Рішення

від 24.06.2024 по справі 922/1184/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/1184/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ", місто Харків, доТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МРТ МЕДСЕРВІС", місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна установа "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ", звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС", про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна згідно з договором № 7/2021/ІНПН про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.05.2021 та заборгованості з орендної плати за користування державним нерухомим майном згідно з договором оренди № 15 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» від 01.07.2019 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 в загальному розмірі 381 612,61 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 14519 від 04 червня 2024 року)).

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12 квітня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну Державної установи "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" без руху. 16 квітня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1184/24. Розгляд справи № 922/1184/24 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано: відзив на позовну заяву (вх. № 13562 від 27 травня 2024 року та вх. № 13644 від 27 травня 2024 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 червня 2024 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 14028 від 30 травня 2024 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 червня 2024 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 14547 від 05 червня 2024 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 10 червня 2024 року.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що встановлений статтею 248 ГПК України строк не є розумним у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, наявність загрози, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та ін., що може повністю покривати місто Харків та будь-який район), відсутність електроенергії, у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто). Крім того, суд звертає увагу, що встановлений ст. 248 ГПК України строк також не є розумним в даному випадку, адже судом створювалися умови відповідачу для реалізації своїх прав щодо подання відзиву на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 14519 від 04 червня 2024 року). За таких обставин, суд мав забезпечити змагальність та рівність учасників процесу.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, позивач уклав із відповідачем договір оренди № 15 нерухомого майна, що знаходиться на балансі позивача (далі «Договір оренди»). Відповідно до умов Договору оренди позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно: частину нежитлових приміщень загальною площею 169,8 кв.м. у цокольному поверсі двоповерхового лікувального корпусу (реєстровий номер 02012148.1.АААДЕА549), розміщене за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 46. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 та перераховується відповідачем позивачу до 15 числа місяця, наступного за звітним, у розмірі 100%. Згідно з актом приймання-передачі орендованого майна до договору оренди нерухомого майна № 15 від 01.07.2019 предмет оренди передано у тимчасове платне користування відповідача. Строк дії Договору оренди продовжувався додатковою угодою від 01.06.2022, на підставі чого Договір оренди безперервно діє з 01.07.2019 по теперішній час. Як зазначає позивач, відповідач у період дії Договору оренди з 01 лютого 2022 року по 01 березня 2024 року порушував свій обов`язок з внесення плати на рахунок позивача з оренди нерухомого державного майна, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду з цією заявою становить 245 740,94 грн. При цьому, згідно з п. 3.6 Договору оренди експлуатаційні витрати, плата за комунальні послуги, за електроенергію та відшкодування податку на землю сплачується відповідачем окремо відповідно до розрахунків позивача. Так, між позивачем та відповідачем укладено договір № 7/2021/ІНПН про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.05.2021 (надалі «Договір про відшкодування»), відповідно до якого позивач забезпечує експлуатацію, обслуговування, ремонт будівлі, прибудинкової території та місць загального користування за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 46, а відповідач бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим Договором. Додатковими угодами № 1/2022 від 30.12.2021, № 3/2023 від 01.01.2023 та № 4/2024 від 01.01.2024 року продовжено строк дії Договору про відшкодування до 31.12.2024 року. Згідно з п. 2.2.3 Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача відповідач зобов`язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок позивача за: користування земельною ділянкою, спожиту вартість енергоносіїв, теплопостачання, використану воду та водовідведення, відшкодування експлуатаційних послуг на утримання орендованого приміщення, прибудинкової території та місць загального користування, охорону приміщення, згідно з розрахунками позивача. Позивач зазначає, що відповідач у період дії Договору про відшкодування з 01 лютого 2022 року по 01 березня 2024 року порушував свій обов`язок з внесення плати на рахунок позивача з відшкодування послуг і плати за землю (податок на землю), унаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду становить 28 550,63 грн за послуги і 107 321,04 грн за податок на землю. Як стверджує позивач, керуючись ст. 19 ГПК України та п. 5.2 Договору про відшкодування витрат він неодноразово надсилав відповідачу листи-вимоги про усунення порушень вимог договорів, у яких просив усунути порушення протягом певного строку, однак, відповідач не погасив свою заборгованість за договорами в указані строки.

27 травня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 13562 та вх. № 13644). Відповідач заперечує щодо наведених у позовній заяві обставин та правових підстав позову. Перевіривши розрахунки позивача, відповідач зазначає, що відхиляє вимогу позивача щодо стягнення на його користь 245 740.94 грн. у якості заборгованості з орендної плати, виходячи з наступного. Підпунктом 2 пункту 1 постанови КМУ №634 (у редакції від 27 травня 2022 р.) установлено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях). Підпунктом 4 пункту 1 постанови КМУ № 634 (у редакції від 27 травня 2022 р.) установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше: орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту. Водночас, підпунктом 5 пункту 1 Постанови № 634 передбачено, що звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до пункту 1 Постанови № 634 здійснюється без окремого рішення орендодавця. Разом з тим, пункт 16 Постанови № 634 містить імперативний обов`язок Орендодавців державного та комунального майна щодо забезпечення ними нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови. Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року встановлено автоматичний порядок звільнення орендарів від обов`язку внесення орендної плати за договорами оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану (з 24.02.2022 року). Зважаючи на викладене, на думку позивача, починаючи з 01.06.2022 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» від 27 травня 2022 р. № 634) відповідача звільнено від сплати орендної плати за користування об`єктом нерухомого майна за Договором на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року. При цьому, починаючи з 01.10.2022 року в силу положень підпункту 4 пункту 1 постанови № 634 орендна плата за Договором має становити 50% розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Окремо відповідач вважає, що постанова КМУ № 634 набула чинності 01.06.2022 року, а режим дії воєнного стану введено в країні 24.02.2022 року, Уряд встановив спеціальний випадок зворотної дії цієї постанови. З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022, відповідач вважає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022 року, орендарі державного майна, які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях Харківської області (крім визначених територій), звільняються від орендної плати в умовах воєнного стану відповідно п. 1 Постанови № 634 від 27.05.2022 року, починаючи з 24.02.2022 року. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті. Також, на думку відповідача, позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати. Як вказувалося вище, позивач прохає суд стягнути з відповідача 245 740,94 грн., однак позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми в розмірі 245 740,94 грн. Відповідач зауважує, що зі здійсненного Позивачем розрахунку суми боргу неможливо достеменно встановити боргові періоди, за які здійснюється стягнення. Разом з тим, відповідач акцентує увагу суду на тому, що пунктом 3.1 Договору оренди Сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, і становить без урахування податку на додану вартість за перший місяць оренди 13 848,83 грн. Згідно пункту 3.3 Договору оренди розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць і доводиться до орендаря. З наведеного вбачається, що сторони погодили розмір орендної плати лише за перший місяць оренди. У подальшому сума орендної плати коригується на індекс інфляції за наступний місяць. Отже, позивач мав би надати розрахунок, який має містити розмір орендної плати за кожен місяць спірного періоду (розмір орендної плати за перший місяць оренди * на індекс інфляції за наступний місяць). Натомість відсутність такого розрахунку позбавляє перевірити обґрунтованість сум, заявлених до стягнення. При цього, відповідач зазначає, що не вважає за доцільне здійснити контррозрахунок суми боргу, оскільки правова позиція відповідача побудована на запереченні проти існування будь-якого боргу за Договором оренди. Також, відповідач зазначає, що зважаючи на зміст Договору доведення орендодавцем до орендаря розміру орендної плати за конкретний місяць є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України, а тому недоведення орендодавцем до орендаря розміру орендної плати за конкретний місяць (наприклад, шляхом надання рахунку на оплату та / або акту наданих послуг) є простроченням кредитора у розумінні статті 614 ЦК України, а тому звільняє Відповідача від обов`язку оплати. На переконання відповідача, позивачем не надано суду та матеріали справи № 922/1184/24 не містять доказів виконання позивачем обов`язку, встановленого пунктом 3.3 Договору, а саме: доведення орендодавцем до орендаря розміру орендної плати за конкретний місяць оренди. Окрім цього, відповідач зазначає, що суд першої інстанції має всі підстави для застосування до відносин сторін, що виникли на підставі Договору оренди, частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до Договору, майно передається в оренду з метою розташування на орендованій площі магнітно-резонансного томографа «Siemens Avanto 1.5T». Відповідач заявляє суду, що починаючи з кінця лютого 2022 року по теперішній час відповідач не здійснює господарську діяльність в орендованих приміщеннях, оскільки у зв`язку із обмеженням (відсутністю) електропостачання з причин проведення бойових дій з кінця лютого 2022 року та застосування графіків аварійних відключень електроустановок. Логічним є судження про те, що необхідною умовою для використання магнітно-резонансного томографа є наявність достатньої напруги у електричній мережі та наявність у мережі струму. Той факт, що з 2014 року рф чинить збройну агресію проти України, а 24.02.2022 року здійснила повномасштабне військове вторгнення та окупувала частину території України є загальновідомим та не підлягає доведенню. Листом від 25.04.2024 року № 02/04 ТОВ «МРТ МЕДСЕРВІС» звернулось до Управління Держенергонагляду у Харківській області з метою отримання інформації щодо періодів обмеження електропостачання двоповерхового лікувального корпусу Державної установи «ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ». З посиланням на листи АТ «Харківобленерго» від 02.05.2024 року № 42/3220 та від 13.05.2024 № 42/3503 Управління Держенергонагляду у Харківській області повідомило ТОВ «МЕДСЕРВІС» про те, що - за 2022, 2023 та 2024 роки відбулося обмеження електропостачання за вищевказаною адресою по застосуванню графіка аварійного відключення споживачів електричної енергії (ГАО), спеціального графіка аварійних відключень (СГАО), графіка погодинного відключення (ГПВ), автоматичного частотного розвантаження (АЧР) 45 разів на певний проміжок часу, а саме: 2022 рік 11 раз, 2023 рік 10 разів, 2024 рік 24 рази; - відсутності електропостачання з причини ракетних обстрілів з боку російської федерації по об`єктах об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України у Харківській області відбувалося 15 раз на певний проміжок часу, а саме: 2022 рік 9 раз, 2023 рік 3 рази, 2024 рік 3 рази. Також, відповідач відхиляє доводи позивача та вважає вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №7/2021 ІНПН від 01.05.2021 року у розмірі 148 825,92 грн. є необґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідач акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Позивач, як Балансоутримувач, відповідно: - до підпункту 2.1.2 Договору №7/2021/ІНПН періодично надавав Відповідачу розрахунки за спожиті комунальні послуги за діючими тарифами та розцінками; - до 2.1.4 Договору №7/2021/ІНПН періодично надавав Відповідачу до двадцятого числа кожного місяця розрахунки для відшкодування витрат, що мають відношення до орендованого майна. Відповідач звертає увагу, що Договір № 7/2021/ІНПН не містить сум, які щомісяця Відповідач зобов`язаний компенсувати Позивачу у якості відшкодування витрат Балансоутримувача. При цьому пункт 4.1 Договору № 7/2021/ІНПН містить лише очікувану загальну вартість відшкодування за цим договором. Так при укладанні Договору № 7/2021/ІНПН пунктом 4.1 сторони погодили, що очікувана загальна вартість відшкодування за цим Договором складає 352 301,24 грн. згідно з додатком № 1 до цього Договору. Відповідно до пункту 4.2 Договору № 7/2021/ІНПН ціна Договору може коригуватися додатковою угодою до цього Договору. Натомість, Позивачем не надано до суду разом із позовною заявою оригінал або копію додатку №1 до Договору № 7/2021/ ІНПН. Разом з тим, відповідач зазначає, що Позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування комунальних послуг у розмірі 41 504,88 грн., проте наданий Позивачем розрахунок містить іншу суму, а саме: 28 550.63 грн. Щодо актів виконаних робіт та рахунків, доданих Позивачем до позовної заяви, відповідач зазначає, що позивачем до позовної заяви додано скановану копію ксерокопії акту виконаних робіт по відпуску теплової енергії за січень 2022 року (особовий рахунок 17559 1045). Водночас, як вказує сам Позивач у позовній заяві, заборгованість з комунальних послуг у Відповідача утворилась починаючи з 01 лютого 2022 року. Тобто, вказаний вище акт за січень 2022 року не може бути доказом наявності заборгованості Відповідача. Також, відповідач надає свої пояснення щодо кожного акта та рахунку-фактури і окремо, щодо земельного податку.

30 травня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 14028). Позивач вважає, що відповідач помилково застосував до правовідносин з нарахування орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди положення абзаців 1, 2 підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». Місто Харків та Салтівський (Московський) район міста Харкова є адміністративно-територіальними одиницями, які розташовані на території Харківської області, а тому підпадають під виняток, передбачений абзацом другим підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». На підставі викладеного орендна плата орендарям, які користуються державним майном, яке розташоване на території міста Харкова, з 24.02.2022 нараховується орендна плата відповідно до абзацу другого підпункту 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 травня 2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» в розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, установленої договором оренди. Саме в такому розмірі і нараховувалась орендна плата відповідачеві за період заборгованості, що відображено в розрахунку заборгованості відповідача з орендної плати. Також позивач зазначає, що відповідач безпідставно пов`язує свій обов`язок з внесення орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна з наданням позивачем розрахунків у письмовому вигляді. За умовами договорів відповідач зобов`язується вносити орендну плату та плату за відшкодування витрат з утримання орендованого майна. Виконання цього обов`язку не обумовлено наданням розрахунків у письмовій формі, а також не вказано, що оплата проводиться тільки після отримання розрахунків у письмовій формі. Підставою для внесення орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна є отримання в користування орендованого майна, як це передбачено предметом договорів. У цій ситуації посилання відповідача на положення ст. ст. 212, 614 ЦК України недоречні, оскільки договорами не пов`язується виникнення обов`язку з внесення орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна з наданням розрахунків. Якщо відповідач вважає, що позивач порушив якісь свої зобов`язання за договорами, то він може розпочати спір у досудовому або судовому порядку, але це буде іншим предметом спору, аніж той, що зараз розглядається судом. При цьому, наявність якихось претензій до позивача (про які, до речі, не було заявлено жодного разу за весь період дії договорів) не звільняє відповідача від виконання своїх обов`язків за договорами. Разом з тим, позивач зазначає, що розрахунки кожного місяця надавались представнику відповідача наручно в підтвердження чого до цієї відповіді на відзив додаються скан-копії відповідних розрахунків. Підстави заперечень відповідача розрахунків заборгованості, які надав позивач, недоведені та необґрунтовані, а відповідачем не надано доказів погашення заборгованості хоча б в розмірі, який не оспорюється. Договорами передбачена очікувана вартість послуг, тобто сторони дійшли згоди, що вона не точна, а очікувана, але в будь-якому разі в договорах зазначено, що оплата здійснюється за розрахунками позивача, а не виходячи з очікуваної вартості. Тому посилання відповідача на невідповідність розрахунків очікуваній вартості, зазначеній в договорах, необґрунтовані. Також, позивач зазначає, що перевірити вірність розрахунків та довести невірність розрахунків, якщо вони невірні, має відповідач згідно з його процесуальним обов`язком, а не суд, як на це посилається відповідач. Якщо відповідач вважає розрахунки невірними, то він має зазначити за який період вони не вірні та надати вірні розрахунки за цей період, навівши відповідне обґрунтування. Інакше відповідач не довів невірність розрахунків, а тільки припускає їх невірність. Порушення поставки електроенергії не впливає на обов`язок з внесення орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна. Електрична енергія надавалась у тому об`ємі, у якому вона була поставлена позивачу. В будь-якому разі, за періоди відсутності електроенергії позивач не сплачував і, як наслідок, відповідачу не нараховувалось відшкодування вартості цієї електроенергії. Відповідач відшкодовує лише ті витрати, які були фактично понесені позивачем, тому не входять в предмет доказування доводи про періодичні відключення енергопостачання, оскільки за ці періоди позивач не заявляє вимоги про відшкодування вартості поставки електроенергії. Відсутність електроенергії не носила абсолютний характер, а була відсутня лише певний час, що не свідчить про об`єктивну неможливість використання електронного томографу протягом усього періоду заборгованості. Також слід зазначити, що для забезпечення електроенергією в певні періоди є генератор у позивача і відповідач міг ним скористатися за домовленістю або міг використовувати власний генератор, тому безпідставними є доводи про об`єктивну неможливість використання орендованого приміщення за призначенням протягом усього періоду заборгованості.

05 червня 2024 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 14547). Відповідач зазначає, що позивачем порушено процесуальний строк на надання доказів до матеріалів справи, що долучені до відповіді на відзив. Окрім цього, на думку відповідача, в даному випадку позивач довільно трактує нормативну базу на свою користь. При цьому роз`яснення Фонду державного майна від 16.11.2023 року № 985 «Про нарахування орендної плати» на суть спірних правовідносин не впливає і не може бути розцінений як доказ у справі, оскільки даний лист не є нормативно-правовим актом та має суто інформаційно-рекомендаційний характер. Відповідач наголошує, що у листі від 16.11.2023 року № 985 «Про нарахування орендної плати» Фондом державного майна здійснено власне інтерпретаційне застосування вказаної норми права. Однак, така інтерпретація порядку застосування матеріальної норми права не містить собою обов`язковості виконання чи роз`яснення для невизначеного кола осіб не є нормативною нормою права та немає обов`язковості для правовідносин, які склалися між сторонами спору у справі № 922/1184/24. Вчергове відповідач посилається на те, що суд має звільнити його від обов`язку внесення орендної плати відповідно до частини 6 статті 762 ЦК України, починаючи з 24.02.2022 року до моменту внесення змін до моменту усунення обставин, які перешкоджають ТОВ «МРТ МЕДСЕРВІС» використовувати орендоване нерухоме майно відповідно до цільового призначення оренди, визначеного пунктом 1.1. Договору оренди.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ ЗА ДОВОГОРОМ ОРЕНДИ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 01 липня 2019 року між ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" (орендодавець, позивач за Договором оренди) та ТОВ "МРТ МЕДСЕРВІС" (орендар, відповідач за Договором оренди) укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» № 15.

Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно: частину нежитлових приміщень загальною площею 169,8 кв.м. у цокольному поверсі двоповерхового лікувального корпусу (реєстровий номер 02012148.1.АААДЕА549), розміщене за адресою: 61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46, що перебуває на балансі орендодавця. У відповідності до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розташування на орендованій площі магнітно-резонансного томографа «Siemens Avanto 1.5T» та не може використовуватися за іншим призначенням. Згідно із п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 і становить без ПДВ за перший місяць оренди 13 848,83 без ПДВ. Орендна плата перераховується орендарем до 15 числа місяця, наступного за звітним таким чином: 100% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця (п. 3.2. Договору).

01 липня 2019 року між сторонами до Договору підписано акт приймання-передачі орендованого майна.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем долучено до матеріалів справи рахунки на оплату орендної плати. Як вбачається із розрахунку заборгованості за Договором, загальна її сума становить 245 740,94 грн. Означені розрахунки зроблені шляхом нарахування орендної плати за кожен місяць та застосуванням індексу інфляції. Також, із цих розрахунків вбачається, що позивачем цілком враховані положення абз. 2 п. 4 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27 травня 2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» відповідно до якої на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше: орендарям, крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації). Водночас, у лютому 2022 орендна плата нарахована у розмірі 20 459,18 грн, тобто в повному обсязі. Однак, постанова КМУ № 634 від 27 травня 2022 року визначає, що часткове звільнення застосовується «на період дії воєнного стану», тобто з 24 лютого 2022 року. Тобто, з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року має бути нарахована орендна плата в повному обсязі, а з 24 лютого і до 28 лютого 2022 року у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої Договором оренди. Тобто за лютий 2022 року відповідач мав сплатити позивачу орендну плату у розмірі 18 632,46 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача складає 243 914,23 грн., проти 245 740,94 грн, що визначені позивачем. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означена сума не була оплачена.

Щодо посилання відповідача на те, що він звільнений від сплати орендної плати з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 цієї постанови КМУ (в редакції, що діяла у спірний період) на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території). У відповідності до п. 2 цієї постанови КМУ на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Тобто, згідно із наявною у постанові КМУ термінологією, м. Харків не включений до переліку населених пунктів щодо яких застосовується звільнення від орендної плати, передбачене п. 2 постанови КМУ.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що він звільнений від орендної плати з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 року, не знайшло свого підтвердження.

Відносно посилання відповідача на той факт, що починаючи з кінця лютого 2022 року по теперішній час відповідач не здійснює господарську діяльність в орендованих приміщеннях, оскільки у зв`язку із обмеженням (відсутністю) електропостачання з причин проведення бойових дій з кінця лютого 2022 року та застосування графіків аварійних відключень електроустановок, що є підставою для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на лист Управління Держенергонагляду у Харківській області № 8/34.1-128-24 від 14.05.2024 року. Відповідно до цього листа за інформацією, наданою листами АТ «Харківобленерго» від 02.05.2024 № 42/3220 та від 13.05.2024 № 42/3503 (додаються) встановлено наступне: - за 2022, 2023 та 2024 роки відбулося обмеження електропостачання, за вищевказаною адресою, по застосуванню графіка аварійного відключення споживачів електричної енергії (ГАО), спеціального графіка аварійних відключень (СГАО), графіка погодинного відключення (ГПВ), автоматичного частотного розвантаження (АЧР) 45 разів на певним проміжок часу, а саме: 2022 рік 11 раз, 2023 рік 10 разів, 2024 рік 24 раза; - відсутності електропостачання з причини ракетних обстрілів з боку російської федерації по об`єктах об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України у Харківській області відбувалося 15 раз на певний проміжок часу, а саме: 2022 рік 9 раз, 2023 рік 3 раза, 2024 рік 3 раза.

Суд враховує той факт, що відповідно до п. 1.2. Договору, майно передається в оренду з метою розташування на орендованій площі магнітно-резонансного томографа «Siemens Avanto 1.5T». Тобто, за повної відсутності електроенергії відповідач позбавлений можливості належним чином здійснювати свою господарську діяльність, що визнається судом у даному випадку. Водночас, представлені відповідачем до суду докази свідчать про те, що електроенергія була обмежена у часі, тобто в певні проміжки періоду часу електроенергія була наявна. Також, з цього листа вбачається, що електроенергія була взагалі відсутня всього 15 разів з 2022 рік по 2024 рік. За таких обставин, суд зазначає про те, що надані відповідачем докази не підтверджують повну відсутність електроенергії протягом періоду, що є предметом позову.

Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування у даному випадку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Окрім цього, детально проаналізувавши відзив та заперечення, суд також вбачає певну суперечливість позиції відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17 зазначено наступне: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає».

Із буквального тлумачення відзиву вбачається, що відповідач не визнає заборгованість в повному обсязі, що свідчить наступна фраза відповідача у відзиві: «При цього відповідач, не вважає за доцільне здійснити контррозрахунок суми боргу, оскільки правова позиція відповідача побудована на запереченні проти існування будь-якого боргу за Договором оренди». Водночас, відповідач займає позицію про те, що він має бути звільнений від сплати орендної плати на підставі статті 762 Цивільного кодексу України. Водночас, звільнення від орендної плати можливе, якщо така заборгованість існує, а якщо відповідач не визнає таку заборгованості, то немає і від чого звільняти відповідача на підставі ст. 762 ЦК України.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРОМ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 01 травня 2021 року між ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" (балансоутримувач, позивач за Договором оренди) та ТОВ "МРТ МЕДСЕРВІС" (орендар, відповідач за Договором оренди) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 7/2021/ІНПН.

Відповідно до п. 1.1. Договору про відшкодування балансоутримувач забезпечує експлуатацію, обслуговування, ремонт будівлі, прибудинкової території та місць загального користування за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором. Витрати на вказану діяльність включають вартість: комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівель, в тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, експлуатаційні витрати, тощо. Компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою та вартість послуг, пов`язаних безпосередньо з виробничою діяльністю орендаря (тепло, електроенергію, вода, водовідведення, охорона) сплачуються окремо.

Відповідачем представлено до суду рахунки щодо оплати комунальних послуг, відшкодування витрат та податку на землю. В матеріалах справи відсутні докази здійснення направлення цих рахунків відповідачу. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. При цьому, саме звернення з позовом до суду може вважатися відповідною вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Водночас, відповідачу неодноразово надсилалися відповідні вимоги щодо сплати заборгованості, зокрема, лист-попередження № 164 від 27.02.2023 року, повторний лист № 838 від 25.09.2023 року, лист-пояснення № 71 від 22.01.2024 року.

Позивачем належним чином підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем. Натомість, відповідачем не представлено своїх контр розрахунків щодо наявної заборгованості, як і не представлено відповідних доказів здійснення оплати.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 28 550,63 грн - за комунальні послуги та 107 321,04 грн - за податок на землю.

Відносно посилання відповідача на те, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість з відшкодування комунальних послуг у розмірі 41 504,88 грн., проте наданий Позивачем розрахунок містить іншу суму, а саме: 28 550.63 грн., то таке посилання вже не є актуальним, адже позивач заявою про зменшення позовних вимог (вх. № 14519 та вх. № 14521 від 04 червня 2024 року) фактично зменшив розмір позовних вимог в цій частині до 28 550,63 грн.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МРТ МЕДСЕРВІС" (61145, Харківська обл., місто Харків, вулиця Мирна , будинок 19; код ЄДРПОУ: 42454474; р/р: НОМЕР_1 , АТ «Укргазбанк», МФО: 320478) на користь ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ІНСТИТУТ НЕВРОЛОГІЇ, ПСИХІАТРІЇ ТА НАРКОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ" (61068, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46; код ЄДРПОУ: 02012148; р/р: UA028201720343171002200005725, ДКСУ, МФО: 820172) заборгованість з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна згідно з договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг № 7/2021/ІНПН від 01.05.2021 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 та заборгованість з орендної плати за користування державним нерухомим майном згідно з договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» № 15 від 01.07.2019 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 в загальному розмірі 379 785,90 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 5 696,79 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "24" червня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко