.

Зазначає, що в матеріалах справи наявний висновок судового експерта, з якого вбачається, що ОСОБА_1 в результаті ДТП були заподіяні тілесні ушкодження, даний факт є беззаперечним, а те, що останнього не визнано потерпілим у кримінальному провадженні, не спростовує факту настання ДТП і заподіяння йому майнової і немайнової шкоди внаслідок вчинення діяння, яке охоплюється ст. 286 КК України. Позивачу пошкоджено автомобіль, за який страхова компанія частково компенсувала матеріальну шкоду та визнала подію ДТП страховим випадком, докази протилежного відсутні.

Наголошує, що сплата або несплата судового збору, а також розгляд справи судом першої інстанції в будь-якій області України за підсудністю, не є предметом розгляду цієї справи і не може впливати на законність і обґрунтованість рішення суду.

Уважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 спрямовані лише на підтвердження виконаної адвокатом роботи і стягнення у повному обсязі адвокатського гонорару, який був заявлений у суді першої та апеляційної інстанції.

Стверджує, що висновок автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, який виконаний ОСОБА_7 , є належним і допустимим письмовим доказом в розумінні ЦПК України, неоспорений відповідачем, останній клопотання про призначення експертизи у справі не заявляв, а тому позбавлений такого права в апеляційній інстанції. Оцінювач ОСОБА_7 має відповідні ліцензії і особисто проводив огляд пошкодженого майна зі складанням відповідного протоколу огляду та фотофіксацією, з посиланням на відповідні вихідні дані та із повним дотриманням відповідних методик.

На думку позивача, заявлені ОСОБА_2 витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню, оскільки відповідач міг реалізувати свої права і разом із відзивом на позов надати копію трудової книжки, відомості із фіскальних органів стосовно сплати внесків ТОВ «Турист» за ОСОБА_2 як працівника і заявити клопотання про залучення співвідповідача, і зміну свого статусу з відповідача на третю особу, закриття провадження, тощо.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду відповідач ТОВ «Турист» просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 скасувати.

Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що правовідносини між позивачем та відповідачами виникли внаслідок кримінального правопорушення у зв`язку з ДТП, яка сталася 29.11.2017.

Підтримує позицію ОСОБА_2 щодо порушення порядку проведення додаткового автотоварознавчого дослідження № 22 від 18.01.2023 та необхідності його проведення, незастосування строку позовної давності, а також щодо направлення справи за підсудністю та сплати позивачем судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Турист» просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі, стягнути з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Турист» судові витрати, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, прийняття з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги полягають в наступному.

1. Судом першої інстанції ТОВ «Турист» не було залучено до розгляду справи як учасника, не повідомлялось про здійснення провадження по суті, не надходили судові виклики (повістки) на жодне із зазначених судових засідань, а також ухвали про відкриття провадження, залучення до справи в якості учасника.

2. Судом не дотримано вимоги ч. 1-2 ст. 27 та ч. 6 ст. 28 ЦПК України про підсудність даної справи або за місцем реєстрації відповідача, або за місцем заподіяння шкоди», а тому підлягають застосуванню положення ст. 378 ЦПК України про направлення справи до розгляду за підсудністю.

3. Районний суд необґрунтовано застосував до позивача пільги зі сплати судового збору, передбачені п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

4. Позивачем не заявлено жодних вимог до ТОВ «Турист», суд вийшов за межі позовних вимог. Тільки з судового рішення ТОВ «Турист» дізналося про залучення його до учасників справи в якості співвідповідача протокольною ухвалою, що викликає сумніви у законності такої ухвали. Просить застосувати наслідки ст. 206, 256 ЦПК України, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з ТОВ «Турист» та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову.

5. Відсутність відпочинку в Єгипті в розумінні норм законодавства не є збитком потерпілої особи внаслідок настання ДТП і відповідно вимоги про стягнення збитків, яких позивач зазнав через те, що не поїхав на відпочинок, задоволенню не підлягають.

6. Просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення матеріальної шкоди у сумі 437 719,65 грн, моральної шкоди, пов`язаної з відшкодуванням ТЗ 10 000 грн, витрат на евакуатор у сумі 3 400 грн, уважаючи поважними причини пропуску ним строків звернення із заявою про застосування позовної давності у зв`язку з порушенням порядку залучення ТОВ «Турист» в якості учасника справи судом першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача ТОВ «Турист» адвоката Ушакова О.О. та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 адвоката Лукинюка В.В., які підтримали апеляційні скарги, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сагаля С.В., який просив залишити в силі рішення суду першої інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзивів на них, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Щодо ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024.

20 грудня 2023 року представник позивача адвокат Сагаль С.В. звернувся до суду із заявою про закриття провадження в частині заявлених вимог до відповідача ОСОБА_2 , просив завдану позивачу шкоду стягнути з роботодавця ТОВ «Турист», який залучений до участі у справі в якості співвідповідача. Зазначав, що заявлені ОСОБА_2 до відшкодування витрати на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки є неспівмірними, крім того позивач належним чином користувався своїми правами.

У судовому засіданні 31.01.2024 представник позивача адвокат Сагаль С.В. підтримав заяву та просив у зв`язку із відмовою від позову в частині вимог до ОСОБА_2 закрити провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався положеннями ст. 206, ч. 1 п. 4 ст. 255 ЦПК України. Урахувавши складність справи, час витрачений представником, участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, заперечення позивача, дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 5 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відмова позивача від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги й на закриття порушеного позивачем процесу. Подання заяви про відмову від позову є реалізацією позивачем його диспозитивних прав, передбачених нормами ЦПК України.

Матеріали справи свідчать про відсутність визначених у нормах цивільного процесуального права перешкод для прийняття судом відмови позивача від позову в частині вимог до ОСОБА_2 , що відповідає умовам ст. 206 ЦПК України.

Установивши, що позивач реалізував своє право на відмову від позову до відповідача ОСОБА_2 , районний суд обґрунтовано прийняв його заяву про відмову від позову з відповідними правовими наслідками.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд закриваючи провадження у справі фактично позбавив його процесуальних прав сторони цивільного процесу є безпідставними, оскільки визначення відповідачів є правом позивача.

Щодо посилань ОСОБА_2 на необ`єктивне визначення судом розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зважає на наступне.

За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18).

Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною третьою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 21 квітня 2021 року в справі № 199/9188/16-ц, від 07 липня 2021 року в справі №554/4353/17).

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.

Установлено, що правову допомогу відповідачу ОСОБА_2 надавав адвокат Лукинюк В.В. відповідно до ордеру серії ВН № 1250050, виданому адвокатським бюро «Лукинюка» на підставі договору про надання правничої допомоги від 23.05.2023 (т. 1 а.с.124-126), згідно з п. 3 якого вартість послуг адвокатського бюро складає 35 000 грн, що сплачені ОСОБА_2 за квитанціями від 26.05.2023 та 19.06.2023 (т. 1 а.с. 150, 234).

Адвокатом Лукинюком В.В. в інтересах відповідача ОСОБА_2 подано заяву про продовження процесуального строку на подання відзиву, пояснення на позовну заяву, клопотання про витребування інформації від 02.06.2023, клопотання про залучення третьої особи від 02.06.2023, клопотання про передачу справу за належною підсудністю (юрисдикцією) від 24.05.2023, клопотання про зобов`язання позивача сплатити судовій збір від 24.05.2023, клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання від 24.05.2023, заяву про застосування строку позовної давності від 24.05.2023, заяви про залучення доказів від 08.06.2023 та 10.06.2023, заяву про надання протоколів судових засідань від 05.10.2023, а також адвокат Лукинюк В.В. брав участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції 08 серпня 2023 року, 05 вересня 2023 року, 05 жовтня 2023 року, 31 січня 2024 року.

Таким чином, районний суд, урахувавши, що ОСОБА_1 відмовився від своїх позовних вимог у частині вимог до ОСОБА_2 , на підставі приписів частини 3 статті 142 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із позивача на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу.

Стягнувши у відшкодування витрат на правову допомогу ОСОБА_2 5 000 грн, суд першої інстанції врахував час, витрачений представником відповідача, його участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, заперечення позивача, а тому колегія суддів уважає такий висновок обґрунтованим та таким, що відповідає критеріям розумності, реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності).

Виходячи з вищевикладеного апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін.

Щодо рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих пошкодженням автомобіля, суд першої інстанції, керуючись ст. 1194 ЦК України та взявши до уваги висновок автотоварознавчого дослідження № 22 від 18.01.2023, виходив з того, що ТОВ «Турист» повинно відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Районний суд погодився із доводами позивача щодо наявності підстав для відшкодування витрат на оплату додаткового автотоварознавчого дослідження № 22 від 18.01.2023 у розмірі 2 750,00 грн, витрат на евакуатор ТЗ «Фольксваген Кадді» в сумі 1 800,00 грн та причіпу легкового в сумі 1 600,00 грн, матеріальних витрат, які позивач зазнав у зв`язку із тим, що не поїхав у тур до Єгипту в сумі 9 355,62 грн.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками районного суду з огляду на наступне.

Судом у справі встановлено, що 29.11.2017 у ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 12017110130004820 за фабулою: 29.11.2017 за адресою Київська область, Броварський район, с. Семиполки, на 59 км автомобільної дороги Київ-Чернігів, за участю автомобілів: «МАН» н/з НОМЕР_6 з напівпричепом н/з ІВІ5V55 під керуванням ОСОБА_3 , автобуса марки «НЕОПЛАН» н/з НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля марки «Фольксваген Кадді», н/з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 відбулась дорожньо-транспортна пригода. Всі транспортні засоби рухалися у напрямку від м. Чернігів до м. Київ. У результаті ДТП водій автомобіля марки «Фольксваген Кадді» отримав тілесні ушкодження та два пасажира автобуса отримали тілесні ушкодження та були доставлені до Броварської ЦРЛ для надання первинної медичної допомоги (т. 1 а.с. 11).

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 13.09.2017, виданого ТСЦ 7441, вбачається, що ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного фургону малотоннажного - В «Фольксваген Кадді», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (том 1, а.с. 10).

Відповідно до виписки-епікриз № 7604 із медичної картки стаціонарного хворого хірургічного відділення з ліжками нейрохірургії ОСОБА_1 перебував у стаціонарі з 30.11.2017 по 11.12.2017 з діагнозом: забій м`яких тканин голови та обличчя, закритий перелом кісток носу без зміщення, ЗЧМТ (29.11.17, ДТП, в побуті), струс головного мозку, забій правого плечового суглобу, забій лівого стегна, пошкодження чотирьохголового м`яза лівого стегна, ексудативний синовіїт (т. 1 а.с. 92).

Згідно з висновком експерта № 53 судово-медичної експертизи, проведеної за матеріалами кримінального провадження № 12017110130004820 від 29.11.2017, у ОСОБА_1 виявлені закритий перелом кісток носу, пошкодження чотирьохголового м`яза лівого стегна, струс головного мозку, забійна рана в ділянці лівого стегна, садна на обличчі. Виявлені тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, можливо при обставинах та в строк (29.11.2017), вказаних в ухвалі, та відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Тілесні пошкодження утворились одномоментно в результаті ДТП можливо за обставин, викладених в ухвалі (т. 1 а.с. 79-83).

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2021 клопотання захисника обвинуваченого адвоката Маляренка С.В. про звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності задоволено.

ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений с. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12017110130004820 від 29 листопада 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 закрито (том 1, а.с. 21-23).

На час настання ДТП ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Турист» (т. 1 а.с. 177), що не оспорюється сторонами.

За даними ЄДР ТЗ МВС транспортний засіб «НЕОПЛАН» н/з НОМЕР_1 станом на 29.11.2017 значився за ТОВ «Турист» (т. 1 а.с. 211-212).

На момент ДТП 29.11.2017 цивільно-правова відповідальність власника (ТОВ «Турист») автобуса марки «Неоплан» д.р.н НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «УПСК» за полісом №АМ/2159741 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (том 1, а.с. 28). Згідно полісу ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну 100 000 грн, франшиза 1 000 грн.

Зі страхових актів № ОЦ/028/000/21/0016 (аварійний сертифікат) від 09.02.2022 та № ОЦ/028/000/22/0002 (аварійний сертифікат) від 21.02.2022 убачається, що вищевказану подію ДТП визнано страховим випадком (том 1, а.с. 32, 33).

Відповідно до виписки АК КБ «ПриватБанк» ПрАТ «УПСК» здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 99 000 грн у відшкодування матеріальної шкоди та 5 570,17 грн у відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди (том. 1, а.с. 34).

Згідно з висновком № 22 додаткового експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18.01.2023, складеного експертом-автотоварознавцем ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 35-70):

1. Вартість відновлювального ремонту автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП 29.11.2017, з урахуванням ПДВ, станом на дату оцінки 16.03.2023 складає 952 811,40 грн.

2. Вартість відновлювального ремонту автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , необхідного для усунення пошкоджень, отриманих у ДТП 29.11.2017, з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу його складників, з урахуванням ПДВ, станом на дату оцінки 16.03.2023, складає 536 719,65 грн.

3. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , унаслідок його пошкодження у ДТП 29.11.2017, прийнята рівною його ринковій вартості, з урахуванням його строку експлуатації та технічного стану на момент перед ДТП, без урахування пошкоджень отриманих у ДТП, та станом на дату оцінки 16.01.2023 складає 909 593,72 грн.

4. Ринкова вартість автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , з урахуванням його строку експлуатації та технічного стану на момент перед ДТП, без урахування пошкоджень отриманих у ДТП 29.11.2017 (вартість автомобіля до ДТП), станом на дату оцінки 16.01.2023 складає 909 593,72 грн.

5. Ринкова вартість автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , з урахуванням його строку експлуатації та технічного стану на момент перед ДТП, з урахуванням пошкоджень отриманих у ДТП 29.11.2017 (вартість автомобіля після ДТП) станом на дату оцінки 16.01.2023 складає 372 874,07 грн.

6. Різниця між ринковою вартістю автомобіля спеціалізованого вантажного «Volkswagen Caddy», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , з урахуванням його строку експлуатації та технічного стану на момент перед ДТП. без урахування пошкоджень отриманих у ДТП 29.11.2017 та його ринковою вартістю з урахуванням пошкоджень отриманих у ДТП 29.11.2017 станом на дату оцінки 16.01.2023 складає 536 719,65 грн.

За проведення експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18.01.2023 ОСОБА_1 сплачено ФОП ОСОБА_6 2 750 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а.с. 71).

На підтвердження понесених витрат на евакуатор ТЗ «Фольксваген Кадді» та причіпу легкового в сумі 1 800,00 грн та 1 600,00 грн відповідно позивач долучив до позовної заяви квитанції до прибуткового касового ордеру від 29.11.2017 і 30.11.2017, акти виконаних робіт (послуг) від 29.11.2017 і 30.11.2017 (т. 1 а.с. 72-78).

Також позивачем на підтвердження його вимог про відшкодування матеріального збитку, якого він зазнав, у зв`язку із тим, що не поїхав у тур до Єгипту надано ваучер № 891772, виданий ТОВ «Джойн АП!», чартерний пасажирський квиток та квитанцію до прибуткового касового ордеру №89 від 21.11.2017, видану ФОП ОСОБА_8 на суму 18 711,23 грн (т. 1 а.с. 84-86).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За положеннями ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За приписами ч. 2 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За правилом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавцем встановлена презумпція вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завдано не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Частиною 3 статті 988 ЦК України визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

За приписами ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 6 Закону).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За положеннями статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.

Установивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_9 пошкодженням транспортного засобу «Фольксваген Кадді» д.р.н. НОМЕР_2 внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , що перебував на момент ДТП у трудових відносинах з ТОВ «Турист», перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право вимагати стягнення з ТОВ «Турист» різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, виплаченим ПрАТ «УПСК», що становить 437 719,65 грн (536719,65 грн (різниця між ринковою вартістю ТЗ перед ДТП та його ринкової вартості з урахуванням отриманих у ДТП пошкоджень) 99 000 грн (виплаченого страховою компанією відшкодування).

Апеляційний суд не погоджується з доводами ОСОБА_2 про те, що висновок № 22 експерта додаткового автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу від 18 січня 2023 року не є належним та допустимим доказом, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 6-7 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 1-2, 5 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У даному випадку позивачем для підтвердження розміру матеріальних збитків надано до суду висновок експертного автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу, який не є висновком експерта, а є письмовим доказом, позивач за його виконанням звернувся до пред`явлення позову у цій справі, а тому вимоги ст. 106 ЦПК України на вказані правовідносини не поширюються.

Це узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 263/14437/19.

Вказане експертне автотоварознавче дослідження складено уповноваженим на те суб`єктом, експертом автотоварознавцем Громовим А.М., термін дії свідоцтва якого не закінчився, як стверджує ОСОБА_2 , зважаючи на п. 4 Наказу Міністерства юстиції України № 1138/5 від 14.03.2022 «Про деякі питання забезпечення судово-експертної діяльності в умовах воєнного», згідно якого продовжено строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.

Доказів на спростування вказаного висновку автотоварознавчого дослідження ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем або третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не надано.

Є помилковими посилання апеляційних скарг ТОВ «Турист» та ОСОБА_2 про непідсудність справи Деснянському районному суду м. Чернігова, у зв`язку з чим, на думку заявників, наявні підстави для передачі справи в порядку ст. 378 ЦПК України за належною підсудністю (юрисдикцією).

Так, положення про компетенцію з розгляду цивільних справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція (територіальна підсудність), систематизовані у статтях 26-32 ЦПК України.

За загальним правилом територіальної підсудності, встановленим статтею 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, для яких передбачена підсудність за вибором позивача.

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, коли позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів лише у деяких категоріях справ, коли доцільно або необхідно зробити судовий захист суб`єктивних прав більш зручним для позивача.

Згідно із частиною третьою статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження та пошкоджено належний йому транспортний засіб «Фольксваген Кадді» д.р.н. НОМЕР_2 в результаті ДТП, що мала місце 29.11.2017.

Відомості за фактом вказаного ДТП було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.11.2017, порушено кримінальне провадження №12017110130004820, обвинуваченим у якому було визнано ОСОБА_2 .

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2021 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений с. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності, що є нереабілітуючою обставиною.

ОСОБА_1 при зверненні до суду зазначив зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що територіально належить до юрисдикції Деснянського районного суду м. Чернігова.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 звернувся до суду за правилами альтернативної підсудності відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України за місцем своєї реєстрації, а тому підстави для застосування апеляційним судом ч. 1 ст. 378 ЦПК України відсутні.

Відсутність у ОСОБА_1 статусу потерпілого у кримінальному провадженні не спростовує факту заподіяння йому шкоди ОСОБА_2 внаслідок вчинення останнім кримінального правопорушення.

З огляду на вищезазначене судом правильно застосовано положення п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення позивача від сплати судового збору.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що питання звільнення позивача від сплати судового збору не впливає на права та законні інтереси ТОВ «Турист» та ОСОБА_2 .

У даній справі відсутні підстави для застосування строків позовної давності, про наголошують заявники.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).

Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 27/55(914/4078/21).

Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності на строк дії карантину, який відповідно до Постанови № 211 починається саме з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Право на позов у ОСОБА_1 виникло 30.11.2017, сплив позовної давності настав 30.11.2020, тобто після введення карантину 12.03.2020, ОСОБА_1 звернувся до суду 10.03.2023, до закінчення карантину, який відмінено з 30.06.2023, тому позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України

Матеріалами справи спростовуються посилання ТОВ «Турист» на те, що судом першої інстанції його не було залучено до розгляду справи як учасника, не повідомлялось про здійснення провадження по суті, не надходили судові виклики (повістки) на жодне із зазначених судових засідань, а також ухвали про відкриття провадження, залучення до справи в якості учасника.

Так, протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.06.2023, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Турист» (а.с. 194).

27.06.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова направлено на адресу ТОВ «Турист» повістку про виклик до суду у підготовче судове засідання на 08.08.2023, зазначено про те, що останнього залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а.с. 198). Повістка отримана ТОВ «Турист» 03.07.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось до суду (т. 1 а.с. 207).

10.08.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова направлено на адресу ТОВ «Турист» повістку про виклик до суду у судове засідання на 05.09.2023, для участі представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а.с. 217). Повістка отримана ТОВ «Турист» 16.08.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось до суду (т. 1 а.с. 226).

Протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.09.2023, постановленою судом не виходячи до нарадчої кімнати, залучено ТОВ «Турист» до участі у справі в якості співвідповідача (т. 1 а.с. 228-229)

18.09.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова направлено на адресу ТОВ «Турист» повістку про виклик до суду у судове засідання на 05.10.2023, повідомлено, що останнього залучено в якості співвідповідача (т. 1 а.с. 231). Повістка отримана ТОВ «Турист», про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось до суду (т. 1 а.с. 232).

06.10.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова направлено на адресу ТОВ «Турист» повістку про виклик до суду у судове засідання на 02.11.2023, для участі представника співвідповідача (т. 1 а.с. 246). Повістка отримана ТОВ «Турист» 18.10.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось до суду (т. 2 а.с. 10).

21.12.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова направлено на адресу ТОВ «Турист» повістку про виклик до суду у судове засідання на 31.01.2023 (т. 2 а.с. 22). Повістка отримана ТОВ «Турист» 29.12.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось до суду (т. 2 а.с. 24).

Хибним є посилання ТОВ «Турист» на те, що позивачем до нього не заявлялось жодних вимог, з огляду на те, що за заявою позивача протокольною ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.09.2023 залучено ТОВ «Турист» до участі у справі в якості співвідповідача. У письмовій заяві від 20 грудня 2023 року представник позивача адвокат Сагаль С.В. просив завдану позивачу шкоду стягнути з роботодавця, а саме з ТОВ «Турист» (т. 2 а.с. 25)

Правові підстави для застосування наслідків ст. 206, 256 ЦПК України в частині позовних вимог про стягнення коштів з ТОВ «Турист» відсутні, оскільки ОСОБА_1 не подавав заяви про відмову від таких вимог.

Проте, районним судом помилково віднесено до збитків, яких зазнав позивач у ДТП, матеріальні витрати на тур до Єгипту у розмірі 9 355,62 грн, в який він не поїхав через те, що потрапив до лікарні.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином у розумінні ст. 22 ЦК України вказані витрати не є збитком потерпілої внаслідок ДТП особи, а тому стягнутий судом з ТОВ «Турист» на користь ОСОБА_1 розмір відшкодування матеріальної шкоди підлягає зменшенню з 453 225,27 грн до 443 869,65 грн.

На підставі викладеного, апеляційний суд уважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «Турист» підлягають частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01.02.2024 зміні в частині визначеного судом відшкодування матеріальної шкоди та загальної суми стягнення шляхом зменшення розміру стягнутого з ТОВ «Турист» на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди з 453 225,27 грн до 443 869,65 грн, загальної суми стягнення з 473 225,27 грн до 463 869,65 грн. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року змінити, зменшивши розмір стягнутого з Товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди з 453 225,27 грн до 443 869,65 грн та загальної суми стягнення з 473 225,27 грн до 463 869,65 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 червня 2024 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко