Ухвала

від 19.06.2024 по справі 910/19522/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19522/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Волковицької Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Шукліна О.В. (адвокат);

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МВК Транс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 (у складі колегії суддів: Майданевич А.Г. (головуючий), Коротун О.М., Сулім В.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МВК Транс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про розірвання додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МВК Транс"

(далі - ТОВ "МВК Транс", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(далі - АТ "Укрзалізниця", Відповідач) про розірвання укладеної між сторонами додаткової угоди, оформленої додатком 1-8 "умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 03.08.2020 № УЗ-42678269/2020-00015 (далі - договір).

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на істотні зміни обставин, якими Сторони керувалися при укладенні договору. Позивач звертав увагу на те, що Відповідачем в односторонньому порядку змінено додатком 1-8 умови договору, у зв`язку із чим поставлено Позивача у невигідне економічне становище перед контрагентами, що за умови нових ставок призвело до унеможливлення здійснювати відправлення вантажів.

Під час розгляду справи судом першої інстанції прийнято до розгляду, як заяву про зміну предмету позову, заяву Позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просив суд: розірвати додаткову угоду, оформлену додатком 1-8 "умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору, без застосування до ТОВ "МВК ТРАНС" будь-яких штрафних санкцій та неустойки.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі №910/19522/20 позов задоволено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у справі № 910/19522/20 скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.02.2022 у справі №910/19522/20 зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2023 у справі № 910/19522/20 позов задоволено повністю, розірвано спірну додаткову угоду без застосування до Позивача штрафних санкцій та неустойки.

Рішення обґрунтовано тим, що Позивач, як сторона, яка приєдналася до договору, довів що, виходячи зі своїх інтересів, не прийняв би таких обтяжливих умов, якби міг взяти участь у визначенні умов спірного правочину, не знав і не міг знати, на яких умовах він приєднується до цього правочину, а Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що Позивач знав або міг знати, на яких умовах він приєднався до додатку 1-8 до договору. За висновком суду першої інстанції наявні, передбачені частиною другою статті 634 Цивільного кодексу України, підстави для розірвання спірного правочину.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2023 у справі № 910/19522/20 задоволено, рішення скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для розірвання додаткової угоди, оформленої додатком 1-8 до договору, на підставі статей 634 та 651 Цивільного кодексу України, а також про те, що Позивачем не доведено наявності всіх чотирьох умов, передбачених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного додатку. Крім того, апеляційний суд вказує на те, що Позивачем не були вчинені дії, передбачені спірним додатком до договору, а у надісланих Відповідачу листах Позивач посилався на зміни умов договору в частині встановлення нових (зменшених) тарифів базової ставки плати за користування вагонами залізниці, що не є підставами, визначеними договором (пункт 12.4. договору), для припинення окремих (додаткових) умов договору.

Судом апеляційної інстанції був відхилений висновок експертів за результатами проведення комплексної судової економічної та товарознавчої експертизи у справі № 910/19522/20 від 16.06.2023 № 01/06 КОМПЛ, оскільки з даного висновку не вбачається наслідків для ТОВ "МВК Транс" при виконанні додатку 1-8 до договору.

Непогоджуючись з зазначеною постановою, ТОВ "МВК Транс" звернулося до Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. В якості підстав касаційного оскарження Позивач, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 08.06.2023 у справі № 908/1957/21 (№ 910/82/21), від 01.02.2022 у справі № 910/1305/21, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (№ 910/4866/21) - щодо добросовісної поведінки;

- у постановах від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17 - щодо застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України. Також Позивач зазначив, що у оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначені неіснуючі висновки Верховного Суду, нібито викладені у постанові від 26.04.2018 у справі № 927/761/17.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить Суд закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, а у випадку встановлення Судом відсутності підстав для закриття касаційного провадження - касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін.

05.06.2024 через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "МВК Транс" (адвоката Мастістого І.А.) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Суду від 05.06.2024 розгляд скарги було відкладено на 19.06.2024.

18.06.2024 через систему "Електронний суд" надійшла заява Терезмана Д.В. із повідомленням про дострокове розірвання договору про надання правової допомоги, укладеного із Позивачем.

19.06.2024 представник Позивача - адвокат Мастістий І.А., повторно звернувся до Суду з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 15.05.2024 у справі №910/19522/20 участь у судовому засіданні представників учасників справи визнана необов`язковою, а також те, що клопотання про відкладення розгляду справи представником Позивача заявлено повторно, Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/19522/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Згідно з приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного оскарження є незгода Позивача із судом апеляційної інстанції щодо висновку про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання додаткової угоди без застосування до ТОВ "МВК Транс" будь-яких штрафних санкцій та неустойки, яка обґрунтована підставами, визначеними пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався Скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності, а також необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

При цьому, самим Скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на Скаржника.

Як вже зазначалося, Скаржник стверджує про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 908/1957/21 (№ 910/82/21), від 01.02.2022 у справ № 910/1305/21, від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (№ 910/4866/21), від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17, від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

Так у справі № 908/1957/21 (№ 910/82/21) предметом позову було розірвання з певної дати додатку 1-8 до договору, укладеного Сторонами, та визнання недійсними окремих частин правочину. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, розірвано додаток 1-8 до договору з відповідної дати, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 08.06.2023, зазначене рішення скасовано в частині розірвання з відповідної дати додатку 1-8 до договору та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з твердженням господарського суду апеляційної інстанції про те, що спірний додаток є припиненим у зв`язку з реалізацією Позивачем права на односторонню відмову від нього на підставі пункту 12.4 договору, а саме шляхом вручення Відповідачу відповідного повідомлення.

Натомість у справі що переглядається, Позивач правом на односторонню відмову від спірного правочину, передбачену пунктом 12.4 договору, не скористався, навпаки, у надісланих Відповідачу листах Позивач звертався, зокрема, з пропозицією переглянути ставку за користування вагонами перевізника та просив здійснити перерахунок та повернути списані кошти, що не є односторонньою відмовою у розумінні умов договору.

Посилання Скаржника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №910/1305/21 також не знайшло свого підтвердження, позаяк в основу оскаржуваної постанови апеляційного суду у справі №910/1305/21 покладено висновок, з яким погодився Верховний Суд у постанові від 01.02.2022, про неправомірне нарахування товариством неустойки за невиконання компанією спірного додатку, через те, що такий є припиненим у зв`язку з реалізацією Позивачем права на односторонню відмову від нього на підставі пункту 12.4 договору, а саме шляхом направлення Відповідачу повідомлення про відмову від договору в спірній частині.

Предметом спору у справі № 910/8482/18, на яку Скаржник також посилається у скарзі, була вимога товариства в особі ліквідатора, заявлена в межах провадження у справі про банкрутство, про визнання недійсними результатів електронних торгів, акта державного виконавця, свідоцтва про придбання майна, витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, визнання за банкрутом права власності на спірне нерухоме майно. Заява обґрунтована тим, що електронні торги проведені з порушенням Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". Тобто суб`єктний склад учасників правовідносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм у справі № 910/8482/18 є нерелевантними до справи, що переглядається.

Оскільки Скаржник стверджує, про неврахування апеляційним судом висновків щодо добросовісної поведінки, викладених у зазначених вище постановах, Суд звертає увагу на те, що добросовісність, яка відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України, належить до загальних засад цивільного законодавства, - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі зазначеної доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові, зокрема зазначив, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа (у даному випадку, позивач) має усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок, щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Отже, фактично Позивач здійснюючи господарську діяльність приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності так і несприятливі, а тому, підписуючи договір позивач має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.

Позивачем здійснено замовлення послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника на 500 вагонів-зерновозів в місяць, а перевізником у свою чергу погоджено такі замовлення на 353 вагонів-зерновозів в місяць.

Таким чином, здійснюючи замовлення послуг на умовах додатку 1-8 до договору, Позивач шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик як сприятливих умов (а сааме зменшеної ставки плати за використання вагону, що, як зазначає сам Позивач, є конкурентною перевагою по використанню вагонів перевізника) так і несприятливих умов (а саме права відповідача зменшувати розмір загальної ставки плати за використання власних вагонів перевізника).

При цьому, обставини зміни економічної ситуації в країні є комерційними ризиками сторін договору та не є істотною зміною обставин у розумінні частини першої статті 652 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставами для розірвання договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладеної у постановах від 04.04.2018 у справі №910/4590/17, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

В контексті наведеного вбачається, що твердження Скаржника про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у трьох вищезазначених постановах, щодо добросовісної поведінки базується на довільному тлумаченні Скаржником Судової практики та висновків апеляційного суду під час прийняття оскаржуваної постанови.

Скаржник також посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 910/5110/17 та від 23.07.2019 у справі № 910/13249/17, щодо застосування положень статті 652 Цивільного кодексу України.

Частинами першою та другою статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з висновками Верховного Суду у зазначених справах, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, чинне законодавство України пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Існування одночасно умов, що відповідно до частини другої статті 652 Цивільного кодексу України є необхідними для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання договору, вимагає з`ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Враховуючи, що позовні вимоги у справі №910/5110/17 про розірвання договору обґрунтовані неможливістю товариства виконувати встановлене договором зобов`язання щодо купівлі у державного підприємства різниці перетоків електричної енергії, у зв`язку з істотною зміною обставин (вчинення протиправних дій третіми особами щодо перешкоджання господарській діяльності товариства), а у справі №910/13249/17 предметом спору є розірвання договору купівлі-продажу цінних паперів, скасування операцій списання, зарахування та переказу облігацій, які обґрунтовані відсутністю згоди Фонда державного майна України на відчуження корпоративних прав товариства, - твердження Скаржника про подібність правовідносин зазначених справ із справою № 910/19522/20 є безпідставними.

Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

В контексті наведених Позивачем у касаційній скарзі висновків Верховного Суду вбачається, що висновки апеляційного суду їм не суперечать, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

Щодо посилання Позивача про те, що у оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначені неіснуючі висновки Верховного Суду, нібито викладені у постанові від 26.04.2018 у справі №927/761/17, Суд зазначає, що зазначена постанова прийнята у справі предметом позову якої є розірвання договору оренди земельної ділянки з посиланням на статтю 652 Цивільного кодексу України. З урахуванням обставин зазначеної справи, Верховний Суд перевіряв правильність застосування наведеної норми матеріального права судом апеляційної інстанції. У такий спосіб, хоча у зазначеній справі не формувалася правова позиція, суд апеляційної інстанції враховував мотиви, з яких виходив Верховний Суд, що не призвело до прийняття неправильного рішення, а тому не має наслідком скасування оскаржуваної постанови.

Слід також зауважити на приписи частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України, якими чітко визначено, що не може бути скасоване правильне по суті законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання Скаржника на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку Скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені Скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався Скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведені Скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримали підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/19522/20 за касаційною скаргою ТОВ "МВК Транс".

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на Скаржника та поверненню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", не підлягає.

Керуючись статтями 126, 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 910/19522/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МВК Транс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

Н. Волковицька