Окрема думка

від 17.01.2024 по справі 161/22890/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.

справа № 161/22890/21 (провадження № 61-6841 св 23)

17 січня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 28 Луцької міської ради» на постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 28 Луцької міської ради», Департаменту освіти Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Волинська обласна організація Профспілки працівників науки та освіти, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і постановою від 17 січня 2024 року касаційну скаргу залишила без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. Звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 просив скасувати наказ директора Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 28 Луцької міської ради» (далі - КЗ «Луцький ліцей № 28») від 05 листопада 2021 року № 189-к про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, стягнути з Департаменту освіти Луцької міської ради, в підпорядкуванні якого знаходиться КЗ «Луцький ліцей № 28», на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки вказаний наказ є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення його основоположних і фундаментальних прав та свобод.

2. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 працює в КЗ «Луцький ліцей № 28» на посаді педагога-організатора ліцейних класів за строковим трудовим договором з тарифікацією навантаження - 60 годин, що відповідає 1,5 ставки.

3. Листом від 03 листопада 2021 року директор КЗ «Луцький ліцей № 28» Євтушин М. В. повідомив позивача про те, що з 08 листопада 2021 року на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників названого закладу освіти, у зв`язку з чим запропонував до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о), виданий закладом охорони здоров`я. У листі також вказано, що у разі ненадання одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

4. Наказом КЗ «Луцький ліцей № 28» від 05 листопада 2021 року № 189-к педагога-організатора ліцейних класів ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19. Підстава: стаття 46 КЗпП України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року про затвердження Переліку № 2153, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

5. В період з 08 до 26 листопада 2021 року КЗ «Луцький ліцей № 28» переведено на дистанційну форму навчання.

6. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що дії роботодавця відповідали вимогам статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153) та були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення від роботи працівника, який відмовився або ухилився від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 (не надав відповідний сертифікат про проходження обов`язкового щеплення або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації, виданий закладом охорони здоров`я). Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалював над особистими правами, адже втручання держави у право на повагу до приватного життя мало об`єктивні підстави, було нагальним, обґрунтованим та виправданим. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я.

8. Постановою Волинського апеляційного суду від 4 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено частково. Скасовано наказ директора КЗ «Луцький ліцей № 28» від 05 листопада 2021 року № 189-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Стягнено з КЗ «Луцький ліцей № 28» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року в розмірі 50 410,62 грн. Стягнено з КЗ «Луцький ліцей № 28» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн і в дохід держави - судовий збір в розмірі 3 178,00 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту освіти Луцької міської ради відмовлено.

9. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14?82 цс 22) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й з оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, в яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Тобто, визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених та інших факторів.

10. Апеляційний суд зазначив, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що КЗ «Луцький ліцей № 28» не обґрунтовував необхідність відсторонення ОСОБА_1 тим, що він, працюючи на посаді педагога-організатора ліцейних класів, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

11. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що в період з 08 до 26 листопада 2021 року названий ліцей було переведено на дистанційну форму навчання, а відтак, судом першої інстанції безпідставно не враховано обставин упровадження відповідачем організації дистанційної роботи для ліцейних класів, тобто, саме тих учнів, з якими працював позивач.

12. Колегія суддів апеляційного суду зазначила про помилковість висновку суду першої інстанції про правомірність і законність відсторонення позивача від роботи, оскільки це було непропорційним переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Відмовляючи у задоволенні позову, не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми та можливості організації дистанційної роботи. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 , у зв`язку з чим оспорюваний наказ КЗ «Луцький ліцей № 28» підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

13. Погоджуючись із доводами суду апеляційної інстанції Верховний Суд зазначив, що у трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому саме він має спростувати заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

14. Проте у цій справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 .

15. Встановивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

16. Проте, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

17. Також, цією ж статтею вказано і на те, що кожен має право, зокрема, на належні, безпечні і здорові умови праці.

18. Разом із цим статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

20. Також статтею 10 ЦПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

21. Відповідно до частини другої статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

22. За практикою ЄСПЛ щеплення, як обов`язковий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Завжди постає питання, яке вимагає встановлення відповіді - чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві? (рішення ЄСПЛ від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України»)

23. Міра зазначеного втручання у демократичному суспільстві визначається кожною державою відповідно до конкретних обставин та ризиків як для окремого індивіда так і суспільства у цілому. Свобода розсуду держави у цьому випадку є широкою. При цьому втручання має здійснюватися на підставі закону та бути пропорційним законним цілям, які переслідуються (рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки».

24. Так, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України, тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

25. Статтями 3 та 4 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

26. Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається, зокрема, у разі відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

27. Статтею 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

28. Статтею 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що oхорона здоров`я - загальний обов`язок суспільства та держави. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

29. Пунктами «а», «б» та «г» статті 10 цього ж Закон встановлено, що громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення, виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

30. Статтею 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» також встановлено, що держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань. Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

31. Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

32. Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

33. Протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

34. Профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

35. Відповідно до статті 3 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України у сфері захисту населення від інфекційних хвороб вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом.

36. Також відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

37. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. У рішенні про встановлення карантину, крім іншого, зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності (згідно із частинами першою та четвертою статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

38. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Постанова № 1236), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлено, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин.

39. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 було доповнено Постанову № 1236 пунктом 41-6 такого змісту: «41-6. Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».

40. Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

41. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153.

42. Цим переліком встановлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

43. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначила, що вона не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

44. Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

45. Таким чином законодавство України, на момент виникнення спірних правовідносин, стосовно необхідності певним працівника, зокрема, освіти, в обов`язковому порядку отримати профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 було чітким, зрозумілим та переслідувало легітимну мету запобігання подальшому поширенню COVID-19, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків.

46. Судами було встановлено, що ОСОБА_1 не надав документу, що підтверджує проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, не надав доказів наявності в нього абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070), а також не навів та не підтвердив належними та допустимими доказами факти неможливості проходження ним відповідного профілактичного щеплення.

47. Отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування спірного наказу відсутні.

48. Крім цього, вважаю, що доводи суду апеляційної інстанції, з якими погодився і Верховний Суд стосовно того, що в період з 08 до 26 листопада 2021 року КЗ «Луцький ліцей № 28» було переведено на дистанційну форму навчання, що в свою чергу виключало потребу у відстороненні позивача від роботи та таке відсторонення не було пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки дистанційний процес навчання є тимчасовим заходом, строк якого визначається відповідним закладом освіти.

49. Тобто за відсутності обставин, які зумовили перехід навчального закладу на дистанційну форму навчання (послаблення карантинних обмежень в Україні чи в певному регіоні) таке навчання відновлюється у звичному режимі (офлайн навчання), що за відсутності відповідної постанови Кабінету Міністрів України про відміну карантину на всій території України чи у відповідній місцевості не скасовувало обов`язку ОСОБА_1 надати закладу освіти документ, який підтверджує його вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).

50. Враховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом на обґрунтування якого вказував, зокрема, на те, що його відсторонення від роботи відбулося із порушенням норм чинного законодавства України, а також за відсутності будь-яких правових підстав для цього може свідчити лише про небажання позивача робити профілактичне щеплення проти COVID-19 та відсутності у нього протипоказань до проведення такого щеплення.

51. Така поведінка ОСОБА_1 може свідчити про свідоме ставлення ним власних інтересів вище інтересів суспільства та держави загалом, зокрема, в питаннях безпеки життя і здоров`я громадян, що йде в розріз положенням статті 3 Конституції України.

52. Отже відсторонення ОСОБА_1 від роботи було нагально необхідним та сприяло досягненню легітимної мети - захисту здоров`я населення.

З огляду на викладене вважаю, що Верховний Суд, розглянувши справу № 161/22890/21 дійшов помилкового висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року - без змін, та належним процесуальним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду було б прийняття постанови про скасування постанови Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року та залишення в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2022 року.

Суддя В. В. Пророк