Рішення

від 21.06.2024 по справі 320/18857/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2024 року № 320/18857/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати періоди військової служби з 11.03.1986 по 13.06.1988 та період навчання з 01.09.1980 по 01.03.1986 до страхового пенсійного стажу ОСОБА_1 в повному обсязі на підставі трудової книжки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі врахування нових періодів страхового пенсійного стажу та обрахування пенсії з врахуванням середньої заробітної плати на момент переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період з 2020 по 2022 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати один місяць стажу втрачений під час математичного обрахунку стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати заробітну плату ОСОБА_1 за січень - лютий 2023 року при перерахунку пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити оптимізацію заробітку ОСОБА_1 шляхом виключення під час перерахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за червень 2015 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати додатковий рік понаднормового стажу роботи до пенсійного страхового стажу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати стаж роботи з 14.02.2023 по 25.05.2023 до пенсійного страхового стажу ОСОБА_1 ;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 15000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсійний орган протиправно відмовив позивачу у здійсненні перерахунку його пенсії. Позивач вважає, що такими діями відповідача порушено його права на отримання пенсійної виплати у належному розмірі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відповідним паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ямпільським РВ УМВС України в Сумській області 23.06.1997.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.04.2022 №3007-5000930799 фактичне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №1082304 позивач з 01.05.2022 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно.

ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в ГУ ПФУ у Київській області та з 26.04.2021 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Згідно з заяви від 14.02.2023 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з 14.02.2023.

У березні 2023 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про здійснення перерахунку розміру його страхового стажу та пенсійних виплат, в якій просив зарахувати до страхового стажу: періоди військової служби з 11.03.1986 по 13.06.1988 та період навчання з 01.09.1980 по 01.03.1986 згідно з записами в його трудовій книжці; один місяць стажу втрачений під час математичного обрахунку стажу; зарахувати заробітну плату за січень - лютий 2023 року; зарахувати додатковий рік понаднормового стажу роботи; зарахувати стаж роботи з 14.02.2023 по 25.05.2023, а також застосувати для розрахунку його пенсії середній заробіток по Україні за три попередні роки, а саме 2020,2021,2022 роки, як це передбачено частиною 2 статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган повідомив, що страховий стаж позивача становить 39 років 08 місяців 23 дні, коефіцієнт стажу - 0,39667, стаж враховано 31.12.2022. Період навчання з 01.09.1980 по 06.02.1986 зараховано згідно диплому. Період проходження військової служби з 11.03.1986 по 10.05.1988 зараховано згідно з військовим квитком від 06.003.1986 серії НОМЕР_2 . Сплата внесків за січень - лютий 2023 року відсутня. До розрахунку пенсії взято заробітну плату з 01.07.2000 по 31.12.2022, з виключенням невигідних періодів з 01.12.2008 по 31.08.2009, 01.07.2015 по 31.08.2018 та з 01.03.2020 по 31.12.2022, що становить 77 місяців (10% від страхового стажу). Середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачені страхові внески, застосована в розмірі 9118,81 грн. Індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі становить 2,82187. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії склав 25732,10 грн. Станом на квітень 2023 року розмір пенсії становить 10512,91 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі- Закон №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно із ч.ч.1, 2, 4 ст.24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно дост.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п.1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.

До 1993 року загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 р. (далі- Інструкція №162).

Згідно із п.2.3 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно із абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.11 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно із пунктом 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58.

Тобто, надаючи оцінку викладеному, суд доходить висновку, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Отже, позивач, як особа на яку не покладено обов`язок щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, відповідачем відмовлено в зарахуванні періоду навчання та проходження військової служби відповідно до записів трудової книжки.

Згідно з трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач в період з 01.09.1980 по 01.03.1986 навчався в Київському політехнічному інституті (наказ №119-с від 01.03.1986) та у період з 11.03.1986 по 13.06.1988 - проходив військову службу в рядах Збройних сил (Радянської армії). Вказані записи внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_2 та диплома серії НОМЕР_4 .

Ураховуючи вищенаведене вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування до страхового стажу заробітної плати позивача за січень - лютий 2023 року при здійсненні перерахунку його пенсії оскільки відсутня сплата внесків, суд зазначає таке.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних прав.

Так, зокрема, статтею 113 Закону № 1058 передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 1058 застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини другої статті 17 Закону № 1058) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята ст. 20 Закону № 1058).

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у частині десятій статті 20 Закону № 1058 зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Також, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI та виключено положення п. 2 ч. 1 ст. 4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.

Отже, з 01.01.2016 позивач не є платником єдиного соціального внеску та фактично позбавлений можливості забезпечити сплату сум єдиного внеску.

Тобто, за змістом наведених норм вбачається, що обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за їх несвоєчасну або не в повному обсязі сплату законом покладено на страхувальника.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, внаслідок чого позовні вимог в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо відмови в застосуванні показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 40 Закону №1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Відповідно до частини третьої 3 статті 45 Закону №1058 переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Таким чином, вказаною нормою встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Виключенням є випадок, коли особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п`ятим частини четвертої статті 42 Закону №1058) незалежно від перерв у роботі. У такому випадку під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною другою статті 40 Закону №1058 для призначення пенсії.

Матеріали справи не містять доказів того, що після призначення пенсії по інвалідності позивач набув не менш як 24 місяці страхового стажу, щоб надавало право на застосування під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком середньої заробітної плати (доходу), визначеної частиною другою статті 40 Закону №1058 для призначення пенсії.

Отже, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити оптимізацію заробітку ОСОБА_1 шляхом виключення під час перерахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за червень 2015 року, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 25 Закону № 1058 коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п`яти знаків після коми за формулою, визначеною в цій статті.

З матеріалів справи вбачається, що розмір пенсії за віком позивача обчислено пенсійним органом з урахуванням страхового стажу 39 років 08 місяців 23 дні - 476 місяців.

Позивач звернувся до суду в тому числі з позовними вимогами щодо неврахування для обчислення пенсії усього наявного страхового стажу 40 років 01 місяць 03 дні.

В цій частині позовних вимог суд зокрема дійшов висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоди військової служби з 11.03.1986 по 13.06.1988 та період навчання з 01.09.1980 по 01.03.1986, а також зарахувати заробітну плату ОСОБА_1 за січень - лютий 2023 року.

Суд зазначає, що питання обрахунку розміру пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє, при цьому, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

При цьому, оцінка рішенню відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Суд не може втручатися у дискреційні повноваження відповідача щодо обрахунку розміру пенсії, а може перевірити правомірність здійснення такого обрахунку.

Зарахування на виконання цього судового рішення нових періодів роботи до страхового стажу має наслідком перерахунок раніше призначеної пенсії, визначення іншого коефіцієнту страхового стажу та відповідно визначення нового розміру пенсії.

Абзацами першим-третім частини першої статті 40 Закону № 1058 визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8, 9 і 14 статті 11 цього Закону та періоди страхового стажу під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з місяця запровадження карантину у 2020 році та шести календарних місяців після його завершення, періоди страхового стажу під час воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з місяця введення воєнного стану та протягом трьох календарних місяців після його припинення або скасування. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Тобто, розмір пенсії в солідарній системі залежить від страхового стажу та заробітної плати (доходу) працівника, яку він одержував протягом трудової діяльності і з якої було сплачено внески до Пенсійного фонду України. Обчислення пенсій у солідарній системі здійснюється відповідно до Закону №1058-IV. Для мінімізації негативних наслідків від коливань заробітної плати працівника впродовж періоду його трудової діяльності статтею 40 Закону №1058-IV передбачено застосування механізму оптимізації заробітку шляхом виключення його невисоких коефіцієнтів, що сприяє підвищенню коефіцієнта заробітку і, як наслідок, розміру пенсії.

Судом установлено, що внаслідок здійсненої автоматично оптимізації з розрахунку пенсії позивача виключено в межах 10% страхового стажу.

Водночас, за твердженням позивача його страховий стаж складає 481 місяць, а отже 10 % складає 48 місяців, а не 47, як визначив відповідач, внаслідок чого вважає, що червень 2015 року також підлягає виключенню при перерахунку його пенсії.

Суд зазначає, що внаслідок виконання судового рішення у цій справі в частині зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з дати призначення з зарахуванням нових періодів роботи до страхового стажу позивача, у відповідача виникне обов`язок реалізації його дискреційних повноважень щодо обчислення коефіцієнту страхового стажу, як наслідок обрахування іншого розміру пенсії, проведення оптимізації з можливим виключенням інших періодів страхового стажу з розрахунку, і в суду відсутні підстави вважати, що такий перерахунок пенсії буде здійснено з порушенням вимог статей 25, 40 Закону № 1058.

З огляду на передчасність позовних вимог в наведеній частині, у їх задоволенні слід відмовити.

При цьому, на думку суду, позовні вимоги щодо зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати додатковий рік понаднормового стажу роботи до пенсійного страхового стажу позивача з підстав наявності у нього понад 40 років страхового стажу та зарахування одного місяця стажу, втраченого під час математичного обрахунку стажу також задоволенню не підлягають як передчасні, оскільки зарахування нових періодів та здійснення перерахунку страхового стажу позивача буде проведений пенсійним органом на виконання судового рішення у цій справі, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині будуть порушені.

Крім того задоволенню не підлягає позовна вимога про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати страховий стаж роботи позивача з 14.02.2023 по 25.05.2023, оскільки в матеріалах справи відсутні докази не зарахування такого стажу до загального страхового стажу позивача, як і обґрунтування позивачем позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 15000,00 грн., суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 3статті 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (далі - постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20.02.2018 у справі №818/1394/17.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.

Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.

Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Проте, із встановлених по справі обставин вбачається, що позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не розкрив суті негативного впливу протиправних дій відповідача на його душевний та психічний стан, та інших втрат немайнового характеру.

Позивач зауважив, що внаслідок неправомірних дій відповідача погіршився його нервовий стан, оскільки замість того, щоб займатися звичними справами, він витратив багато часу та сил для того щоб відстояти порушені права.

Суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість моральної шкоди, оскільки жодним чином не підтверджено той факт, що погіршення стану його здоров`я є наслідком бездіяльності відповідача. Позивач також не вказав жодних критеріїв, які він враховував при визначенні причинно - наслідкового взаємозв`язку наслідків, що настали з неправомірністю дій відповідача та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди.

Також, позивачем не доведено, що саме в результаті дій відповідача виникла необхідність докладання значних зусиль для відновлення порушених прав.

Враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що прямо підтверджують заподіяння шкоди його здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру заподіяних саме бездіяльністю відповідача, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Сторонами суду не наведено інших аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір, який укладено із ТОВ «АМАДЕО ПРАВО» про надання юридичних послуг №2005202303 від 20.05.2023, а саме: складання позовної заяви на оскарження рішень / дій органів Пенсійного фонду України, подання позовної заяви до суду, акт приймання - передачі, квитанція до прибуткового касового ордеру на суму 8000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.

Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ, що є справами незначної складності.

Відповідно до частини другої статті 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Отже, у справі незначної складності здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.

Проте поняття "надання професійної правничої допомоги" не тотожне поняттю "представництво особи в суді". Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31.10.2019 № 4-в/2019).

Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку ст. 134, 139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії, періоди військової служби з 11.03.1986 по 13.06.1988 та період навчання з 01.09.1980 по 01.03.1986, а також заробітну плату отриману за січень - лютий 2023 року, з дати призначення пенсії з 14.02.2023, та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.