Постанова

від 04.09.2024 по справі 922/1184/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/1184/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Ламанової А.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Крамаренко І.А.

відповідача - Дородних С.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" (вх. № 1763 Х/1) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ Медсервіс" (вх. № 1741 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 (повне рішення складено 24.06.2024), ухвалене у приміщенні господарського суду Харківської області, без повідомлення (виклику) учасників справи, суддею Калініченко Н.В. у справі № 922/1184/24

за позовом Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС", місто Харків,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державна установа «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України», звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС", про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна згідно з договором №7/2021/ІНПН про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.05.2021 та заборгованості з орендної плати за користування державним нерухомим майном згідно з договором оренди № 15 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» від 01.07.2019 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 в загальному розмірі 381 612,61 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. № 14519 від 04 червня 2024 року).

Позов обґрунтовує порушенням відповідачем своїх зобов`язань за укладеним сторонами договором №7/2021/ІНПН про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.05.2021 щодо своєчасного та в повному обсязі внесення на рахунок позивача плати на відшкодування визначеним цим договором витрат, а також умов укладеного сторонами договору оренди № 15 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи "Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України" від 01.07.2019 щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.06.2024 у справі №922/1184/24 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна згідно з договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг № 7/2021/ІНПН від 01.05.2021 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 та заборгованість з орендної плати за користування державним нерухомим майном згідно з договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» № 15 від 01.07.2019 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 в загальному розмірі 379 785,90 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 5 696,79 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що

- у наданих позивачем рахунках на оплату орендної плати (які зроблені шляхом нарахування орендної плати за кожен місяць та застосуванням індексу інфляції) позивачем цілком враховані положення абз. 2 п. 4 ч. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27 травня 2022 року «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше: орендарям, крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);

- водночас у лютому 2022 орендна плата нарахована у розмірі 20 459,18 грн, тобто в повному обсязі, тоді як постанова КМУ № 634 від 27 травня 2022 року визначає, що часткове звільнення застосовується «на період дії воєнного стану», тобто з 24 лютого 2022 року. Отже, з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року має бути нарахована орендна плата в повному обсязі, а з 24 лютого і до 28 лютого 2022 року у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої Договором оренди. Тобто за лютий 2022 року відповідач мав сплатити позивачу орендну плату у розмірі 18 632,46 грн.;

- загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача складає 243 914,23 грн., проти 245 740,94 грн, що визначені позивачем. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що дана заборгованість оплачена не була;

- згідно із наявною у постанові КМУ № 634 від 27 травня 2022 року термінологією м. Харків не включений до переліку населених пунктів, щодо яких застосовується звільнення від орендної плати, передбачене пунктом 2 даної постанови;

- надані відповідачем до суду докази свідчать про те, що електроенергія була обмежена у часі, тобто в певні проміжки періоду часу електроенергія була наявна і з листа Управління Держенергонагляду у Харківській області № 8/34.1-128-24 від 14.05.2024, на який посилається відповідач, вбачається, що електроенергія була взагалі відсутня всього 15 разів з 2022 рік по 2024 рік. Отже надані відповідачем докази не підтверджують повну відсутність електроенергії протягом періоду, що є предметом позову, а тому відсутні підстави для застосування у даному випадку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення орендаря від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає;

- позивачем належним чином підтверджено наявність заборгованості відповідача за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 7/2021/ІНПН від 01.05.2021, отже наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача 28 550,63 грн - за комунальні послуги та 107 321,04 грн - за податок на землю.

Відповідач 14.07.2024, тобто у межах двадцятиденного строку, установленого ч.1 ст.256 ГПК України, через систему "Електронний суд" подав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить:

- відкрити апеляційне провадження за даною скаргою;

- зупинити дію рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 року у справі №922/1184/24;

- рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 у справі № 922/1184/24 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна згідно з договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг №7/2021/ІНПН від 01.05.2021 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 та заборгованості з орендної плати за користування державним нерухомим майном згідно з договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» №15 від 01.07.2019 за період з 01.02.2022 по 01.03.2024 в загальному розмірі 379 785,90 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 5 696,79 грн скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС" про стягнення 379 785,90 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 4723,25 грн. - відмовити повністю;

- рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 у справі №922/1184/24 в частині відмови у задоволенні позову Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» до Товариства з обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС" про стягнення 1 826,71 грн. залишити в силі;

- судові витрати покласти на позивача; апеляційну скаргу розглянути за участю в судовому засіданні представника відповідача.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що

- судом першої інстанції неправильно застосовано норму матеріального права, а саме постанову Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022, якою встановлено автоматичний порядок звільнення орендарів від обов`язку внесення орендної плати за договорами оренди державного та комунального майна з початку введення в Україні воєнного стану (з 24.02.2024);

- відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 відповідача, який є орендарем спірного приміщення, що розташоване в місті Харкові по вул. Академіка Павлова, 46 звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі - не довше ніж до 30 вересня 2022 року. А починаючи з 01.10.2022 в силу положень підпункту 4 пункту 1 даної постанови Кабінету Міністрів України плата за договором оренди №15 від 01.07.2019 має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором;

- постанова Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 набула чинності 01.06.2022, тоді як режим воєнного стану в країні введено 24.02.2022, що, на думку відповідача, свідчить про встановлення Урядом спеціального випадку зворотної дії цієї постанови у часі;

- відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом №309 від 22.12.2022, Харківська міська територіальна громада перебувала у переліку територій активних бойових дій з 24.02.2022 по 15.09.2024. Отже, зважаючи на положення підпункту 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 та постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, відповідача звільнено від орендної плати на період з 01.02.2022 (перше число місяця, з якого Харківська територіальна громада перебувала в статусі території активних бойових дій) по 01.01.2023 (по перше число, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації на відповідній території);

- послуги, які надає відповідач в орендованому приміщенні, є побутовими, а тому в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» він звільняється від орендної плати за договором №15 від 01.07.2019 з 12 березня (початок дії карантину) по 01.06.2022 (дата втрати чинності постанови);

- судом першої інстанції не враховано неможливість здійснення відповідачем господарської діяльності у спірному приміщенні протягом періоду, за який позивач просить стягнути орендну плату, через відключення електроенергії та безпідставно не застосовано положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України щодо звільнення орендаря від орендної плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає;

- з пунктів 3.1, 3.3 Договору оренди випливає, що сторони погодили розмір орендної плати лише за перший місяць, а у подальшому сума орендної плати коригується на індекс інфляції за наступний місяць. Проте, позивач не надав розрахунків, які б містили розмір орендної плати за кожен місяць спірного періоду, що унеможливило оплату відповідачем оренди за кожний місяць в конкретному розмірі;

- позивачем не було виконано вимог 2.1.2. та 2.1.4 Договору про відшкодування щодо надання орендарю рахунків на оплату, що позбавило відповідача можливості здійснити оплату витрат, що мають відношення до орендованого майна.

30.04.2024 позивач через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу (вх. №10036), в якому проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що :

- відповідач, посилаючись на положення підпунктів 1-1 пункту 1 та пункту 16 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 в редакції постанови Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024, оминув увагою пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024, де зазначено, що нарахування орендної плати орендарям, визначеним підпунктом 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, здійснюється з урахуванням змін, затверджених цією постановою, починаючи з 1 січня 2024 року надмірна сплачена зазначеними орендарями орендна плата підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів. І оскільки норма пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №512 від 07.05.2024 є спеціальною по відношенню до пункту 16 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, то саме така спеціальна норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- хоча спеціальний закон, де було б визначено термін «адміністративно-територіальна одиниця», і не прийнятий, це не спростовує факту використання цього терміну у постанові №634 від 27.05.2022 та необхідності його тлумачення, що і було зроблено Конституційним Судом у рішенні №11-рп/2001 від 13.07.2001. При цьому, місто Харків входить до складу Харківської області як адміністративно-територіальна одиниця, а тому на нього розповсюджується зазначене у підпункті 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 виключення - «окрім адміністративно-територіальних одиниць»;

- орендоване майно не передавалося з метою задоволення побутових потреб населення, а для розміщення в ньому томографу, що відображено у пункту 1.2 договору оренди № 15 від 01.07.2019, тобто для надання медичних послуг населенню, а тому норми підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину» не можуть бути застосовані;

- пунктом 3.6 Договору оренди та пунктом 2.2.3 Договору про відшкодування витрат Балансоутримувача передбачено, що відповідач сплачує за експлуатаційні, комунальні та інші витрати згідно з розрахунками позивача і відсутність підпису відповідача на розрахунках (Додаток 1 до Договору про відшкодування витрат балансоутримувача) не звільняє його від обов`язку оплатити такі розрахунки

В судове засідання з`явився представник відповідача, який підтримав апеляційну скаргу та представник позивача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01 липня 2019 року між Державною установою «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України», орендодавцем, та ТОВ "МРТ МЕДСЕРВІС", орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України» № 15 (далі Договір оренди), відповідно до умов п. 1.1. Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно: частину нежитлових приміщень загальною площею 169,8 кв.м. у цокольному поверсі двоповерхового лікувального корпусу (реєстровий номер 02012148.1.АААДЕА549), розміщене за адресою: 61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46, що перебуває на балансі орендодавця.

Пунктом 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розташування на орендованій площі магнітно-резонансного томографа «Siemens Avanto 1.5T» та не може використовуватися за іншим призначенням.

Згідно з пунктом 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить без ПДВ за перший місяць оренди 13 848,83 без ПДВ.

Як визначено пунктом 3.2 Договору оренди, орендна плата перераховується орендарем до 15 числа місяця, наступного за звітним таким чином: 100% орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до першого абзацу пункту 3.3. Договору оренди розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендодавцем шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць і доводиться до орендаря, у випадку дефляції орендна плата залишається на рівні попереднього місяця.

Згідно з пунктом 5.1.2 Договору оренди орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та платежі, зазначені в п.п. 3.7, 3.8.

Пунктом 10.1 Договору оренди встановлено, що цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє з 01 липня 2019 року по 31 травня 2022 року по 31 травня 2022 року. Уразі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця цей договір вважається подовженим на той самий строку і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з письмового дозволу НАМН.

Згідно з пунктом 3.6. Договору оренди експлуатаційні витрати, плата за комунальні послуги, за електроенергію та відшкодування податку на землю сплачується орендарем окремо відповідно до розрахунків Інституту.

Строк дії Договору оренди було продовжено додатковою угодою від 01.06.2022, відповідно до якої сторони дійшли згоди, що даний договір вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

01 липня 2019 року між сторонами за Договором оренди підписано без зауважень акт приймання-передачі орендованого майна.

Позивачем додано до матеріалів справи рахунки на оплату орендної плати, а також розрахунок заборгованості за Договором оренди, за яким загальна заборгованості за цим договором становить 245 740,94 грн.

Як стверджує позивач, відповідач у період дії Договору оренди з 01.02.2022 по 01.03.2024 порушував свій обов`язок із внесення орендної плати, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася заборгованість, яка на день звернення із позовом у даній справі складає 245 740,94 грн.

Крім того, 01 травня 2021 року між Державною установою «Інститут неврології, психіатрії та наркології Національної академії медичних наук України», балансоутримувачем, та ТОВ "МРТ МЕДСЕРВІС", орендарем, укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 7/2021/ІНПН (далі Договір про відшкодування), відповідно до умов пункту 1.1. якого балансоутримувач забезпечує експлуатацію, обслуговування, ремонт будівлі, прибудинкової території та місць загального користування за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 46, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором. Витрати на вказану діяльність включають вартість: комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівель, в тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття, експлуатаційні витрати, тощо. Компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою та вартість послуг, пов`язаних безпосередньо з виробничою діяльністю орендаря (тепло, електроенергію, вода, водовідведення, охорона) сплачуються окремо.

Згідно з пунктом 2.2.3. Договору про відшкодування орендар зобов`язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок Інституту за: користування земельною ділянкою, спожиту вартість енергоносії, теплопостачання, використану воду та водовідведення, відшкодування експлуатаційних послуг на утримання орендованого приміщення, прибудинкової території та місць загального користування, охорону приміщення, згідно з розрахунками Інституту.

Відповідно до пункту 6 Договору на відшкодування цей договір згідно вимог частини 3 статті 631 ЦК України, відповідно до якої умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, набирає чинності з 01 травня 2021 року і діє до 31 грудня 2021 року, аде до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань.

Пунктом 6.4 Договору про відшкодування встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається подовженим на той самий строку і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Строк Договору про відшкодування неодноразово продовжувався сторонамиё і останнього разу - додатковою угодою №4/2024 до 31.12.2024.

Як стверджує позивач, відповідач у період дії Договору про відшкодування у період з 01.02.2022 по 01.03.2024 порушував всій обов`язок з внесення орендної плати на рахунок Інституту з відшкодування послуг і плати за землю (податок на землю), внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася заборгованість, яка з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог вх. № 14519 від 04 червня 2024 року становить 28 550,63 грн. - заборгованість за комунальні послуги та 107 321,04 грн. - відшкодування витрат з податку на землю у розмірі 107 321,04 грн.

Відповідачем було надано до суду першої інстанції рахунки щодо оплати комунальних послуг на суму 28 550,63 грн. та відшкодування витрат з податку на землю у розмірі 107 321,04 грн.

Зважаючи на наведені обставини, позивач звернувся із позовом у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося, згідно з пунктом 5.1.2 Договору оренди орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Разом з цим, відповідно до підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Підпунктом 4 пункту 1 даної постанови Кабінету Міністрів України (у редакції від 27.05.2022) орендарям, на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту (на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування).

Постановою Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», яка набрала чинності 08.05.2024, пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 було доповнено підпунктом 1-1 такого змісту:

«орендарям державного та комунального майна, розташованого на територіях активних бойових дій, територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - визначені території), не нараховується орендна плата за період з 1 числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку бойових дій або тимчасової окупації, по 1 число місяця, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації, що визначаються відповідно до зазначеного переліку».

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій наказом №309 від 22.12.2022, Харківська міська територіальна громада перебувала у переліку територій активних бойових дій з 24.02.2022 по 15.09.2024.

Отже, зважаючи на положення підпункту 1-1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 та постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, відповідача звільнено від орендної плати на період з 01.02.2022 (перше число місяця, з якого Харківська територіальна громада перебувала в статусі території активних бойових дій) по 01.01.2023 (по перше число, що настає через три місяці після дати завершення бойових дій або тимчасової окупації на відповідній території).

Зі змісту наведених положень постанов Кабінету Міністрів №634 від 27.05.2022 та № 512 від 07.05.2024 випливає, що орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території Харківської області (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях), звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі - не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022, плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором.

Постанова Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 набула чинності 01.06.2022, тоді як режим воєнного стану, на який йде відсилка у пунктах 1 та 2 даної постанови, введено в країні раніше цієї дати - 24.02.2022 .

Поряд з цим, Постанова Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024, якою доповнено було доповнено постанову Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 підпунктом 1-1 , що встановив пільгу у вигляді нарахування 50% орендної плати певним категоріям орендарів (про які вже зазначалося вище) на період перебування в зоні активних бойових дій або окупації, набула чинності 08.05.2024, тоді як періодом перебування Харківської області в окупації є період з 01.02.2022 (перше число місяця, з якого Харківська територіальна громада перебувала в статусі території активних бойових дій) по 15.09.2023.

Разом з цим, підпункт 4 пункту 1 даної постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 надає орендарям державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території Харківської області (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях), пільгу у вигляді нарахування орендної плати в розмірі 50% вже на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування .

Зміст наведених вище норм свідчить про можливість їх неоднозначного трактування щодо дії даних положень у часі та щодо певних періодів, протягом яких окремим категоріям орендарів надаються пільги зі сплати орендної плати (звільнення від її сплати чи сплата в меншому розмірі).

Крім того, положення підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, визначаючи коло орендарів, яким надаються певні пільги, а саме: «орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва», містить виключення щодо вищенаведених територій, на яких розташоване орендоване майно, а саме: «крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях».

Отже, адміністративно територіальні одиниці на вищевказаних територіях не підпадають під дію підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022.

Разом з цим, поняття «адміністративно-територіальна одиниця» або поняття «адміністративно-територіальна одиниця на визначених територіях» у постанові Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 не розкривається.

Законодавство ж не містить чіткої дефініції терміну «адміністративно-територіальна одиниця». .

Слід зазначити, що врегулювати засади адміністративно-територіального устрою в Україні був покликаний проект Закону України від 30.10.2013 №3373 «Про адміністративно-територіальний устрій», який не було прийнято, а також проект Закону України від 02.09.2016 «Про засади адміністративно-територіального устрою України», який не набрав чинності.

Отже, відсутній профільний Закон або інший нормативний акт, який би надавав визначення поняття «адміністративно-територіальна одиниця».

У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» надано визначення поняттю «адміністративно-територіальна одиниця» - область, район, місто, район у місті, селище, село».

Проте, цей Закон напряму не регулює питання адміністративно-територіального поділу і надана в ньому дефініція поняття «адміністративно-територіальна одиниця» не є розгорнутою, оскільки містить в собі лише перелічення видів населених пунктів.

При цьому, якщо керуватися саме таким визначенням терміну «адміністративно-територіальна одиниця», то всі райони, міста, райони у місті, селища, що знаходяться в межах Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей не підпадають під дію підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 що, вочевидь, суперечить принципу розумності і міркуванням здорового глузду а також не узгоджується із цілями, на виконання яких було прийнято постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 та № 512 від 07.05.2024, а саме: врегулювати питання щодо звільнення орендарів, які орендують державне або комунальне майно під час дії воєнного стану, від орендної плати або зменшити її розмір.

Рішення Конституційного суду України №11-рп/2001 від 13.07.2001, на яке посилається позивач у відзиві на апеляційну скаргу, надає офіційне тлумачення терміну «район», а не терміну «адміністративно-територіальна одиниця».

Зазначене свідчить про відсутність чіткої законодавчої урегульованості зазначеного питання.

Разом з цим, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов`язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».

Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).

Аналогічні підходи застосовані цим Судом також у багатьох інших справах, зокрема, Hentrich v. France, заява № 13616/88, п. 42; Lithgow and Others v. the United Kingdom, заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], заява № 60642/08, п. 103; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], заява № 38433/09, п. 187; Hutten-Czapska v. Poland [ВП], заява № 35014/97, п. 163.

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 п. 109).

Отже, враховуючи вищенаведене, суб`єкти господарювання, зокрема і орендарі, які віднесенні до категорій, яким законодавством встановлено пільги щодо сплати орендної плати протягом дії воєнного стану, мають право розраховувати на чіткі положення законодавства, яке надає їм такий статус.

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 (адміністративне провадження № К/990/34377/23) сформував правовий висновок, відповідно до якого загальноприйнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи; цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою) означає "у вагомих сумнівах - на користь людини"; принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи.

Таким чином, враховуючи судову практику Європейського суду з прав людини , а також Верховного Суду, вищенаведені положення постанов Кабінету Міністрів України слід трактувати чітко та однозначно в аспекті максимально можливого захисту прав та законних інтересів орендарів державного та комунального майна.

Отже, в такому разі наведені вище положення постанов Кабінету Міністрів України № 512 від 07.05.2024 та №634 від 27.05.2022 щодо спірних правовідносин слід розуміти так: орендарів державного або комунального майна, яке розташоване, зокрема, на території, зокрема, м. Харкова , звільнено від орендної плати на період воєнного стану, але в будь якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 року, а починаючи з 01.10.2022, плата за відповідними договорами оренди має становити 50% розміру орендної плати, встановленої цим договором на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що відповідач не є орендарем, якого звільнено від сплати орендної плати з 24.02.2022 по 30.09.2022 на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 і що пільга у вигляді нарахування 50% орендної плати підлягає застосуванню лише до періоду з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року.

Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» встановлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з Додатком 1 до цієї постанови КМУ .

До зазначеного додатку входять, зокрема орендарі державного та комунального майна, які орендують приміщення з метою побутового обслуговування населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 було введено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020, строк дії якого неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України , а останнього разу -постановою Кабінету Міністрів №651 від 27.06.2023 до 30 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 2 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2023 р. № 614, побутова послуга - вид господарської діяльності, що провадиться виконавцем за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих побутових потреб як в об`єкті надання побутових послуг, так і поза його межами.

Згідно із переліком КВЕД «Побутові послуги населенню» пункт 96 зазначеного переліку передбачає надання інших індивідуальних послуг населенню.

Враховуючи, що послуга обстеження на апараті МРТ надається будь-якому охочому за плату, послуга не має обмеження по кругу суб`єктів, послуга придбавається будь-яким суб`єктом самостійно і вільно, і не існує критеріїв чіткого відмежування цієї послуги від інших побутових послуг, колегія суддів вважає, що послуги магнітно-резонансної томографії, є побутовими, а тому в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 №611 «Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» він звільняється від орендної плати за договором №15 від 01.07.2019 з 12 березня (початок дії карантину) по 01.06.2022 (дата втрати чинності постанови).

Відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття «допустимість доказів», яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведення позивачем належними, допустимими, достовірними та достатньо вірогідними доказами наявності достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 245 740,94 грн заборгованості з орендної плати за Договором оренди.

Щодо стягнення заборгованості за договором №7/2021/ІНПН про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.05.2021, колегія суддів зазначає про таке.

Як вже зазначалося, відповідно до пункту 2.1.2. Договору про відшкодування Балансоутримувач (позивач) зобов`язаний надавати орендарю розрахунки за спожиті комунальні послуги за діючими розцінками і тарифами.

Точний розмір таких витрат сторонами не обумовлений і підлягає вирахуванню позивачем у кожному конкретному місяці.

Пунктом 2.1.4 Договору про відшкодування встановлено, що обов`язком Балансоутримувача є, зокрема, своєчасне (до 20 числа наступного місяця) надання розрахунків для відшкодування витрат, що мають відношення до орендованого майна.

Згідно з пунктом 2.2.3. Договору про відшкодування орендар зобов`язується не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок Інституту за: користування земельною ділянкою, спожиту вартість енергоносії, теплопостачання, використану воду та водовідведення, відшкодування експлуатаційних послуг на утримання орендованого приміщення, прибудинкової території та місць загального користування, охорону приміщення, згідно з розрахунками Інституту.

Отже можливість виконання відповідачем свого обов`язку по Договору про відшкодування щодо сплати витрат позивача, що мають відношення до орендованого майна, обумовлене виконанням позивачем свого обов`язку щодо надання відповідачеві інформації про розмір грошового зобов`язання у формі відповідних розрахунків таких витрат.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази періодичного надання позивачем відповідачеві рахунків на оплату на виконання вимог пунктів 2.1.2. та 2.1.4 Договору про відшкодування.

Отже, в даному випадку має місце прострочення кредитора з боку позивача в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України у вигляді невиконання ним обов`язку по Договору про відшкодування щодо надання орендарю рахунків на оплату, що позбавило відповідача можливості здійснити оплату витрат, що мають відношення до орендованого майна, в конкретному розмірі.

Місцевим господарським судом було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення направлення цих рахунків відповідачу. Проте господарський суд першої інстанції дійшов висновку про застосування до зазначених правовідносин сторін ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, господарський суд дійшов висновку, що саме звернення з позовом до суду може вважатися відповідною вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком місцевого господарського суду.

Так, за умов договору сторін, визначення точних сум боргу (розміру грошового зобов`язання) залишене на розсуд позивача.

Однак ця обставина не звільняє позивача від виконання обов`язку із доказування перед судом розміру зобов`язання, яке він просить стягнути.

На переконання суду, не підлягають стягненню судом суми, які неможливо верифікувати (перевірити вірність заявленої до стягнення суми правилами математики і формальної логіки).

Така позиція судів є усталеною.

Наприклад, у постанові САГС від 14.03.2023 у справі №922/1302/21 зазначено:

"В свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності заборгованості за спожиту теплову енергію без укладення договору саме в сумі 212 119,97 грн., яка утворилася за період з жовтня 2016 року по квітень 2020 року, виходячи з наступного.

Свій висновок колегія суддів ґрунтує на приписах п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України (принцип розумності цивільного законодавства) і міркуваннях здорового глузду.

Зокрема, колегія суддів вважає неможливим задоволення такої позовної вимоги про стягнення коштів, яка не має здатності до арифметичної (математичної) перевірки. На переконання колегії суддів, якщо розмір грошової вимоги не може бути верифікованій, перевірений в ході судового розгляду, вимога не може бути задоволена.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підкреслює, що розрахунки позивача в цій частині не мають здатності до арифметичної та логічної перевірки, в силу чого не можуть бути задоволені".

Аналогічний підхід викладений і в постанові САГС від 20.09.2023 у справі №922/495/23.

Оскільки позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку розміру грошового зобов`язання відповідача у сплаті комунальних платежів та платежів на утримання будівлі, колегія суддів констатує недоказаність даної вимоги.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про недоведення позивачем належними, допустимими, достовірними та достатньо імовірними доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача витрат Балансоутримувача на комунальні послуги у сумі 28 550,63 грн та на сплату податку на землю у сумі 107 321,04 грн .

Отже місцевий господарський суд, постановляючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи та порушив норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, у зв`язку з чим дане рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у позову.

Судові витрати відшкодовуються пропорційно задоволеним вимогам в порядку статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 270, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "МРТ МЕДСЕРВІС" (вх. № 1741 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 у справі № 922/1184/24 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.06.2024 у справі № 922/1184/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології імені П.В. Волошина Національної академії медичних наук України» (61068, Харківська обл., місто Харків, вулиця Академіка Павлова, будинок 46; код ЄДРПОУ: 02012148; р/р: НОМЕР_2, ДКСУ, МФО: 820172) на користь Товариства с обмеженою відповідальністю "МРТ МЕДСЕРВІС" (61145, Харківська обл., місто Харків, вулиця Мирна, будинок 19; код ЄДРПОУ: 42454474; р/р: НОМЕР_1 , АТ «Укргазбанк», МФО: 320478) 6836,14 витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2024.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя П.В. Тихий