Ухвала

від 17.06.2024 по справі 286/1577/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №286/1577/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/464/24

Категорія ч.2 ст.164 КК України Доповідач ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд

в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12023065500000070 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирокОвруцького районногосуду Житомирськоїобласті від07лютого 2024року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кирдани Овруцького району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше судимого 17.07.2022 вироком Овруцького районного суду Житомирської області за ч.1 ст.164, ст.75 КК України до 1 року обмеження волі, з іспитовим строком 1 рік, -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.164 КК України,-

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, вирок незаконним. Зазначає, що ні в обвинувальному акті ні у вироці суду не вказано та не встановлено час та місце вчинення злочину, а тому висновок суду першої інстанції про те, що він вчинив злочин під час іспитового строку, є помилковим. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що він визнав свою вину у несплаті аліментів, а тому призначене покарання вважає занадто суворим, оскільки перебуваючи на свободі він хоч якось намагався заробляти кошти для прожиття та погашення заборгованості.

02.04.2024 на електрону адресу Житомирського апеляційного суду від прокурораОвруцького відділуКоростенської окружноїпрокуратури ОСОБА_8 надійшло заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 07 лютого 2024 року, в якій вона просить вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вироком Овруцькогорайонного судуЖитомирської областівід 07лютого 2024року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.164 КК України, та призначено йому покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом частково приєднання до призначеного покарання невідбутого покарання за вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 15.07.2022 року, визначено ОСОБА_7 для відбуття остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки 1 (один) місяць.

Строк відбуття покарання обчислювати з дня затримання ОСОБА_7 в порядку приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід ОСОБА_7 не обирався.

Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_7 , будучи засудженим вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 15.07.2022 року за ч.1 ст.164 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст.75 КК України, будучи звільненим від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, маючи не зняту та не погашену в законному порядку судимість вчинив повторно кримінальне правопорушення.

Так, згідно з рішенням Овруцького районного суду Житомирської області (виконавчий лист № 2-34/11 від 06.01.2011 року), ОСОБА_7 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_9 на утримання дитини ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% прожиткового визначеного законодавством мінімуму на дитину, починаючи з 13.12.2010 року і до досягнення дитиною повноліття. Але, ОСОБА_7 , всупереч вимог ч.2 ст.51 Конституції України, ст.180 Сімейного кодексу України (батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття) злісно ухилявся від встановлених рішенням суду платежів на утримання дитини, оскільки будучи працездатним, офіційно не працевлаштованим, за сприянням в офіційному працевлаштуванні в органи державної влади не звертався, іншої матеріальної допомоги ОСОБА_9 на утримання своєї дитини не надавав, в результаті чого утворилася заборгованість по виплаті встановлених виконавчим листом коштів на утримання дітей (аліментів), що сукупно перевищує суму виплат за три місяці аліментних платежів за періодчасу з01.02.2022року по01.02.2023року на загальну суму 85 337,50 грн.

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи належним чином неодноразово повідомлений про день та час апеляційного розгляду (а.п.94, 99, 103,) в судове засідання не з`явився. За клопотанням останнього було призначено відеоконференцію із Овруцьким районним судом для участі обвинуваченого в апеляційному розгляді. Проте, обвинувачений ОСОБА_7 до Овруцького районного суду не з`явився та причину неявки не повідомив. Клопотання про відкладення апеляційного розгляду не надходило.

Потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленими про дату та час апеляційного розгляду, також в судове засідання апеляційного суду не з`явилася. Надіслала заяву про проведення апеляційного розгляду за її відсутністю, просила апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок суду без зміни.

Враховуючи, що в апеляційній скарзі обвинуваченого не йдеться про погіршення його становища, колегія суддів з урахуванням думки прокурора, вважає можливим проводити апеляційний розгляд у відсутності останнього.

Заслухавши доповідача, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У вироку суду зазначено, що на підставі ч.3 ст.349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом першої інстанції було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким із учасників процесу не оспорювалися. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності та істинності його позиції не було, йому роз`яснено, що у даному випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), вчинене особою, раніше судимою за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 164 КК України, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та в апеляційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст. 164 КК України, а тому у вказаній частині вирок суду не переглядається.

Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції виходив із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України, та врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 судом не встановлено.

Обставиною,що пом`якшуєпокарання обвинуваченого ОСОБА_7 , суд визнав щире каяття.

Також судомвраховано даніпро особуобвинуваченого ОСОБА_7 ,який раніше притягався до кримінальної відповідальності та вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку, але щиро розкаюється, характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Крім того, судом враховано позицію потерпілої, яка не наполягала на суворості покарання.

З врахуваннямнаведеного,суд першоїінстанції дійшоввисновку щоперевиховання тавиправлення обвинуваченогоне можливебез ізоляціївід суспільствата призначивйому покаранняв межахсанкції,передбаченої ч.2ст.164КК України,у видіобмеження воліз врахуваннямч.1ст.71КК України, що на думку апеляційного суду відповідає особі останнього та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що судом не враховано належним чином те, що він визнав свою вину та щиро розкаявся, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки дані про особу обвинуваченого, а також його ставлення до вчиненого були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання. Більш того, після ухвалення попереднього вироку суду від 15.07.2022, обвинувачений ОСОБА_9 не тільки не погасив заборгованість в розмірі 150756,25, яка виникла за період з 01.09.2014 до 01.02.2022, а знову умисно повторно продовжив ухилятися від сплати аліментів на утримання дитини.

Посилання апелянтана те,що ні в обвинувальному акті, ні у вироці суду не вказано та не встановлено час та місце вчинення кримінального правопорушення, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки як в обвинувальному акті так і у вироку суду зазначено, що ОСОБА_7 ухилися від сплати аліментів в період з 01.02.2022 року по 01.02.2023 року, тобто вказано період вчинення кримінального правопорушення.

Вказання апелянта на те, що висновок суду першої інстанції про те, що він вчинив кримінальне правопорушення в період іспитового строку є помилковим, колегія суддів вважає безпідставними, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 , будучи засудженим вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 15.07.2022 року за ч.1 ст.164 КК України до 1 року обмеження волі та на підставі ст.75 КК України, будучи звільненим від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, вчинив нове кримінальне правопорушення в період з 01.02.2022 року по 01.02.2023 року, тобто в період іспитового строку, враховуючи, що кримінальне правопорушення, передбачене ст.164 КК України є триваючим.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом призначено занадто суворе покарання, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки згідно ст. 414 КПК України не відповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно постанови Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 524/5999/17 під терміном «явно несправедливе покарання» розуміють не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.2 ст.164 КК України, у даному випадку, не можна вважати явно несправедливим через суворість, а тому підстав для зміни вироку в цій частині колегія суддів не вбачає.

Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено.

Також, колегія суддів звертає увагу, що виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Норми кримінального закону України наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з призначеним судом першої інстанції покаранням обвинуваченому ОСОБА_7 та вважає, що воно буде достатнім для перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів. Призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання не можна визнати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Овруцького районногосуду Житомирськоїобласті від07лютого 2024року щодо ОСОБА_7 без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді: