Рішення

від 23.05.2024 по справі 760/8024/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/8024/22 2/760/4295/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

представника позивача Мікайилова Р. Р. ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просило в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 60/08/840 в розмірі 119 783,87 грн звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 , шляхом проведення прилюдних торгів під час примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки в рамках процедури виконавчого провадження з визначенням ринкової ціни предмету іпотеки при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Свої вимоги мотивує тим, що 26 червня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № 60/08/840, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 102 000 дол. США, на строк з 26 червня 2008 року по 23 червня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами виходячи з 13,8% річних. Позичальник зобов`язувався здійснювати повернення суми кредиту на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АБ «Укргазбанк», щомісячно з 01 по 10 число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/240 від суми отриманого кредиту, що становить 425 дол. США.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором банк звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором за процентами, пені. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» 981 199,16 грн, державне мито в розмірі 1 700 грн та 120 грн витратна інформаційно-технічне забезпечення. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року в частині стягнення кредитної заборгованості змінено зазначене рішення суду першої інстанції та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Укргазбанк» заборгованість в розмірі 119 783,87 дол. США.

Виконавчий документ, виданий на виконання вищевказаного рішення, був втрачений державною виконавчою службою, у зв`язку з чим, в грудні 2020 року позивач звернувся до суду з заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року, яку постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишено без змін, відмовлено у задоволенні зазначеної заяви.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором не погашена, а рішення суду про стягнення заборгованості не виконано.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 60/08/840, між банком та відповідачем 26 червня 2008 року було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є нерухоме майно - однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, на даний час борг ОСОБА_3 не повернутий, тому позивач має право на захист порушеного права за рахунок майна, що перебуває в іпотеці, у зв`язку з чим, звернувся до суду з указаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 липня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

20 березня 2023 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

06 червня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому остання заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності. Зазначила, що у 2011 році банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, досудова вимога щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитом була надіслана ще у 2010 році.

Таким чином, банк відповідно до вимог закону та умов кредитного договору змінив строк виконання основного зобов`язання, встановивши строк повернення кредитних коштів з моменту пред`явлення позову про дострокове повернення кредиту, саме з цього моменту позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права і у нього відповідно виникло право на заявлення вимог про повернення боргу, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Строк позовної давності почав свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову.

Водночас, позов про звернення стягнення на предмет іпотеки пред`явлений банком до суду через 11 років після зміни строку виконання зобов`язання у липні 2022 року, тобто з пропуском загального трирічного строку позовної давності. Будь-яких причин пропуску строку звернення з позовом до суду позивач не зазначив.

Враховуючи вищевикладене, просила відмовити в задоволенні позову, оскільки позов подано з пропуском строку позовної давності та застосувати наслідки пропуску такого строку.

04 липня 2023 року суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких зазначив, що не погоджується з висновком сторони відповідача щодо спливу строку позовної давності, оскільки вимога про дострокове повне виконання обов`язків за кредитним договором та відповідно судове рішення набули чинності не у дату подання позову, а з моменту набрання рішенням районного суду міста Києва законної сили, тобто, після ухвалення апеляційним судом рішення за результатами перегляду рішення суду першої інстанції - 23 листопада 2011 року. Отже, саме після набрання у 2011 році законної сили рішенням, банк отримав право стягнення на всю суму заборгованості та право на повторне звернення до суду задля звернення стягнення на предмет іпотеки, тому трирічний строк позовної давності мав розраховуватися з 24 листопада 2011 року та завершитися 24 листопада 2014 року.

У межах виконавчих проваджень щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду банком вживалися заходи для реалізації права іпотекодержателя, зокрема, 30 травня 2017 року постановою виконавця повернуто без виконання виконавчий лист, виданий на примусове виконання рішення 2011 року, оскільки не було можливості звернути стягнення на предмет іпотеки, тому що на нього поширювалися обмеження, визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 2014 року.

Враховуючи викладене, банк своїми діями постійно та безперервно переривав строк позовної давності, а отже такий строк сплив не у 2014 році, як помилково вказує відповідач, а 30 травня 2020 року.

Крім того, набуття чинності 03 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який діяв до 23 вересня 2021 року, дія карантину з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року, яким були зупинені строки визначені статтею 257 ЦК України, введення на території України з 24 лютого 2022 року воєнного стану, який триває і по сьогоднішній день, є тими чинниками що у період від 03 червня 2014 року і по сьогоднішній день, на думку позивача, зупинили строки позовної давності.

Також, зазначив, що під час подання позову не було порушено строки позовної давності, оскільки їх було продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби.

Разом з тим, у разі, якщо суд вважатиме, що до правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню положення статті 257 ЦК України, банк просив поновити строк, посилаючись на те, що його пропущено з поважних причин: мораторій, карантин та війна.

Окрім того, позивач вважав, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки є абсолютним та необмеженим, у тому числі строком, визначеним статтею 257 ЦК України, оскільки наявне чинне порушення основного зобов`язання, а іпотекодержатель, фактично, реалізовує своє право так само як реалізовує його власник майна, коли відчужує його передаючи в іпотеку банку.

З урахуванням вищевикладеного, просив позов задовольнити в повному обсязі та відмовити в застосуванні строків позовної давності.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 26 червня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 60/08/840, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 102 000 дол. США, на строк з 26 червня 2008 року по 23 червня 2028 року, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,8% річних (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 1.5 договору кредит надавався на придбання житлової нерухомості: однокімнатної квартири загальною площею 42,30 кв. м жилою площею 18,70 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язувався здійснювати повернення суми кредиту на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ АБ «Укргазбанк», щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, починаючи з першого місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, у розмірі не менше 1/240 від суми отриманого кредиту, що становить 425 дол. США.

Поручителем позичальника ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором є ОСОБА_4 , який за договором поруки від 26 червня 2008 року зобов`язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов`язань по поверненню кредиту в повному обсязі.

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_3 26 червня 2008 року укладено договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Андрієвської С. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1774.

Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 60/80/840 від 26 червня 2008 року, укладеного між іпотекодержателем та позичальником - ОСОБА_3 , за умовами якого позичальник зобов`язаний іпотекодержателю не пізніше 23 червня 2028 року повернути кредит у розмірі 102 000 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 13,8% річних та штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним та цим договорами.

Пунктом 2.1 договору іпотеки встановлено, що предметом іпотеки є: нерухоме майно - однокімнатна квартира АДРЕСА_3 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу.

За змістом пункту 3.1.5 договору іпотеки, у випадку, якщо у момент настання терміну виконання будь-якого зобов`язання за кредитним договором (сплата процентів та/або повернення кредиту) зобов`язання іпотекодавців у повному обсязі або у частині не буде виконано, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: за рахунок коштів виручених від реалізації предмета іпотеки, одержати задоволення своїх вимог на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами або залишити у своїй власності предмет іпотеки, шляхом погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок власних коштів у відповідності з цим договором.

Згідно з пунктом 6.1 вказаного договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку прострочення іпотекодавцем будь-якого чергового платежу на погашення кредиту чи процентів, штрафних санкцій за кредитним договором.

Судом установлено, що у зв`язку із невиконанням позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору про повернення кредиту щомісячними платежами та наявністю простроченої заборгованості банк звертався до суду з позовом про дострокове повернення кредитних коштів.

За наслідками розгляду зазначеного позову, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року стягнуто на користь банку солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кредитну заборгованість у сумі 981 199,16 грн, державне мито в сумі 1 700 грн та витрати на ІТЗ в сумі 120.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2011 року змінено в частині стягнення кредитної заборгованості, а саме: стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» кредитну заборгованість у сумі 119 783,87 дол. США.

На виконання вищевказаного рішення банком був отриманий виконавчий лист № 2?3436/11 від 12 грудня 2011 року та пред`явлений до примусового виконання, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 5216367. Проте, 30 травня 2017 року на підставі пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

У зв`язку з викладеним, в грудні 2020 року позивач звертався до суду із заявою про видачу дубліката вищевказаного виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 лютого 2021 року, яку залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, було відмовлено у задоволені заяви.

Під час розгляду справи представник відповідача не заперечував, що судове рішення щодо стягнення кредитної заборгованості не виконано.

Враховуючи, що рішення суду відповідачем не виконано, борг ОСОБА_3 не повернутий, банк звернувся до суду з цим позовом для захисту своїх порушених прав.

Таким чином, позивач вказує, що загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед банком складає 119 783,87 дол. США. Зазначений розмір заборгованості визначений рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотек»). Аналогічне правило передбачене у частині другій статті 590 ЦК України.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотек»).

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частини перша та друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

З матеріалів справи встановлено, що позивачем було надіслано відповідачу 2 вимоги від 06 травня 2022 року «Про усунення порушення в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку»», однак відповіді не отримав.

Разом з тиим, положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону.

Велика Палата Верховного Суду вже зробила висновок, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (див постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).

Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 40), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 38)).

Згідно з частиною другою статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»), - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України «Про потеку», не погодили, а передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (пункт 36)).

Отже, з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у кредитора виникло право на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом проведення прилюдних торгів.

Звернення банку з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як установлено судом, рішенням Солом`янського районного суду від 30 травня 2011 року, зміненим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2011 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» кредитну заборгованість в розмірі 119 783,87 дол. США.

Оскільки зазначене рішення суду виконано не було, у липні 2022 року банк звернувся до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 60/08/840.

Таким чином, ураховуючи той факт, що боржник ОСОБА_3 основного зобов`язання, визначеного умовами кредитного договору № 60/08/840 від 26 червня 2008 року не виконала, суму боргу, визначену судовим рішенням у розмірі 119 783,87, кредитору не повернула, іпотекодержатель - ПАТ АБ «Укргазбанк» вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у один із способів, визначених договором іпотеки, зокрема, за рішенням суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зважаючи на викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що право банку порушено і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором № 60/08/840 від 26 червня 2008 року у розмірі 119 783,87 дол. США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованою.

Разом з тим, під час розгляду справи представником відповідача було заявлено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банка.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно із статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/13805/16-ц підтримала висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.

Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо) (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 755/5440/18 (провадження № 61-8385св21)).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Судом установлено, що у кредитному договорі від 26 червня 2008 року № 60/08/840 сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту - 23 червня 2028 року.

Однак, у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань щодо повернення чергової частини кредитних коштів, використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення у 2011 році позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

За таких обставин, оскільки з позовом про стягнення заборгованості кредитор звернувся у 2011 році, то строк на звернення ПАТ АБ «Укргазбанк» до суду з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки сплив у 2014 році.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду лише у липні 2022 року, однак з 2011 року позивачу було достеменно відомо про порушення позичальником умов кредитного договору, тобто з пропуском установленої законом трирічної позовної давності. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивні перешкоди у зверненні із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у межах позовної давності банк не надав, тому відсутні підстави для поновлення банку строку звернення до суду з указаним позовом.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги заяву сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском банком строку звернення до суду з указаним позовом.

Посилання позивача на те, що ним постійно переривався строк позовної давності, шляхом звернення до суду з позовом, звернення виконавчого листа до примусового виконання та вжиття заходів для звернення стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження є безпідставними.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

Тлумачення цієї статті дає підстави для висновку, що переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, у тому числі забезпечувальним. Вимога про стягнення боргу за основним зобов`язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено (Постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16 (провадження № 61-547св21)).

Отже, звернення позивачем до суду з позовом про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням, не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Безпідставними також є доводи позивача, що ним під час подання позову не було порушено строки позовної давності, оскільки борг нараховується за період з 12 березня 2017 року, а строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (Covid-19), оскільки, як установлено судом, строк позовної давності до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сплив у 2014 році.

Критично судом оцінюються і посилання позивача на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки мораторій на стягнення майна відповідного до цього закону тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов`язання. Дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення.

Ураховуючи те, що позов не підлягає задоволенню, то судові витрати, відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись Законом України «Про іпотеку», статтями 15, 16, 256-267, 509, 526, 546, 590, 1050, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 82, 133, 141, 258, 259, 263-268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна