Постанова

від 20.06.2024 по справі 910/6550/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6550/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Хард Мед» - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Вікна-Світ» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хард Мед»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 (головуючий суддя: Євсіков О.О., судді: Алданова С.О., Корсак В.А.)

у справі № 910/6550/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хард Мед» (далі - позивач, ТОВ «Хард Мед», скаржник)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікна-Світ» (далі - відповідач, ТОВ «Вікна-Світ»)

про стягнення 1 974 022,81 грн та розірвання договору.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Хард Мед» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Вікна-Світ», в якому просило суд розірвати укладений з відповідачем договір підряду від 03.12.2021 № 03/12 та стягнути з останнього 1 974 022,81 грн, з них: 606 125 грн попередньої оплати, 17 875 грн пені, 1 227 909 грн штрафу, 106 392 грн інфляційних нарахувань та 15 721,81 грн - 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог ТОВ «Хард Мед» посилається на порушення ТОВ «Вікна-Світ» зобов`язання з виконання робіт за договором підряду від 03.12.2021 № 03/12 та додатковою угодою від 28.09.2022 № 1 до нього, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 606 125 грн та розірвати договір підряду № 03/12. Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 17 875 грн, штраф у розмірі 1 227 909 грн, інфляційні втрати у розмірі 106 392 грн та 3% річних у розмірі 15 721,81 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/6550/23 (суддя Мандриченко Я.В.) позов задоволено частково: розірвано договір підряду від 03.12.2021 № 03/12, який укладений між ТОВ «Хард Мед» та ТОВ «Вікна-Світ»; стягнуто з відповідача на користь позивача 606 125 грн заборгованості, 838 572 грн - 1% штрафу, 2 590,56 грн - 3% річних, 9 091,87 грн інфляційних втрат, а також 24 529,69 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема з посиланням на те, що:

- сторони досягли згоди щодо виконання відповідачем робіт з виготовлення та встановлення вікон. Разом з тим сторони не підписували письмового примірника договору, а на виконання домовленостей позивач оплатив виставлений відповідачем рахунок, що дає підстави вважати, що сторони уклали договір у спрощеній формі. У подальшому сторони додатково узгодили умови укладеного договору та підписали додаткову угоду від 28.09.2022 № 1 до договору підряду від 03.12.2021 № 03/12, в якій визначили ціну договору, строки виконання робіт та відповідальність за порушення умов вказаного договору;

- згідно з пунктом 5 додаткової угоди № 1 до договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 відповідач повинен був виконати роботи до 31.10.2022 (включно), але в порушення взятих на себе зобов`язань роботи не виконав. Оскільки направлену позивачем претензію відповідач отримав 13.02.2023, враховуючи положення статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), останній повинен був повернути суму попередньої оплати до 20.02.2023 (включно), але матеріали справи не містять ані відповіді відповідача на вказану претензію, ані доказів повернення суми попередньої оплати;

- отже на підставі частини другої статті 849 ЦК України у позивача виникло право відмовитись від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, а тому позовні вимоги в частині розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 606 125,00 грн підлягають задоволенню;

- перевіривши надані позивачем розрахунки штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що позивач невірно визначив період їх нарахування. Враховуючи, що першим днем прострочення строку виконання відповідачем робіт було 01.11.2022, а останнім днем для повернення відповідачем грошових коштів - 20.02.2023, правильними періодами нарахування є: для штрафу - з 01.11.2022 по 20.02.2023, а для 3% річних та інфляційних втрат - з 21.02.2023 по 13.04.2023. Здійснивши власний розрахунок 1% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 838 572,00 грн - 1% штрафу, 2590,56 грн - 3% річних та 9091,87 грн інфляційних втрат;

- відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 17 875,00 грн пені, нарахованої на підставі пункту 6.2 договору підряду від 03.12.2021 № 03/12, суд зазначив, що оскільки такий договір не підписаний обома сторонами у справі, вказане не може свідчити про те, що сторони погодили інші умови договору, окрім предмета договору, в тому числі, щодо порядку нарахування пені за порушення строку виконання робіт, як не було погоджено й строку виконання зазначених робіт до укладення сторонами додаткової угоди.

Згідно з додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі № 910/6550/23 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково: рішення суду першої інстанції скасовано в частині розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та стягнення з ТОВ «Вікна-Світ» на користь ТОВ «Хард Мед» 1% штрафу у розмірі 838 572 грн та 15 262,58 грн судового збору. У зазначеній частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2023 у справі № 910/6550/23 залишено без змін. Змінено додаткове рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2023 у справі №910/6550/23 та стягнуто з відповідача на користь позивача 4 200 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір від 03.12.2021 № 03/12 з додатковою угодою № 1 до нього є неукладеним, оскільки відсутні їх оригінали з підписами та печатками. Судом апеляційної інстанції встановлено, зокрема, що докази узгодження сторонами договору, а також направлення однією стороною оферти щодо укладення договору та її акцепт іншою стороною у встановленому законом порядку до матеріалів справи не надано; під час апеляційного провадження у справі суду так і не вдалось підтвердити реальне існування оригінальних примірників додаткової угоди, дійсно затверджених оригінальними підписами уповноважених представників і оригінальними відтисками печаток сторін. Враховуючи те, що розірвати договір, який не було укладено неможливо, вимога позивача про розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 задоволенню не підлягає. Водночас апеляційним судом встановлено, що позивач сплатив відповідачу 606 125 грн попередньої оплати з призначенням платежу «аванс на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 40 від 02.12.2021 р» та «оплата виготовлення та монтажу алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 19 від 28.09.2022р» відповідно. У рахунку № 40 від 02.12.2021 підставою платежу зазначено «договір № 03/12 від 03.12.2023», проте станом на 02.12.2021 будь-який договір, датований 03.12.2021, не був та не міг бути укладений, так само як і здійснення виставлення рахунку на його оплату. Наведене вище у сукупності свідчить про укладення сторонами договору на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій у спрощений спосіб (усно). Сторони не заперечують щодо саме такого предмету домовленості між сторонами спору. Враховуючи обставини щодо оплати позивачем виготовлення та монтажу алюмінієвих конструкцій, невиконання відповідачем цих (оплачених позивачем) робіт, а також звернення позивача до відповідача з цього приводу з претензією, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 606 125 грн попередньої оплати підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу), апеляційний господарський суд вказав про те, що оскільки встановлено, що договір підряду від 03.12.2021 № 03/12 є неукладеним, відповідно додаткова угода до нього є також неукладеною, тому пункт 5 додаткової угоди (яким передбачено нарахування штрафу) та пункт 6.2 договору (яким передбачено нарахування пені) не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача підлягає стягненню 2 590,56 грн - 3% річних та 9 091,87 грн - інфляційних нарахувань.

Разом з тим апеляційний суд змінив додаткове рішення суду першої інстанції, оскільки останнє є невід`ємною частиною оскаржуваного рішення від 05.10.2023, та здійснив відповідний пропорційний розподіл витрат на професійну правничу допомогу (у зв`язку з частковим скасуванням оскаржуваного рішення), стягнувши на користь позивача 4 200 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, ТОВ «Хард Мед» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд: скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору підряду та відмови у стягненні з відповідача 1% штрафу та судового збору, а також в частині зміни додаткового рішення суду першої інстанції; рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказує про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 щодо застосування приписів статей 638, 640, 642 ЦК України та 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Доводи інших учасників справи

ТОВ «Вікна-Світ» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ТОВ «Вікна-Світ» 02.12.2021 виставило ТОВ «Хард Мед» на оплату рахунок № 40, як зазначено в реквізиті «Договір» - на підставі договору від 03.12.2021 № 03/12, на оплату авансу 50% на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій на суму 357 500,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 287 ТОВ «Хард Мед» 03.12.2021 сплатило на користь ТОВ «Вікна-Світ» 357 500,00 грн з призначенням платежу «аванс на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 40 від 02.12.2021 р».

ТОВ «Вікна-Світ» 28.09.2022 виставило ТОВ «Хард Мед» на оплату рахунок № 19, як зазначено в реквізиті «Договір» - на підставі додаткової угоди від 28.09.2022 № 1 до договору від 03.12.2021 № 03/12, на оплату виготовлення та монтажу алюмінієвих конструкцій на суму 248 625,67 грн.

Згідно з платіжною інструкцією від 30.10.2022 № 469 ТОВ «Хард Мед» сплатило на користь ТОВ «Вікна-Світ» 248 625,00 грн з призначенням платежу «оплата на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 19 від 28.09.2022 р».

ТОВ «Хард Мед» 06.02.2023 звернулося до ТОВ «Вікна-Світ» з претензією, у якій, посилаючись на невиконання підрядником зобов`язання за договором підряду від 03.12.2021 № 03/12 з додатковою угодою від 28.09.2022 № 1 до нього, вимагало у ТОВ «Вікна-Світ» повернути 606 125,00 грн сплачених йому грошових коштів, а також сплатити 17 875,00 грн неустойки та 658 878,00 грн штрафу.

13.02.2023 ТОВ «Вікна-світ» отримало вказану претензію.

Відповідь на претензію або докази її виконання до матеріалів справи не надано.

Посилаючись на невиконання ТОВ «Вікна-Світ» зобов`язання за договором підряду від 03.12.2021 № 03/12 з додатковою угодою № 1 до нього, а також неповернення ТОВ «Вікна-Світ» сплачених ним (ТОВ «Хард Мед») грошових коштів попередньої оплати та штрафних санкцій, ТОВ «Хард Мед» звернулося з позовом у цій справі.

З позовною заявою ТОВ «Хард Мед» надало копію договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та додатки № 1 та № 3 до нього, які не підписані уповноваженими представниками сторін та не скріплені печатками юридичних осіб.

Також ТОВ «Хард Мед» надало копію додаткової угоди від 28.09.2022 № 1 до договору підряду від 03.12.2021 № 03/12. У цій додатковій угоді сторони, посилаючись у пункті 1 на зміну курсу євро з моменту укладення договору, вирішили викласти пункт 5.2 договору в такій редакції:

« 2. Згідно п. 4.1 договірна ціна робіт складає 748 725,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 124 787,50 грн.

3. Аванс на закупівлю матеріалів 30% від вартості робіт, що становить 248 625,00 грн, в т.ч. ПДВ - 41 437,50 грн.

Замовник сплачує на розрахунковий рахунок підрядника аванс протягом 3-х робочих днів після підписання додаткової угоди до даного договору.

4. Остаточна вартість робіт у сумі 165 750,00 грн, в т.ч. ПДВ - 27 625,00 грн.

Замовник перераховує остаточну вартість робіт на розрахунковий рахунок підрядника протягом 5-ти банківських днів після підписання акта приймання-передачі виконаних робіт уповноваженими представниками сторін.

5. Термін виконання робіт 20 робочих днів з моменту перерахування авансу згідно п. 3 додаткової угоди № 1. За кожен день прострочення штраф у сумі 1% від вартості робіт.

6. Всі інші умови договору залишаються без змін.

7. Дана угода набуває чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін».

На другому аркуші додаткової угоди викладено реквізити сторін (пункт 14).

За твердженням позивача, додаткова угода підписана представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб.

ТОВ «Вікна-Світ», заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначило, що наданий разом з позовною заявою договір від 03.12.2021 № 03/12 сторони не підписали; платіжна інструкція № 287 на суму 357 500,00 грн свідчить, що така оплата була здійснена на підставі рахунку № 40 від 02.12.2021, тобто на підставі рахунку, датованого раніше, аніж датований договір № 03/12; сума коштів у платіжній інструкції № 287 відрізняється від суми авансу, зазначеної в копії договору (334 350,00 грн). Відповідач вважає, що відсутні підстави для висновку про те, що договір є укладеним, а тому розірвати такий договір (який не існує) неможливо.

ТОВ «Хард Мед», у свою чергу, зазначило про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання. Оскільки на виконання договору підряду № 03/12 ТОВ «Хард Мед» сплатило ТОВ «Вікна-Світ» аванс і ТОВ «Вікна-Світ» цю оплату прийняло, а також з урахуванням укладення додаткової угоди № 1 до договору, слід дійти висновку, що сторони уклали договір підряду від 03.12.2021 № 03/12.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 (який позивач вважав укладеним), стягнення на користь позивача суми попередньої оплати, а також нарахованих штрафних санкцій (пені та 1% штрафу) згідно з умовами договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та додаткової угоди до нього; крім того, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 ЦК України.

Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та відмови у стягненні з відповідача 1% штрафу та судового збору, а також в частині зміни додаткового рішення суду першої інстанції. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції жодною із сторін спору не оскаржується.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «Хард Мед» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 щодо застосування приписів статей 638, 640, 642 ЦК України та 181 ГК України.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку позивача, не були враховані судом попередньої інстанції.

Так, у справі № 904/5844/17 (постанова Верховного Суду від 19.03.2018), на яку посилається скаржник у доводах касаційної скарги, предметом спору було стягнення безпідставно набутих коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України. Верховний Суд підтримав висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки згідно з встановленими судами обставинами справи грошові кошти були перераховані на виконання договірних зобов`язань, відповідно, якщо грошові кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

Натомість у справі, постанова суду апеляційної інстанції в якій є предметом касаційного перегляду, розглядаючи спір про розірвання договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та стягнення з відповідача1 974 022,81 грн, з них: 606 125 грн попередньої оплати, 17 875 грн пені, 1 227 909 грн штрафу, нарахованих згідно з умовами договору 106 392 грн інфляційних нарахувань та 15 721,81 грн - 3% річних, апеляційний господарський суд встановив обставини неукладеності сторонами спору договору підряду від 03.12.2021 № 03/12 та додаткової угоди до нього, який (договір) просив розірвати позивач, водночас виникнення між сторонами спору договірних відносин, у зв`язку з укладенням сторонами договору на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій у спрощений спосіб (усно).

Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом попередньої інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.03.2018 у справі № 904/5844/17, оскільки означена справа та справа, що переглядається є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, а також характером урегульованих нормами права та зобов`язальними правовідносинами прав і обов`язків учасників.

Скаржник також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 зі справи № 338/180/17 про стягнення безпідставно одержаних коштів, а також нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, та викладені у ній (постанові) висновки щодо застосування норм права, які (висновки), на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції у розгляді цієї справи № 910/6550/23.

Колегія суддів, визнаючи правовідносини у справі № 338/180/17 частково подібними з правовідносинами у справі № 910/6550/23 (з огляду на предмет, підстави позовів у зазначених справах, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин), водночас зазначає, що у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, погодилася з висновком судів про укладеність сторонами договору підряду, з огляду на погодження ними переліку та вартості робіт, та встановлення судами часткового виконання умов договору як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення і доставка частини брусів).

Водночас у справі № 910/6550/23, постанова суду апеляційної інстанції в якій є предметом касаційного перегляду, суд попередньої інстанції, встановивши, що: доказів узгодження сторонами договору, а також направлення однією стороною оферти щодо укладення договору та її акцепт іншою стороною у встановленому законом порядку до матеріалів справи не надано; до матеріалів справи оригінал договору та додаткової угоди, які були б укладені у встановленому законом порядку не надано; договір від 03.12.2021 № 03/12 так і не був підписаний, як і не узгоджені додатки до нього (специфікація та вартість робіт; умови гарантійного обслуговування робіт; креслення); належними та допустимими доказами не підтверджено реальне існування оригінальних примірників додаткової угоди, дійсно затверджених оригінальними підписами уповноважених представників і оригінальними відтисками печаток сторін, - дійшов висновку про те, що в такому випадку відсутні підстави вважати договір підряду № 03/12 та додаткову угоду № 1 укладеними (тобто, договору у вигляді єдиного документу, про який стверджував позивач). При цьому з огляду на перерахування позивачем коштів відповідачу з визначеним призначенням платежу, у тому числі, у період, коли договір, датований 03.12.2021, не був та не міг бути укладений, - суд апеляційної інстанції дійшов неспростовного висновку про укладення сторонами договору на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій у спрощений спосіб (усно), вказавши що сторони у справі не заперечують щодо саме такого предмета домовленості між сторонами. Так, суд апеляційної інстанції в цій справі встановив, що згідно з платіжними інструкціями від 03.12.2021 № 287 та від 03.10.2022 № 469 ТОВ «Хард Мед» сплатило на користь ТОВ «Вікна-Світ» 606 125 грн (357 500,00 грн + 248 625,00 грн) з призначенням платежу «аванс на виготовлення та монтаж алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 40 від 02.12.2021 р» та «оплата виготовлення та монтажу алюмінієвих конструкцій зг-но рах. № 19 від 28.09.2022 р» відповідно. Врахувавши встановлені вище обставини щодо оплати позивачем виготовлення та монтажу алюмінієвих конструкцій, невиконання відповідачем цих (оплачених позивачем) робіт, а також звернення позивача до відповідача з цього приводу з претензією, суд обґрунтовано, з посиланням на приписи статті 530 ЦК, позов задовольнив в частині стягнення з відповідача на користь позивача 606 125,00 грн заборгованості, а також 3% та інфляційних втрат (згідно з перерахунком суду). Водночас з посиланням на обов`язковість письмової форми правочину щодо встановлення розміру неустойки та встановлені обставини щодо неукладеності договору № 03/12 та додаткової угоди № 1 до нього, суд відмовив у стягненні неустойки (пені та штрафу).

Отже, спір у справі № 910/6550/23 вирішений судом попередньої інстанції з огляду на встановлені фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин. Тобто відмінність у судових рішеннях у справах № 338/180/17 та № 910/6550/23 зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Згідно з частиною другою статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином наведена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судом попередньої інстанції встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судом попередньої інстанції, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

При цьому Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить будь-яких (жодних) доводів та обґрунтувань підстав, визначених ГПК України, для скасування (зміни) постанови суду апеляційної інстанції в частині зміни додаткового рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом попередньої інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення попередньої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Хард Мед» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 910/6550/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок