Ухвала

від 24.06.2024 по справі 904/5874/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про відмову у відстроченні виконання рішення суду

24.06.2024м. Дніпро№ 904/5874/23Суддя Євстигнеєва Н.М., розглянувши заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест", м. Дніпро

про відстрочення виконання судового рішення

У справі:

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест", м. Дніпро

про стягнення 916 086,28грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар Судового засідання Янкіна Г.Д.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача (заявника): Амбразевич О.С., адвокат, ордер серії АЕ №1177872 від 21.11.2023

С У Т Ь С П О Р У :

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" заборгованість у розмірі 916 086,28грн, з яких: основний борг у розмірі 632 786,38грн; 3 % річних у розмірі 39 909,51грн; інфляційні втрати у розмірі 243 390,39грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2024 позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" про стягнення 916 086,28грн задоволено повністю.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2024 у справі № 904/5874/23 залишено без змін.

17 червня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2024, які набрали законної сили 03.06.2024 видано наказ №904/5874/23.

13 червня 2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" до господарського суду надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення, якою просить відстрочити виконання рішення суду від 10.01.2024 у справі №904/5874/23 на шість місяців.

Відповідно до балансу ТОВ "Дніпрогаз Теплоінвест" за 2023 рік у підприємства відсутній прибуток. Витрати підприємства (7 345 000,00грн) перевищують доходи підприємства (2 791 000,00грн), тому наявний збиток у розмірі 4 554 000,00грн. Дебіторська заборгованість за 2022 рік становила 1 346 000,00грн, а за 2023 рік вже 1 714,80грн. Залишок грошових коштів на рахунках відповідача становить 214,29грн, основні засоби у підприємства відсутні, що унеможливлює примусове виконання рішення суду.

Відповідач вважає, що застосування процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" є одним дієвим способом забезпечення виконання рішення від 10.01.2024 у справі № 904/5874/23, але потребує певного часу для включення ТОВ "Дніпрогаз Теплоінвест" до реєстру підприємств, що беруть учать у процедурі врегулювання заборгованості та проведення реструктуризації заборгованості, згідно договору реструктуризації заборгованості.

Ухвалою суду від 17.06.2024 прийнято заяву до розгляду та призначено її розгляд у засіданні на 24.06.2024.

Позивач у судове засідання не з`явився, явку повноважного представника не забезпечив, про день, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Ухвалу суду від 17.06.2024 в електронному вигляді доставлено до електронного кабінету позивача 17.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 9 том 2).

Пунктом 2 ч.6 ст.242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення позивача та відповідача про розгляд справи.

Частиною 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" про відстрочення виконання судового рішення, дослідивши наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 326 цього Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених у пункті 1 статті 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За приписами частин третьою - п`ятої статті 331 цього Кодексу, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд наголошує, що відстрочка за своєю суттю є відкладенням (перенесенням) виконання рішення на новий строк, який визначається судом, та не є підставою для звільнення від його виконання (від відповідальності за його невиконання).

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Для належного вирішення питання щодо надання відстрочки виконання судового рішення, суду необхідно з`ясувати чи наявні у справі докази, які б підтверджували добросовісну поведінку боржника і вжиття ним належних заходів для виконання рішення.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, саме на відповідача (заявника) в контексті наведених приписів покладається обов`язок доведення існування відповідних підстав. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.

До заяви про відстрочення виконання рішення суду у даній справі заявник додав: фінансову звітність малого підприємства за 2023 рік, довідку АТ "Укрсиббанк" про те, що залишок коштів на рахунку відповідача станом на 12.06.2024 складає 214,29грн (а.с. 6, 7 том 2).

Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для відстрочення виконання рішення суду заявником не надано.

Водночас, складне фінансове становище заявника, відсутність достатніх коштів на його рахунку, наявність дебіторської заборгованості не є підставою для відстрочки виконання судового рішення.

Крім того, в обов`язок заявника входить і доведення обставин, що ним були вчинені всі юридично значимі дії з метою погашення заборгованості.

Доказів вчинення юридично значимих дій з метою погашення заборгованості, у тому числі звернень щодо укладення договору про реструктуризацію заборгованості матеріали справи не містять.

Беручи до уваги викладене, аналіз у сукупності представлених відповідачем доказів та враховуючи майнове право і інтерес позивача, не дає підстави вважати наявними обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Виходячи з викладеного вище, приймаючи до уваги недоведеність відповідачем наявність конкретних обставин які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі, беручи до уваги відсутність згоди стягувача для надання відстрочки, правові підстави для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду відсутні.

Таким чином, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрогаз Теплоінвест" про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

Ухвала набирає законної сили 24.06.2024 та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.М. Євстигнеєва