Рішення

від 10.06.2024 по справі 925/382/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року м. Черкаси Справа № 925/382/24

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:

від позивача: Федорчук К.Ю. - адвокат за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом приватного підприємства "Жадор" (м. Миколаїв) до державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" (м. Черкаси) про стягнення 833 426,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 833 426,00 грн. на підставі договору № 03/10/1-2022 купівлі - продажу товару від 03.10.2022, укладеного між сторонами у справі. Позов обґрунтовано обставинами сплати спірних коштів позивачем на користь відповідача, на які не було отримано товар (повернення передоплати).

Справа розглядається за правилами загального позовного провадження. В засідання з`явився лише представник позивача, явка учасників обов`язковою не визнавалася.

Позивач просить позовні вимоги задовольнити і стягнути кошти передоплати на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу товару № 03/10/1-2022 від 03.10.2022 (ст. 693 ЦК України), який не виконано відповідачем в частині поставки товару.

Відповідач клопотанням від 05.04.2024 просить провадження у справі закрити на підставі п.3) ч. 1 ст. 231 ГПК України ( оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення ..... у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав - п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України).

Суд дане клопотання відхиляє з огляду на наступне:

Відповідно п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Так, судом встановлено, що у зазначеній відповідачем справі № 925/1225/22 і в справі, що розглядається № 925/382/24, підстави як обставини позовних вимог, є різними.

Рішення Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1225/22 обґрунтовано недоведеністю укладення між сторонами договору та застосовано ст. 1212 ЦК України для стягнення спірних коштів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 по справі 925/1225/22 рішення Господарського суду черкаської області від 18.04.2023 у справі № 925/1225/22 скасовано та прийнято нове рішення. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про укладення між сторонами Договору, його часткове виконання, однак у задоволенні позовних вимог було відмовлено з підстав ненадання позивачем належних і допустимих доказів невиконання відповідачем обов`язку поставки товару і що ці обставини суд першої інстанції не встановлював та не досліджував.

Тому суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 у справі № 925/1225/22 про стягнення з відповідача 833 426,00 грн. боргу не є рішенням з тих самих підстав (тобто, обставин, якими обґрунтовується позов та за яких виникли відносини сторін), хоча предмет спору між тими самими сторонами співпадає.

Тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі.

У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з такого:

З матеріалів справи вбачається, що між Державним підприємством "Черкаський автомобільний ремонтний завод" ( далі - Продавець, відповідач по справі) та приватним підприємством "Жадор" (далі - Покупець, позивач по справі) був укладений договір купівлі - продажу товару № 03/10/1-2022 від 03.10.2022 (а.с. 15-17), у відповідності до якого Продавець зобов`язався продати вторинні ресурси (далі - Товар), які утворились у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Міністерства оборони та Збройних сил України, керуючись Законом України "Про металобрухт" , а Покупець зобов`язався оплатити цей товар ( п. 1.1. договору).

Незважаючи на не підписання примірника даного Договору відповідачем, цей правочин слід вважати укладеним між сторонами спору на викладених в ньому умовах, з таких підстав:

Згідно із ч.1, 4 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Положеннями ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу приписів ст. 203,215 ЦК україни.

Нормами ст. 215, 229-233 ЦК України передбачені підстави визнання недійсним вчиненого правочину, що має належну форму, але не відповідає фактичному волевиявленню учасника договору.

Натомість, у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття чи зміни цивільних прав та обов`язків, такий правочин є не вчиненим, а права та обов`язки за таким правочином особою не набуваються, правовідносини за ним - не виникають.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (учасників) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 674/461/16-ц.)

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду у справі 145/2047/16-ц від 16.06.2020.

В контексті даної справи саме по собі підписання договору купівлі - продажу товару № 03/10/1-2022 від 03.10.2022 лише позивачем і не підписання його відповідачем, не є належним і достатнім доказом не укладення цього Договору.

Суд враховує правові позиції Великої Палати ВС у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Позивачем доводиться і відповідачем не надано заперечень і доказів протилежного, що Договір купівлі-продажу 03/10/1-2022 датовано 03.10.2022.

Саме на виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000096 від 03.10.2022 року на суму 1 059 983,36 грн., в якому міститься посилання на договір купівлі-продажу 03/10/1-2022 від 30.10.2022 (як вказує позивач у позовній заяві та в ході розгляду справи).

Із посиланням на вказаний рахунок-фактуру позивач здійснив на користь відповідача платіжними дорученнями №824 від 13.10.2022 та №3463 від 13.10.2022 (а.с. 13-14) перерахування спірних коштів на банківський рахунок відповідача з наступними призначеннями платежу: за металобрухт згідно з договором №03/10/1/-2022 та рахунком №СФ-000096 від 03.10.2022 без ПДВ; за металобрухт згідно з рахунком №СФ-00000096 від 03.10.2022 без ПДВ.

Згідно частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно з частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором (стаття 647 Цивільного кодексу України).

Отже суд приходить до висновку на підставі оцінки зібраних у справі доказів та виходячи із вимог ст.ст. 641, 642 ЦК України, що саме відповідач ініціював укладення між сторонами Договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022 шляхом виставлення на його підставі та на виконання його умов рахунку-фактури №СФ-00000096 від 03.10.2022.

Суд вважає, що саме позивач був стороною, що прийняла пропозицію укладення договору шляхом підписання ним примірнику відповідного договору (а.с. 17 оборот) та здійснення оплати на підставі рахунку-фактури №СФ-00000096 від 03.10.2022 з посиланням на вказаний Договір.

Прийняття відповідачем від позивача оплати його рахунку-фактури №СФ-00000096 від 03.10.2022 в даному випадку є доказом укладення Договору.

Відповідач не заперечив укладення між сторонам договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022 та його виконання з боку позивача і отримання від позивача спірних грошових коштів.

Заперечення проти позову у відповідача звелися лише до доводів про необхідність закриття провадження через існування судового рішення у справі № 925/1225/22 між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №03/10/1-2022 від 03.10.2022 є договором поставки та відповідає положенням ст. 712 ЦК України.

Даною нормою передбачено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, саме на виконання укладеного між сторонами договору №03/10/1-2022 від 03.10.2022, на підставі рахунку №СФ-000096 від 03.10.2022 позивач перерахував відповідачу 486 000,00 грн згідно з платіжним дорученням №824 від 13.10.2023 та 347 426,00 грн згідно з платіжним дорученням №3463 від 13.10.2022, а всього 833 426,00 грн.

Натомість відповідач мав поставити позивачу вторинні ресурси згідно наведеної у Договорі специфікації.

Сторонами не надано суду докази про зміну даного зобов`язання.

Позивач просить стягнути перераховані відповідачу кошти, оскільки не отримав на них товар.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За своїм призначенням аванс (як попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (такий висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21)

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тому в даному випадку відносини сторін з приводу повернення сплачених позивачем грошових коштів не можуть регулюватися нормами ст. 1212 ЦК України.

Дана норма може бути застосована виключно коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, і лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті право відношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18).

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2020 у справі № 918/631/19, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 зроблено правовий висновок, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Отже, умовою застосування ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 6.1., 6.2 договору продавець здійснює передачу вторинних ресурсів у місцях накопичення та на умовах, викладених в специфікаціях. Вилучення вторинних ресурсів покупцем з місць накопичення здійснюється в термін дії нарядів, виданих Міністерством оборони України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було виконано його зобов`язання по поставці вторинних ресурсів на умовах Договору від 03.10.2022.

Сторони умов Договору не змінювали, доказів протилежного суду не подано.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Навіть якщо в період дії Договору позивач не звертався із вимогами до відповідача про поставку вторинних ресурсів, то строк дії договору між сторонами закінчився 24 грудня 2022 року, як передбачено п. 10.7 Договору і суду не подано доказів продовження його дії на новий період.

У відповідності до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Отже, оскільки строк дії Договору між сторонами скінчився 24.12.2022, то всі обов`язки з поставки товару відповідач мав повністю завершити до цієї дати.

Дане зобов`язання відповідачем не виконано, що порушило права позивача та спричинило спір.

14.10.2022 позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 119 ( а.с. 9) з проханням повернути перераховані кошти у сумі 833 426,00 грн. як помилково перераховані.

21.03.2024 позивач направив відповідачу претензію № 7 з вимогою повернути сплачені за Договором № 03/10/1-2022 кошти (а.с. 10) на підставі ст. 693 ЦК України. Докази направлення претензії № 7 - а.с. 24.

Відповідач заперечень проти отримання цих документів суду не подав, відповіді на лист та претензію не надав, кошти в сумі 833 426,00 грн. позивачу не повернув.

Сторонами не було досягнуто згоди про встановлення спеціальних строків повернення цих коштів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги частиною 2 ст. 693 ЦК України, яка дає альтернативу поведінки позивача, як платника коштів - якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Користуючись своїм правом, позивач, як покупець, просить примусово стягнути з відповідача всі перераховані кошти в розмірі 833 426,00 грн., на які відповідачем не було поставлено товар до кінцевої дати терміну дії договору.

Відповідачем не було надано суду відзив на позову із запереченнями по суті позовних вимог, не було надано пояснень про причини невиконання зобов`язання з поставки товару, не було добровільно повернуто спірні кошти, спір не врегульовано.

Отже відповідач має повернути позивачу всі сплачені кошти передоплати, на які не було поставлено товар.

Позивач довів правомірність підстав своїх позовних вимог, спірні кошти відповідачем позивачу не повернуто, зобов`язання із повернення цих коштів є таким, що настало після закінчення терміну дії Договору (24.12.2022), тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 833 426,00 грн. передоплати як вартості непоставленого товару.

Отже позов підлягає до повного задоволення.

Відповідно до статті 129 ГПК України, при задоволенні позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути 12 501,39 грн. витрат на відшкодування сплаченого судового збору повністю.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" (код 08182911, м. Черкаси, вул. В`ячеслава Чорновола, 277) на користь Приватного підприємства "Жадор" (код 31627641, м. Миколаїв, Севастопольська, 47-А) -- 833 426,00 грн. вартості непоставленого товару на підставі договору № 03/10/1-2022 купівлі - продажу товару від 03.10.2022 та 12501,39 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 21 червня 2024 року

Суддя Н.М. Спаських