Рішення

від 24.06.2024 по справі 522/2425/24-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/2425/24-Е

Провадження №2/522/3436/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді - Свяченої Ю.Б.,

при секретарі судового засідання - Сировій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовною заявою до ОСОБА_2 за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовна заява обґрунтована тим, що 22.10.2005 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який був зареєстрований Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції за актовим записом №535. Від даного шлюбу у сторін народилась троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 ), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_3 ).

Спільне життя з відповідачем не склалось через несумісність характерів та різних поглядів на сім`ю, у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем фактично припинені шлюбні відносини, вони не проживають разом та не ведуть спільного господарства. Намірів відновлювати шлюбні відносини сторони не мають, оскільки вже тривалий час кожен живе окремим життям та своїми інтересами.

Як зазначає, позивач, малолітній син наразі проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, оскільки позивач розуміє свій батьківський обов`язок щодо піклування про малолітнього сина, зокрема, не має будь-яких шкідливих звичок або залежностей, які за своєю природою можуть зашкодити розвитку або здоров`ю малолітнього ОСОБА_1 ; до кримінальної відповідальності не притягувався; на обліку в психіатра та нарколога також не перебував. Між батьком та малолітнім сином склалися напрочуд чудові та щирі відносини, що сповнені безумовної любові та будуються на базовій довірі: син завжди ділиться із батьком своїми думками, емоціями та переживаннями. Позивач є фізичною особою-підприємцем, має стабільний фінансовий дохід. На праві власності позивачеві належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2024 року матеріали цивільної справи були передані для розгляду по суті судді Свяченої Ю.Б .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, - залишено без руху.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 квітня 2024 року провадження по вказаній цивільній справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року клопотання представника позивача задоволено, витребувано з Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303264, адреса: 65039, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 134) висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

20 червня 2024 року на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2024 року до суду надійшов Висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №01-11/1010/1вих від 20 червня 2024 року, відповідно до якого Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В судовому засіданні 23 квітня 2024 року був представник позивача, просив відкласти судове засідання у зв`язку з відсутністю висновку органу опіки та піклування, представник органу опіки та піклування, просив не здійснювати запис звукозаписувальними пристроями. Судова повістка, направлена позивачу повернулася до суду з відміткою поштового відділення: за закінченням терміну зберігання. Відповідачу надсилалася судова повістка та розміщено оголошення на сайті суду. Судовий розгляд перенесено на 23 травня 2024 року.

У судовому засіданні 23 травня 2024 року з`явилися представник позивача та представник органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради. Судова повістка, направлена відповідачу, повернулася до суду з відміткою поштового відділення: за закінченням терміну зберігання. Закрито підготовче провадження та произначено судовий розгляд на 13 червня 2024 року.

В судове засідання 13 червня 2024 року сторони не з`явилися, судовий розгляд перенесено на 24 червня 2024 року.

В судове засідаання 24 червня 2024 року з`явилися представник позивача та предствавник третьої особи. Відповідач не з`явилася, сповіщалася належним чином.

У судовому засіданні 24 червня 2024 року представник позивача надав заяву, в якій просив слухати справу у заочному порядку у зв`язку з неявкою відповідача декілька разів у содове засідання, ненаданням відзиву на позовну заяву, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку з повторною неявкою відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст. 280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, представника органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, приходить до наступного.

Родина фактично розпалася і її відновлення неможливо, при обставинах, зазначених позивачем у позові, а також враховуючи той факт, що малолітній ОСОБА_3 постійно проживає з батьком. Органом опіки та піклування надано Висновок № 01-11/1010/1вих. від 20.06.2024 року про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, та те, що один із чоловіка й жінки або обоє мають право звернутися із заявою до суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини й це право підлягає судовому захисту.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно зі ст. 110, 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Тоді суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції за актовим записом №535, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 .

Подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе та суперечить інтересам позивача. Шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинені, спільне господарство не ведеться. Спору щодо поділу майна між подружжям немає.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз - сім`ю - шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

За таких обставин суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя суперечить інтересам сторін та унеможливлює їх примирення.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що під час шлюбу між позивачем та позивачем, у останніх народилась троє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 ), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Свідоцтво про народження Серії НОМЕР_3 ).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла 18 років та є повнолітньою.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла 14 років та відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України самостійно визначає своє місце проживання, наразі перебуває разом із матір`ю поза межами території України.

Малолітній ОСОБА_3 на сьогодні проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (надалі - "СК України") визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною 1 статті 9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами 4-6 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов`язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року N 866 (далі - Порядок), органами опіки та піклування є районні, районі у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у м. Києві та м Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад.

Пунктом 72 Порядку вказано, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. При вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 1 статті 9 Конвенції «Про права дитини» визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що міжнародним правом визнається за необхідне участь компетентних органів держави у прийняття рішення щодо визначення місця проживання дитини, в разі якщо її батьки проживають окремо.

Згідно статті 17 СК України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов`язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Зі формулювання положень частини 5 статті 19 СК України вбачається, що її вимоги про підготовку та подачу до суду органом опіки та піклування висновку щодо розв`язання спору є імперативними.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування №01-11/1010/1вих від 20 червня 2024 року, затвердженого Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, як органом опіки та піклування, вирішено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із батьком ОСОБА_1 . Дитина забезпечена усім для розвитку, виховання та відпочинку: дитина має окрему кімнату, ліжко, шафу для одягу, іграшки, одяг та взуття відповідно віку та сезону, про що спеціалісти Служби у справах дітей Одеської міської ради та фахівцем Центру соціальних служб Одеської міської ради 13 червня 2024 року склали відповідний акт.

Представники Служби у справах дітей опитали сусідів позивача та відповідача, які зазначили, що відповідач давно виїхала за межі території України.

Відповідно до ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Спільні діти позивача та відповідача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягли віку згідно з яким самостійно визначаються місце проживання, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , потребує визначення судом місця його проживання разом з одним із батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24постанови від 12 червня 1998 року N 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Судом встановлено, що позивачеві на праві власності належить двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 04.11.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С., зареєстрованого в реєстрі за №935, технічним паспортом, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Малолітня дитина, ОСОБА_3 , забезпечений окремою кімнатою та належними умовами для розвитку, виховання та відпочинку, що підтверджується Висновком Орану опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №01-11/1010/1вих від 20.06.2024 року, квартира чиста, світла, зроблений сучасний ремонт, в наявності меблі, побутова техніка, водо-, газо-, електропостачання.

Позивач є фізичною особою-підприємцем та має сталий дохід, який є достатнім для забезпечення потреб малолітньої дитини та себе, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.01.2024 року №552520478488, довідкою про доходи.

Відповідно до довідки від 16.01.2024 року №0930 КНП «Одеський обласний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради, позивач на психіатричному чи наркологічному обліку не перебуває.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 у справі № 6-2445цс16 та від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989.

Вказане узгоджується з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц, провадження № 61-2958св19, вважаючи що протягом часу розгляду спору по суті в дітей змінилися обставини життя, вони не відвідують гуртків, дитячих розважальних закладів та закладів культури, не беруть участі в шкільних святах та що діти фактично позбавлені участі батька у їхньому вихованні, апеляційний суд, з висновком якого погодився Верховний Суд, виходив із того, що саме батько забезпечить кращі інтереси дітей з метою реалізації їх прав на освіту, всебічний розвиток, здоров`я, виховання в оточенні любові та поваги.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 333/3895/19 (провадження № 61-20904св21) вказано, що при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 654/4307/19 визначено базові елементи, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання взаємин; піклування, захист і безпека дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 754/14768/15-ц.

Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17).

Отже, враховуючи те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 та Висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини з батьком після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.

На підставі наведеного, керуючись ст. 51 Конституції України, ст.ст. 18, 19, 51, 56, 104, 110, 112, 115, 160, 161 СК України, ст. ст. 76-81, 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про розірвання шлюбу та встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Другим Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 22 жовтня 2005 року, актовий запис №535 - розірвати. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за місцем реєстрації останнього: АДРЕСА_2 .

Відповідно ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України копію рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду м. Одеси. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Ю. Б. Свячена

24.06.24