Постанова

від 12.06.2024 по справі 918/744/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/744/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників:

прокуратури - Сельська О.З.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Голуменков В.В. (адвокат);

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 (у складі колегії суддів: Розізнана І.В. (головуючий), Крейбух О.Г., Мельник О.В.) у справі

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до: 1. Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради,

2. Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація"

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) в інтересах держави в особі Рівненької міської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Міська рада, Відповідач 1) та до Товариства з додатковою відповідальністю "Рівнефармація" (далі - ТДВ "Рівнефармація, Відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 455 від 26.12.2001, укладений між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством "Рівнефармація" в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 85 кв.м, що являється протирадіаційним укриттям №67778; та про зобов`язання ТДВ "Рівнефармація" повернути Міській раді протирадіаційне укриття №67778 площею 85 кв.м., що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхового житлового будинку № 5 по вул. Директорії в м. Рівне.

Також у позовній заяві Прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити строк на звернення до суду.

1.2. Прокурор обґрунтовує позов тим, що договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 455 від 26.12.2001 в частині включення до площі підвальних приміщень площі протирадіаційного укриття, що становить 85 кв.м, укладений з порушенням вимог Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-ХІІ, Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію" (чинних на момент виникнення правовідносин) та став підставою вибуття з державної власності протирадіаційного укриття №67778 і його перехід у власність акціонерного товариства.

Як зазначає Прокурор, одна з облікових карток протирадіаційного укриття №67778 датована 1983 роком, отже на момент виконання Державної програми приватизації, Указу Президента України від 30.12.1994 за № 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні" та укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу 26.12.2001, нежитлові приміщення загальною площею 202,2 кв.м, що розташовані по вул. Директорії, 5, в м. Рівне, включали в себе захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - протирадіаційне укриття №67778.

1.3. В обґрунтування строків звернення до суду Прокурор посилається на те, що факт передачі протирадіаційного укриття №67778 було виявлено 28.10.2022 в ході проведеного в межах кримінального провадження №4202081110000076 огляду підвального приміщення будівлі аптеки № 4, розташованої по вул. Директорії, 5, в м. Рівне.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 07.12.2023 у справі №918/744/23 позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 455 від 26.12.2001, укладений між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством "Рівнефармація", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 85 кв.м, що являється протирадіаційним укриттям № 67778. Зобов`язано ТДВ "Рівнефармація" повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття № 67778 площею 85 кв.м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхового житлового будинку № 5 по вул. Директорії в м. Рівне. Розподілено судові витрати.

2.2. За висновками суду першої інстанції Прокурором не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки у відповідності до пункту 19 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 918/744/23 відмовлено в задоволенні клопотання ТДВ "Рівнефармація" про закриття провадження у справі, задоволено апеляційну скаргу ТДВ "Рівнефармація" на рішення господарського суду Рівненської області від 07.12.2023 у справі №918/744/23, скасовано оскаржуване рішення та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.4. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався, зокрема, принципом "належного урядування", положеннями щодо права на мирне володіння майном, закріпленим у Першому протоколі до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997

№ 475/97-ВР (далі - Конвенція), встановленими обставинами справи, такими як відсутність спору між Прокурором в особі Позивача та Відповідачем 1, заявлення позовної вимоги Прокурором в особі Позивача до Відповідача 2 в порядку реституції, при цьому не будучи стороною спірного правочину, заявлення вимоги про повернення майна до особи, яка на дату подання позову не була власником спірного майна. Керуючись зазначеним апеляційний суд дійшов висновку, що суб`єктний склад спору, а також позовні вимоги Прокурором визначені невірно, у зв`язку із чим відмовив в позові.

2.5. Щодо заяви ТДВ "Рівнефармація" про застосування наслідків пропущення строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначив, що такі застосовуються лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, враховуючи, що у даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено, позовна давність не підлягає застосуванню.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Непогоджуючись з зазначеною постановою, Прокурор скористався правом на її касаційне оскарження, у касаційні скарзі просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №918/744/23 та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2023.

Як підстави для подання скарги Прокурор зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник стверджує, що при розгляді даної справи апеляційним судом не враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20 (щодо можливості витребування майна, лише після з`ясування питання щодо добросовісності чи недобросовісності набуття права власності), від 08.11.2022 у справі №918/1141/22 (щодо можливості у набувача майна та відповідача перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання об`єкта цивільного захисту, ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності), від 05.12.2018 у справі № 804/3091/18, від 06.03.2018 у справі № 811/289/16, від 17.10.2018 у справі № 822/1544/16, від 16.05.2018 у справі № 806/1592/16, від 21.11.2018 у справі №504/4148/16-а, від 11.06.2019 у справі №820/2639/18, від 26.09.2019 у справі №804/2272/17, від 21.11.2019 у справі №325/283/16-а, від 05.12.2019 у справі №400/2509/18, від 17.12.2019 у справі №816/844/18, від 12.03.2024 у справі №927/1206/21, від 16.02.2024 у справі №902/1331/22, від 04.04.2023 у справі №904/9070/21 (щодо можливості звернення органу місцевого самоврядування з позовом до іншого органу місцевого самоврядування або органу державної влади, іншого суб`єкта публічно-владних повноважень).

Також скаржник зазначає, що немає висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо статті 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в контексті узаконення можливості подальшого перебування споруди цивільного захисту у приватній власності, незважаючи на протиправність процесу її відчуження з державної/комунальної, власності внаслідок встановленої законодавством заборони на приватизацію таких об`єктів.

Окрім того, Скаржник стверджує, що питання щодо добросовісності набувача такого майна судом апеляційної інстанції не досліджувалось.

3.2. Відповідачі правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

4. Рух справи у касаційному суді

4.1. Ухвалою Суду від 22.04.2024 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №918/744/23 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.05.2024.

4.2. Ухвалою Суду від 21.05.2024 задоволено заяву представника ТОВ "Рівнефармація" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

4.3. У судовому засіданні 22.05.2024 оголошено перерву до 12.06.2024.

5. Обставини встановлені судами

5.1. На виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30.12.1994 №827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", Рівненською обласною радою (далі - Обласна рада) 25.02.1995 прийнято рішення №25, яким затверджено переліки об`єктів, що перебувають у комунальній власності області і підлягають приватизації згідно з додатками.

Одним із додатків даного рішення затверджено "Перелік підприємств комунальної власності області, приватизація яких здійснюється відповідно до Указу Президента України від 26.11.1994 № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" (далі - Перелік).

До даного Переліку Обласною радою віднесено Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація".

5.2. Крім того, Обласною радою було вирішено передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській області (далі - РВ ФДМ України) в управління об`єкти комунальної власності області, включені до даних переліків.

На підставі наказу РВ ФДМ України від 21.03.1995 № 88 була проведена інвентаризація та здійснена оцінка вартості майнового комплексу "Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація".

Результати проведеної інвентаризації та оцінка вартості майнового комплексу "Рівненське обласне виробниче об`єднання "Фармація" затверджено наказом РВ ФДМ України від 28.04.1995 № 244, яким також затверджено статут утвореного Відкритого акціонерного товариства "Рівнефармація" (далі - ВАТ "Рівнефармація").

Ряд приміщень аптек, що не входили до цілісного майнового комплексу Рівненського обласного виробничого об`єднання "Фармація", були надані у користування на підставі договорів оренди.

5.3. 01.06.1999 між Управлінням економіки м. Рівне, як орендодавцем, та ВАТ "Рівнефармація", як орендарем, було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №1173/558 (далі - договір оренди), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлові приміщення для розміщення аптеки згідно додатку №1.

Своєю чергою, в додатку №1 до Договору оренди перераховані об`єкти, що передаються в орендне користування ВАТ "Рівнефармація". Зокрема, серед перерахованих об`єктів зазначено нежитлове приміщення по вул. Директорії, 5, в м. Рівне площею 202,2 кв.м, у тому числі підвал площею 85,5 кв.м.

Строк договору встановлюється з 01.06.1999 по 01.06.2001 при відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору до закінчення його строку, він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (пункти 2.1 та 2.2 договору оренди).

5.4. В подальшому, для виконання Державної програми приватизації та Указу Президента України від 30.12.1994 № 827 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", органами приватизації вживалися заходи із забезпечення завершення малої приватизації в Україні.

Так, 20.12.1995 Фондом державного майна України видано інструктивний лист за № 10-15-9077. Відповідно до роз`яснень (наданих ФДМ України в лютому 1996) щодо виконання інструктивного листа №10-15-9077, приватизація будівель, споруд, нежитлових приміщень, у яких розташовані об`єкти малої приватизації (приватизовані до набрання чинності Указу Президента України від 30.12.1994 № 827) і на які відповідною місцевою радою не встановлено прямої заборони на приватизацію, згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 30.12.1994 № 827, не потребують включення до переліку об`єктів приватизації та їх затвердження відповідними радами і виконуються власником приватизованого майна. Рішення щодо викупу таких будівель (споруд, приміщень) приймає відповідний орган приватизації за ініціативою власника.

5.5. 06.09.2001, в результаті проведеної інвентаризації, Рівненським міським бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення по вул. Директорії, 5, яке орендувало ВАТ "Рівнефармація". Згідно з вказаним документом, загальна площа нежитлового приміщення складає 202,2 кв.м, з яких перший поверх 116,7 кв.м, підвал 85,5 кв.м.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи (справа № 1974) на будинок по вул. Директорії (Плеханова), 5 в м. Рівне, яка знаходиться в КП "Рівненське обласне БТІ" та була заведена в 1963 році, житловий будинок побудований в 1962 році, має 5 поверхів та підвал. Згідно з інформацією журналу № 1 внутрішніх обмірів і підрахунок площ забудови (с.10 витягу) за 25.06.1963 підвал не містить в своєму складі споруди цивільного захисту на момент забудови.

При цьому, станом на 16.07.1990 згідно з технічним паспортом на житловий будинок по вул. Плеханова, 5, в м. Рівне немає відомостей про споруду цивільного захисту у вказаному будинку.

5.6. ВАТ "Рівнефармація" 28.09.2001 подало до Комітету з приватизації заяву про приватизацію шляхом викупу приміщення аптеки №4, розташованої по вул. Директорії, 5, в м. Рівне.

За результатами розгляду даної заяви та поданого до неї пакету документів, комітетом з приватизації Рівненської міської ради 25.12.2001 видано наказ № 104 "Про затвердження вартості нежитлового приміщення за адресою: м. Рівне, вул. Директорії, 5, Про продаж нежитлового приміщення". Даним наказом затверджено вартість нежитлового приміщення загальною площею 202,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Директорії, 5, згідно з експертною оцінкою, та проведення продажі зазначеного приміщення ВАТ "Рівнефармація".

5.7. 26.12.2001 між комітетом з приватизації Рівненської міської ради, як продавцем, та ВАТ "Рівнефармація", як покупцем, було укладено договір № 455 купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу (далі - договір купівлі-продажу), згідно з умовами якого продавець зобов`язується продати покупцеві нежитлові приміщення розташованого по вул. Директорії, 5, в м. Рівне, загальною площею 202,2 кв.м, з яких:

- нежитлові приміщення загальною площею 116,7 кв.м, вбудовані в перший поверх п`ятиповерхового цегляного житлового будинку;

- нежитлові приміщення загальною площею 85,5 кв.м, вбудовані в підвал п`ятиповерхового цегляного житлового будинку.

Характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, який виданий Рівненським міським БТІ (пункт 1.2. договору купівлі-продажу).

5.8. Управління комунальною власністю створене шляхом реорганізації Комітету з приватизації міської ради та управління економіки міста відповідно до рішення Рівненської міської ради "Про зміну структури виконавчих органів міської ради, апарату ради та її виконавчого комітету" від 02.07.2002 № 41 з правонаступництвом прийнятих ними рішень, узятих зобов`язань, покладених на них законодавством обов`язків та укладених договорів оренди комунального майна, про що зазначено в Положенні про управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 04.10.2022 № 108.

5.9. У процесі приватизації Рівненського обласного виробничого об`єднання "Фармація", у 1995, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Рівнефармація", було створене ТДВ "Рівнефармація" (Відповідач 2).

5.10. 02.06.2023 Рівненська окружна прокуратура, за результатами встановлення того, що ряд об`єктів цивільної оборони (цивільного захисту) власності, зокрема № 67778 м. Рівне, вул. Директорії, 5, звернулась до Рівненської міської ради з листом № 50-56-4538ВИХ-23, метою якого було витребування у Ради документації, на підставі якої проведено приватизацію спірних об`єктів нерухомості.

06.06.2023 Рівненська міська рада, листом № 7668-23 повідомила Рівненську окружну прокуратуру, що на момент приватизації вказані вище приміщення не мали статусу об`єктів цивільної оборони.

5.11. На підтвердження того, що у підвалі п`ятиповерхового цегляного житлового будинку, розташованого по вул. Директорії, 5, в м. Рівне, знаходиться саме протирадіаційне укриття № 67778, яке було відчужене Відповідачу 2, Прокурор надав до матеріалів справи облікові картки протирадіаційного укриття № 67778, одна з яких датована 01.08.1983. Облікову картку протирадіаційного укриття № 67778 завірену печаткою ТДВ "Рівнефармація" 20.06.2022.

Згідно з обліковими картками протирадіаційного укриття №67778, одна з яких датована 01.08.1983 і оформлена та завірена відтиском печатки Аптечного управління Рівненського обласного виконавчого комітету УРСР, - в підвальному приміщенні п`ятиповерхового житлового будинку, розташованого по вул. Директорії, 5, в м. Рівне, наявна вбудована захисна споруда (протирадіаційне укриття).

Власником протирадіаційного укриття № 67778 (дослівно згідно з інформацією графи облікової картки "Кому принадлежит:") зазначено "Аптека №4 Минздрав УССР".

Так, пункті 1 облікової картки протирадіаційного укриття "Адрес" вказано адресу останнього, а саме: "г. Ровно, ул. Плеханова, 5".

У розділі "Техническая характеристика" облікової картки протирадіаційного укриття вказано, що дата введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1962 рік, його площа становить 85 кв.м, місткість - 37 осіб, а також, що а також, що укриття вбудоване в будівлю ("подвал").

5.12. 20.06.2022 ТДВ "Рівнефармація", як новим власником, (правонаступником ВАТ "Рівнефармація", утвореного в процесі приватизації Рівненського обласного виробничого об`єднання "Фармація") було оформлено нову облікову картку протирадіаційного укриття № 67778, у якій в п.2 "Кому належить" зазначено "ТДВ "Рівнефармація", приватна". Дані зміни до облікової картки протирадіаційного укриття № 67778 було завірено печаткою нового власника, а саме: ТДВ "Рівнефармація".

Зокрема, у пункті 1 зазначеної облікової картки протирадіаційного укриття "Адреса" вказано адресу останнього, а саме: "Рівненська обл., м. Рівне, вул. Директорії, 5".

Власником протирадіаційного укриття №67778 (дослівно згідно карточки "Кому належить:") зазначено "ТДВ "Рівнефармація", приватна. Дата введення в експлуатацію протирадіаційного укриття 1962 рік.

У розділ "Технічна характеристика" облікової картки протирадіаційного укриття (так само як у картці 1983) зазначено, що його площа становить 85 кв.м і воно вбудоване в п`ятиповерхову будівлю.

5.13. Прокурором до матеріалів справи долучено й інші документи:

- у інформації про фонд захисних споруд Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, що є додатком до листа за № вих-1/2970/03-07/22 від 28.11.2022 зазначається протирадіаційне укриття №67778, місцезнаходження: м. Рівне, вул. Директорії, 5, рік введення в експлуатацію 1982;

- відповідно до інформації ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (лист № 62 05-3537/62 06/2 від 03.08.22), у електронному обліку захисних споруд, звіреному з документальним обліком, який веде Департамент цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, за адресою: вул. Директорії, 5, в м. Рівне обліковано протирадіаційне укриття № 67778, орган управління захисною спорудою як об`єктом нерухомого майна - ТДВ "Рівнефармація";

- інформація аналогічного змісту, що ТДВ "Рівнефармація" значиться як балансоутримувач протирадіаційного укриття № 67778 була надана Відділом з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради (лист № 10-33/189 від 16.08.2022), а також була опублікована у засобах масової інформації, зокрема у публікації "Сховища та укриття у Рівному: актуальна інформація від рятувальників", розміщена за посиланням https://4vlada.com/shovyshcha-ta-ukryttia-u-rivnomu-aktualna-informatsiia-vid- riatuvalnykiv;

- протирадіаційне укриття № 67778 (розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Директорії, 5) зазначено у загальнодержавному електронному обліку захисних споруд, який, відповідно до пункту 23 Порядку створення утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, веде ДСНС.

5.14. Спірне майно, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Директорії, 5, є протирадіаційним укриттям, яке відчужено в порядку викупу за договором купівлі-продажу від 26.12.2001.

5.15. Щодо строку звернення із даним позовом до суду, судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.10.2022 в ході проведеного в межах кримінального провадження № 4202081110000076 було проведено огляд підвального приміщення будівлі аптеки № 4, розташованої по вулиці Директорії, 5, в місті Рівне.

За результатами проведеного огляду було виявлено, що частина підвального приміщення, набутого ВАТ "Рівнефармація" на підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 455 від 26.12.2001 у власність у складі нерухомого майна будівлі аптеки № 4, розташованої по вулиці Директорії, 5, в місті Рівне є протирадіаційним укриттям № 67778. Також, в ході огляду, представниками ТДВ "Рівнефармація", що є правонаступником ВАТ "Рівнефармація", у доповненнях до протоколу огляду підтверджено факт перебування спірного приміщення (що являється протирадіаційним укриттям № 67778) у приватній власності останнього.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні Прокурора та представника Відповідача 2, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу № 455 від 26.12.2001, укладеного між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ВАТ "Рівнефармація", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 85 кв.м, що являється протирадіаційним укриттям № 67778, та зобов`язання Відповідача 2 повернути Позивачу протирадіаційне укриття № 67778 площею 85 кв.м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхового житлового будинку № 5 по вул. Директорії в м. Рівне.

6.3. Підставою позовних вимог Прокурор зазначає неможливість відчуження захисної споруди протирадіаційного укриття із державної або комунальної власності у приватну власність.

6.4. Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльності, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 Цивільного кодексу України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України.

Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.

Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу

6.5. У статті 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне положення закріплено у статті 321 Цивільного кодексу України.

6.6. Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

6.7. Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У частині 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

6.8. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

6.9. Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна".

6.10. Згідно зі статтею 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України. Крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, захисні споруди цивільного захисту.

6.11. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

6.12. Частиною дванадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

6.13. Отже, на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) зазначених у статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України об`єктів, якими є захисні споруди цивільного захисту, у приватну власність.

6.14. Суд першої інстанції задовольнив позов Прокурора в частині визнання спірного договору недійсним, відповідно до положень частин першої-третьої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, мотивуючи це тим, що він укладений з порушенням вимог Указу Президента України № 699/94 від 26.11.1994, Державної програми приватизації майна державних підприємств, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 за № 2545-ХІІ, Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинних на момент виникнення правовідносин) та став підставою для вибуття з державної власності протирадіаційного укриття № 67778 та його перехід у власність акціонерного товариства.

6.15. Згідно з частинами першою - третьою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами другою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

6.16. Згідно із частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

6.17. Звертаючись з позовом, Прокурор зазначав, що захисні споруди цивільного захисту, якими є протирадіаційні укриття, віднесені до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватися із державної чи комунальної власності у приватну.

6.18. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 Цивільного кодексу України).

6.19. Зважаючи на те, що на час виникнення спірних правовідносин закон виключав можливість приватизації (відчуження) зазначених у статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України об`єктів, якими є захисні споруди цивільного захисту, у приватну власність, тому укладення договору купівлі-продажу, за яким могло бути відчужено у приватну власність таке майно, може свідчити про намір сторін договору незаконно заволодіти майном шляхом проведення приватизації такого майна. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2023 у справі № 918/938/22).

6.20. Оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження спірного приміщення відбулося попри пряму заборону, встановлену у статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та частині дванадцятій статті 32 Кодексу цивільного захисту України, про що обидві сторони знали (як вже зазначалося у пунктах 5.11, 5.12. цієї постанови, дві різні облікові картки на протирадіаційне укриття №67778 були завірені спочатку печаткою Аптечного управління Рівненського обласного виконавчого комітету УРСР, а потім, після перетворення та зміни організаційної форми юридичної особи, печаткою

ТДВ "Рівнефармація") або повинні були знати (Управління комунальною власністю створене шляхом реорганізації Комітету з приватизації міської ради та управління економіки міста відповідно до рішення Рівненської міської ради, див. пункт 5.8. цієї постанови), поведінка обох сторін цього правочину не відповідає критерію добросовісності.

6.21. Правові наслідки вчинення такого правочину передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України.

Разом з тим нікчемність правочину щодо приватизації спірного майна означає, що жодних юридичних наслідків (крім пов`язаних з його недійсністю), у тому числі перехід права власності, такий правочин не спричиняє.

6.22. В такому випадку перехід прав щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном від Відповідача 2 до його законного власника (розпорядника) є наслідком задоволення саме вимоги про повернення майна його власнику, і така вимога заявлена прокурором в межах цієї справи.

6.23. Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача 1 повернути Позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 67778, площею 85 кв.м, колегія суддів зазначає таке.

6.24. Відповідно до частин першої та другої статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

6.25. Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (пункт 230 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

6.26. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

6.27. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений Позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)) (пункти 241- 243 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

6.28. Таким чином, Суд вважає безпідставними доводи Відповідача 2 про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності.

6.29. Щодо посилань суду апеляційної інстанції у оскаржуваному рішенні на право Відповідача 2 на мирне володіння майном, закріпленими у Першому протоколі до Конвенції, та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами, Суд зазначає таке.

6.30. Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

6.31. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

6.32. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

6.33. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

6.34. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального ("суспільного", "публічного") інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі "Tregubenko v. Ukraine" від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54).

6.35. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

6.36. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

6.37. Прокурор у позовній заяві зазначає, що метою усунення перешкод є забезпечення захисною спорудою жителів Рівненської територіальної громади, яка є необхідною для захисту населення від небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.

В умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України досягнення вказаної мети не є формальним чи лише декларативним приводом для повернення майна з незаконного приватного володіння.

Суд погоджується з твердженням Прокурора, викладеним у касаційній скарзі, що інтереси громади і суспільства щодо забезпечення цивільного захисту населення, зокрема у період воєнного часу, поза сумнівом є переважаючими та пріоритетними у порівнянні з приватними інтересами Відповідача 2, адже питання стосується життя та здоров`я людей.

6.38. Щодо критерію пропорційності Велика Палата Верховного Суду у постанові Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зауважує, що у пункті 71 рішення у справі "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.

6.39. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

6.40. При цьому слід зазначити, що спір у даній справі стосується виключно протирадіаційного укриття площею 85 кв.м, а не всієї будівлі (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22).

Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини у справі "Ібрагімбейов та інші проти Азербайджану" (Ibrahimbeyov and others v. Azerbaijan) від 16.02.2023 в якій розглядалися питання анулювання права власності заявників на земельні ділянки без будь-якої компенсації та порушення у зв`язку із цим статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі Європейський суд з прав людини дійшов висновку про відсутність порушення статті 1 Першого протоколу з огляду на те, що можливість вимагати компенсацію щодо спірного майна була доступна для заявників і, хоча національні суди не взяли до уваги той факт, що визнання недійсним права власності заявників на земельні ділянки було пов`язане з упущенням з боку державної адміністрації, Суд, побачивши, що визнання недійсним було необхідним для відновлення законності та можливість вимагати компенсації в різних формах була відкрита для заявників, дійшов висновку про те, що втручання в права заявників не порушувало вимоги щодо встановлення справедливого балансу між правами особи за Конвенцією та суспільними інтересами (пункти 59-61).

6.41. Перевіряючи добросовісність / недобросовісність Відповідача 2, Суд звертає увагу на таке.

Як вже неодноразово зазначалося, на час виникнення спірних правовідносин Закон виключав можливість приватизації (відчуження) захисних споруд цивільного захисту, у приватну власність, отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочини, спрямовані на придбання спірного приміщення, у Відповідача 2 були перешкоди ознайомитися із зазначеними заборонами та вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності.

Факт обізнаності Відповідача 2 щодо призначення спірного приміщення увесь час його перебування у власності встановлений судами попередніх інстанцій та підтверджений матеріалами справи (див. пункти 5.9., 5.11. цієї постанови), що виключає можливість твердження про добросовісне набуття та захист права Відповідача 2 на мирне володіння відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також про наявність права Відповідача 2 на застосування гарантій за принципом "належного урядування" (абзац другий пункту 6.38 цієї постанови).

6.42. Щодо підстав касаційного оскарження

Підставами для подання касаційної скарги Прокурор визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

6.43. Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

6.44. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.11.2022 у справі № 918/1141/22, щодо можливості у набувача майна та Відповідача перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання об`єкта цивільного захисту, ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови.

Так суд апеляційної інстанції зазначає про те, що з матеріалів справи, зокрема, актів перевірки захисної споруди цивільної оборони вбачається, що Відповідач 2 у цілому дотримується зазначених вимог, виконує вказівки та приписи компетентних органів, здійснює належне утримання та використання цієї захисної споруди, не допускає виконання заходів, що знижують захисні властивості, надійність та безпеку захисної споруди, не здійснює її перебудову чи реконструкцію, забезпечує збереження її цільового призначення та функціонування.

В оскаржуваній постанові також зазначено, що судом враховується, що Відповідач 2 відкрито користується спірним майном, будь-яких скарг щодо неможливості потратити у сховище чи вільно його відвідати матеріали справи не містять. Апеляційний суд зазначає, що саме Відповідач 2 забезпечив проведення технічної інвентаризації цієї захисної споруди, виготовив відповідну документацію, вчиняв інші дії щодо утримання цього приміщення протягом 22 років, саме як протирадіаційного укриття.

У цій же постанові апеляційний суд зазначає, що Відповідач 2 не знав і не повинен був знати про те, що частина набутої ним у 2001 році будівлі є протирадіаційним укриттям, і, з огляду на те, що набуття будівлі у приватну власність відбувалося у процесі приватизації, Відповідач 2 не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на частину будівлі може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання зловживанням при приватизації та вчиненні незаконних правочинів з нерухомим майном.

Отже, ураховуючи зазначене та те, що спірний договір укладений 22 роки тому, апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови дійшов висновку, що особа, яка у межах, наданих законодавством, набула право власності на майно (державне чи комунальне), не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які зобов`язанні діяти у межах правового поля.

Згідно правової позиції Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 918/1141/22, законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (товариства, покупців), так і у відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення.

Таким чином, в контексті наведеної позиції Верховного Суду, поза увагою апеляційного суду лишилася оцінка добросовісності Відповідача 2, який фактично був єдиним незмінним власником спірного майна з моменту укладення договору купівлі-продажу, а також можливість останнього ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності.

6.45. Щодо висновку апеляційного суду про те, що суб`єктний склад спору у цій справі, а також позовні вимоги Прокурором визначені невірно, у зв`язку із чим слід відмовити в позові, Суд зазначає, що такий є хибним з урахуванням такого.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову (такі висновки сформульовано в постановах Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №910/19669/21, від 28.02.2024 у справі №906/43/22, від 01.02.2024 у справі №914/3630/21).

Судами встановлено, що Прокурором у позові зазначено історію реорганізації та правонаступництва сторін спірного правочину (пункти 5.8., 5.9. цієї постанови), обидві сторони спірного правочину зазначені Прокурором Відповідачами у позові.

Висновок апеляційного суду про те, що позовні вимоги Прокурором визначені невірно не відповідає змісту статті 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17, від 23.05.2024 у справі № 911/1236/20).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав Прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому склад Відповідачів визначається Прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (аналогічний висновок викладено в постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.13), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.12)).

6.46. Суд також звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 918/308/23 викладено такі правові висновки:

"8.39. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

8.40. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

8.41. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

8.43. Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих Прокурором, та враховуючи, що Володимирецька селищна рада є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи № 927/366/22 і Суд у справі № 910/40/23 не вбачає підстав для відступу від неї."

6.47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

В такий спосіб висновок апеляційного суду щодо невірно обраного складу сторін не відповідає викладеним у пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 висновкам про те, що: 1) вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав; 2) якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійсним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 924/564/22).

6.48. Прокурор у касаційній скарзі зазначає про необхідність формування висновку з питання застосування статті 5 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в контексті узаконення можливості подальшого перебування споруди цивільного захисту у приватній власності, незважаючи на протиправність процесу її відчуження з державної/комунальної, власності внаслідок встановленої законодавством заборони на приватизацію таких об`єктів (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" в контексті, на якій посилається Прокурор у касаційній скарзі, не впливає на висновки, викладені в оскарженій постанові суду апеляційної інстанцій, яких суд дійшов, зважаючи на підстави позову, встановлені судами обставини справи, наявні у справі докази та відповідні положення законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а також мотиви суду касаційної інстанції, з яких рішення та постанова підлягають зміні.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.3. Згідно з частинами першою та третьою статті 311 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

7.4. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 918/744/23 слід скасувати, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору в цій частині - скасувати та прийняти нове, яким в цій частині позовних вимог відмовити. Відтак касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі №918/744/23 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 у справі № 918/744/23.

3. Рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2023 у справі № 918/744/23 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №455 від 26.12.2001, укладеного між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством "Рівнефармація", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 85 кв.м, що є протирадіаційним укриттям № 67778В, скасувати.

4. В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу №455 від 26.12.2001, укладеного між Комітетом з приватизації Рівненської міської ради та Відкритим акціонерним товариством "Рівнефармація", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 85 кв.м, що є протирадіаційним укриттям № 67778В.

5. В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 07.12.2023 у справі № 918/744/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко