Рішення

від 21.06.2024 по справі 580/3750/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року справа № 580/3750/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 31.01.2022 по 06.04.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.01.2022 по 06.04.2024, у розмірі 77935,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що індексацію грошового забезпечення йому не було виплачено при звільненні, виплату здійснено лише на виконання рішення суду 06.04.2024, що відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).

До суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначивши при цьому, що на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №580/8144/23 відповідач 06.04.2024 нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 01.03.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року. Вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , однак при звільненні його з військової служби йому не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Рішенням від 31.10.2023 у адміністративній справі №580/8144/23, що набрало законної сили 12.02.2024, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року та виплатив 06.04.2024 позивачеві кошти в сумі 77935,19 грн, що підтверджується випискою із Приватбанку, яка міститься в матеріалах справи.

Вважаючи, що виплата грошового забезпечення із затримкою є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті, суд врахував наступне.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.

Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.

Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 264 від 02.12.2021, однак остаточний розрахунок при звільненні проведено відповідачем лише 06.04.2024, тому суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, тобто лише за період з 06.10.2023 по 06.04.2024, а не з 31.01.2022 (дата звернення до суду з позовом про нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період 01.01.2016 по 01.03.2018), як про це просить у позовній заяві позивач.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 і застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями п. 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробіток позивача за попередні два місяці перед звільненням складав: за жовтень 2021 року у сумі 33114,25 грн та за листопад 2021 року у сумі 13076,24 грн, усього 46190,49 грн за 61 календарний день.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням зі служби складає 757,23 грн (46190,49 / (61 день = 757,23 грн).

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж за 6 місяців, становить 139330,32 грн (757,23 грн середньоденний заробіток х 184 календарних днів за 6 місяців) = 139330,32 грн).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 вказала, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Відповідно до п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц) зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі своєчасно невиплаченої індексації грошового забезпечення, зокрема, у сумі 77935,19 грн.

З огляду на вищезазначене, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги о обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись ст.ст. 2, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 06.10.2023 по 06.04.2024.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 77935 (сімдесят сім тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн 19 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА