Постанова

від 24.06.2024 по справі 752/16584/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 752/16584/19

номер провадження 22-ц/824/8974/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року /суддя Машкевич К.В./

у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дії державного виконавця, -

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаною скаргою.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року скаргу повернуто. /а.с. 36-37/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано посилання у скарзі на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.01.2021 у справі №569/13154/20, враховуючи яку, до скарги було додані її копії з усіма додатками у відповідній кількості до учасників справи. Зазначала, що вимоги ч. 2 ст. 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Натомість, процесуальні відносини, пов`язані із поданням скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, регулюються розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.

ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформована належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталась.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, на підставі наступного.

Постановляючи оскаржену ухвалу про повернення скарги, суд першої інстанції керувався вимогами Розділу VII Судового контролю за виконанням судових рішень статтею 447 ЦПК України якого встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 183 ЦПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема і докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно ч. 4 вказаної статті суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Суд першої інстанції встановив, що скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України, а саме заявником до скарги не було додано доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

На підставі вищевикладеного дійшов висновку, що вказана скарга повинна бути повернута скаржнику на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Суд повертаючи заявнику скаргу на дії державного виконавця застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

При цьому, розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.

Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 27 січня 2021 року у справі №569/13154/20.

Враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, зазначені вище положення національного законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суд першої інстанції, повертаючи скаргу заявнику без розгляду, не дослідив доводів ОСОБА_1 щодо порушення його прав на стадії виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 23 лютого 2024 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: