Постанова

від 12.06.2024 по справі 910/21574/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/21574/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фрезеніус Медикал Кер Україна» - не з`явився,

Комунального некомерційного підприємства

«Чернігівська міська лікарня № 2»

Чернігівської міської ради - не з`явився,

Чернігівської обласної державної адміністрації -не з`явився,

Чернігівської міської ради - не з`явився,

Офісу Генерального прокурора - Гудименко Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна»

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (у складі колегії суддів: Руденко М. А. (головуючий), Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.)

у справі № 910/21574/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна»

до Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівської міської ради,

за участю Чернігівської обласної прокуратури,

про стягнення 35 048 757, 12 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (далі - ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, Чернігівської міської ради та Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська міська лікарня № 2» Чернігівської міської ради (далі - КНП «Чернігівська міська лікарня № 2») про солідарне стягнення 35 048 757,12 грн заборгованості за фактично надані медичні послуги.

У судовому засіданні 23.06.2022 протокольною ухвалою задоволено заяву прокурора про вступ у справу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 закрито провадження у справі у частині позовних вимог до Чернігівської обласної державної адміністрації та Чернігівської міської ради; матеріали справи № 910/21574/21 передано за підсудністю до Господарського суду Чернігівської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 скасовано в частині передачі справи № 910/21574/21 за підсудністю до Господарського суду Чернігівської області. Справу № 910/21574/21 передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Чернігівську обласну державну адміністрацію, Чернігівську міську раду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» 35 048 757,12 грн заборгованості за фактично надані медичні послуги гемодіалізу, 525 731,36 грн витрат по сплаті судового збору, 135 339,27 грн витрат на професійну правничу допомогу.

КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» надало попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, який становитиме не більше ніж гривневий еквівалент 9000 євро і залежатиме від обсягу витраченого часу та рівня спеціалістів, які надають таку допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2023 залишено без змін.

21.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» адвоката Гусака А. М. надійшло клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якому останній просив постановити додаткове судове рішення, у якому вирішити питання щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) шляхом стягнення з КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 361 286,15 грн.

Додатковою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 клопотання представника ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» адвоката Гусака А. М. про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/21574/21 задоволено частково. Стягнуто з КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» 36 128,61 грн (за супровід справи в суді апеляційної інстанції). У задоволенні решти клопотання - відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у травні 2024 року ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить змінити додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у частині розміру судових витрат, які підлягають стягненню з КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», та присудити на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 361 286,15 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 910/21574/21 за касаційною скаргою ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.06.2024.

КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» у відзиві на касаційну скаргу посилається на законність та обґрунтованість додаткової постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

06.06.2024 до Верховного Суду надійшла заява Чернігівської обласної державної адміністрації про розгляд справи без участі, у якій просить розглядати справу без участі її представника за наявними у справі матеріалами.

11.06.2024 до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», у якому просить здійснювати розгляд справи без участі його представника - адвоката Гусака А. М.

11.06.2024 до Верховного Суду надійшла заява КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» про розгляд справи без участі, у якій просить розглядати справу без участі її представника за наявними у справі матеріалами.

ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», Чернігівську обласну державну адміністрацію, Чернігівську міську раду у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, та те, що Чернігівська міська рада не зверталась з будь-якими заявами щодо розгляду справи, наявність клопотання ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» і заяв КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», Чернігівської обласної державної адміністраціії про розгляд справи за відсутності їх представників, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 01.10.2019 між Адвокатським об`єднанням «Лекс`Юс» (виконавець) та ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» (клієнт) укладено договір про надання юридичних послуг № FMC0110, відповідно до у мов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1).

Відповідно до пунктів 3.1 договору юридичні послуги в рамках цього договору, якщо інше не буде погоджено сторонами у додаткових договорах, тарифікуються за погодинними ставками, наведеними нижче (гривневий еквівалент євро за офіційним курсом НБУ на дату складання рахунку-фактури): погодинні ставки в євро: партнер - 150; адвокат - 120.

Для оплати наданих послуг виконавець надає замовнику рахунок-фактуру і акт приймання-передачі із наданням специфікації із зазначенням: власне наданих послуг, рівня спеціалістів виконавця, які надавали послуги; кількості відпрацьованих ними годин; вартості наданих послуг, розрахованих на основі індивідуальних погодинних ставок задіяних спеціалістів виконавця (пункт 3.3 договору).

Оплата рахунку-фактури виконавця є одночасно доказом надання послуг та підтвердженням їх прийняття замовником. У такому випаду наступне підписання акта приймання-передачі не є обов`язковим.

20.10.2021 між тими ж сторонами укладено додатковий договір № 9 до договору про надання юридичних послуг від 01.10.2019 № FMC0110, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу з представництва інтересів у господарських судах всіх інстанцій стосовно стягнення заборгованості за фактично надані медичні послуги медичним центром у м. Чернігів за період з 01.01.2019 по 31.03.2020.

03.01.2024 також між тими ж сторонами укладено додатковий договір до договору про надання юридичних послуг № FMC0110 від 01.10.2019, яким сторони досягли згоди змінити пункт 3.1. договору та викласти його у наступній редакції: «Клієнт сплачує за юридичні послуги, що надаються фірмою за цим договором, на підставі погодинної оплати роботи юридичного персоналу фірми. Поточні погодинні ставки юридичного персоналу фірми складають (без врахування ПДВ): погодинні ставки в євро: партнери - 250 євро, старший юрист - 200 євро, юрист 150 євро.

Представництво інтересів позивача у суді апеляційної інстанції за договором безпосередньо здійснював адвокат Гусак А. М. (партнер виконавця).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» також надало:

- рахунок-фактуру № 16/11/2023;

- рахунок-фактуру №19/02/2024;

- платіжну інструкцію від 07.12.2023 № 2912на суму 177 272,60 грн;

- платіжну інструкцію від 22.02.2024 № 466 на суму 184 013,55 грн;

- детальний опис послуг Адвокатського об`єднання «Лекс`Юс», які було надано ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна»;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 21.03.2024.

Отже, як установлено судом апеляційної інстанції, сума судових витрат, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 361 286,15 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, та врахувавши клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат, з огляду на результат розгляду цієї справи, а також враховуючи критерії реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг та часом, витраченим на їх виконання, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 36 128,61 грн на підставі клопотання відповідача про зменшення таких витрат.

ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалось на те, що судом апеляційної інстанції порушено положення статті 126 ГПК України та не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 912/3642/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідач не надав належних доказів та обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або неналежність послуг адвоката.; наявність значної кількості справ за участю позивача у господарських судах не є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу; у випадку визнання певних послуг, наданих адвокатом, такими, що не становлять предмет правничої допомоги, суд має конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, коли на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат, визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 12.04.2024 відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в обґрунтування якого відповідач зазначає, що погодинна ставка спеціалістів, яка визначена в договорі в іноземній валюті, є завищеною та більше ніж в чотири рази перевищує рекомендовану (мінімальну) ставку адвокатського гонорару за годину роботи, що встановлена рішенням Ради адвокатів Чернігівської області; частина послуг, зазначених у специфікації, не є правничою допомогою у розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; представником позивача значно завищено час, витрачений на підготовку клопотань, а також підготовку до судового засідання та візит до суду для представництва, оскільки судом апеляційної інстанції було проведено 2 судових засідання тривалістю по 3 хвилини кожне (09.11.2023 та 16.01.2024), у яких представник позивача брав участь, та судове засідання тривалістю 24 хвилини (19.03.2024), у якому представник позивача не брав участі. Крім того, відповідач також зазначив, що лікарня, яка є комунальним некомерційним підприємством, у зв`язку із задоволенням позову позивача зобов`язана сплатити на його рахунок 35 048 757,12 грн, додаткове стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 361 286,15 грн за надання позивачу професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції становить надмірний тягар для КНП «Чернігівська міська лікарня № 2», оплата у комплексі такого боргу призведе до браку коштів у закладі охорони здоров`я, у наслідок чого лікарня не буде в змозі закуповувати медикаменти та розхідні матеріали, необхідні для проведення лікування, здійснювати лікування, здійснювати надання екстреної медичної допомоги, зокрема, військовослужбовцям та людям, що потерпіли від дій російських окупантів, а також здійснювати оплату праці медичним працівникам лікарні.

Крім того, як зазначено судом апеляційної інстанції, у судовому засіданні представником відповідача та прокурором було також зауважено, що судами вже розглядались аналогічні справи за позовами ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна», а тому кількість витраченого адвокатами позивача часу на надані послуги, у межах даної справи, є завищеною та непропорційною.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши доводи відповідача, викладені у клопотанні щодо зменшення цих витрат, а також критерії співмірності, реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до характеру та обсягу наданих адвокатами послуг, а також витраченим на їх надання часом, скориставшись своїм правом на зменшення судових витрат (частина 5 статті 126 ГПК України), дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до 36 128,61 грн та відповідно правомірно частково задовольнив клопотання ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з КНП «Чернігівська міська лікарня № 2» на користь ТОВ «Фрезеніус Медикал Кер Україна» вказаних витрат у розмірі 36 128,61 грн грн.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм статті 126 ГПК України при прийнятті оскаржуваної постанови.

З огляду на те, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, визначена судом апеляційної інстанції в результаті зменшення заявленої до стягнення позивачем суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції не приймає до уваги доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про розподіл судових витрат відсутність обґрунтованих посилань відповідача на неправильність розрахунку понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу або на неналежність послуг адвоката, а також доводи щодо відсутності у оскаржуваному судовому рішенні конкретних вказівок на витрати, які не підлягають відшкодуванню.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не бере до уваги і посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 912/3642/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, виходячи із наступного.

Так, у справі № 910/15621/19, частково задовольняючи заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд (за відсутності заяви позивача про зменшення таких витрат) керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, дійшов висновку про частковий розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

У справі № 912/3642/19, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції про задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив із того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції фактично дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення таких витрат, керуючись статтею 126 ГПК України, оскільки відсутня заява про зменшення таких витрат, при цьому не врахував, що відзив (заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) державного органу містить посилання на порядок, передбачений статтею 129 ГПК України.

Разом з тим, у справі № 910/21574/21, що розглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, визначив суму таких витрат, яка підлягає стягненню з відповідача, в результаті зменшення заявленої позивачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу на підставі клопотання відповідача про зменшення таких витрат (частина 5 статті 126 ГПК України).

Отже, такий висновок не суперечить висновкам, наведеним Верховним Судом у зазначених вище постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Ураховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а додаткової постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрезеніус Медикал Кер Україна» залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 у справі № 910/21574/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко