Рішення

від 13.06.2024 по справі 927/192/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2024 року м. Чернігів справа № 927/192/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури (17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. В`ячеслава Чорновола, 50-а; код 02910114 (ІНФОРМАЦІЯ_1 )) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код 00022674) 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7 (post@regadm.gov.ua)до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код 44768034) 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-а (info@e-forest.gov.ua) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Благодійна організація «Благодійний фонд молодіжної ініціативи «Надія» (код 25619098) 17500, м. Прилуки Чернігівської області, вул. Промислова, 10 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 126, н/п 1 (адреса для листування) (lawerkyiv2015@gmail.com) (ІНФОРМАЦІЯ_2)про зобов`язання вчинити дії

за участі представників учасників справи:

від позивача: Швидкова В.О. (в порядку самопредставництва)

від відповідача: Колесник Н.М. (без належних повноважень)

від третьої особи: Тепляков С.О. - керівник

В судовому засіданні прийняла участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Оліфір А.В. (посв. від 01.03.2023 № 073909).

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про зобов`язання вчинити дії, якою прокурор просить зобов`язати відповідача привести частину земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263, розташованої в 171 кварталі 16 виділу Прилуцького лісництва філії "Ніжинське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в первинний стан шляхом знесення двоповерхової дерев`яної споруди, площею в основі 0,0129 га, тимчасових споруд та дерев`яної огорожі на земельній ділянці з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 у 171 кварталі 16 виділу на загальній площі 0,5445 га.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що, на його думку, будівництво двоповерхової дерев`яної споруди невідомою особою без отримання дозвільних документів на здійснення будівництва на земельній ділянці лісового фонду у межах прибережної захисної смуги порушує встановлений діючим законодавством України правовий режим її використання, а також завдання та принципи земельного законодавства щодо охорони земель як об`єкта права власності українського народу та забезпечення її раціонального використання.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 07.03.2024 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 02 квітня 2024 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в якості відповідача. Повідомити відповідача, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Ухвала суду від 04.03.2024 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 07.03.2024 11:54.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 04.03.2024 є такою, що отримана відповідачем 07.03.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 02.04.2024 підготовчому засіданні відповідач не скористався.

До початку підготовчого засідання 02.04.2024 на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 01.04.2024 № 307/23.10-2024 відповідача про проведення призначеного на 02.04.2024 підготовчого засідання за відсутності його повноважного представника.

19.03.2024, у встановлений судом процесуальний строк, на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 19.03.2024 № 277/23.10-2024 на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідач вказав, що привести частину земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 в первинний стан шляхом знесення двоповерхової дерев`яної споруди, повинна особа, яка самостійно зайняла земельну ділянку. Крім того, відповідач зазначив, що 13.09.2022 Розпорядженням Чернігівської обласної військової адміністрації № 338 «Про виділення лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування» зобов`язано виділити Благодійній організації «Благодійний фонд молодіжної ініціативи «Надія» лісову ділянку площею 4,4 га у довгострокове тимчасове користування для культурно-оздоровчих цілей строком на 5 років.

В паперовій формі відзив на позовну заяву надійшов до Господарського суду Чернігівської області 25.03.2024.

26.03.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь від 25.03.2024 на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач не погоджується з доводами відповідача.

01.04.2024 через систему "Електронний суд" до Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення від 29.03.2024 № 304/23.10-2024, додатком до яких є документи на підтвердження повноважень директора філії "Ніжинське лісове господарство" представляти інтереси підприємства в суді.

В підготовчому засіданні 02.04.2024, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.04.2024 постановлено:

залучити Благодійну організацію "Благодійний фонд молодіжної ініціативи "Надія" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача;

призначити підготовче засідання на 18 квітня 2024 року;

зобов`язати прокурора не пізніше двох днів з дня вручення копії даної ухвали направити третій особі (Благодійній організації "Благодійний фонд молодіжної ініціативи "Надія") копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду;

повідомити відповідача про призначення судового засідання, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;

повідомити третю особу про призначення судового засідання, а також про те, що її неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками;

встановити процесуальний строк для подання прокурором та позивачем відповіді на пояснення третьої особи - протягом п`яти днів з дня отримання письмових пояснень щодо позову.

Ухвала суду від 02.04.2024 направлена відповідачу до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронного кабінету 02.04.2024 18:54.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.04.2024 є такою, що отримана відповідачем 03.04.2024.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 18.04.2024 підготовчому засіданні відповідач не скористався.

До початку підготовчого засідання 18.04.2024 на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 17.04.2024 № 377/23.10-2024 відповідача про проведення даного судового засідання за відсутності його повноважного представника.

Ухвала суду від 02.04.2024 отримана третьою особою 12.04.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 06 009 057 324 36.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 18.04.2024 підготовчому засіданні третя особа не скористалась.

04.04.2024 через систему "Електронний суд" прокурором до Господарського суду Чернігівської області подані докази направлення третій особі (Благодійній організації "Благодійний фонд молодіжної ініціативи "Надія") копії позовної заяви з додатками.

Письмові пояснення щодо позову станом на 18.04.2024 від третьої особи до Господарського суду Чернігівської області не надходили.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 18.04.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02 травня 2024 року.

Процесуальним правом на участь в призначеному на 02.05.2024 судовому засіданні відповідач та третя особа не скористались.

В судовому засіданні 02.05.2024 оголошено перерву до 27.05.2024 до 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 02.05.2024 суд повідомив відповідача та третю особу про призначення судового засідання на 27.05.2024.

27.05.2024 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява про перенесення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника прибути в судове засідання.

Оскільки відповідачем, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, не подано доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві про відкладення розгляду справи, суд постановив протокольну ухвалу про залишення її без задоволення.

27.05.2024 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення по справі від 24.05.2024 в яких третя особа вказала, що виходячи з норми, закріпленої в ч. 4 ст. 376 ЦК України, майно, підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, та враховуючи, що Прилуцькою окружною прокуратурою протягом досудового розслідування кримінального провадження № 42021272210000077, яке не завершено і по день розгляду справи в суді, не встановлена особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, і яку в судовому порядку можуть зобов`язати знести об`єкт самочинного будівництва. Отже, є обґрунтовані підстави вважати, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є неналежним відповідачем у справі.

27.05.2024 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу представника. На підтвердження вказаної обставини представником третьої особи додано Довідку сімейного лікаря № 246.

В судовому засіданні 27.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 03 червня 2024 року на 09 год. 00 хв.

Ухвалою від 27.05.2024 суд повідомив відповідача та третю особу про призначення судового засідання на 03.06.2024.

31.05.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення по справі.

03.06.2024 від третьої особи через систему "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

03.06.2024 від прокурора через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на пояснення по справі третьої особи.

Ухвалою від 02.04.2024, крім іншого, встановлено процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії позовної заяви з додатками.

Ухвала суду від 02.04.2024 отримана третьою особою 12.04.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600905732436. Отже, останнім днем для подання третьою особою пояснень по справі є 29.04.2024, натомість відповідні пояснення подані третьою особою 24.05.2024 та 03.06.2024. Тобто, третьою особою пропущено встановлений судом строк для подання пояснень по справі.

За приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За наведених обставин, суд, враховуючи неподання клопотання про поновлення процесуальних строків, залишає без розгляду подані третьою особою пояснення по справі від 24.05.2024 та від 03.06.2024.

В судовому засіданні 03.06.2024 суд дослідив зміст електронного файлу, що містить відеозапис з місця події від 24.02.2023, який був доданий прокурором до позовної заяви. При цьому суд встановив, що вказаний електронний файл не містить кваліфікованого електронного підпису.

В судовому засіданні 03.06.2024 оголошено перерву до 13.06.2024 до 09 год. 00 хв.

Ухвалою від 03.06.2024 суд витребував у прокурора оригінал електронного файлу з відеозаписом з місця події від 24.02.2023 або його копію, засвідчену відповідно до вимог ст. 96 Господарського процесуального кодексу України накладенням кваліфікованого електронного підпису та повідомив відповідача про призначення судового засідання на 13.06.2024.

11.06.2024 Чернігівською обласною прокуратурою було подано електронний файл з копією відеозапису огляду місця події від 24.02.2023, засвідченою відповідно до вимог ст. 96 Господарського процесуального кодексу України з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

У судовому засіданні 13.06.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься наступна інформація стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 площею 11,0607 га з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства: власник - держава в особі Чернігівської обласної державної адміністрації; право постійного користування надано Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України».

В межах вказаної земельної ділянки знаходиться квартал 171, виділ 16 Ладанського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7414182200:04:000:0002 площею 18.8712 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, яка перебуває в оренді СТОВ «Продресурс» на підставі договору оренди від 29.10.2003. Фактично прибережна захисна смуга водного об`єкту - ставка проходить по земельній ділянці лісового фонду з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263.

Згідно матеріалів перевірки Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та матеріалів кримінального провадження № 42021272210000077, відкритого за ч. 4 ст. 1971 КК України, досудове розслідування якого здійснюється СВ Прилуцького РВП ГУНП у Чернігівській області, виявлено самовільне зайняття невстановленою особою частини земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263, а саме в кварталі 171, виділу 16, розташованої на території Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області (колишня Дідовецька сільська рада Прилуцького району).

29.07.2021 за даним фактом внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272210000077, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 1971 КК України. На даний час досудове розслідування не закінчено. Особи, які вчинили вказане кримінальне правопорушення, не встановлені.

У кримінальному провадженні 24.02.2023 проведено огляд місця події - частини земельної ділянки за кадастровим номером 7424182200:04:000:0263, а саме: кварталу 171, виділу 16 Ладанського лісництва філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України» за участю державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області, інженера - землевпорядника КП «Прилуцьке МБТІ», інженера - проектувальника та інженера лісового господарства філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України». Під час огляду установлено, що частина вищевказаної земельної ділянки лісового фонду площею 0,5445 га огороджена дерев`яним парканом, по боках від якого маються яри до водного об`єкту, які унеможливлюють прохід на загороджену територію та доступ до берегової лінії водного об`єкту. При цьому, фактично у межах прибережної захисної смуги водного об`єкту (ставку - кадастровий номер 7414182200:04:000:0002) побудована двоповерхова дерев`яна будівля із оциліндрованого дерев`яного брусу, загальною площею в основі 62,27 м2, на земельній ділянці площею 0,0129 га під будинком, а також три тимчасові споруди. Розмір самовільно зайнятої прибережної захисної смуги на якій знаходиться будинок та тимчасові споруди становить 0,1851 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 з цільовим призначенням для ведення лісового господарства є Чернігівська обласна державна адміністрація, постійним лісокористувачем Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

Згідно Таксаційного опису Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прилуцький лісгосп», зокрема кварталу 171, у виділі 16 на земельній ділянці лісового призначення маються нерівномірні різновікові лісові насадження. Інформація про будь які споруди у вказаному кварталі відсутня. Матеріали лісовпорядкування датовані 2012 роком.

Згідно листа філії «Ніжинське лісове господарство» від 15.02.2023 у кримінальному провадженні № 42021272210000077 підприємством не надавався дозвіл на здійснення будівництва об`єкту нерухомості на території земель державного лісового фонду.

Правонаступником прав та обов`язків ДП "Прилуцьке лісове господарство", згідно наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 №545, є Державне підприємство «Ніжинське лісове господарство».

На підставі п. 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 862 «Про припинення держаного підприємства «Ніжинське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення» Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Ніжинське лісове господарство».

За даними філії «Ніжинське лісове господарство» від 13.10.2023, спорудження будівель на земельній ділянці лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 не погоджувалось з постійним лісокористувачами ДП «Прилуцький лісгосп», ДП «Ніжинський лісгосп», а також із філією «Ніжинське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», дозволи на будівництво будинку та тимчасових споруд на вищевказаній земельній ділянці лісового фонду не надавались.

Згідно листа №1.2-12/5626 від 09.11.2023 Прилуцької районної державної адміністрації на об`єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263, містобудівна документація не розроблялася, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва та будівельний паспорт не видавалися.

Листом № 04-14/4155 від 09.11.2023 Сухополов`янська сільська рада Прилуцького району повідомила, що запитів (заяв) від фізичних осіб (суб`єктів господарювання) щодо надання дозволу на будівельні роботи по об`єкту нерухомого майна, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту, містобудівні умови, документи на прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майни, присвоєння поштової адреси за межами населеного пункту с. Дідівці Сухополов`янської ОТГ на земельній ділянці з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 за межами населеного пункту с. Дідівці, до органів місцевого самоврядування не надходили.

Прокурор у позовній заяві вказує, що бездіяльність ДСГП «Ліси України» в особі філії «Ніжинське лісове господарство» ДГСП «Ліси України», що проявилася у неналежному забезпеченні контролю за безумовним використанням земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 за цільовим призначенням, мала наслідком незаконну забудову невстановленою особою земель державного лісового фонду у межах прибережної захисної смуги і саме ДСГП «Ліси України» в особі філії «Ніжинське лісове господарство», як постійний землекористувач, має привести частину земельної ділянки в первинний стан.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи "Delcourtv.Belgium", "Belletv.France"). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Частинами 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, рекреаційні, оздоровчі та інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно ч.1 ст.8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст.1,5 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють орган державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.80 Земельного кодексу України, ст.2, 170, 326, ч.1 374 Цивільного кодексу України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Таким чином, захист земель, зокрема лісового та водного фонду є об`єктами, які перебувають під особливою охороною держави, а відтак, дотримання вимог законодавства при їх використанні безумовно становлять державний інтерес.

Незаконно забудована земельна ділянка знаходиться у межах лісового фонду державної власності, власником якої є Чернігівська обласна державна адміністрації.

Згідно ст.17 Земельного кодексу України до повноважень державних адміністрацій в галузі земельних відносин належать: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель.

Частиною 5 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена для всіх потреб.

У відповідності до ч.1 ст.33 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, у відповідності до ст.31 Лісового кодексу України, серед іншого, забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин, здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського значення.

До вирішення питання щодо вжиття заходів реагування окружною прокуратурою на адресу Чернігівської ОДА було скеровано лист №54-75-6601ВИХ-23 від 03.10.2023, в якому поінформовано про встановлені порушення вимог законодавства та наявність підстав для вжиття заходів реагування та звернення до суду з позовом.

Листом №01-01-32/17783-вих від 13.10.2023 Чернігівська ОДА повідомила, що підстав для вжиття заходів не вбачає.

Таким чином, Чернігівська ОДА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у окреслених запитом спірних правовідносинах, не здійснює захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Прилуцькою окружною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 14.02.2024 №50-77-1114ВИХ-24.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Суд констатує, що вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

(1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

(2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

(3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною першою статті 319 ЦК визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із приписами статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19 виснував, що особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

В ході розгляду цієї справи суд встановив, що рішення про надання земельної ділянки з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 для будівництва та розміщення спірної дерев`яної споруди органами, наділеними такими повноваженнями, не приймалося, будь-яких дозвільних документів на її будівництво компетентні органи не видавали, отже така будівля є самочинним будівництвом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що в разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

В пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 викладено висновок про те, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЗК України, який набрав чинності з 01.01.2002, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 9 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Таким чином, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду спеціальна норма не суперечить загальній нормі та не скасовує її, а лише встановлює певні винятки із загальної норми. Тому спеціальна норма застосовується лише до тих відносин, щодо яких вона встановлює спеціальне правило (відмінне від загального). В решті, тобто у відносинах, які не охоплені спеціальною нормою, підлягає застосуванню загальна норма.

Отже, виходячи з наведеного вище співвідношення загальних і спеціальних норм, Верховний Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 ЗК України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт. (Постанова КГС ВС від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21)

Колегія суддів у Постанові КГС ВС від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 зауважила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду наразі дотримується усталеної правової позиції в питанні визначення належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва не забудовника, а останнього набувача такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (див. постанови від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20).

Суд зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424182200:04:000:0263 надана Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" на праві постійного користування для розміщення та обслуговування виробничої бази, однак за наявними у справі доказами судом не встановлено, що саме це підприємство здійснило самочинне будівництво спірної дерев`яної будівлі.

Суд наголошує на тому, що матеріалами справи, зокрема відомостями з кримінального провадження №42021272210000077 взагалі не підтверджено встановлення особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці кадастровим номером 7424182200:04:000:0263. Також матеріали справи не містять відомостей щодо особи, яка б набула права власності на цей об`єкт.

Посилання прокурора на те, що ДСГП «Ліси України» в особі філії «Ніжинське лісове господарство», як постійний землекористувач, має привести частину земельної ділянки в первинний стан, судом відхиляються, оскільки нормами чинного законодавства чітко визначено коло осіб, які несуть відповідальність за здійснене самочинне будівництво.

Оскільки прокурором визначено відповідачем Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", яке не є ані власником спірної будівлі, ані особою, що її побудувала, а пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові суд доходить висновку про безпідставність та передчасність поданого позову.

Вказане узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2024 у справі № 906/205/22.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора не обгрунтовані і задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні даного позову, витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2024.

Суддя А.С.Сидоренко