Провадження № 2/522/708/24
Справа № 522/13684/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Єрганінової К.В.
розглянувши заправилами загальногопозовного провадженняу відкритомусудовому засіданніу м.Одесі цивільнусправу запозовом Акціонерноготовариства «Закритийнедиверсифікований венчурнийкорпоративний інвестиційнийфонду «ЕкоКапітал» доОбслуговуючого кооперативу«Екодом-1», ОСОБА_1 провизнання правочинунедійсним,
ВСТАНОВИВ:
Позивач Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонду «Еко Капітал» подав 11.07.2023 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1», ОСОБА_1 та просить:
- визнати недійсним договір №27 від 19.01.2017 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», укладений між ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача судові витрати у розмірі 52684 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.07.2019 позивач на підставі договору №27 від 17.12.2018 про сплату пайових внесків, довідки від 25.03.2019 та акту прийому-передачі від 25.03.2019, зареєстрував за собою право власності на паркомісце АДРЕСА_1 . Однак, стало відомо пізніше, що на таке паркомісце було підписано договір №27 від 19.01.2017 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» між ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 видано довідку датовану 19.01.2017, відповідно до змісту якої останній зробив внесок у повному обсязі та складено акт приймання-передачі. На підставі таких документів за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на АДРЕСА_1 . Однак, реєстрацію права власності відповідача скасовано наказом Міністерства юстиції України від 06.02.2020 та ОСОБА_1 оскаржує наказ у Приморському районному суді м. Одеси, справа №757/20926/20-ц. ОК «Екодом-1» без згоди ТОВ «Ханбер» не мав права продажу об`єкту будівництва і ТОВ «Ханбер» згоду на продаж паркомісця не надавало. Крім того, для прийняття ОСОБА_1 до асоційованого члена мали проводитися збори членів ОК «Екодом-1» та рішення могло бути затверджене або не затверджено, чого здійснено не було. Сплата ОСОБА_1 не підтверджена, про що свідчить звіт про фактичні результати виконаних погоджених аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «Екодом-1». Тож, оскаржуваний договір укладений головою кооперативу ОСОБА_3 з перевищенням повноважень та порушенням вимог матеріального права, оскільки повноваження розпоряджатися майном є лише у загальних зборів, а загальні збори не надавали згоди на відчуження майна, у голови кооперативу відсутні вказані повноваження. ОК «Екодом-1» не схвалював укладення таких договір, адже подавав скаргу до Міністерства юстиції України, відкрив кримінальні провадження за фактом перевищення ОСОБА_4 повноважень та звернувся до суду з позовом про визнання недійсним цього договору (справа №522/8516/11). Наявність оскаржуваного договору порушує право позивача як власника паркомісця.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13.07.2023 провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 24.08.2023.
До суду 07.08.2023 надійшов відзив представника ОК «Екодом-1» ОСОБА_5 , згідно якого повністю визнали позовні вимоги.
У підготовчому засіданні 24.08.2023 проведеному за участі представника ОК «Екодом-1» ОСОБА_5 було відкладено розгляд справи у зв`язку з неналежним сповіщенням відповідача, до 17.10.2023.
Ухвалою від 17.10.2023 було прийнято відзив до розгляду, залишено без задоволення заяву представника позивача про залучення третьої особи від 14.09.2023 та закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 29.11.2023.
У судове засідання 29.11.2023 з`явився представник позивача ОСОБА_6 та представник ОК «Екодом-1» Згода О.О., однак у зв`язку з відсутністю інформації про сповіщення ОСОБА_1 розгляд справи було відкладено до 25.01.2024.
У зв`язку з неналежним сповіщенням відповідача розгляд справи у судовому засіданні 25.01.2024 було відкладено до 26.03.2024.
Ухвалою від 26.03.2024 було витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 інформацію про те чи був мобілізований та чи проходить військову службу ОСОБА_1 .
Розгляд справи у судовому засіданні 26.03.2024 у зв`язку з витребуванням інформації, відкладено до 16.05.2024.
Ухвалою від 14.05.2024 забезпечено участь представника ОСОБА_1 ОСОБА_7 у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
До суду 14.05.2024 надійшов відзив від представника ОСОБА_1 ОСОБА_7 , згідно якого заперечує щодо позову.
В обґрунтування відзиву зазначено, що позивач не наводить які його права порушує оспорюваний договір. Крім того, визнання договору недійсним є не ефективним способом захисту, оскільки невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача. Наслідок недійсності правочину реституція є неможливим, адже реєстрація права власності за ОСОБА_1 була припинена, на теперішній час власником майна є особа, що взагалі не є учасником справи. Наявність на розгляді у суді справи №757/20926/20-ц не свідчить про порушення права позивача, оскільки він не є ані стороною договору, ані власником майна. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що вступаючи в договірні відносини з ОК «Екодом-1» ОСОБА_1 мав або повинен був мати інформацію про обмеження повноважень ОК «Екодом-1» в особі його керівника, які виникли у зв`язку з укладенням ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1» додаткової угоди №1 від 15.12.2015. ОСОБА_1 став членом кооперативу з моменту підписання договору та сплати відповідного внеску, а норма щодо затвердження членства є імперативною та передбачає такий обов`язок. Звіт ТОВ «Арте Аудит» відповідач вважає не може бути використаний у якості доказу, адже перевірялося 32 об`єкти нерухомості, що є тільки 12,5% всіх приміщень будинку. Крім того, оплата готівкою не забороняється законодавством. В Україні діє презумпція невинуватості і відкриті кримінальні провадження щодо голови ОК «Екодом-1» не свідчать про вчинення нею кримінального правопорушення.
У зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання 16.05.2024 розгляд справи було відкладено до 14.06.2024.
У судовому засіданні 14.06.2024 було прийнято відзив, представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 , який брав участь у засідання в режимі відеоконференції, заперечував проти позову, просив відмовити.
Позивач АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еко Капітал» та відповідача ОК «Екодом-1» в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, з клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не зверталися.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, дійшов наступних висновків.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Відтак, позивач просить визнати недійсним договір №27 від 19.01.2017 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», укладений між ОК «Екодом-1» в особі голови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з таким позовом, позивач вказує, що на об`єкт нерухомості, а саме паркомісце АДРЕСА_1 було укладено два договори пайової участі, один з яких з ОСОБА_1 та головою ОК «Екодом-1» ОСОБА_3 та за яким була скасована реєстрація права власності, внаслідок задоволення скарги до Міністерства юстиції України, однак такий наказ про скасування оспорюється, тому на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси перебуває цивільна справа №757/20926/20-ц. Наявність оскаржуваного договору та не вирішеної справи №757/20926/20-ц порушує право власності АТ «ЗНІФ «Еко Капітал» як власника майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Особа,яка звертаєтьсядо судуз позовомпро визнаннянедійсним договору (чи його окремих положень), повинна довестиконкретні фактипорушення їїмайнових правта інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституціяє обов`язковимнаслідком визнаногосудом недійснимправочину тане можебути проігнорованасторонами.Тобто принедійсності правочинуповернення отриманогосторонами засвоєю правовоюприродою становитьюридичний обов`язок,що виникаєіз законута юридичногофакту недійсностіправочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням цивільного судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Звертаючись до суду 11.07.2023 представник позивача ОСОБА_8 додав до позову інформаційну довідку №337713758 від 03.07.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, згідно якої 04.07.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Одеської області Махортовим І.О. зареєстровано право власності Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЕКО КАПІТАЛ» на паркомісце АДРЕСА_1 (а.с.28).
Звертаючись до суду з відзивом представник ОСОБА_1 ОСОБА_7 подав до відзиву витяг з Державного реєстру речових прав №343758874 від 22.08.2023 згідно якого, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В. 22.08.2023 було зареєстровано право власності за ОСОБА_9 на паркомісце АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1120 від 22.06.2020, видавник Медведенко Г.В. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, документ, що підтверджує наявність факту виконання умов правочину, Договір про повний розрахунок, серія та номер 876 виданий 22.08.2023, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (а.с.221).
Судом перевірено інформацію та, згідно відповіді №657356 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на паркомісце № НОМЕР_1 , площею 15,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_2 , з 22.08.2023 зареєстровано за ОСОБА_9 .
Таким чином, оспорюваний договір не порушує прав позивача як власника майна.
Щодо наявності на розгляді в Приморському районному суді м. Одеси цивільної справи №757/20926/20-ц, суд зазначає наступне.
Згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2022 у справі №757/20926/20-ц, як вказує позивач, ОСОБА_1 дійсно просить визнати за ним право власності на паркомісце АДРЕСА_1 , шляхом витребування із чужого незаконного володіння АТ «ЗНВКІФ «ЕКО КАПІТАЛ» (а.с.50-53). Така справа прийнята в провадження судді Шенцевої О.П. ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2022 (а.с.54).
Однак, право власності на паркомісце зареєстроване за ОСОБА_9 , тому вирішення цивільної справи №757/20926/20-ц не вплине на права та інтереси попереднього власника майна АТ ЗНВКІФ «ЕКО КАПІТАЛ».
Верховний суд при розгляді справи №758/113/23 у постанові від 18.06.2024 зазначив, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
У зв`язку з тим, що матеріали цивільної справи свідчать про те, що права та інтереси АТ ЗНВКІФ «ЕКО КАПІТАЛ» не порушує оскаржуваний договір, тому з цих підстав слід відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави наводити доводи іншим аргументам учасників справи.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонду «Еко Капітал» (код ЄДРПОУ 40884976, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114) до Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» (код ЄДРПОУ 39538271, м. Одеса, вул. Віри Інбер, буд. 5, оф.1), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) про визнання правочину недійсним залишити без задоволення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 24 червня 2024 року.
Суддя: В.Я. Бондар
Суд | Приморський районний суд м.Одеси |
Дата ухвалення рішення | 14.06.2024 |
Оприлюднено | 26.06.2024 |
Номер документу | 119945881 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них надання послуг |
Цивільне
Приморський районний суд м.Одеси
Бондар В. Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні